Ухвала

від 29.11.2023 по справі 161/20748/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/20748/23

Провадження № 2/161/4845/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про відмову в забезпечення позову

29 листопада 2023 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд в складі:

головуючого-судді Гриня О. М.,

за участю секретаря судового засідання Жежерун Д. А.,

розглянувши заяву заявника ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне підприємство «Антон-Зодчий», Приватне підприємство «Антон-плюс» про поділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и в :

27 листопада 2023 року до Луцького міськрайонного суду Волинської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ПП «Антон-Зодчий», ПП «Антон-плюс» про поділ спільного майна подружжя.

Одночасно з вищевказаним позовом ОСОБА_1 звертається до суду із заявою про забезпечення позову, яку мотивує тим, що наразі в провадженні суду є справа про розірвання шлюбу між нею та відповідачем та вони не досягли згоди між собою про поділ спільного майна, набуто за час шлюбу. Відповідач ОСОБА_2 є засновником ПП «Антон-Зодчий» та йому належить 100 % статутного капіталу цього підприємства. Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ПП «Антон-Зодчий» належить таке майно:

-Земельна ділянка площею 0,5757 га, кадастровий номер 0710100000:22:032:0036;

-Будівля складу /Б-1/ загальною площею 210,80 м? за адресою: АДРЕСА_1 ;

-Будівля заготівельногоцеху /В-2/загальною площею1472,1 м? за адресою:

АДРЕСА_2 : . Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 3.

Заявник вказує, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на відчуження майна ПП «Антон-Зодчий», зокрема здійснив поділ земельної ділянки (кадастровий номер 0710100000:22:032:0036) на три менші земельні ділянки для їх продажу.

ПП «Антон-Зодчий» відповідач придбав під час перебування в шлюбі на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі від 25 квітня 2019 року.

Крім того, ОСОБА_2 є засновникомПП «Антон-Плюс»та йомуналежить 100%статутного капіталуцього підприємства. Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ПП «Антон-Плюс» належить будівля складально-оздоблювального цеху загальною площею 2551,5 м?, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Заявник зазначає, що ПП «Антон-Зодчий» та ПП «Антон-Плюс» набуті відповідачем в період перебування у шлюбі, майно цих підприємств є об`єктами спільного майна подружжя, оскільки придбане за рахунок сімейних коштів, а тому вона має право претендувати на половину майна ПП «Антон-Зодчий» та ПП «Антон-Плюс».

Мотивуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, заявник вказує, що відповідач може реалізувати майно підприємств у будь-який час, такі дії відповідача можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову в цій справі.

На підставі наведеного заявник просить забезпечити позов шляхом встановлення заборони ПП «Антон-Зодчий» та ПП «Антон-Плюс» вчиняти дії щодо реалізації та відчуження наявного нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Сторони в судове засідання не з`явились, оскільки не повідомлялись про час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України, що не є перешкодою для розгляду даної заяви.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали позову та заяви про забезпечення позову дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог частин першої, другоїстатті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихстаттею 150цього Кодексузаходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 1 частини першоїстатті 150ЦПК Українивизначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до частини третьоїстатті 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У пунктах 1, 4Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», судам роз`яснено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18(провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 доЄвропейської Конвенціїз прав людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовуютьКонвенцію прозахист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Заявник ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, вказує, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист її прав, за захистом яких вона звертається до суду, адже відповідач може відчужити майно підприємств «Антон-Зодчий» та «Антон-плюс», будучи одноосібним їх власником.

На думку суду, заявник залишає поза увагою той факт, що підстави, які вона наводить як дії спрямовані на відчуження об`єктів нерухомого майна, пов`язані із здійсненням відповідачем господарської діяльності, а також зі здійснення підприємницької діяльності самим суб`єктом господарської діяльності (ПП «Антон-Зодчий»), що не можна ототожнювати із розпорядженням майном фізичних осіб, у даному випадку подружжя.

Власне,заявник усвоїй заявіпро забезпеченняпозову вказує,що ОСОБА_2 придбав ПП«Антон-Зодчий»та ПП«Антон-Плюс»за рахунокспільних коштівподружжя.Разом зтим,право власностіна переліченезаявником нерухомемайно зареєстрованеза юридичнимиособами ПП «Антон-Зодчий» та ПП «Антон-Плюс».

Таким чином, вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони щодо відчуження (реалізації) нерухомого майна, яке належить зазначеним юридичним особам може містити ознаки прямого втручання у господарську діяльність підприємств (юридичних осіб), яке може призвести до безповоротних та негативних наслідків для них й інших осіб. Вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Також суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не обґрунтувала наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову щодо нерухомого майна, належного ПП «Антон-Зодчий» та ПП «Антон-Плюс».

Обраний позивачем вид забезпечення позову є фактичним втручанням у господарську діяльність ПП «Антон-Зодчий» та ПП «Антон-Плюс».

З наведених мотивів суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.149-153 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне підприємство «Антон-Зодчий», Приватне підприємство «Антон-плюс» про поділ спільного майна подружжя.

Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду О. М. Гринь