Постанова

від 22.11.2023 по справі 904/5076/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2023 року м.Дніпро Справа № 904/5076/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.

за участю представників сторін:

від Дніпропетровської обласної прокуратури: Волкогон Т.В., прокурор, посвідчення № 069923 від 01.03.2023 року;

від Дніпровської міської ради: Марінеско А.В., виписка від 29.09.2023 року, головний спеціаліст ВЗІ;

відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2023 року у справі № 904/5076/23 (суддя Красота О.І.)

за позовом Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МДП16", м. Дніпро

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва та припинення володіння нерухомим майном,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2023 року у справі № 904/5076/23 в задоволенні заяви Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що доводи, наведені прокурором в обґрунтування необхідності забезпечення позову, не свідчать про наявність обставин, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому, оскільки прокурором не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідач намагається здійснити дії щодо відчуження спірного нерухомого майна.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Дніпропетровська обласна прокуратура оскаржила її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає на порушення господарським судом норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, скаржник вказує, що:

- заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що відповідач на даний час має зареєстроване нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, вул. Паршина, будинок 16В/1, загальною площею 134 кв.м, а саме: будівлю магазину літ. А-1, загальною площею 115,9 кв.м.;

- відповідач не обмежений у праві вчинення дій, направлених на відчуження нерухомого майна, отже, має можливість в будь-який момент реалізувати спірне нерухоме майно;

- вказані можливості у випадку задоволення позову можуть істотно ускладнити та зробити неможливим ефективний захист та поновлення порушених прав і інтересів позивача, який буде змушений застосовувати додаткові засоби захисту свої прав, що також потребуватиме значних витрат часу та коштів;

- враховуючи обставини справи, заявник вважає розумним, обґрунтованим і адекватним заходом забезпечення позову у даній справі заборону відповідачу вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - будівлі магазину літ. А-1, загальною площею 115,9 кв.м., розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Паршина, будинок 16В/1;

- обрані позивачем заходи забезпечення позову є розумними, обґрунтованими і адекватними та жодним чином не вплинуть на інтереси інших учасників справи та третіх осіб;

- питання забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом позову, та заборони вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо спірних будівель, не є тотожними позовним вимогам про зобов`язання повернення земельної ділянки, привівши її у придатний до використання стан шляхом знесення розміщених на ній багатофункціональних будівель та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а тому вжиття таких заходів відповідає вимогам статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та є адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами;

- з предмету спору вбачається, що такий позов може бути поданий лише до титульного власника будівлі, у разі задоволення позову та одночасної зміни власника під час розгляду справи в суді, а також під час набрання законної сили судовим рішенням, виконання такого рішення суду буде неможливим, що може призвести до необхідності подання нового позову до наступного власника та виникненню нового спору;

- запропоновані заходи до забезпечення позову не матимуть наслідком повне або часткове припинення господарської діяльності відповідача, оскільки не перешкоджають господарській діяльності юридичної особи, натомість не вжиття таких заходів призведе до втрати майна.

Просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити заяву про забезпечення позову.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, участь свого представника у судовому засіданні не забезпечив.

Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ст.273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду становить один місяць. Підстав для відкладення розгляду справи не має. Явка сторін у судове засідання судом апеляційної інстанції не визнавалась обов`язковою.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, заслухавши пояснення прокурора та представника Дніпровської міської ради, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного:

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МДП16" і просив суд:

- зобов`язати відповідача усунути перешкоди позивачу у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Паршина, будинок 16В/1, загальною площею 134 кв.м, привівши їх у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: будівлі магазину літ. А-1, загальною площею 115,9 кв.м;

- припинити володіння відповідача нерухомим майном: будівлею магазину літ. А-1, загальною площею 115,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Паршина, 16В/1, проведене рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Огородник Л.В. номер 57859083 від 26.04.2021 (номер запису - 41693477) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1903383212101.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка у власність або користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась.

Розпорядчі документи, на підставі яких об`єктам нерухомості, розташованим на спірній земельній ділянці, присвоєно адресу у м. Дніпрі "вул. Паршина, 16В/1", не видавались, що свідчить про самовільне зайняття цієї ділянки комунальної власності.

За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, вул. Паршина, 16В/1, збудовано нерухоме майно - магазин літ. А-1, загальною площею 115,9 кв.м, що свідчить про те, що вказане нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні ст. 376 Цивільного кодексу України. При цьому, 23.08.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. зареєстровано право приватної власності Кашперського В.М. на вказану будівлю магазину.

Як вбачається з електронної реєстраційної справи, в якості документу, що відповідно до законодавства підтверджує набуття прав на нерухоме майно, приєднано акт від 14.01.2019 року, складений інженером з інвентаризації нерухомого майна Слєповою О.Г. за результатами інвентаризаційних робіт за адресою: м. Дніпро, вул. Паршина, 16, а також приєднано розпорядження Дніпропетровського міського голови № 734-р від 18.11.2011 про присвоєння магазину адреси АДРЕСА_1 та технічний паспорт, виготовлений 14.01.2019 року ТОВ "Концепт К".

Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради у листі за № 10/1-53 від 03.04.2023 року повідомило, що ним не реєструвалась дозвільна документація (декларація про початок будівельних робіт або дозвіл) та документи, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларації про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат) по спірному об`єкту.

Згідно з даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста адреса АДРЕСА_1 " офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась, розпорядження Дніпропетровського міського голови № 734-р від 18.11.2011 не виносилось (лист позивача від 03.05.2023 року).

Відомості про речові права на земельну ділянку ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Позивачем, що здійснює розпорядження земельними ділянками на території міста Дніпра, спірна земельна ділянка у власність чи користування не передавалась. У подальшому, на підставі акту від 22.04.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Огородник Л.В. за № 2394-2395, зазначене нерухоме майно передано до статутного капіталу відповідача. На теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права власності на комплекс будівель за адресою: м. Дніпро, вул. Паршина, 16В/1, за відповідачем.

Прокурор подав заяву про забезпечення позову, якою просив суд:

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "МДП16" (код ЄДРПОУ 44322500) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна будівлі магазину літ. А-1, загальною площею 115,9 кв.м, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Паршина, 16В/1 (реєстраційний номер 1903383212101).

Заява обґрунтована тим, що невжиття такого заходу забезпечення позову може призвести до вчинення відповідачем дій щодо подальшого відчуження спірного нерухомого майна третім особам. При цьому, обтяжене майно фактично перебуватиме у володінні відповідача, а обмежується лише можливість розпоряджатись ним.

Колегія суддів вважає, що відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував наступне:

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Положеннями ст. 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції послався на те, що доводи прокурора не свідчать про наявність обставин, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому, оскільки ним не надано жодних доказів на підтвердження обставин щодо здійснення відповідачем дій щодо відчуження спірного нерухомого майна, що заява прокурора за своєю суттю є припущенням можливого невиконання рішення суду відповідачем.

Між тим, з предмету спору вбачається, що позов такого типу може бути поданий лише до титульного власника будівлі. У разі задоволення позову та одночасної зміни власника під час розгляду справи в суді, виконання рішення суду буде неможливим, що в свою чергу, може призвести до необхідності подання нового позову до наступного власника та виникненню нового спору.

Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2022року у справі № 911/231/22, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

Тобто, метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 910/18739/16, від 21.10.2021 року у справі № 910/20007/20, від 12.09.2022 року у справі № 911/231/22).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року в справі № 753/22860/17).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог до доказування, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову (подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі № 910/1261/20, від 25.09.2020 року № 921/40/20).

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19, від 16.03.2020 року у справі №916/3245/19, від 21.10.2021 року у справі №910/20007/20, від 30.06.2022 року у справі № 911/3616/21(911/184/22).

Верховний Суд у постановах від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22 та від 21.09.2023 року у справі № 922/1856/23 звертає увагу на те, що у випадку подання позову можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що "співмірність" передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 року у справі № 320/3560/18).

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті. Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, правові висновки Верховного Суду, зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, наявні обґрунтовані підстави щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Частиною 4 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації підлягають заборона відчуження, арешт нерухомого майна та інші обтяження. Предметом позову у даній справі є повернення Дніпровській міській раді земельної ділянки площею 134 кв. м, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщеної на ній будівлі магазину, та припинення права володіння на будівлю магазину літ. А-1, загальною площею 115,9 кв.м., яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Паршина, 16В/1 - за Товариством з обмеженою відповідальністю "МДП16" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1903383212101).

Господарський суд не дав оцінки посиланню прокурора на те, що у разі подальшого відчуження спірного майна буде втрачено ефективний засіб відновлення порушеного права позивача, що нівелює правосуддя і про що йдеться не тільки у судових рішеннях ЄСПЛ, але і у ст. 136 Господарського процесуального кодексу України.

Національний закон має бути ефективним. Він не може мати декларативного характеру. Гарантоване особі право на судовий розгляд справи має бути забезпечене. Оскільки спір у справі стосується землі і будівлі, самочинно розташованої на землях комунальної власності, має бути враховано інтерес балансу сторін.

Подальше можливе відчуження відповідачем спірного майна, внесення змін щодо до нього, не тільки утруднить виконання судового рішення, відтак, порушить ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, але і позбавить ефективного механізму захисту своїх прав територіальну громаду міста Дніпра, в інтересах якої прокурор звернувся до суду.

Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 року у справі №369/16176/20 з аналогічних підстав зазначив, що обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Як зазначено вище, предметом позову є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до відповідача про зобов`язання повернути земельну ділянку, привівши її у придатний до використання стан шляхом знесення розміщених на ній будівель; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та права власності на будівлі, розташовані на спірній земельній ділянці.

Питання забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом позову, та заборони вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо спірних будівель, не є тотожними позовним вимогам про зобов`язання повернення земельної ділянки, привівши її у придатний до використання стан шляхом знесення розміщених на ній багатофункціональних будівель та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а тому вжиття таких заходів відповідає вимогам ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та є адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами.

З предмету спору вбачається, що такий позов може бути поданий лише до титульного власника будівлі. У разі задоволення позову та одночасної зміни власника, під час розгляду справи в суді, а також під час набрання законної сили судовим рішенням, виконання такого рішення суду буде неможливим, що може призвести до необхідності подання нового позову до наступного власника та виникненню нового спору (подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.08.2023 року у справі №904/1329/23 за позовом прокурора про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих будівель).

Враховуючи, що відповідач на даний час має зареєстроване речове право щодо нерухомого майна, знесення якого як самочинного є предметом позову прокурора, не вжиття заходів забезпечення позову свідчить про те, що відповідач, маючи необмежене право розпорядження таким майном, може відчужити його у будь-який час, що, в свою чергу, утруднить чи взагалі унеможливить виконання рішення у справі № 904/5076/23 та призведе до необхідності вживати позивачу додаткові заходи для захисту свого порушеного права.

Разом з тим, обраний прокурором вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Отже, у вирішенні питання про забезпечення позову у справі №904/5076/23 господарський суд Дніпропетровської області не надав належну оцінку обґрунтованості доводів прокурора щодо необхідності вжиття відповідних заходів.

За викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду та задоволення заяви прокурора про забезпечення позову.

Колегія суддів вважає розумним, обґрунтованим і адекватним заходом забезпечення позову у даній справі заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "МДП16" (код ЄДРПОУ 44322500) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - будівлі магазину літ. А-1, загальною площею 115,9 кв.м, розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Паршина, 16В/1 (реєстраційний номер 1903383212101), що жодним чином не вплине на інтереси інших учасників справи.

Керуючись ст. ст. 269, 271, 277, 287 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2023 року у справі № 904/5076/23 скасувати.

Заяву про забезпечення позову задовольнити.

Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "МДП16" (код ЄДРПОУ 44322500) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - будівлі магазину літ. А-1, загальною площею 115,9 кв.м, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Паршина, 16В/1 (реєстраційний номер 1903383212101).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 30.11.2023 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков