Рішення

від 30.11.2023 по справі 200/687/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2023 року Справа№200/687/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не виділення коштів Службі судової охорони, як розпоряднику коштів нижчого рівня, для виплати щомісячної додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 №396 в розмірі 30 000 гривень за періоди проходження служби з 24.02.2022 року до 21.03.2022 року та з 28.07.2022 року до 05.09.2022 року, а також в розмірі 100 000 гривень за період проходження служби з 22.03.2022 року до 27.07.2022 року; 2) зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити кошти Службі судової охорони, як розпоряднику коштів нижчого рівня, для виплати щомісячної додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 №396 в розмірі 30 000 гривень за періоди проходження служби з 24.02.2022 року до 21.03.2022 року та з 28.07.2022 року до 05.09.2022 року, а також в розмірі 100 000 гривень за період проходження служби з 22.03.2022 року до 27.07.2022 року; 3) визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони щодо не виділення коштів Територіальному управлінню Служби судової охорони у Донецькій області, як розпоряднику коштів нижчого рівня, для виплати щомісячної додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 №396 в розмірі 30 000 гривень за періоди проходження служби з 24.02.2022 року до 21.03.2022 року та з 28.07.2022 року до 05.09.2022 року, а також в розмірі 100 000 гривень за період проходження служби з 22.03.2022 року до 27.07.2022 року; 4) зобов`язати Службу судової охорони виділити кошти Територіальному управлінню Служби судової охорони у Донецькій області, як розпоряднику коштів нижчого рівня, для виплати щомісячної додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 №396 в розмірі 30 000 гривень за періоди проходження служби з 24.02.2022 року до 21.03.2022 року та з 28.07.2022 року до 05.09.2022 року, а також в розмірі 100 000 гривень за період проходження служби з 22.03.2022 року до 27.07.2022 року; 5) визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області щодо не нарахування та не виплати щомісячної додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 №396 в розмірі 30 000 гривень за періоди проходження служби з 24.02.2022 року до 21.03.2022 року та з 28.07.2022 року до 05.09.2022 року, а також в розмірі 100 000 гривень за період проходження служби з 22.03.2022 року до 27.07.2022 року; 6) зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області нарахувати та виплатити щомісячну додаткову винагороду на період дії воєнного стану, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 №396 в розмірі 30 000 гривень за період проходження служби з 24.02.2022 року до 21.03.2022 року та з 28.07.2022 року до 05.09.2022 року, а також в розмірі 100 000 гривень за період проходження служби з 22.03.2022 року до 27.07.2022 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22 березня 2022 року, під час безпосередньої участі у заходах, пов`язаних із захистом Батьківщини він отримав важке бойове уламкове сліпе проникаюче поранення.

Позивач вважає, що відповідач протиправно не нараховував та не виплачував підвищену додаткову грошову винагороду в розмірі 100000,00 гривень, оскільки поранення пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується належними документами.

Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України, щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони. До повноважень ДСА України відноситься перерозподіл бюджетних асигнувань у частині збільшення видатків (перерозподілу внутрішніх резервів за рахунок наявної економії видатків).

Окрім того, позивач зазначає, що Територіальне управління Служби судової охорони в Донецькій області протиправно не нараховувало та не виплатило додаткову йому грошову додаткову винагороду в розмірі 30000,00 гривень на місяць.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом

27 лютого 2023 року відкрито провадження у справі із визначенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, про що постановлено відповідну ухвалу. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

10 березня 2023 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22.

15 березня 2023 року від представника Служби судової охорони в області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони, в тому числі і територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області, видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв`язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату.

На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

10 квітня 2023 року від представника Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що як головний розпорядник бюджетних коштів ДСА України вжила всіх залежних від неї заходів щодо збільшення бюджетних асигнувань для Служби судової охорони, зокрема, звернулася до голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та Прем`єр-міністра України, проте питання щодо виділення додаткових асигнувань або додаткових коштів з резервного фонду Державного бюджету України на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби залишається поки не вирішеним. За наведених обставин ДСА України вважає, що жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не порушувала прав і законних інтересів позивача..

На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

19 жовтня 2023 року провадження у справі поновлено, про що постановлено відповідну ухвалу.

Територіальне управління Служби судової охорони в Донецькій області не скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Згідно витягу з послужного списку, позивач ОСОБА_1 у спірний період проходив службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Донецькій області.

22 березня 2022 року ОСОБА_1 отримав: важке бойове уламкове сліпе проникаюче хребтово спинномозкове поранення з вхідним отвором паравертебральне справа на рівні L3 хребця. Забій корінців кінського хвоста. Перелом поперечного відростку справа L2, поперечного відростку, дуги та кореня дуги с права L1 хребця. Стороннє тіло металевої щільності в тілі Д12 хребця. ЗТГК. Перелом 11 ребра зліва. 22.03.2022 операція: лапартомія, спленсктомія, ушивання діафрагми, санація, дренування черевної порожнини. Торакоцентоз, дренування лівої плевральної порожнини. Поранення пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується копією довідки від б/н про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

Згідно виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ №822441 від 27.02.2022 складеної Рівненською обласною МСЕК №1 позивачу. внаслідок поранення 22.03.2022, встановлено другу групу інвалідності з 22.07.2022. Поранення пов`язане з захистом Батьківщини.

Відповідно до свідоцтва про хворобу №8 військово-лікарської комісії ДУ «ТМО МВС України по Рівненській області» 12 липня 2022 року позивачу проведено медичний огляд ВЛК вказано про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): поранення пов`язане із захистом Батьківщини.

Згідно наказу Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області від 22.03.2022 №46/05 вважати таким, що з 22.03.2022 року ОСОБА_1 вибув на лікування до комунального підприємства "Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова" Дніпропетровської обласної ради".

Згідно наказу Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області від 28.07.2022 №60/05 вважати таким, що 28.07.2022 ОСОБА_1 прибув після одужання.

Наказом Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області від 12.07.2022 №17В позивачу було надано щорічну чергову оплачувану відпустку з 28 липня по 04 вересня 2022 року.

У відповідності до наказу Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області від 05.09.2022 №56 о/с (по особовому складу) позивача звільнено зі служби за пунктом 2 частини 2 розділу XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони (через хворобу).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у період з 22.03.2022 року до 27.07.2022 року додаткова винагорода в розмірі 100 000 гривень, а у період з 24.02.2022 року до 21.03.2022 року та з 28.07.2022 року до 05.09.2022 року додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень під час дії воєнного стану, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану» позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Позивач вважає, що відповідачем було порушено вимоги чинного законодавства, як роботодавця, щодо виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 161 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі - Порядок №384).

За змістом пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Пунктом 14 Порядку №384 передбачено, що при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Згідно пункту 3 розділу III Порядку №384 співробітникам, які перебувають на лікуванні у зв`язку з пораненням, контузією чи каліцтвом, отриманими під час виконання ними службових обов`язків, грошове забезпечення виплачується за весь час перебування на лікуванні аж до вступу їх до виконання обов`язків за посадою або звільнення зі служби.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).

Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком. Виплата додаткової винагороди за рішенням Голови Служби судової охорони (далі Служба) або особи, яка виконує його обов`язки, начальників територіальних управлінь Служби судової охорони або осіб, які виконують їх обов`язки, зберігається в разі звільнення від виконання службових обов`язків на підставі документа, що підтверджує тимчасову непрацездатність співробітника через хворобу, травму, поранення

Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин Порядку №396 у частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 06 квітня 2023 року по справі №260/3564/22.

З аналізу вищенаведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише дві умови, необхідні для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме:

- пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини;

- факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.

Як вже зазначалось судом, позивач в період з 22.03.2022 року до 27.07.2022 року проходив лікування через поранення, пов`язане із захистом Батьківщини.

Суд звертає увагу, що обидві вищевказані умови (пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини та факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення) у даних спірних правовідносинах дотримані та підтверджуються належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 в розмірі 100 000 гривень за період з 22.03.2022 року до 27.07.2022 року.

Стосовно позовних вимог про нарахування та виплату щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 в розмірі 30 000 гривень за періоди з 24.02.2022 року до 21.03.2022 року та з 28.07.2022 року до 05.09.2022 року суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом, на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Водночас, з урахуванням змін до постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 року № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№ 168 і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року № 793 змін до постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку № 384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З огляду на викладене Верховний Суд у зразковій справі №260/3564/22 дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць, передбаченому постановою № 168 у первинній редакції.

Разом з тим, на сьогоднішній день, керівництвом ССО жодних дій щодо виконання акту Кабінету Міністрів України, а саме абзацу другого пункту 1 Постанови № 168, яка є обов`язковою до виконання на території України, не здійснено. Жодних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, не видається, а відтак унаслідок протиправної бездіяльності позивач не має можливості отримати додаткову винагороду, установлену Постановою № 168.

При цьому бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачу додаткової винагороди, як однієї зі складових його грошового забезпечення, з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява № 63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 24.02.2022 року до 21.03.2022 року, а також за 05.09.2022 року.

Стосовно позовних вимог про нарахування та виплату щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 в розмірі 30000 гривень за період з 28.07.2022 року до 04.09.2022 року суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом, додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць нараховується за умови відпрацювання норми робочого часу.

Приймаючи до уваги факт перебування позивача у щорічній черговій оплачуваній відпустці з 28 липня 2022 року до 04 вересня 2022 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень за вказаний період.

Суд враховує, що Службою судової охорони вживались заходи щодо збільшення видатків бюджету для забезпечення реалізації вимог Постанови №168, проте, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування додаткової щомісячної винагороди, що є предметом спору у цій справі, оскільки держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань.

Також, суд зазначає, що Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області в силу вимог пункту 10 Порядку № 384 є суб`єктом виплати позивачу грошового забезпечення за місцем проходження ним служби, а тому є належним відповідачем.

Водночас, Державна судова адміністрація України та Служба судової охорони не мають відповідати за цим позовом, адже між ними та позивачем безпосередньо не виникло жодних правовідносин, у яких би ці суб`єкти владних повноважень порушували права позивача. Бюджетні правовідносини, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їх бюджетних повноважень щодо формування і використання фінансових ресурсів для виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони (прав та обов`язків з управління бюджетними коштами), безпосередньо не стосуються позивача.

Таким чином, позовні вимоги до Державної судової адміністрації України та Служби судової охорони не підлягають задоволенню.

Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22.

Решта доводів та аргументів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Щодо доводів відповідача порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

Спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року N 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

Постановою КМУ «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Однак, приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд звертає увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22.

Наведене дає суду підстави для висновку, що до 19 липня 2022 року строк звернення позивач з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, а у правовідносинах, що виникли після цієї дати, позивач не пропустив тримісячного строку звернення до суду, оскільки запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

З огляду на зазначені обставини, позивачем не порушено строк звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають стягненню.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Енгельса, 43, м. Дружківка, Донецька область, 84205, код ЄДРПОУ 43532003), Служби судової охорони (місцезнаходження: вул. Липська, будинок 18/5, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 42902258), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: вул. Липська, будинок 18/5, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року до 27 липня 2022 року, за 05 вересня 2022 року, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 100000 грн на місяць, з 22 березня 2022 року до 27 липня 2022 року.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн на місяць, з 24 лютого 2022 року до 21 березня 2022 року, за 05 вересня 2022 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Лазарєв