Рішення

від 30.10.2023 по справі 908/2405/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/153/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2023 Справа № 908/2405/23

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайсенс Україна», (30148, м. Київ, вул. Чижевського Дмитра, буд. 2)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Бєляєва Романа Олександровича, ( АДРЕСА_1 )

про зобов`язання припинити порушення права інтелектуальної власності на торгівельну марку

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

26.07.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 17/07/23 від 17.07.2023 (вх. № 2613/08-07/23 від 26.07.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайсенс Україна», м. Київ до Фізичної особи-підприємця Бєляєва Романа Олександровича, м. Запоріжжя про зобов`язання припинити порушення права інтелектуальної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайсенс Україна» на торгівельну марку «ДИССИПАТОР», яка зареєстрована згідно свідоцтва на торговельну марку № 330970.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2023 справу № 908/2405/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2405/23 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, присвоєний номер провадження справи 4/153/23, підготовче засідання призначено на 30.08.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/2405/23 до 30.10.2023, підготовче засідання відкладено на 28.09.2023.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.09.2023 закрито підготовче провадження у справі № 908/2405/23, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 30.10.2023.

В судовому засіданні 30.10.2023 справу розглянуто та прийнято рішення.

Представники сторін в судове засідання 30.10.2023 не з`явилися, про поважність причин неявки суд завчасно не повідомили.

Позивачем до матеріалів справи надане письмове Клопотання б/н і б/д (вх. № 17488/08-08/23 від 15.08.2013), згідно з яким позивач просить суд розглядати справу № 908/2405/23 без участі в судових засіданнях уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайсенс Україна».

Згідно приписів ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Розглянувши клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, дослідивши матеріали справи № 908/2405/23, суд вважає, що подане позивачем клопотання не суперечить його правам та охоронюваним законом інтересам, не порушує прав іншого учасника судового процесу, а тому підлягає задоволенню судом.

Відповідач в жодне судове засідання не з`явився, про поважність причин неявки суд завчасно жодного разу не попередив.

Про дату, час та місце розгляду справи № 908/2405/23 відповідач повідомлявся належним чином ухвалами суду по справі, які направлялися відповідачу на його юридичну адресу та повернулися до суду без вручення адресату з відміткою оператора поштового зв`язку: «За закінченням терміну зберігання».

Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманого судом з сайту https://usr.minjust.gov.ua, зареєстрованим місцезнаходження юридичної особи Фізичної особи-підприємця Бєляєва Романа Олександровича (РНОКПП НОМЕР_1 ) станом на 01.08.2023 є: АДРЕСА_1 , що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

За приписами ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частиною третьою статті цієї ж статті ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвал суду у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/2405/23 та подальший розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 30.10.2023 за відсутністю сторін, оскільки їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 492-495 ЦК України, приписи Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ТОВ «Хайсенс Україна» є власником Свідоцтва на торговельну марку № 330970 та Свідоцтва на торговельну марку № 330971, які надають правову охорону зображенню торговельної марки (словесного позначення) «ДИССИПАТОР» (Свідоцтво № 330970) та «DISSIPATOR» (Свідоцтво № 330971) у класі 11 (випарники, водозабірні апарати, водоспускне устаткування) та у класі 35 (демонстрування товарів 11 класу, маркетинг, організування виставок на комерційні або рекламні потреби, організування ярмарків, орендування рекламного місця, рекламування товарів 11 класу, розповсюдження рекламних матеріалів щодо товарів 11 класу). Торговельні марки (словесні позначення) «ДИССИПАТОР» та «DISSIPATOR», власником Свідоцтв на які є позивач, використовуються ТОВ «Хайсенс Україна» у господарській діяльності, зокрема розміщуються на товарі, якій пропонується до продажу, зазначається у рекламі в мережі Інтернет на чисельних інтренет-сайтах. Товар позивача, на якому розміщується зареєстрована торговельна марка, це випаровувач конденсату кондиціонеру. Як стало відомо позивачу, 30.05.2023 ТОВ «Вентпроф» придбало випаровувач конденсату кондиціонеру під торговельною маркою «Диссипатор», виробником якого на упаковці товару зазначено Фізичну особу-підприємця Бєляєва Романа Олександровича. Зазначене також підтверджується видатковою накладною № 3105-1 від 31.05.2023 та платіжною інструкцією № 3496 від 30.05.2023. На упаковці товару та в інструкції до товару відповідач використовує зареєстровану позивачем торговельну марку «ДИССИПАТОР». Позивач вважає, що в назві товару відповідача останнім незаконно використовується зображення (словесне позначення) торговельної марки, яка зареєстрована та належить ТОВ «Хайсенс Україна». Позивач вважає зазначені дії відповідача порушенням свого права на зареєстровану торговельну марку «ДИССИПАТОР» згідно Свідоцтва № 330970, у зв`язку із чим просить суд позов задовольнити повністю. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача з цього приводу не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши зібрані у справі докази, суд

УСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хайсенс Україна» (позивач у справі) є власником Свідоцтва на торговельну марку № 330970 та Свідоцтва на торговельну марку № 330971, які надають правову охорону зображенню торговельної марки (словесного позначення) «ДИССИПАТОР» (Свідоцтво № 330970) та «DISSIPATOR» (Свідоцтво № НОМЕР_2 ) у класі 11 (випарники, водозабірні апарати, водоспускне устаткування) та у класі 35 (демонстрування товарів 11 класу, маркетинг, організування виставок на комерційні або рекламні потреби, організування ярмарків, орендування рекламного місця, рекламування товарів 11 класу, розповсюдження рекламних матеріалів щодо товарів 11 класу).

Торговельні марки (словесні позначення) «ДИССИПАТОР» та «DISSIPATOR», власником Свідоцтв на які є позивач, використовуються ТОВ «Хайсенс Україна» у господарській діяльності, зокрема розміщуються на товарі, якій пропонується до продажу, зазначається у рекламі в мережі Інтернет на чисельних інтренет-сайтах.

Товар позивача, на якому розміщується зареєстрована торговельна марка, це випаровувач конденсату кондиціонеру.

Як стало відомо позивачу, 30.05.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Вентпроф» придбало випаровувач конденсату кондиціонеру під торговельною маркою «Диссипатор», виробником якого на упаковці товару зазначено Фізичну особу-підприємця Бєляєва Романа Олександровича (відповідача у справі).

Факт придбання ТОВ «Вентпроф» у ФОП Бєляєва Романа Олександровича випаровувача конденсату кондиціонеру під торговельною маркою «Диссипатор» також підтверджується рахунком на оплату, який виставлений продавцем ФОП Бєляєвим Романом Олександровичем, платіжною інструкцією № 3496 від 30.05.2023 та видатковою накладною № 3105-1 від 31.05.2023. (Копії зазначених документів надані позивачем до матеріалів справи)

Як свідчать матеріали справи на упаковці товару та в інструкції до товару, який придбаний ТОВ «Вентпроф» у ФОП Бєляєва Романа Олександровича, відповідач використовує зареєстровану позивачем торговельну марку «ДИССИПАТОР».

Позивач вважає, що в назві товару відповідача останнім незаконно використовується зображення (словесне позначення) торговельної марки, яка зареєстрована та належить ТОВ «Хайсенс Україна».

Отже, відповідач без згоди власника Свідоцтва на торговельну марку № 330970 (позивача у справі) використовує зареєстровану торговельну марку «ДИССИПАТОР» у своїй господарській діяльності, а саме наносить зареєстровану торговельну марку «ДИССИПАТОР» на товар, який пропонує до продажу, в тому числі в мережі Інтернет і фактично продає зазначений товар під назвою «ДИССИПАТОР».

Такі дії відповідача позивач вважає порушенням свого права на зареєстровану торговельну марку «ДИССИПАТОР» згідно Свідоцтва № 330970, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі про зобов`язання відповідача припинити порушення права інтелектуальної власності ТОВ «Хайсенс Україна» на торгівельну марку «ДИССИПАТОР», яка зареєстрована згідно Свідоцтва на торговельну марку № 330970.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно вимог частини 1 статті 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.

Статтею 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» визначено, що торговельна марка - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Відповідно до вимог частини 1 статті 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Частинами 2 та 5 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» визначено, що свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом.

Крім того, вимогами статі 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» визначено, що свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Статтею 495 ЦК України визначено, що майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу вищевикладеного слідує, що саме свідоцтво на право власності на торговельну марку надає його власнику виключні права щодо її використання та розпорядження нею.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до Свідоцтва № НОМЕР_3 на торговельну марку є власником торговельної марки (словесного позначення) «ДИССИПАТОР» у класі 11 (випарники, водозабірні апарати, водоспускне устаткування) та у класі 35 (демонстрування товарів 11 класу, маркетинг, організування виставок на комерційні або рекламні потреби, організування ярмарків, орендування рекламного місця, рекламування товарів 11 класу, розповсюдження рекламних матеріалів щодо товарів 11 класу).

Відповідно до вимог частини 1 статті 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Частиною першої статті 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» унормовано, що будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання без його згоди торговельних марок та позначень, вказаних у пункті 5 статті 16 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 16 статті 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» використанням торговельної марки визнається:

- нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

- застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано;

- застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.

Судова практика у питанні щодо розгляду спорів про припинення порушення прав інтелектуальної власності на торговельні марки є сталою та послідовною.

Так, на підтвердження факту використання торговельної марки власник свідоцтва має, по-перше, визначити яким саме чином відповідач використовує торговельну марку, та, по-друге, подати суду докази вчинення дій з числа зазначених у частині четвертій статті 16 Закону, в залежності від обставин, які доводяться у справі.

Звертаючись із відповідним позовом до суду, позивачем зазначено, що йому стало відомо про факт використання відповідачем у своїй господарській діяльності торгівельної марки «ДИССИПАТОР» для позначення товару (випаровувача конденсату кондиціонеру), який пропонує до продажу, в тому числі в мережі Інтернет і фактично продається під назвою «ДИССИПАТОР».

За приписами частини 1 статті 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач використовує у своїй діяльності торгівельну марку «ДИССИПАТОР», а позивачу відповідно до Свідоцтва № НОМЕР_3 на торговельну марку належить торгівельна марка «ДИССИПАТОР».

При цьому, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду будь-яких доказів щодо наявності у нього свідоцтва або права використання торгівельної марки «ДИССИПАТОР».

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частин 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України визначено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3 - 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 02.10.2018 у справі 910/18036/17, постанові від 23.10.2019 у справі 917/1307/18, постанові від 18.11.2019 у справі 902/761/18, постанові від 04.12.2019 у справі 917/2101/17, у справі 904/2357/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі 129/1033/13-ц неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Крім того, відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

З аналізу змісту статті 79 ГПК України слідує, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

При цьому, зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ. Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

З урахуванням вищевикладеного, судом досліджені надані позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог письмові докази, оцінивши які та обставини справи, суд дійшов висновку, що надані позивачем до матеріалів справи письмові докази у їх сукупності свідчать про факт незаконного використання відповідачем зображення (словесне позначення) торговельної марки «ДИССИПАТОР», яка зареєстрована та належить ТОВ «Хайсенс Україна», що є порушенням права позивача на зареєстровану торговельну марку «ДИССИПАТОР» згідно Свідоцтва № 330970.

При цьому, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, у розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, на спростування цього факту.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).

Як вже зазначалося судом раніше, відповідно до вимог статі 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом, зокрема позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; або позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Частиною 2 статті 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» зокрема визначено, що на вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено.

Пунктом 3 статті 157 ГК України визначено, що свідоцтво надає право його власнику забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, крім випадків, передбачених законом.

З аналізу вищевикладених норм, та наявних у матеріалах справи документів, вбачається, що власник свідоцтва на знак для товарів та послуг (торгівельну марку) має виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстровану торговельну марку.

Враховуючи вищевикладене, та встановлення судом дій відповідача щодо використання у своїй діяльності позначення «ДИССИПАТОР», власником якого є позивач згідно Свідоцтва № 330970, та у зв`язку із тим, що відповідач в порушення вимог статей 16, 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» без згоди власника Свідоцтва на торговельну марку № 330970 та належних документів використовує шляхом продажу товарів торгівельну марку «ДИССИПАТОР», суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача припинити порушення права інтелектуальної власності ТОВ «Хайсенс Україна» на торгівельну марку «ДИССИПАТОР», яка зареєстрована згідно Свідоцтва на торговельну марку № 330970, є обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, відповідачем не спростовані належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправомірної поведінки.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайсенс Україна», м. Київ до Фізичної особи-підприємця Бєляєва Романа Олександровича, м. Запоріжжя про зобов`язання припинити порушення права інтелектуальної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайсенс Україна» на торгівельну марку «ДИССИПАТОР», яка зареєстрована згідно свідоцтва на торговельну марку № 330970 задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Бєляєва Романа Олександровича, ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) припинити порушення права інтелектуальної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайсенс Україна», ((30148, м. Київ, вул. Чижевського Дмитра, буд. 2, ідентифікаційний код юридичної особи 41814357) на торгівельну марку «ДИССИПАТОР», яка зареєстрована згідно Свідоцтва на торговельну марку № 330970. Видати наказ.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бєляєва Романа Олександровича, ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайсенс Україна», ((30148, м. Київ, вул. Чижевського Дмитра, буд. 2, ідентифікаційний код юридичної особи 41814357) 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 30» листопада 2023 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.