Рішення

від 30.11.2023 по справі 910/15391/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.11.2023Справа № 910/15391/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/15391/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Вектор Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колдф"

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу

СУТЬ СПОРУ:

29 вересня 2023 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно Вектор Груп" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 29.09.2023 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колдф" (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 438 198,70 грн., з них: основного боргу - 260 532,13 грн. (двісті шістдесят тисяч п`ятсот тридцять дві гривні 13 копійок), пені - 20 971,05 грн. (двадцять тисяч дев`ятсот сімдесят одна гривня 05 копійок), інфляційного збільшення - 128 785,41 грн. (сто двадцять вісім тисяч сімсот вісімдесят п`ять гривень 41 копійка) та 3% річних - 27 910,11 грн. (двадцять сім тисяч дев`ятсот десять гривень 11 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки № 2805/19 від 28.05.2019 року, зокрема, у визначені договором строки у повному обсязі не здійснив оплату вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/15391/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Колдф» за адресою: 01103, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, 5, яка вказана у позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» - 07.11.2023 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 910/9791/18.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідач не повідомляв суд про зміну місцезнаходження.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі № 910/15391/23 від 03.10.2023 року є 07.11.2023 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 22.11.2023 року (включно).

Крім того, суд враховує, що відповідач не був позбавлений права ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року в Єдиному реєстрі судових рішень, який є загальнодоступним.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно Вектор Груп" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Субтек» (назву змінено на Товариство з обмеженою відповідвльністю "Колдф") укладено договір поставки № 2805/19 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується постачати та передавати у власність (повне господарське ведення) покупцю трубну продукцію (товар) на умовах EXW згідно Інкотермс 2000, а покупець - приймати і оплачувати товар в порядку і на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору номенклатура, якісні характеристики, кількість, терміни поставки, а також ціна товару, обумовлюються специфікаціями/додатками, на кожну партію товару, які є невід`ємною частиною цього договору.

За умовами п. 2.3. договору право власності на товар і всі ризики втрати, пошкодження або знищення товару переходять від постачальника до покупця з моменту підписання видаткової накладної на товар.

Згідно з п. 3.3. договору оплата здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку: 50% - попередня оплата; 50% - повинні бути оплачені покупцем протягом 10 календарних днів з дати повідомлення постачальником про готовність товару до відвантаження.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків по ньому. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 9.1., 9.2. договору).

До договору № 2805/19 від 28.05.2019 року була укладена специфікація № 3 від 08.04.2020 року, в якій сторонами за договором було визначено найменування, кількість, ціну, порядок оплати та термін поставки товару.

У специфікації № 3 від 08.04.2020 року визначено, що загальна вартість товару становить 2 160 441,40 грн., строк поставки товару до 10.11.2020 року по передплаті 30% від вартості товару.

20.10.2020 року відповідач здійснив попередню оплату товару у сумі 650 001,35 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 924 від 20.10.2020 року.

На виконання умов договору поставки № 2805/19 від 28.05.2019 року позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 2 160 441,40 грн., що підтверджується видатковою накладною № 9 від 05.11.2020 року. Товар за видатковою накладною за якістю та кількістю прийнятий відповідачем без заперечень, про що свідчать підписи та печатки сторін на цій видатковій накладній. У наведеній видатковій накладній зазначено, що поставка здійснюється згідно з договором поставки № 2805/19 від 28.05.2019 року.

Згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень № 1137 від 15.04.2021 року на суму 1 000 000,00 грн. та № 1151 від 30.04.2021 року на суму 249 907,92 грн. вбачається, що відповідач частково оплатив вартість поставленого товару згідно видаткової накладної № 9 від 05.11.2020 року на суму 2 160 441,40 грн.

Проте, матеріали справи не містять доказів оплати вартості решти поставленого товару на суму 260 532,13 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов`язання з оплати поставленого за договором поставки № 2805/19 від 28.05.2019 року товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 260 532,13 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару пеню у розмірі 20 971,05 грн., інфляційне збільшення у розмірі 128 785,41 грн. та 3% річних у розмірі 27 910,11 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як вже було встановлено судом вище, на виконання умов договору поставки № 2805/19 від 28.05.2019 року позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 2 160 441,40 грн., що підтверджується видатковою накладною № 9 від 05.11.2020 року.

Зазначена видаткова накладна містить найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам законодавства та є у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним бухгалтерським документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Видаткова накладна підписана зі сторони відповідача без жодних зауважень щодо асортименту, комплектності, кількості і якості поставленого товару.

У пункті 3 специфікації № 3 від 08.04.2020 року сторони визначили порядок оплати - передплата 30% від вартості товару.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Оскільки у специфікації № 3 від 08.04.2020 року строк остаточного виконання зобов`язання по оплаті товару не встановлено, обов`язок оплати вартості отриманого товару виник за фактом його отримання, що кореспондується з приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Отже, відповідач зобов`язаний був оплатити товар в порядку ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України не пізніше наступного дня після отримання товару - 06.11.2020 року, проте матеріали справи не містять доказів повної оплати вартості поставленого товару, строк оплати якого настав.

Станом на момент звернення до суду з даним позовом за отриманий товар відповідач в повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 260 532,13 грн.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 260 532,13 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

При цьому, за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Крім того, суд зазначає, що право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар, прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, підлягає реалізації і захисту, оскільки укладений між сторонами договір є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України, породжує для його сторін відповідні права та обов`язки.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 2805/19 від 28.05.2019 року у розмірі 260 532,13 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 20 971,05 грн., інфляційне збільшення у розмірі 128 785,41 грн. та 3% річних у розмірі 27 910,11 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В п. 6.2. договору визначено, що за порушення покупцем строку оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого товару за кожен день прострочення.

З доданого до позовної заяви розрахунку пені вбачається, що позивач здійснює відповідне нарахування з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат 15.04.2021 року та 30.04.2021 року за період з 05.05.2021 року 05.11.2021 року на суму 260 532,13 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, судом встановлено, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 20 971,05 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

При цьому, в частині нарахування інфляційного збільшення судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Дослідивши надані позивачем розрахунки інфляційного збільшення та 3% річних, суд встановив, що при нарахуванні інфляційного збільшення та 3% річних позивачем невірно визначено початок прострочки виконання зобов`язання (07.11.2020 року, а не 06.11.2020 року), невірно вказано період та кількість днів прострочки, а також не враховано здійснені відповідачем часткові оплати товару, тому надані позивачем розрахунки інфляційного збільшення та 3% річних є арифметично неправильними, у зв`язку з чим суд дійшов висновку здійснити власні розрахунки інфляційного збільшення та 3% річних не виходячи за межі визначених позивачем граничних строків відповідних нарахувань.

Здійснивши власні розрахунки інфляційного збільшення та 3% річних за період з 07.11.2020 року по 24.02.2022 року, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, судом встановлено, що суми інфляційного збільшення та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становлять: 112 539,84 грн. - інфляційного збільшення та 26 731,96 грн. - 3% річних, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційного збільшення в сумі 16 245,57 грн. та 3% річних в сумі 1178,15 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 420 774,98 грн., з них: основного боргу - 260 532,13 грн. (двісті шістдесят тисяч п`ятсот тридцять дві гривні 13 копійок), пені - 20 971,05 грн. (двадцять тисяч дев`ятсот сімдесят одна гривня 05 копійок), інфляційного збільшення - 112 539,84 грн. (сто дванадцять тисяч п`ятсот тридцять дев`ять гривень 84 копійки) та 3% річних - 26 731,96 грн. (двадцять шість тисяч сімсот тридцять одна гривня 96 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 6311,62 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі № 909/452/19, 02.11.2020 року у справі № 922/3548/19 та 18.11.2019 року у справі № 923/1121/17.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні докази: договір про надання правової допомоги від 25.09.2023 року та рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затвердженого рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 17.03.2023 № 119.

Як встановлено судом, 25.09.2023 року між Адвокатським об`єднанням «Північна Фортеця» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно Вектор Груп» (замовник) укладено договір про надання правової допомоги (надалі - договір), відповідно до п. 1 якого виконавець надає замовнику юридичну (правову) допомогу (послуги), пов`язану з питаннями представництва інтересів замовника в Господарському суді м. Києва.

Вартість юридичних послуг складає 5000,00 грн. (п. 5 договору).

За змістом ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19).

Частинами 1 та 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, у разі зазначення фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. І навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Суд встановив, що вартість юридичних послуг є фіксованою, становить 5000,00 грн.

Таким чином розмір гонорару адвоката не залежить від обсягу виконаних ним робіт.

Представництво інтересів позивача у даній справі здійснював адвокат Борода А.В. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1065480 від 28.09.2023 року.

Відповідачем до суду жодних клопотань про зменшення витрат на правову допомогу адвоката з підстав їх неспівмірності не подавалося.

Також, суд враховує, що у позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми понесених витрат на правничу допомогу, які він очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи, відповідно до якого розмір понесених витрат на правничу допомогу становить 5000,00 грн.

Таким чином, відповідач маг змогу подати свої заперечення щодо цього разом з поданням відзиву на позовну заяву, проте наведеного здійснено не було.

Отже, враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення суми витрат на правову допомогу адвоката, підстави для їх зменшення у суду відсутні.

З урахуванням предмету та підстав позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, беручи до уваги факт розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, з огляду на часткове задоволення позову та зважаючи на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку розподілу судових витрат між сторонами, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають витрати на правову допомогу адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 4801,19 грн.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колдф» (ідентифікаційний код 40301272, адреса: 01103, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно Вектор Груп» (ідентифікаційний код 39496530, адреса: 14017, м. Чернігів, вул. Старобілоуська, 25-А) грошові кошти: основного боргу - 260 532,13 грн. (двісті шістдесят тисяч п`ятсот тридцять дві гривні 13 копійок), пені - 20 971,05 грн. (двадцять тисяч дев`ятсот сімдесят одна гривня 05 копійок), інфляційного збільшення - 112 539,84 грн. (сто дванадцять тисяч п`ятсот тридцять дев`ять гривень 84 копійки), 3% річних - 26 731,96 грн. (двадцять шість тисяч сімсот тридцять одна гривня 96 копійок), витрати на правову допомогу адвоката - 4801,19 грн. (чотири тисячі вісімсот одна гривня 19 копійок) та судовий збір - 6311,62 грн. (шість тисяч триста одинадцять гривень 62 копійки).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 30.11.2023р.

Суддя О.В. Котков