Рішення

від 28.11.2023 по справі 910/14685/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.11.2023Справа № 910/14685/23Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/14685/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенк Процесс Україна" про стягнення 179 967,78 грн,

без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург" (далі - Центр) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенк Процесс Україна" (далі - Товариство) 179 967,78 грн, з яких: 126 023,28 грн - основна заборгованість, 6 773,52 грн - пеня, 6 539,42 грн - три проценти річних, 40 631,56 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 6 грудня 2021 року № 8310Р4332.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 вересня 2023 року вищенаведену позовну заяву Господарства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14685/23 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

25 жовтня 2023 року на адресу суду від Товариства надійшов відзив на позовну заяву від 17 жовтня 2023 року, у якому відповідач не заперечував проти факту прострочення поставки обумовленого договором товару. Однак, вказав, що внаслідок дії постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2023 року № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації" (далі - Постанова № 187), відповідач призупинив поставку відповідного обладнання позивачу у зв`язку з тим, що його засновниками були юридичні особи, пов`язані з державою-агресором, а кінцевим бенефіціарним власником (контролером) громадянин держави-агресора - ОСОБА_1 , відносно якого вже були застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції). Оскільки відповідно до рішення Вищого антикорупційного суду від 16 лютого 2023 року в справі № 991/265/23 100 % статутного капіталу позивача стягнуто у дохід держави (відповідно до постанови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16 червня 2023 року вищевказане рішення Вищого антикорупційного суду у зазначеній частині залишено без змін), відповідач вказав на готовність негайно здійснити поставку обумовленого договором товару. Крім того, Товариство вказало, що обумовлений специфікаціями № 1 та № 3 товар був поставний позивачу через перевізника - Товариство з обмеженою відповідністю "Нова пошта" (далі - Перевізник), однак Центр вказаний товар не прийняв, внаслідок чого останній був повернутий відповідачу.

31 жовтня 2023 року через систему "Електронний суд" від Центру надійшов відзив на позовну заяву від 30 жовтня 2023 року, у якому позивач вказав, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів поставки обумовленого специфікаціями № 1- 3 товару. При цьому, на думку позивача, належних правових підстав для призупинення поставки товару в Товариства не було. Крім того, 100 % статутного капіталу Центру стягнуто в дохід держави за рішенням Вищого антикорупційного суду від 16 лютого 2023 року в справі № 991/265/23, а тому позивач не може вважатися юридичною особою, на яку поширюється передбачений Постановою № 187 мораторій.

10 листопада 2023 року на адресу суду від Товариства надійшли заперечення від 6 листопада 2023 року, у яких відповідач зазначив, що факт поставки обумовленого договором товару за специфікаціями № 1 та № 3 підтверджуються належними та допустимими доказами, доданими до відзиву на позовну заяву та вищевказаної заяви по суті спору. При цьому, зазначена в акті здачі-прийняття робіт від 10 квітня 2022 року № НП-007356559 вартість вантажу в розмірі 5 000,00 грн є лише номінальною (страховою) вартістю, а не ціною товару за договором. Крім того, Товариство повторно вказало на наявність правових підстав для призупинення поставки товару за договором внаслідок дії мораторію, передбаченого Постановою № 187, а також про готовність негайного здійснення поставки зазначеного обладнання позивачу.

Жодних інших клопотань та заяв від сторін не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі ? ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання позивачем та відповідачем заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

6 грудня 2021 року між Центром та Товариством укладено договір поставки № 8310Р4332, за умовами якого останнє зобов`язалося поставити вагове та дозувальне обладнання, а також запасні частини до них, а Центр - прийняти та оплатити поставку вказаного товару.

Цей правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Згідно з пунктом 1.2. договору номенклатура товару, одиниця виміру, кількість, ціна одиниці товару, його загальна вартість, а також технічні умови, які встановлюють вимоги до якості продукції, вказуються в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пунктів 2.1.- 2.2. договору загальна ціна договору складається із суми всіх специфікацій до нього. Оплата товару здійснюється шляхом перерахування Центром 100 % коштів зі свого рахунку на рахунок Товариства протягом 5-ти банківських днів з дати підписання сторонами специфікації до цієї угоди.

Поставка товару здійснюється на умовах СРТ - склад перевізника, місто Миколаїв (у відповідності з правилами Інкотермс-2020). Сторони можуть передбачати й інші умови поставки, про що вказується в специфікаціях. Виконання Товариством зобов`язань з постачання вважається дата поставки товару на склад перевізника в місті Миколаїв. Позивач зобов`язався поставити товар у строк, зазначений в специфікації. Разом із товаром Товариство зобов`язується передати оригінали наступних товаросупровідних документів (українською мовою): рахунок, видаткову накладну, документи, то підтверджують якість товару, товарно-транспортну накладну. Товариство протягом 3-х днів з дня передачі товару перевізнику зобов`язане надіслати повідомлення (факсимільне, на електронну пошту) Центру про передачу товару перевізнику (пункти 3.1.- 3.4., 3.9. договору).

За умовами пунктів 3.5. та 3.6. даного правочину право власності на товар переходить до Центру з дати підписання його представником видаткової накладної, яка вважається датою поставки товару.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що приймання товару за кількістю, номенклатурою і якістю здійснюється Центром самостійно на його складі, не пізніше 10-ти робочих днів з дати поставки товару на склад перевізника.

Центр має право відмовитися від прийняття товару в разі, якщо Товариство не передасть товаросупровідні документи, передбачені даним правочином (пункт 4.14. договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення їх печатками. Термін дії договору закінчується 31 грудня 2023 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від обов`язку виконання своїх зобов`язань за ним, а також від відповідальності за порушення цього правочину (пункти 9.1.- 9.3. вказаної угоди).

У специфікації до договору від 6 грудня 2021 року № 1 сторони погодили асортимент, кількість та вартість товару, умови його поставки й оплати, зокрема: датчик ваги VВВ 0.5t СЗ (Schenck Process Europe), у кількості одна штука, загальною вартістю 7 463,05 грн (246 євро з ПДВ); строк поставки - протягом 75-ти календарних днів з дати оплати; умови оплати - 100 % вартості товару, вказаної в євро, протягом 5-ти банківських днів з дати підписання зазначеної специфікації за курсом НБУ на дату авансового платежу.

У специфікації до договору від 9 грудня 2021 року № 2 сторони погодили асортимент, кількість та вартість товару, умови його поставки й оплати, зокрема: датчик ваги RTN 47t C3 D724782.02 (Schenck Process Europe), у кількості 2 штуки, загальною вартістю 43 097,12 грн; перетворювач DISOMAT Satus - VSE 20910 (Schenck Process Europe), у кількості одна штука, загальною вартістю 49 694,25 грн; загальна орієнтовна вартість товару за специфікацією складає 111 349,64 грн (3 612,00 євро з ПДВ); строк поставки - протягом 70-ти календарних днів з дати оплати; умови оплати - 100 % вартості товару, вказаної в євро, протягом 5-ти банківських днів з дати підписання зазначеної специфікації за курсом НБУ на дату авансового платежу.

У специфікації до договору від 8 лютого 2023 року № 3 сторони погодили асортимент, кількість та вартість товару, умови його поставки й оплати, зокрема: датчик ваги VВВ 0.5t СЗ (Schenck Process Europe), у кількості одна штука, загальною вартістю 7 920,00 грн (246,01 євро з ПДВ); строк поставки - протягом 90-ти календарних днів з дати оплати; умови оплати - 100 % вартості товару, вказаної в євро, протягом 5-ти банківських днів з дати підписання вказаної специфікації за курсом НБУ на дату авансового платежу.

На виконання умов вищевказаного правочину Центр здійснив попередню оплату вищезазначеного товару на загальну суму 126 023,28 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень: від 13 грудня 2021 року № 07901 на суму 7 491,22 грн, від 16 грудня 2021 року № 08009 на суму 110 594,38 грн та від 15 лютого 2022 року № 00838 на суму 7 937,68 грн.

Проте відповідач оплачений позивачем товар у визначений договором та специфікаціями строк не поставив.

14 квітня 2022 року Центр звернувся до відповідача з листами від цієї ж дати: № СЦМ-01-01-175-22, № СЦМ-01-01-176-22 та № СЦМ-01-1-177-22 про повернення авансових платежів за вищевказаними специфікаціями. Докази направлення на поштову чи електронну адресу відповідача вказаних листів у матеріалах справи відсутні.

9 листопада 2022 року позивач звернувся до відповідача з листом від 8 листопада 2022 року № СЦМ-01-01-276-22 про поставку оплаченого товару або повернення відповідних авансових платежів за договором. Докази направлення цього листа наявні в матеріалах справи, однак вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та виконання.

У зв`язку з непоставкою спірного товару та неповерненням коштів попередньої оплати, Центр звернувся 6 грудня 2022 року до відповідача з претензіями від 1 грудня 2022 року: № 5 (№ 8310Р4332.ПТ-01), № 6 (№ 8310Р4332.ПТ-02) та № 7 (№ 8310Р4332.ПТ-03) про необхідність повернення сум попередньої оплати за вищевказаними специфікаціями. Однак, вказані вимоги також були залишені Товариством без задоволення.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, предметом яких є поставка товару.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 665 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Правова природа попередньої оплати внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 8 лютого 2019 року в справі № 909/524/18.

При цьому, можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Судом встановлено, що 9 листопада 2022 року Центр звернувся до Товариства з листом від 8 листопада 2022 року № СЦМ-01-01-276-22 та 6 грудня 2022 року з претензіями від 1 грудня 2022 року: № 5 (№ 8310Р4332.ПТ-01), № 6 (№8310Р4332.ПТ-02) та № 7 (№8310Р4332.ПТ-03) про повернення відповідачем спірної суми попередньої оплати в загальному розмірі 126 023,28 грн. Належним чином засвідчені копії вказаних документів з доказами їх направлення на адресу відповідача наявні в матеріалах даної справи.

Однак, ці вимоги залишені Товариством без задоволення і на час вирішення даного спору відповідач не надав суду документів, які свідчать про повернення вказаної суми попередньої оплати Центру чи поставку погодженого між сторонами товару.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на здійснення ним поставки товару, обумовленого специфікаціями № 1 та № 3, що, на думку Товариства, підтверджується листом Перевізника від 17 жовтня 2023 року № 04851, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10 квітня 2022 року № НП-007356559 зі специфікацією до нього.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З наявних у матеріалах справи копій акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10 квітня 2022 року № НП-007356559 та специфікації до нього вбачається, що останні не містять ані підписів уповноважених представників сторін (Товариства та Перевізника), ані відтиску їх печаток.

Так само матеріали справи не містять доказів підписання вказаних документів електронними підписами цих сторін, зокрема, протоколів створення та перевірки кваліфікованого електронного підпису, згідно з якими суд може дійти висновку щодо наявності чи відсутності електронного підпису на зазначених документах.

Аналогічна правова позиція щодо належних засобів доказування підписання електронних документів викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 3 травня 2022 року в справі № 205/5252/19.

Разом із цим, регулювання послуг Перевізника з організації перевезення відправлень та надання комплексу послуг, пов`язаних із перевезенням відправлень територією України, здійснюється відповідно до Умов надання послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (далі - Умови), які розміщені офіційному сайті Перевізника за посиланням https://novaposhta.ua/uploads/misc/doc/Terms_of_Service.pdf.

Відповідно до пункту 9.7. Умов відправник зобов`язаний повідомити одержувачу номер експрес-накладної, термін доставки та ознайомити одержувача з цими Умовами.

Згідно з пунктами 6.1. та 6.2. Умов оголошена вартість - це вартість відправлення, заявлена відправником в експрес-накладній. Оголошена вартість повинна дорівнювати реальній (ринковій) вартості відправлення.

Отже, з приписів вищевказаних Умов вбачається, що під час здійснення відправлення відправнику надається експрес-накладна з конкретним номером поштового відправлення. Відповідно, саме експрес-накладна Перевізника є належним та допустимим доказом здійснення відправлення товару одержувачу.

Разом із цим, відповідні експрес-накладні на товари, обумовлені договором та специфікаціями № 1 та № 3, у матеріалах справи відсутні.

При цьому, відповідач, у разі здійснення ним передачі товару, що є об`єктом поставки, до компанії-перевізника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта", повинен був дотримуватись вищевказаних Умов, зокрема, щодо повідомлення своєму контрагенту номеру експрес-накладної об`єкта поставки, а також щодо зазначення реальної ціни товару в такій експрес-накладній.

Проте в матеріалах даної справи відсутні докази повідомлення позивача про відповідний номер експрес-накладної об`єкта поставки, а також докази повідомлення позивача про передачу товару перевізнику, як це прямо передбачено в пункті 3.9. договору.

Окрім того, надана відповідачем специфікація до акту здачі-прийняття робіт містить зазначення про відправлення лише однієї одиниці товару, вартістю 5 000,00 грн, що не узгоджується з приписами пункту 6.2. Умов, яким передбачений обов`язок зазначення реальної (ринкової) вартості товару. Отже, надана специфікація Перевізника не підтверджує направлення саме обумовленого договором та конкретними специфікаціями товару, а також факту направлення документів, передбачених пунктом 3.4. договору, як обов`язкової умови виконання Товариством свого зобов`язання з поставки.

Так само, надана Товариством копія листа Перевізника від 17 жовтня 2023 року містить лише інформацію про здійснення відправлення по експрес-накладній та його подальшу переадресацію, без жодного зазначення причин такої переадресації, місця переадресації, вмісту такого відправлення та його одержувача.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Водночас дана норма не може нівелювати імперативні приписи частини 1 статті 77 ГПК України, які чітко визначають, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки Товариство не надало належних та допустимих доказів, які підтверджують факт виконання ним обов`язку з поставки обумовленого договором та специфікаціями товару в установлений строк, суд дійшов висновку про правомірність вимоги позивача щодо повернення йому суми попередньої оплати.

Суд критично ставиться до посилань відповідача щодо притримання ним поставки товару за договором у силу дії мораторію, передбаченого Постановою № 187, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 вказаної Постанови № 187 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації. Зазначене обмеження не застосовується до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України: які є банками або за рахунками яких на підставі нормативно-правових актів або рішень Національного банку дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій; визначених розпорядженням Національного центру оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій, прийнятим відповідно до Порядку оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2004 року № 812 "Деякі питання оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану"; щодо яких за поданням міністерства, іншого державного органу, у зв`язку з провадженням такими юридичними особами діяльності, необхідної для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України або подолання її наслідків, Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про тимчасове управління державою відповідними акціями, корпоративними правами або іншими правами участі (контролю), що належать російській федерації або особі, пов`язаній з державою-агресором.

Відповідно до інформаційного листа Міністерства юстиції України від 8 березня 2022 року № 24560/8.1.3/10-22 "Стосовно винятків щодо застосування мораторію на виконання грошових зобов`язань, кредиторами за якими є особи, пов`язані з державою-агресором" з метою формування єдиної практики застосування положень Постанови № 187 визначено, що відповідні обмеження не застосовується до: громадян російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах.

У свою чергу, положення Постанови № 187 застосовуються судами: за ініціативою суду при відкритті провадження; за ініціативою суду на підставі даних, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР); самостійно учасниками розгляду справи під час подання відзивів/пояснень/заперечень тощо. В останньому випадку заявник повинен надати відповідні докази на підтвердження вказаних обставин, інакше такі доводи не приймаються судом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 травня 2023 року в справі № 925/1248/21.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що Постанова № 187 набрала чинності 3 березня 2022 року, тоді як спірний товар відповідач мав поставити позивачу: за специфікацією № 1 - до 26 лютого 2022 року; за специфікацією № 2 - до 24 лютого 2022 року, тобто, до моменту встановлення відповідного мораторію.

Разом із цим, як вбачається з відомостей з ЄДР стосовно Центру, інформація про громадянина російської федерації - ОСОБА_1 , як кінцевого бенефіціарного власника позивача, на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду даної справи в реєстрі була відсутня.

Те, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником наступних юридичних осіб: "Юнайтед Компані Русал Інжинірінг Девелопмент Лімітед" (Кіпр 00000, Анніс Комнініс, 29-А, П/С1061, Нікосія) та "Русал Лімітед" (Британська територія в Індійському Океані, 00000, місто Сент-Хелієр, вулиця Огієр Хаус), які, у свою чергу, були засновниками Центру, встановлено в рішенні Вищого антикорупційного суду, яке було ухвалено лише 16 лютого 2023 року в справі № 991/265/23.

Отже, факт приналежності Центру до списку осіб, на яких поширюється мораторій, встановлений Постановою № 187 відповідно до абзацу 4 підпункту 1 пункту 1 вказаного нормативно-правового акту, було підтверджено лише вищевказаним рішенням, яке набрало законної сили у зазначеній частині лише 16 червня 2023 року відповідно до постанови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від цієї ж дати.

Водночас, цим рішенням Вищого антикорупційного суду 100 % статутного капіталу позивача було стягнуто в дохід держави.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Товариство не надало належних та допустимих доказів наявності підстав для застосування до позивача вимог Постанови № 187.

Крім того, ані Постановою № 187, ані іншими нормативно-правовими актами не визначено механізму застосування мораторію до контрагента у відповідних договірних правовідносинах.

Проте за приписами частин 1 та 2 статті 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вищевказані норми ЦК України надають кредитору право, який правомірно володіє річчю, на її притримання до виконання боржником зобов`язання, однак також покладають на кредитора обов`язок негайного повідомлення боржника про притримання речі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі 915/214/17.

Разом із цим, у матеріалах даної справи відсутнє повідомлення відповідача, адресоване Центру в передбачений договором строк поставки товару, про притримання цього товару в зв`язку із застосуванням мораторію, передбаченого Постановою № 187.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 126 023,28 грн перерахованої позивачем попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Центром чи поставку позивачу погодженого між сторонами товару, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми боргу. За таких обставин дана позовна вимога підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару за спірним договором, позивач просив суд стягнути з Товариства 6 773,52 грн пені, нарахованої на вартість непоставленого товару по кожній специфікації окремо відповідно до наданого розрахунку.

Частиною 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У пункті 6.2. договору сторони погодили, що у разі порушення строку зобов`язання щодо поставки, заміни товару з вини Товариства, останнє сплачує Центру пеню в розмірі 0,05 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.

Відповідно до пунктів 5 специфікацій № 1- 3 до договору, у разі порушення строків постачання з вини Товариства, останнє сплачує пеню у розмірі 0.2 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.

За умовами пункту 6.17. договору максимальна сума всіх штрафних санкцій, виплачена кожній із сторін по кожній окремій специфікації, не може перевищувати 5 % від її вартості.

Оскільки заявлений Центром до стягнення розмір пені є арифметично вірними, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а також не перевищує встановленого законом та договором граничного розміру вказаної штрафної санкції, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем строку виконання грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати, позивач з посиланням на приписи частини 2 статі 625 ЦК України просив суд стягнути з Товариства 6 539,42 грн трьох процентів річних та 40 631,56 грн інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми боргу за кожною специфікацією окремо відповідно до наданого позивачем розрахунку.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із цим, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнім нараховано вказані компенсаційні виплати не з моменту прострочення відповідачем грошового зобов`язання, а з моменту перерахування коштів попередньої оплати Товариству.

Відповідно до частини 2 статі 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, з листом про повернення коштів попередньої оплати від 8 листопада 2022 року № СЦМ-01-01-276-22 позивач звернувся 9 листопада 2022 року, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 5405205456943, копія якого наявна в матеріалах справи.

Відтак, вказане грошове зобов`язання Товариство мало виконати в строк до 16 листопада 2022 року включно.

При цьому, необґрунтованими є посилання позивача на пункт 6 специфікацій № 1- 3 до договору, яким передбачено нарахування штрафних санкцій за користування грошима з дня отримання відповідачем передплати, оскільки передбачені статтею 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати, як зазначив сам позивач у своєму позові, штрафними санкціями не є, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника саме за прострочення грошового зобов`язання.

У зв`язку з вищевикладеним, судом здійснено власний розрахунок заявлених до стягнення компенсаційних виплат за належний період прострочення Товариством виконання свого грошового зобов`язання в межах заявлених у позові термінів. За розрахунком суду, належною до стягнення сумою 3 % річних є 3 107,42 грн та 4 051,74 інфляційних втрат. Відтак, вказані позовні вимоги підлягають задоволенню у зазначеному розмірі.

Вимоги Центру про стягнення 3 % річних у сумі 3 432,00 грн та 36 579,82 грн інфляційних втрат є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Центру підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шенк Процесс Україна" (03680, місто Київ, вулиця Козацька, будинок 120/4; ідентифікаційний код 31241103) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Металург" (57286, Миколаївська область, Вітовський район, село Галицинове, вулиця Набережна, будинок 64; ідентифікаційний код 32654880) 126 023 (сто двадцять шість тисяч двадцять три) грн 28 коп. основного боргу, 6 773 (шість тисяч сімсот сімдесят три тисячі) грн 52 коп. пені, 3 107 (три тисячі сто сім) грн 42 коп. трьох процентів річних, 4 051 (чотири тисячі п`ятдесят одну) грн 74 коп. інфляційних втрат та 2 100 (дві тисячі сто) грн 23 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28 листопада 2023 року.

Суддя Є.В. Павленко