Ухвала

від 29.11.2023 по справі 910/18173/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

м. Київ

29.11.2023Справа № 910/18173/23

Суддя Господарського суду міста Києва Літвінова М.Є., розглянувши

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МУЛЬТІЛОГІСТИК А+»

про вжиття заходів забезпечення позову

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МУЛЬТІЛОГІСТИК А+» звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання позову, в якій просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «ПОЛОНЕКС» (ідентифікаційний код: 39205429) вчиняти будь-які дії щодо перераховування грошових коштів, сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю «МУЛЬТІЛОГІСТИК А+» (ідентифікаційний код: 43081334) в якості гарантійного внеску для участі в електронному аукціоні NєGFE001-UA-20231019-30656 на розрахунковий рахунок Акціонерного товариства «БАНК СІЧ» (ідентифікаційний код: 37716841) та/або будь-яких третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів заяви, на електронному майданчику «Prozorro.Продажі» розміщено лот G22N25115 «Нежитлове приміщення - ресторан «ЩЕКАВИЦЯ»».

Заявником сплачено гарантійний внесок у розмірі 1 522 888,81 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 84 від 31 жовтня 2023.

Протоколом електронного аукціону №GFE001-UA-20231019-30656 визнано переможцем Товариство з обмеженою відповідальністю «МУЛЬТІЛОГІСТИК А+».

Разом з тим, у листопаді 2023 під час обстеження приміщення товариством виявлено суттєві порушення пов`язані з майном виставленим на електронний аукціон, у зв`язку з чим заявник має намір звернутись з позовною заявою до АТ «Банк Січ», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ТОВ «Полонекс» про визнання результатів електронного аукціону недійсними.

В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову до подання позову заявник вважає, що наявні суттєві обставини, які створюють необхідність застосувати до ТОВ «Полонекс» заходи забезпечення у вигляді заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «ПОЛОНЕКС» (ідентифікаційний код: 39205429) вчиняти будь-які дії щодо перераховування грошових коштів, сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю «МУЛЬТІЛОГІСТИК А+» (ідентифікаційний код: 43081334) в якості гарантійного внеску для участі в електронному аукціоні N GFE001-UA-20231019-30656 на розрахунковий рахунок Акціонерного товариства «БАНК СІЧ» (ідентифікаційний код: 37716841) та/або будь-яких третіх осіб.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МУЛЬТІЛОГІСТИК А+» про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язане вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Згідно з положеннями пунктів 2, 4 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, своєю чергою, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, відповідно до ст. 74 ГПК України позивач зобов`язаний надати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 ГПК України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

При цьому, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічна права позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №910/7511/19, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19, від 23.12.2020 у справі № 911/949/20.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що вона не містить обґрунтованих мотивів, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову.

Разом з тим, зазначені в заяві заходи жодним чином не захищають права та інтереси заявника у справі, а лише спрямовані на блокування продажу об`єкта, та перешкоджають Товариству з обмеженою відповідальністю «ПОЛОНЕКС» на здійснення визначених законодавством повноважень.

Саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

При цьому, суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначені в заяві твердження є лише припущеннями не підтвердженими вірогідними засобами доказування. Наявність лише посилання на те, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову матиме наслідком неможливість для позивача захистити свої порушені права, за захистом яких він звернувся до суду, не може бути достатньою підставою для забезпечення позову з огляду на унормований приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування та неподання заявником жодних доказів на обґрунтування своєї заяви про забезпечення позову.

Також, оскільки у даному випадку позивач звернеться до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі їх задоволення не вимагатиме примусового виконання, а відтак має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

Відтак, як наголошено вище, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем дій без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З огляду на вищевикладене та зміст заяви в сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів, щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

За таких обставин суд відмовляє в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МУЛЬТІЛОГІСТИК А+» про вжиття заходів забезпечення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 136, 137, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МУЛЬТІЛОГІСТИК А+» про вжиття заходів забезпечення позову відмовити повністю.

2. Згідно ч. 2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 29.11.2023.

Суддя М.Є. Літвінова