Рішення

від 06.11.2023 по справі 334/4611/23

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН 334/4611/23

2/337/1311/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді Мурашової Н.А.

за участю секретаря Бойко Л.Л.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Бондарєва О.Г.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Запоріжжіцивільну справуза позовом ОСОБА_2 доДержавного навчальногозакладу «Михайлівськевище професійнеучилище» проскасування наказупро наданнявідпустки беззбереження заробітноїплати,

ВСТАНОВИВ:

12.06.2023р. позивачка ОСОБА_2 в особі свого представника адвоката Бахмут М.С. звернулась до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» (далі Заклад, відповідач), в якому просить поновити строк оскарження наказу Закладу від 11.04.2022р. про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 11.04.2022р. на період військових дій, визнати вказаний наказ незаконним та скасувати, стягнути з Закладу судові витрати.

Позов мотивує тим, що вона з 04.09.2020р. працювала в Закладі кухарем. Починаючи з 11.04.2022р. відповідач перестав виплачувати їй заробітну плату. В травні 2023р. вона через свого представника звернулась до відповідача із запитом щодо виплати заробітної плати і згідно листів №60 від 28.05.2023р. та №63 від 26.05.2023р. дізналась, що з 11.04.2022р. перебуває у відпустці без збереження заробітної плати. Однак жодних заяв про надання такої відпустки вона відповідачу не писала, копію наказу не отримувала і з ним не була ознайомлена. Діючим законодавством передбачена можливість надання працівнику відпустки без збереження заробітної плати протягом періоду дії воєнного стану без обмеження строку, але така відпустка надається в інтересах працівника та за його бажанням, а не з ініціативи роботодавця. Таким чином, наказ про надання їй з 11.04.2022р. відпустки без збереження заробітної плати є незаконним, у зв`язку з чим вона звернулась до суду з цим позовом. Просить позов задовольнити та стягнути з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 21000,00грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 16.06.2023р. вказаний позов переданий на розгляд за підсудністюдо Хортицького районного суду м.Запоріжжя.

Ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 17.07.2023р. відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за цим позовом та призначено її розгляд по суті у відкритому судовому засіданні.

15.08.2023р. до суду надійшов відзив представника відповідача адвоката Бондарєва О.Г. на вказаний позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що в позовній заяві позивачка вказує на те, що 06.04.2022р. без погодження з роботодавцем виїхала із смт.Михайлівка до м.Запоріжжя, де перебуває до т.ч. Тобто з цього часу вона за власним розсудом припинила виконувати обумовлену трудовим договором роботу, що містить ознаки діяння, передбаченого п.4 ч.1 ст.40 КЗпП. При цьому, вона визнає ту обставину, що з 06.04.2022р. до 15.05.2023р. вона в жодний спосіб не контактувала з роботодавцем, ніяких претензій йому не пред`являла, посилаючись на відсутність засобів зв`язку. Однак інформація про контакти, в т.ч. офіційну електронну адресу Закладу, міститься у вільному доступі в мережі Інтернет. Можливість контактування із Закладом через електронну пошту є діючою опцією. Позивачка стверджує, що лише з відповіді роботодавця, наданої 22.05.2023р., вона дізналась, що 11.04.2022р. їй було надано відпустку без збереження заробітної плати та без обмеження строку, відповідну заву роботодавцю не подавала, з наказом не ознайомлювалась. Такі твердження позивачки є неправдивими. З 24.02.2022р. в Україні введено воєнний стан через військову агресію рф. 24.03.2022р. набув чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ч.3 ст.12 якого передбачає можливість надання роботодавцем на прохання працівника відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч.1 ст.26 Закону України «Про відпустки». На початку квітня 2022р. позивачка звернулась до роботодавця із заявою про надання їй з 11.04.2022р. відпустки в порядку ч.3 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» і така відпустка їй була надана відповідним наказом, з яким позивачка була ознайомлена в установленому законом порядку. Доводи позивачки про те, що вона не була ознайомлена з наказом від 11.04.2022р., оскільки 06.04.2022р. виїхала з тимчасово окупованої території, є безпідставними, оскільки діюче законодавство про працю не містить заборони на звернення працівника до роботодавця із заявою про надання відпустки за декілька днів до бажаної дати її початку, доказів того, що позивачка виїхала з смт.Михайлівка саме 06.04.2022р. немає. Довідка про взяття позивачки на облік як ВПО датована лише 25.04.2022р. Крім того, з 28.02.2022р. смт.Михайлівка Василівського р-ну Запорізької області є тимчасово окупованою територією. 11.05.2022р. окупаційними силами рф були захоплені належні Закладу будівлі та споруди, зокрема, ті, де зберігалась документація. На цей час доступу до приміщень немає, у зв`язку з чим відповідач з об`єктивних причин не може надати суду копії заяви позивачки та наказу про надання їй відпустки без збереження заробітної плати. В той же час, після окупації населеного пункту, керівництвом закладу було прийнято рішення про передачу трудових книжок їх власникам. Відповідач вважає, що позов не містить посилань на акти законодавства, згідно з якими позовні вимоги мали б бути задоволені. Законодавство про працю взагалі не містить норм, які могли б бути застосовані для вирішення спірних правовідносин на користь позивачки. Крім того, з цим позовом позивачка звернулась до суду з пропуском встановленого ч.1 ст.233 КЗпП 3-місячного строку, перебіг якого починається у квітні 2022р., оскільки в позовній заяві позивачка стверджує, що саме з квітня 2022р. перестала отримувати заробітну плату, але до травня 2023р. до відповідача з будь-якими заявами не зверталась, хоча така можливість існувала, незважаючи на тимчасову окупацію смт.Михайлівка та воєнний стан. Поважних причин для поновлення строку немає. Щодо розподілу судових витрат, то при наданні професійної правничої допомоги у цій справі представником позивачки були використані результати дій, вчинених при наданні правничої допомоги іншій справі ЄУН 334/4258/23, яка мала ті ж самі предмет та підстави. За таких обставин наведене позивачем обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу викликає сумніви в його достовірності. Просить в позові відмовити.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Бахмут М.С. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві, просить позов задовольнити повністю.

Представник відповідача ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» адвокат Бондарєв О.Г. в судовому засіданні позов не визнав повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просить в позові відмовити повністю.

Вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивачка ОСОБА_2 займає посаду кухаря в ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» з 04.09.2020р. по т.ч. (арк..14-16), що сторонами не оспорюється.

Згідно з довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 05.05.2023р. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (арк.12).

Згідно з довідкою №2303-5001327274 від 25.04.2022р. ОСОБА_2 взята на облік як внутрішньо переміщена особа за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_2 (арк.13).

Згідно з інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_2 страхувальником ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище», ЄРДПОУ 02544106, починаючи з травня 2022р. відсутні. За квітень 2022р. містяться відомості про нараховану заробітну плату в сумі 8091,18грн. за 30 днів перебування у трудових відносинах та сплату страхових внесків (арк..18).

Згідно із Статутом ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище», затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України №541 від 31.05.2018р, (арк.71-85) заклад є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в банках та органах Державної казначейської служби, адреса розташування закладу: Запорізька обл., смт.Михайлівка, вул.Центральна, б.2. Головним завданням закладу є забезпечення права громадян на професійну (професійно-технічну) освіту. Керівництво діяльністю закладу здійснює директор, який, крім іншого, призначає на посади та звільняє з посад працівників училища, визначає їх функціональні обов`язки, видає в межах своєї компетенції накази і розпорядження (арк..68-69,71-85).

Згідно з відповіддю Директорату професійної освіти Міністерства освіти і науки від 25.05.2023р. на запит адвоката Бахмута М.С. - за наданою Департаментом освіти та науки Запорізької обласної військової адміністрації з 11.04.2022р. ОСОБА_2 на підставі особистої заяви перебуває у відпустці без збереження заробітної плати на невизначений строк. Надати підтверджуючі документи наразі нема змоги, оскільки з 11.05.2022р. доступ до адмінбудівлі закладу та документації відсутній, територія Михайлівської громади є тимчасово окупованою територією. Місце перебування самої ОСОБА_2 з квітня 2022р. по теперішній час невідоме, до адміністрації закладу вона не зверталась, жодних зав від неї не надходило (арк..19).

Згідно відповіді ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» №63 від 26.05.2023р. на заяву адвоката ОСОБА_1 - ОСОБА_2 з 11.04.2022р. перебуває у відпустці без збереження заробітної плати на невизначений строк. Надати підтверджуючі документи на даний час неможливо, оскільки кадрова документація залишилась на тимчасово окупованій території. Водночас саме наявність заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати надає закладу підстави утримувати ОСОБА_2 в штаті закладу та зберігати за нею робоче місце. Твердження адвоката про відсутність заяви на відпустку без збереження заробітної плати не відповідають дійсності, бо адміністрація закладу мала б підстави для припинення трудових відносин відповідно до п.8-3 ч.1 ст.36 КЗпП. Крім того, для виконання роботи зазначеним працівником виробничі, технічні можливості, засоби виробництва та майно роботодавця частково знищені та пошкоджені під час окупації та їхнє функціонування з об`єктивних незалежних від роботодавця причин є неможливим, а залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливе (арк..20).

Листом ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» №64 від 17.05.2022р. за підписом директора ОСОБА_3 повідомлено ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» про відсутність можливості безпечного управління електрогосподарством, доступу до трансформаторної підстанції, електрощитових та приладів обліку електричної енергії закладу у зв`язку із збройним захопленням військами рф приміщення. Просять тимчасово призупинити дію договору (арк..52).

Листом ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» №65 від 17.05.2022р. за підписом директора Удовіченко К.В. повідомлено Департамент освіти та науки Запорізької обласної військової адміністрації про те, що 11.05.2022р. заклад, що розташований за адресою: Запорізька обл., смт.Михайлівка, вул.Центральна, б.2. було захоплено військами рф (арк..53).

Згідно довідки ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище» №169 від 19.09.2023р. за підписом директора Удовіченко К.В. нарахування профспілкових внесків із заробітної плати працівників закладу було припинено з квітня 2022р. Причина: перебування закладу на окупованій військами рф території (арк..70).

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зіст.8Конституції Українив Українівизнається ідіє принципверховенства права.Конституція Українимає найвищуюридичну силу.Закони таінші нормативно-правовіакти приймаютьсяна основіКонституції Україниі повиннівідповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.43,45 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст.24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022«Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р., в Україні введено воєнний стан у зв`язку із збройною агресією рф проти України, який діє до теперішнього часу.

Згідно з п.3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного станутимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

15.03.2022р. прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX (набрав чинності 24.03.2022р.), який визначає особливості трудових відносини працівників усіхпідприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності ігалузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Ч.2 ст.1Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з ст.7 вказаного Закону у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.

У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Згідно з ч.2 ст.84 КЗпП, ч.1 ст.26 Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.

Згідно з п.2 Прикінцевих положень КЗпП України (в редакції Закону №2136-IX від 15.03.2022р.) під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Зокрема, згідно з ч.3 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленогочастиною першоюстатті 26 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно дост.12,13,81ЦПК Українисуд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених нимивимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках.Кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Докази подаютьсясторонами. Кожна сторонанесе ризикнастання наслідків,пов`язаних ізвчиненням чиневчиненням неюпроцесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зч.1-3ст.89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивномута безпосередньомудослідженні наявниху справідоказів.Жодні доказине маютьдля судузаздалегідь встановленоїсили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

П.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку,суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 законними, обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.

Ухвалюючи це рішення, суд виходить з того, що оформлення відпусток без збереження заробітної плати, передбачених ст.25,26 Закону України «Про відпустки» є правом, а не обов`язком працівника. При цьому, надання відпусток, передбачених ст.25 Закону України «Про відпустки» здійснюється роботодавцем в обов`язковому порядку за ініціативою працівника, а надання відпусток, передбачених ст.26 цього Закону - за згодою сторін.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» було запроваджено додаткову підставу надання відпустки без збереження зарплати, а саме ч.3 ст.12 вказаного Закону передбачено, що на період дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч.1 ст.26 Закону України «Про відпустки».

Цей видвідпустки неє обов`язковим,головною умовоюнадання такоївідпустки єініціатива працівника, а не ініціатива роботодавця.Це означає, що без бажання працівника отримати відпустку без збереження зарплати, яке виражається у вигляді особисто поданої заяви, роботодавець не має права виносити наказ.При цьому, роботодавець не може примусити працівника написати таку заяву та піти у неоплачувану відпустку.

Надання відпустки без збереженнязарплати оформлюється відповідним наказом уповноваженої особи роботодавця з дотриманням типової форми, затвердженоїнаказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 №489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці", що фактично є вираженням згоди роботодавця як обов`язкової умови надання відпустки згідно з ч.1 ст.26 Закону України «Про відпустки».

У цій справі судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 займає посаду кухаря в ДНЗ «Михайлівське вище професійне училище». Після повномасштабного вторгнення рф на територію України смт.Михайлівка Запорізької області, де розташоване її місце роботи, є тимчасово окупованою територією.

За доводами відповідача з 11.04.2022р. по теперішній час ОСОБА_2 за особистою заявою перебуває у відпустці без збереження заробітної плати на невизначений строк, яка надана їй відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на підставі відповідного наказу відповідача.

Разом з тим, відповідач не надав суду доказів на підтвердження цієї обставини, а саме особистої заяви ОСОБА_2 про надання їй такої відпустки та копії відповідного наказу з відомостями про те, що позивачка була ознайомлення з ним.

Як вбачається з наданих суду документів та пояснень в судовому засіданні представника відповідача, такі документи у відповідача на цей час відсутні, оскільки залишились в адміністративній будівлі закладу, яка розташована на тимчасово окупованій території та з травня 2022р. захоплена військовими рф.

Однак, зазначене не звільняє відповідача від обов`язку довести правомірність надання позивачці відпустки без збереження заробітної плати на період воєнного стану, враховуючи, що особисті заяви працівників про надання відпусток та відповідні накази повинні обов`язково зберігатися роботодавцем, останній в силу вимог ч.12 ст.10 Закону України «Про відпустки» зобов`язаний вести їх облік.

Ст.7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надає право роботодавцю у період дії воєнного стану самостійно визначати порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів, але за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.

Жодних відомостей про те, що уповноваженими посадовими особами відповідача після тимчасової окупації смт.Михайлівка вчинювались певні заходи щодо збереження кадрової документації, виключення доступу до неї окупаційними військами рф та забезпечення обліку виконаної працівниками роботи, їх оплати праці суду не надано.

Отже, відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність видачі ним наказу про надання позивачці з 11.04.2022р. відпустки без збереження заробітної плати на період воєнного стану, а саме те, що вона добровільно, з власної ініціативи звернулась до нього з відповідною заявою, така заява ним була погоджена шляхом видачі належним чином оформленого наказу, з яким позивачка була ознайомлена.

Доводи позивачки про те, що вона не зверталась до відповідача із особистою заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати на період воєнного стану, жодними доказами не спростовані.

Посилання відповідача на те, що на момент видачі наказу позивачка перебувала за місцем мешкання на тимчасово окупованій території, докази її виїзду на підконтрольну територію до 11.04.2022р. відсутні, як ВПО вона взята на облік згідно з довідкою від 25.04.2022р., не свідчать про те, що вона особисто звернулась до нього із заявою про надання з 11.04.2022р. відпустки без збереження заробітної плати на період воєнного стану та була ознайомлена з відповідним наказом.

Крім того, суд не бере до уваги доводи відповідача про неможливість виконання позивачкою роботи за посадою через тимчасову окупацію смт.Михайлівка, захват приміщення закладу окупаційними військами, відсутність матеріально-технічних умов для роботи кухаря, тому її перебування у відпустці без збереження заробітної плати на час воєнного стану є доцільним.

У разі відсутності організаційних та технічних умов для забезпечення працівника роботою у період воєнного стану роботодавець має вирішувати питання відповідно до законодавства шляхом, наприклад, запровадження простою чи призупинення дії трудового договору.

Вказані відповідачем обставини самі по собі, без доказів виявлення добровільного бажання працівника піти у відпустку без збереження заробітної плати, не є підставою для винесення відповідного наказу.

На підставі вищевикладеного, суд вважає встановленим та доведеним порушення трудових прав позивачки, які підлягають захисту в обраний нею спосіб.

Вирішуючи клопотання позивачки ОСОБА_2 про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з такого.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП (в редакції Закону№2352-IX від 01.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

Відповідно до ст.234 КЗпП ( в редакції Закону№2352-IX від 01.07.2022) у разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

При цьому,на моментвинесення оскаржуваногонаказу ідо 19.07.2022р.(колинабув чинності Закон№2352-IX від 01.07.2022) редакція ст.234 КЗпП передбачала, щоу разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Діюче законодавства не містить переліку поважних причин для поновлення строку звернення до суду з позовом/заявою про вирішення спору. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне звернення до суду.

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, судам необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципомexofficio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

За загальним правилом, виникнення у працівника права звернення до суду про вирішення трудового спору пов`язується з моментом, коли він дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Виходячи з фактичних обставин спору, суд вважає, що строк звернення позивачки до суду з цим позовом повинен обчислюватись з того моменту, як вона дізналась про видачу відповідачем наказу про надання їй відпустки без збереження заробітної плати на невизначений строк, що може пов`язуватись із фактом її ознайомлення з оспорюваним наказом.

Згідно з наданими суду позивачкою та її представником документами (відповідями відповідача та Міністерства освіти та науки України на запити адвоката щодо причин невиплати позивачці заробітної плати) про перебування позивачки у відпустці без збереження заробітної плати на невизначений строк з 11.04.2022р. вони дізналися в травні 2023р.. З цим позовом позивачка в особі свого представника звернулась до суду 12.06.20213р..

При цьому, як вже вказувалось, відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що позивачка після видачі 11.04.2022р. наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати на невизначений строк була ознайомлена із ним як шляхом проставлення свого особистого підпису на наказі із зазначенням дати, так і в будь-який інший альтернативний, доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником, як це передбачено ч.2 ст.7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Посилання відповідача на те, що позивачка була достовірно обізнана про оскаржуваний наказ з 11.04.2022р., оскільки з квітня 2022р. не отримувала заробітну плату, суд відхиляє через те, що невиплата заробітної плати, до того ж під час воєнного стану та після виїзду особи з тимчасово окупованої території, може мати місце з різних причин. Лише після отримання достовірної інформації про підстави невиплати заробітної плати працівник може оскаржити їх в судовому порядку. Само по собі неотримання працівником заробітної плати не є свідчення його обізнаності про відповідні підстави.

Отже, суд вважає, що реальну можливість повноцінно реалізувати право на оскарження наказу позивачка отримала після отримання відповіді відповідача про те, що невиплата їй заробітної плати має місце через перебування з 11.04.2022р. у відпустці без збереження заробітної плати на невизначений строк. Доказів того, що позивачка була достовірно обізнана про перебування у такій відпустці до травня 2023р., суду не надано.

Таким чином, з метою виконання завдань цивільного судочинства, уникаючи надмірного формалізму, враховуючи тривалість пропущеного строку, дію на території України воєнного стану, виїзд позивачки з тимчасово окупованої території та відсутність доказів її недобросовісності в спірному питанні, суд вважає можливим за клопотанням позивачки поновити їй строк звернення до суду з цим позовом, оскільки вказані обставини є істотними, дійсними та об`єктивними перешкодами, тобто поважними причинами пропуску строку.

На підставі вищевикладеного, позов ОСОБА_2 слід задовольнити повністю.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 1073,60грн.

Крім того, відповідно до ст.137,141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на правничу допомогу.

Здійснення позивачкою таких витрат підтверджується належними та допустимими доказами - Ордером на надання правничої допомоги серії АР №1002105 від 15.05.2023р., Договором про надання професійної правничої допомоги №127 від 15.05.2023р. з додатком №1 «Перелік та вартість послуг за договором», в яких визначені обсяг та умови надання правової допомоги, ціна відповідних послуг та порядок їх оплати, Актом №1 від 12.06.2023р. виконаних робіт за договором №127 від 15.05.2023р., підписанням якого клієнт підтвердила виконання адвокатом обумовлених договором послуг, строк оплати яких визначено 10 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Разом з тим, вказані докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у визначеному розмірі, адже в силу положень ст.137 ЦПК України цей розмір має бути доведеним, документально обґрунтованим, пропорційним предмету спору та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

В даному випадку суд частково погоджується з доводами представника відповідача та приходить до висновку про те, що визначений адвокатом Бахмут М.С. розмір витрат на професійну правничу допомогу позивачці ОСОБА_2 є завищеним та неспівмірним із складністю справи, складністю та обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим ним часом.

Так, згідно з Актом №1 від 12.06.2023р. адвокатом Бахмут М.С. надані позиваяці ОСОБА_2 такі послуги, витрачений на них час та вартість: 1) консультація щодо можливості та доцільності вирішення справи в судовому порядку, у т.ч. проведення двох зустрічей з клієнтом, вивчення та аналіз наданих клієнтом документів, добірка та аналіз норм чинного законодавства, вивчення судової практики, формування висновку щодо можливості захисту прав клієнта в судовому порядку 4 години, 4000,00грн.; 2) складання та звернення з адвокатськими запитами до відповідача та в правоохоронні органи 4 години, 4000,00грн.; 3) складання позовної заяви 5 години 5000,00грн; 4) формування повного пакету документів та подача позовної заяви до суду 3 години, 3000,00грн; 5) загальне супроводження судового розгляду справи в суді першої інстанції мінімум 5 годин, 5000,00грн., усього 21000,00грн.

Разом з тим, рівень складності справи не вимагав такого обсягу правничої допомоги. Зокрема, вивчення та аналіз норм законодавства, судової практики, проведення консультації, вивчення наданих клієнтом документів, формування висновку щодо можливого вирішення спору з витрачанням вказаного в Акті часу (4 години) та визначеної вартості (4000,00грн), беручи до уваги кваліфікацію та досвід адвоката, не можна вважати достатньо обґрунтованими та пропорційними предмету спору.

З аналізу змісту позовної заяви вбачається, що суть спору викладена фактично на одній сторінці, більша частина позовної заяви стосується обґрунтування правомірності стягнення витрат на правничу допомогу з цитуванням норм права та судової практики, яка є усталеною. До позовної заяви було додано дев`ять документів (копія паспорту, коду, довідка про реєстрацію місця проживання, довідка про взяття на облік ВПО, копія трудової книжки на ім`я позивачки, відомості з реєстру кастрованих осіб ПФУ щодо позивачки, дві відповіді на адвокатський запит, документи, що посвідчують повноваження представника). Тому витрачання адвокатом на складання позовної заяви та оформлення пакету документів разом 8 годин вартістю 8000,00грн. не можна вважати розумним та обґрунтованим.

По суті справа розглядалась в двох судових засіданнях, в яких приймав участь представник позивачки адвокат Бахмут М.С., під час судового провадження він будь-яких письмових заяв, клопотань з процесуальних питань, відповіді на відзив представника відповідача не подавав.

Таким чином, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, характер та складність виконаної адвокатом роботи, з урахуванням конкретних обставин справи, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає необхідним зменшити розмір витрат на правничу допомогу, понесених позивачкою ОСОБА_2 у зв`язку з розглядом цієї справи, до 5000,00 грн.

Вказана сума у зв`язку з повним задоволенням позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Керуючись ст.3,8,43,64 Конституції України, ст.84,233,234 КЗпП, Законом України «Про відпустки», Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141,259,263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду з позовом до Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» про скасування наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Скасувати наказ Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище» від 11.04.2022р. в частині надання ОСОБА_2 відпустки без збереження заробітної плати.

Стягнути з Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище», ЄРДПОУ 02544106, місце знаходження: Запорізька область, Василівський район, смт. Михайлівка, вул. Центральна, буд.2, на користь держави (Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Отримувач: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; Код ЕДРПОУ отримувача: 37993783; Номер рахунку отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 1073,60грн.

Стягнути з Державного навчального закладу «Михайлівське вище професійне училище», ЄРДПОУ 02544106, місце знаходження: Запорізька область, Василівський район, смт. Михайлівка, вул. Центральна, буд.2, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13.11.2023р.

Суддя Н.А.Мурашова

06.11.2023