Рішення

від 27.11.2023 по справі 906/814/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2023 р. м. Житомир Справа № 906/814/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

за участю секретаря судового засідання: Васильєвої Т.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Піщанська І.В., довіреність від 10.07.2023 (в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСЬКИЙ ЗАВОД КЛАСИЧНИХ ВИН" (м.Одеса)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" (м.Житомир)

про стягнення 1 171 153,74грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕСЬКИЙ ЗАВОД КЛАСИЧНИХ ВИН" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" 1171153,74грн заборгованості, яка виникла на підставі договору поставки №01/10 від 01.10.2021, з яких: 658316,48грн основного боргу, 87267,04грн пені, 27332,16грн 3% річних, 197494,94грн штрафу та 200753,12грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем умов договору поставки №01/10 від 01.10.2021, який укладений між ТОВ "ОДЕСЬКИЙ ЗАВОД КЛАСИЧНИХ ВИН" та Філією №4 ТОВ "ТНВ", в частині оплати отриманого товару.

Ухвалою суду від 20.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 01.08.2023.

Ухвалою суду від 01.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено підготовче засідання на 25.09.2023.

Ухвалою суду від 25.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.10.2023.

Ухвалою суду від 30.10.2023 відкладено розгляд справи по суті на 27.11.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 27.11.2023 позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, відзиву на позов не подав, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Слід зазначити, що ухвали господарського суду від 20.06.2023, від 01.08.2023, від 25.09.2023, від 30.10.2023, які направлялась господарським судом рекомендованою кореспонденцією на юридичну адресу відповідача, повернулись до суду з відмітками відділення поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання" та "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

За таких обставин суд, керуючись статтями 120, 242 Господарського процесуального кодексу України , констатує, що ним вживались усі можливі та передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, однак останній не скористався своїм правом на участь у судових засіданнях та подання заяв по суті спору.

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань": якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відтак суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про дату судового засідання, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, суд не вважає відсутність представника відповідача у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті, а тому дійшов висновку про розгляду справи за наявними у ній матеріалами згідно з ч.9 ст.165 ГПК України та ч.2 ст.178 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2021 між ТОВ "ОДЕСЬКИЙ ЗАВОД КЛАСИЧНИХ ВИН" (постачальник, позивач) та ТОВ "ТНВ" в особі Філія №4 ТОВ "ТНВ" (дистриб`ютор, відповідач) укладено договір поставки №01/10 (а.с.13-16), відповідно до якого постачальник у відповідності до цього договору, передає дистриб`ютору у власність товар, для здійснення дистриб`ютором, у строгій відповідності з домовленостями між сторонами, подальшого продажу цього товару своїм клієнтам, а дистриб`ютор здійснює постачальнику своєчасну оплату отриманого від нього товару і виконує інші існуючі обов`язки та зобов`язання перед постачальником (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.2. постачальник постачає товар дистриб`ютору за ціною, передбаченою для дистриб`ютора в офіційній специфікації постачальника та з урахуванням п.12.2. договору.

Асортимент та кількість кожної партії товару, що повинна бути поставлена дистриб`ютору визначається в замовленні (заявці) на поставку товару від дистриб`ютора, яка узгоджується з постачальником. Сторони погодились проводити узгодження замовлень (заявок) за допомогою електронного зв`язку (п.3.1. договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору поставки №01/10 від 01.10.2021 позивач у період з 26.10.2021 по 07.02.2022 здійснив поставку відповідачу товару на суму 754 316,48грн, що підтверджується видатковими накладними №1711 від 26.10.2021 на суму 85558,08грн, №1779 від 29.10.2021 на суму 17 314,56грн, №2125 від 29.11.2021 на суму 260 822,64грн, №2156 від 29.11.2021 на суму 362 235,20грн, податковими накладними №2121 від 02.12.2021 на суму 16 200,00грн, №7022 від 07.02.2022 на суму 12 186,00грн та товарно-транспортирними накладними №ОД299013 від 26.10.2021, №ОД302007 від 29.10.2021, №ОД333002 від 29.11.2021, №ОД333001 від 29.11.2021 (а.с.17-24, 33-36).

У період з 21.01.2022 по 10.02.2022 відповідач частково сплатив заборгованість на загальну суму 96 000,00грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку (а.с.38-40).

Таким чином, за даними позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар на підставі договору поставки №01/10 від 01.10.2021 у розмірі 658 316,48грн (754 316,48грн - 96 000,00грн).

За вказаних обставин, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла на підставі договору поставки №01/10 від 01.10.2021, з яких: 658 316,48грн основного боргу, 87 267,04грн пені, 27 332,16грн 3% річних, 197 494,94грн штрафу та 200 753,12грн інфляційних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як стверджує позивач, між ним та відповідачем виникли правовідносини з поставки, на

Позивач в якості підстав виникнення між сторонами правовідносин посилається на договір поставки №01/10 від 01.10.2021.

Разом з тим, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у видаткових накладних №1711 від 26.10.2021, №1779 від 29.10.2021, №2125 від 29.11.2021 та №2156 від 29.11.2021 відсутнє посилання на договір поставки, а також відсутня специфікація, як невід`ємна частина договору, в якій викладений асортимент продукції, що постачається та погоджені заявки на поставку товару відповідно до умов договору №01/10 від 01.10.2021.

Враховуючи викладене та відсутність підписаної між сторонами специфікації, узгоджених замовлень (заявок) покупця, в яких було б зазначено замовлену кількість товару, асортимент, штрих-коди, а також враховуючи відсутність посилання на спірний договір у видаткових накладних та платіжних документах відповідача, суд дійшов висновку, що поставка товару згідно з видатковими накладними №1711 від 26.10.2021 на суму 85558,08грн, №1779 від 29.10.2021 на суму 17 314,56грн, №2125 від 29.11.2021 на суму 260 822,64грн, №2156 від 29.11.2021 на суму 362 235,20грн, відбулась на підставі позадоговірних домовленостях позивача та відповідача.

За таких обставин, посилання позивача в якості доведення підстав виникнення між сторонами зобов`язань з поставки товару на договір поставки №01/10 від 01.10.2021, є безпідставними.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ч.ч.1,2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ч.ч.1,2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір поставки в спрощений спосіб шляхом підписання відповідачем видаткових накладних №1711 від 26.10.2021, №1779 від 29.10.2021, №2125 від 29.11.2021, №2156 від 29.11.2021 та фактичного прийняття товару.

Таким чином, договір, укладений між сторонами, є договором поставки, що укладений у спрощений спосіб, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509, 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження поставки відповідачу товару на суму 754 316,48грн позивачем надано до матеріалів справи видаткові накладні №1711 від 26.10.2021 на суму 85558,08грн, №1779 від 29.10.2021 на суму 17 314,56грн, №2125 від 9.11.2021 на суму 260 822,64грн, №2156 від 29.11.2021 на суму 362 235,20грн, та податкові накладні №2121 від 02.12.2021 на суму 16 200,00грн, №7022 від 07.02.2022 на суму 12 186,00грн.

Відповідно до абз.4 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з абз.10 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Як передбачено ч.ч.1, 2 ст.9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п.2.5 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання (п.п.2.15, 2.16 Положення).

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Суд встановив, що первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підтверджено, що позивач здійснив поставку товару на загальну суму 725 930,48грн, згідно накладних №1711 від 26.10.2021 на суму 85558,08грн, №1779 від 29.10.2021 на суму 17 314,56грн, №2125 від 9.11.2021 на суму 260 822,64грн, №2156 від 29.11.2021 на суму 362 235,20грн, що підписані між сторонами без зауважень щодо кількості та якості поставленого товару з боку відповідача.

Відповідач частково оплатив поставку товару на загальну суму 96 000,00грн. Доказів протилежного жодною зі сторін спору в матеріали справи не подано.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар на підставі видаткових накладних у розмірі 629 930,48грн (725 930,48грн - 96 000,00грн).

Щодо податкових накладних №2121 від 02.12.2021 на суму 16 200,00грн та №7022 від 07.02.2022 на суму 12 186,00грн, які на думку позивача підтверджують факт поставки товару, то суд зазначає, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Відповідно до п.201.7 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Але, як вбачається із зазначених положень законодавства, первісною обставиною для складання податкової накладеної є здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг та оформлення зазначеної господарської операції первинною бухгалтерською документацією, та як наслідок проведення такої операції - складання податкової накладної та її реєстрація.

Матеріали справи не містять доказів отримання покупцем податкової накладної при здійсненні зазначеної операції з поставки товару, її відображення у реєстрі отриманих податкових накладних покупця, формування відповідачем податкового кредиту.

Податкові накладні, надані позивачем, були видані платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, та є підставою лише для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України) та не є документами, які підтверджують факт отримання відповідачем товару на суму 28 386,00грн (16 200,00+12 186,00) та наявності у нього заборгованості перед позивачем.

Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові накладні, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції та наявність правовідносин між сторонами.

Таким чином, наявність податкових накладних на суму 28 386,00грн та їх реєстрація, за відсутності належним чином оформлених інших первинних бухгалтерських документів, жодним чином не підтверджує факт поставки товару, а тим більше факт існування правовідносин за конкретним договором поставки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, від 27.07.2021 у справі №927/924/19.

Також на підтвердження факту наявності у відповідача заборгованості за поставку товару позивач надав акт звірки взаєморозрахунків, підписаний між ТОВ "ОДЕСЬКИЙ ЗАВОД КЛАСИЧНИХ ВИН" та ТОВ "ТНВ" в особі Філія №4 ТОВ "ТНВ", в якому зафіксовано, що станом на 31.12.2021 заборгованість відповідача перед позивачем складає 742 130,48грн (а.с.37).

Надаючи оцінку акту звірки, як доказу існування заборгованості у заявленому розмірі, суд звертає увагу, що акт звірки розрахунків не є первинним обліковим документом, він виконує в бухгалтерському обліку допоміжну функцію для спрощення взаємних розрахунків за договорами і звірки фактів сплати коштів, використовується виключно в бухгалтерських службах.

Верховним Судом у постанові від 11.09.2019 по справі №902/1260/15 зазначено, що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним документам, а відтак не є належним та допустимим доказом, з якого можливо встановити беззаперечну заборгованість. Акт звіряння взаєморозрахунків може лише опосередковано свідчити про наявність боргу за договором, однак судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

За висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 10.09.2019 по справі №916/2403/18, від 19.09.2019 по справі №910/14566/18, від 04.12.2019 по справі №916/1727/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Отже, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом та, може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, лише за наявності первинних документів.

Таким чином, акт звірки взаєморозрахунків, на який посилається позивач, за відсутності належних первинних документів, не може бути допустимим доказом на підтвердження заборгованості відповідача у сумі 658 316,48грн.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що у даному випадку мало місце порушення зобов`язань з боку відповідача щодо оплати вартості поставленого товару на суму 629 930,48грн і позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення 28 386,00грн заборгованості за поставлений товар, то в цій частині позовні вимоги не підтверджено належними та допустимими доказами, що є підставою для відмови у позові.

Також позивач заявив до стягнення з відповідача 87 267,04грн пені та 197 494,94грн штрафу, які нараховані на підставі п.п. 12.1.-12.2 договору поставки №01/10 від 01.10.2021

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

З огляду на те, що в даному випадку правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки, укладеного в спрощений спосіб, у якому сторони не передбачили такого виду відповідальності, як штраф та пеня, отже і відсутні підстави для нарахування пені та штрафу по спірному зобов`язанню.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 87 267,04грн пені та 197 494,94грн штрафу.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення 27 322,16грн 3 % річних та 200 753,12грн інфляційних.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Судом здійснено перерахунок 3% та інфляційних, відповідно до якого правомірною є вимога про стягнення 26 164,51грн 3% річних та 193 429,31грн інфляційних. Позовні вимоги в частині стягнення 1157,65грн 3% річних та 7323,81грн інфляційних заявлені необґрунтовано та задоволенню не підлягають.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА: ЗАКОН", 2023.

Відповідно до ч.2, 3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на наведене, вимоги позивача підлягають задоволенню частково на суму 849 524,30грн, з яких: 629930,48грн основного боргу, 26164,51грн 3% річних; 193429,31грн інфляційних. В інший частині позовних вимог, щодо стягнення 28386,00грн основного боргу, 7323,81грн інфляційних; 1157,65грн 3% річних, 87267,04грн пені та 197494,94грн штрафу суд відмовляє за необґрунтованістю.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНВ" (вул.Покровська, буд.169, м.Житомир, Житомирська обл., 10031, код ЄДРПОУ 43657669) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСЬКИЙ ЗАВОД КЛАСИЧНИХ ВИН" (вул.Гребельна, 5, м.Запоріжжя, 69096, код ЄДРПОУ 38534742)

- 629930,48грн основного боргу;

- 26164,51грн 3% річних;

- 193429,31грн інфляційних;

- 12742,86грн судового збору.

3. В позові відмовити в частині стягнення 28386,00грн основного боргу, 7323,81грн інфляційних; 1157,65грн 3% річних, 87267,04грн пені та 197494,94грн штрафу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 30.11.23

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1 - у справу;

2 - позивачу через систему "Електронний суд";

3 - відповідачу (рек з повідом);

4 - ФІЛІЯ №4 ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТНВ" (54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, ВУЛИЦЯ

САДОВА, будинок 1, офіс 201) (рек)