Постанова

від 28.11.2023 по справі 761/23421/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 761/23421/20

провадження № 51-4112км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 5 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100100005461, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Будьоновськ Ставропільського краю Російської Федерації, проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК, який скасовано в частині призначеного покарання Київським апеляційним судом та вироком від 14 лютого 2019 року призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, звільнений з місць позбавлення волі 1 липня 2020 року по відбуттю покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватими та засуджено за ч. 3 ст.185 КК (таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у інше приміщення), за обставин, детально викладених у вироку.

Апеляційниим судом частково задоволено апеляційну скаргу прокурора, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 скасовано в частині призначеного покарання та призначено ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати, та призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. Вказує, що зі змісту вироку апеляційного суду не вбачається будь-яких підстав для призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання. Зазначає, що в оскаржуваному вироку містяться суперечливі дані щодо наявності попередніх судимостей і як наслідок, невідповідність характеризуючих даних матеріалам кримінального провадження. Вказує, що апеляційним судом не враховано всіх даних про особу ОСОБА_7 , що призвело до призначення йому явно несправедливого покарання, яке, згідно санкції ч. 3 ст. 185 КК є наближеним до максимального.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити. Прокурор заперечувала проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація дій за ч. 3 ст. 185 КК захисником не оспорюється, а тому згідно зі ст. 433 КПК Верховний Суд не перевіряє законності та обґрунтованості судового рішення в цій частині.

Доводи, викладені у касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_7 апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_7 покарання місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який віднесено до категорії тяжких, конкретні обставини кримінального провадження та відношення до скоєного обвинуваченого, відсутність претензій з боку потерпілих.

Також місцевий суд врахував дані про особу засудженого, який раніше неодноразово судимий, на шлях виправлення не став через незначний проміжок часу після відбуття покарання за попереднім вироком (7 днів), вчинив нове кримінальне правопорушення, що свідчить про його стійку антисоціальну поведінку та схильність до вчинення корисливих злочинів, офіційно не працює, при цьому має місце проживання, посередньо характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його вік та стан здоров`я, наявність сім`ї. Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_7 судом не встановлено.

З врахуванням викладеного суд дійшов висновку, що необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

При цьому, з врахуванням встановлених обставини вчинення кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до вчиненого, суд не знайшов підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст.75 КК.

Не погодившись із вироком місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказував на те, що судом першої інстанції, при вирішенні питання про призначення ОСОБА_7 покарання не в повній мірі враховано тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, а також дані, що характеризуються його особу, а саме те, що він характеризується посередньо, не має законного джерела доходу, суспільно корисною працею не займається, неодноразово судимий за аналогічні злочини, востаннє 30 березня 2018 року і через незначний проміжок часу вчинив нове аналогічне кримінальне правопорушення.

За наслідками перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд визнав обґрунтованими доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі з приводу невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому, дотримуючись вимог ст. 420 КПК скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив в цій частині новий вирок.

Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд у вироку зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що у відповідності до вимог ст. 12 КК, вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких, поєднане з проникненням до житла чи іншого володіння особи. Крім того ОСОБА_7 не працює та суспільно корисною працею не займається, своєї вини у вчиненому не визнає, в минулому неодноразово судимий за аналогічні злочини, вчинив нове кримінальне правопорушення через сім днів після відбуття покарання, а відтак на шлях виправлення не став та належних висновків для себе не зробив.

Врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу засудженого, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що достатнім для виправлення, перевиховання і попередження вчинення нових злочинів для ОСОБА_7 буде покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Призначене апеляційним судом ОСОБА_7 покарання ґрунтується на положеннях статей 50, 65 КК, відповідає принципам справедливості, співрозмірності та індивідуалізації покарання.

Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного покарання за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі захисника не наведено.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Доводи захисника про те, що в оскаржуваному вироку містяться суперечливі дані щодо наявності у ОСОБА_7 попередніх судимостей і як наслідок, невідповідність характеризуючих даних матеріалам кримінального провадження є безпідставними, оскільки, як вбачається з оскаржуваного вироку, при призначенні ОСОБА_7 покарання апеляційним судом враховано, що останній неодноразово судимий.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування чи зміни оскаржуваного вироку, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 5 квітня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3