Рішення

від 30.11.2023 по справі 917/1839/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2023 Справа № 917/1839/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейчай Україна"

про визнання договору недійсним в частині та стягнення 22 995,25 грн

без виклику представників сторін

встановив:

До Господарського суду Полтавської області звернулась Військова частина НОМЕР_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейчай Україна" про визнання договору № 6 від 25.04.2022 недійсним в частині п. ІІІ.1 щодо включення до ціни договору податку на додану вартість у розмірі 16666,67 грн, та про стягнення 22 995,25 грн, до яких включено 16666,67 грн зайво сплаченого ПДВ, 712,32 грн 3 % річних, 5616,26 грн інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві (а.с.53-61, 98-100) проти позову заперечує та вказує наступне:

- позивач погодив ціну договору та підписав договір без протоколу розбіжностей;

- питання щодо правильності застосування ПДВ у ціні товару виникло у позивача лише 31.05.2023, про що він повідомив у листі від 31.05.2023;

- на виконання договору відповідач поставив товар та зареєстрував податкову накладну № 43 від 27.04.2022 на суму без ПДВ 83333,33 грн і ПДВ 16666,67 грн; суму ПДВ включив до складу податкових зобов`язань у податковій декларації з ПДВ за квітень 2022 року;

- ні норми Податкового кодексу України, ні постанови КМУ № 178 не містять конкретизованого переліку товарів та виду транспорту, щодо яких застосовується пільга; в зв`язку з цим відповідач звернувся до податкових органів щодо надання податкової консультації;

- відповідач запропонував позивачу укласти додаткову угоду про виправлення ставки ПДВ у ціні товару, проте позивач відхилив цю пропозицію;

- податок на додану вартість є непрямим податком, включається у ціну товару, і перераховується у держаний бюджет, сума ПДВ не залишається у продавця і він не користується цими коштами;

- відсутні підстави для нарахування інфляційних та 3 % річних, оскільки такі нарахування мають проводитися після визнання судом недійсним відповідного положення договору, крім того у договорі сторони погодили розмір процентів за ч. 2 ст. 625 ЦК у розмірі 0%;

- позивач неправильно виконав розрахунок інфляційних та 3 % річних.

Позивач у відповіді на відзив (а.с.123-128) зазначив, що визначення у договорі ціни товару з ПДВ суперечить діючому законодавству, що підтверджено також індивідуальною податковою консультацією від 06.10.2023.

Інші заяви по суті справи до суду не надійшли.

У цій справі суд вчинив такі процесуальні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2023 цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М. (а.с.33).

Ухвалою від 10.10.2023 суд залишив позовну заяву без руху та встановив строк для усунення недоліків (а.с.35). Позивач у встановлений судом строк виправив вказані недоліки (а.с.37-43).

Ухвалою від 12.10.2023 суд відкрив провадження у справі № 917/1839/23, визнав справу малозначною, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Про відкриття провадження у справі сторони повідомлені належним чином, що підтверджується:

довідкою від 12.10.2023 про доставку електронного листа ухвали від 12.10.2023 у електронний кабінет позивача у підсистемі «Електронний суд» (а.с.47),

довідкою від 01.11.2023 про доставку електронного листа ухвали від 12.10.2023 у електронний кабінет відповідача у підсистемі «Електронний суд» (а.с.48).

Відповідно до ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Ухвала від 12.10.2023 також направлялася відповідачу на його електронну адресу та була доставлена 12.10.2023 (а.с.46), а також засобами поштового зв`язку на юридичну адресу місцезнаходження та була повернута до суду поштовим відділенням (а.с.49-52).

Про належне повідомлення сторін щодо розгляду цієї справи свідчить також надані ними заяви по суті справи: відзив відповідача та відповідь позивача.

Позивач у відповіді на відзив (а.с.123-128) заявив клопотання про поновлення процесуального строку для подання доказів: індивідуальної податкової консультації ДПС України від 06.10.2023 № 3449/ІПК/99-00-21-03-02-05.

Позивач також подав заяву (а.с.140-141) про виправлення описки в позовній заяві в частині назви відповідача.

Ухвалою від 06.11.2023 (а.с.152) суд виправив описку, допущену в ухвалах господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 та від 12.10.2023 у справі № 917/1839/23, зазначив найменування відповідача в такій редакції: Товариство з обмеженою відповідальністю Вейчай Україна, а також поновив позивачу процесуальний строк для подання доказів.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.

Заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження сторони суду не надали.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно із ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст. 233 ГПК України це рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вейчай Україна" (далі відповідач, постачальник) був укладений договір № 6 від 25.04.2022 про закупівлю товарів за державні кошти (далі Договір; а.с.17-21).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується поставити замовникові товар, зазначений у специфікації (додаток № 1 до договору), що є невід`ємною частиною цього договору, а замовник прийняти і оплатити товар.

У п. 1.2 Договору вказано найменування (номенклатура, асортимент) товару: запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів, код ДК 021:2015:34330000-9 - «запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів».

Згідно з п. III. 1 Договору ціна договору становить 100 000 грн з урахуванням ПДВ 20%. Ціна договору без ПДВ 83333,33 грн. ПДВ - 16 666,67 грн.

У п. ІV.1 Договору вказано, що розрахунки проводяться у безготівковій формі замовником після пред`явлення постачальником рахунка на оплату товару та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або товарно-транспортної накладної, якими сторони підтверджують дату поставку товару замовнику.

Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника (п. ІV.4 Договору).

У додатку № 1 до Договору сторони погодили Специфікацію (а.с.22), в якій визначили найменування товару - запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів, код ДК 021:2015:34330000-9 - «запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів», кількість товару, його ціну, та загальну вартість товару без ПДВ 83333,33 грн, ПДВ - 16 666,67 грн, загальна сума з ПДВ 100 000,00 грн.

На виконання цього Договору ТОВ «Вейчай Україна» поставило позивачу обумовлений у договорі товар за видатковою накладною № 153 від 27.04.2022 (а.с.23). У цій накладній вказано загальну вартість товару без ПДВ 83333,33 грн, ПДВ - 16 666,67 грн, загальна сума з ПДВ 100 000,00 грн.

Військова частина НОМЕР_1 , на виконання умов Договору, оплатила поставлений відповідачем товар у сумі 100 000 грн, в тому числі податок на додану вартість (далі - ПДВ) - 16 666,67 грн., що підтверджується випискою за 27.04.2022 з Державної казначейської служби України (а.с.24).

31.05.2022 позивач листом за вих.№ 1110 звернувся до відповідача з вимогою повернення суми зайво сплачених коштів, внаслідок безпідставного застосування ставки податку на додану вартість, в сумі 16 666,67 грн (а.с.25).

В обґрунтування вказаної вимоги позивач посилався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України. Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби У країни тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Відповідач у листі від 31.05.2023 № 332 (а.с.26-27) відповів позивачу, що Постанова № 178 не містить конкретизованого переліку товарів та у ній не визначено коди УКТ ЗЕД товарів, на які поширюється зазначена пільга, а стаття 14 ПКУ не дає визначення терміну «забезпечення транспорту», також законодавчо не визначено, якого виду транспорту стосується дана пільга. Також, відповідач повідомив, що він надіслав запит про індивідуальну податкову консультацію до Державної податкової служби щодо поширення даної пільги на поставку запчастин та двигунів на вказаним договором, однак відповіді на цей запит не отримав.

Позивач також звернувся за індивідуальною податковою консультацією до Державної податкової служби (лист від 29.08.2023 № 1718; а.с.28-29) відповідно до вимог пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України (далі - ПК України), на яку 27.09.2023р. отримав відповідь про продовження строку розгляду звернення на 15 календарних днів (а.с.30).

На запит позивача Державна податкова служба України надала йому індивідуальну податкову консультацію від 06.10.2023 № 3449/ІПК/99-00-21-03-02-05 (а.с.133), де вказала, що нормами підпункту V підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПКУ та Постанови № 178 не визначено ні переліку товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, ні переліку кодів з Єдиного закупівельного словника ДК 021:20І5 чи кодів УКТ ЗЕД.

Відповідач надав до матеріалів справи звернення від 21.12.2022 № 299 (а.с.107) та повторне звернення від 08.09.2023 (а.с.108-109) до Державної податкової служби України на отримання податкової консультації з питань практичного застосування п. «г» п.п. 195.1.2 п. 195.1. ст. 195 Податкового кодексу України щодо спірних правовідносин.

Листом від 03.10.2023 (а.с.110-112) Державна податкова служба України повідомила відповідача про надання відповідної податкової консультації.

Позивач у позові вказує, що відповідач не повернув безпідставно отримані кошти, сплачені на виконання умов Договору № 6 від 25.04.2022, у розмірі 16 666,67 грн. та продовжує їх утримувати (користуватись).

Позивач вважає, що Договір № 6 від 25.04.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 16 666,67 грн. має бути визнаний судом недійсним, як такий що суперечить вимогам законодавства, а указані кошти повернуті до Військової частини НОМЕР_1 із застосуванням наслідків, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.13, ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В ст. 76 ГПК України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У ч. 1 ст. 79ГПК Українизазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

У частині першій статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) на момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами частин першої і третьої ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість (далі ПДВ) - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів а і б пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Згідно із підпунктом «г» підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII), Указом Президента України від 24 лютого 2022 року 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (далі - Указ № 64/2022) на території України введено воєнний стан. Указ № 64/2022 затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні".

Пунктом 2 Указу № 64/2022 визначено завдання військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної. спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управлінню, державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом № 389-VIII заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України. Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

У індивідуальній податковій консультації, наданій Державною податковою службою України (вих. №125/ІПК/99-00-21-03-02-06 від 20.01.2023; а.с.110-112) на звернення ТОВ «Вейчай Україна», роз`яснено, зокрема, наступне:

- нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту. 195.1 статті 195 розділу V ПКУ та Постанови № 178 застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, двигуни, акумуляторні батареї, фільтри, свічки, автомобільні шини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо), при умові, що такі операції з постачання здійснюються категорії суб`єктів, що визначені Постановою № 178;

- нормами підпункту V підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПКУ та Постанови № 178 не визначено ні переліку товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, ні переліку кодів з Єдиного закупівельного словника ДК 021:20І5 чи кодів УКТ ЗЕД;

- оскільки Товариство здійснює постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту (зокрема, двигунів) Покупцю, що є органом, на який покладено обов`язок запроваджувати та здійснювати передбачені Законом № 389-VIII заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, то на операції з постачання таких товарів поширюються норми підпункту V підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПКУ та Постанови № 178 щодо застосування нульової ставки податку на додану вартість;

- якщо Товариство, протягом дії воєнного стану, здійснювало постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави отримувачам, визначеним Постановою № 178, з нарахуванням податку на додану вартість, то Товариству слід забезпечити проведення коригування податкових зобов`язань з податку на додану вартість, відображених у таких податкових накладних;

- при цьому Товариство та Покупець мають провести перерахунки, згідно з якими сума податку на додану вартість, що була нарахована (сплачена) у складі вартості придбаних товарів та відображена в податкових накладних, складених щодо операцій із такими товарами, має бути або повернута покупцям, або зарахована в рахунок оплати вартості наступних поставок.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що приписи підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та положення постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на позивача.

Відтак, операції з постачання Військовій частині НОМЕР_1 запасних частин до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів за Договором № 6 від 25.04.2022 оподатковуються за нульовою ставкою, тому положення п. ІІІ.1 договору про включення до ціни товару суми податку на додану вартість у розмірі 16 666,67 грн суперечать вимогам законодавства.

Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені ст.217 ЦК, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним у цілому.

У випадку, що розглядається, можна припустити наявність Договору і без включення до нього умови щодо ПДВ.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 зі справи № 916/2478/20, та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору). Згідно правового висновку Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.

З огляду на вищевикладене, оскільки пунктом ІІІ.1 Договору № 6 від 25.04.2022 до ціни договору незаконно включено суму ПДВ, а саме: 16666,67 грн., за придбання Військовою частиною НОМЕР_1 запасних частин до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів, що суперечить положенням Податкового кодексу України та Постанови КМУ №178, наявні підстави для визнання недійсними положення цього договору в частині включення до ціни правочину ПДВ.

Отже, позовні вимоги в цій частині суд задовольняє та постановляє визнати недійсним пункт ІІІ.1 договору № 6 про закупівлю товарів за державні кошти від 25.04.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вейчай Україна" та Військовою частиною НОМЕР_1 , з відповідним змінами в частині включення до ціни договору податку на додану вартість у розмірі 16666,67 грн

Частиною 1 статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки відповідач отримав від Військової частини НОМЕР_1 суму ПДВ, а вказані положення договору суд визнав недійсними, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 16 666,67 грн.

Позовні вимоги в цій частині суд задовольняє.

Позивач у позові також заявив вимоги про стягнення 712,32 грн 3 % річних за період 27.04.2022 28.09.2023 та 5616,26 грн інфляційних втрат за період квітень 2022 року серпень 2023 року на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений, договором або законом.

В другому абзаці п. VІІ 4 Договору встановлено, що відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України сторони встановили інший розмір процентів - 0 (нуль).

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У постановах Верховного суду, зокрема в постанові КГС ВС від 14.01.2021 у справі N 922/2216/18 у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, або якщо набуття відбулося у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Близька правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі N 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі N 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі N 922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі N 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі N 6-3090цс15.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2018 у справі №904/5844/17, від 10.04.2018 у справі №910/6129/17, від 05.04.2018 у справі №914/833/17, від 04.05.2018 у справі № 927/468/17.

У п. III. 1 Договору вказано, що ціна договору становить 100 000 грн з урахуванням ПДВ 20%. Ціна договору без ПДВ 83333,33 грн. ПДВ - 16 666,67 грн.

Позивач саме на виконання умов Договору оплатив поставлений відповідачем товар у сумі 100 000 грн., в тому числі податок на додану вартість (далі - ПДВ) - 16 666,67 грн., що підтверджується випискою за 27.04.2022 з Державної казначейської служби України (а.с.24).

Таким чином, вказаний платіж на дату його сплати був проведений на підставі та у відповідності до умов Договору.

Отже, кошти у сумі 1666,67 грн отримали статус безпідставно набутих тільки після визнання недійсним цієї умови договору, відповідно і розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат можливий тільки за період з дня набрання законної сили рішення суду, яким визнано недійсність частини договору, до цього часу сплата здійснена на виконання договірних умов. Після постановлення судом рішення про визнання недійсною відповідної умови договору наявне порушення права позивача та виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення сплачених позивачем грошових коштів.

З огляду на викладене, відсутні підстави для нарахування 3 % річних за період 27.04.2022 28.09.2023 та інфляційних втрат за період квітень 2022 року серпень 2023 року на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України. Тому у позові в цій частині суд відмовляє.

Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати, понесені ним у цій справі.

Суд встановив, що за подачу цього позову позивач сплатив 5368,00 грн судового збору за квитанцією банку (АТ КБ «Приватбанк») до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.3222844326.1 від 28.09.2023 (а.с.16). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 29.09.2023 (а.с.34).

Відповідно до ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, тобто у розмірі 4643,32 грн.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним пункт ІІІ.1 договору № 6 про закупівлю товарів за державні кошти від 25.04.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вейчай Україна" та Військовою частиною НОМЕР_1 , з відповідним змінами в частині включення до ціни договору податку на додану вартість (ПДВ) у розмірі 16666,67 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вейчай Україна" (проїзд Ярославський, буд. 2, каб. 337, м. Кременчук, Полтавська область, 39600; ідентифікаційний код 42795244) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 16666 грн 67 коп. безпідставно сплаченого податку на додану вартість, 4643 грн 32 коп. - відшкодування витрат з оплати судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення: 30.11.2023.

Суддя Т. М. Безрук