Рішення

від 01.12.2023 по справі 910/13268/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.12.2023Справа № 910/13268/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл"

до Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК"

про стягнення 178 956,04 грн.,

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гудвіл" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" (далі - відповідач, Завод) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 178 956,04 грн., з яких: 33 978,49 грн. - 3 % річних, 144 977,55 грн. - інфляційні втрати.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви Товариства передано для розгляду судді Баранову Д.О.

Ухвалою від 24.08.2023 року господарський суд міста Києва (у складі судді Баранова Д.О.) відкрив провадження у справі № 910/13268/23 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

01.09.2023 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Заводу на позовну заяву, в якому останній визнав факт допущеного ним прострочення виконання спірного грошового зобов`язання, проте на підставі статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України просив суд зменшити розмір нарахованих Товариством штрафних санкцій на 30 %.

21.09.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Товариства від 18.09.2023 року № 18/09 на відзив на позовну заяву, в якій останнє заперечило проти клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 19.10.2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/13268/23, у зв`язку зі звільненням судді Баранова Д.О.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, означену судову справу передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою від 23.10.2023 року справу № 910/13268/23 прийнято суддею Ломакою В.С. до свого провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.03.2021 року між Товариством (постачальник) та Заводом (покупець) укладено договір поставки № 03-21 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупцю на умовах цього Договору, а покупець зобов`язався прийняти та своєчасно оплатити продукцію в асортименті та за цінами, визначеними у Додатку № 1, який є невід`ємною частиною Договору.

Зважаючи на неналежне виконання Заводом своїх грошових зобов`язань з оплати поставленого позивачем за наведеною угодою товару, Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 1 618 683,12 грн. заборгованості за Договором, у тому числі: 1 346 596,08 грн. основного боргу, 118 686,46 грн. пені, а також 19 680,13 грн. 3 % річних та 133 720,45 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення Заводом розрахунків у період з 04.12.2021 року по 06.09.2022 року включно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2023 року в справі № 910/9108/23 (з урахуванням ухвали від 24.07.2023 року про виправлення описки), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 року, вимоги Товариства задоволено повністю. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про зменшення заявлених Товариством до стягнення пені, річних та інфляційних втрат на 30 %, та стягнув із Заводу на користь позивача 1 346 596,08 грн. основного боргу, 83 080,52 грн. пені, а також 13 778,19 грн. 3 % річних та 93 604,32 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення відповідачем розрахунків у період з 04.12.2021 року по 06.09.2022 року включно.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2023 року в справі № 910/9108/23 на час розгляду спору в справі № 910/13268/23 між тими ж сторонами в установленому законом порядку набрало законної сили, обставини, встановлені означеним рішенням, повторному доказуванню не підлягають.

14.07.2023 року на виконання вказаного вище рішення господарським судом міста Києва був виданий відповідний наказ про його примусове виконання.

Разом із тим, наявна у відповідача сума основного боргу в розмірі 1 346 596,08 грн., підтверджена рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2023 року в справі № 910/9108/23, була погашена Заводом лише 11.07.2023 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій від 11.07.2023 року № 11/07/2023446 на суму 497 296,08 грн., від 11.07.2023 року № 11/07/2023447 на суму 549 000,00 грн. та від 11.07.2023 року № 11/07/2023448 на суму 300 300,00 грн.

Враховуючи несвоєчасне виконання Заводом зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого йому за Договором товару, Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом, в якому просило суд стягнути з відповідача 33 978,49 грн. 3 % річних та 144 977,55 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу відповідача в розмірі 1 346 596,08 грн. у період з 07.09.2022 року по 10.07.2023 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Як було зазначено вище, рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2023 року в справі № 910/9108/23 (з урахуванням ухвали від 24.07.2023 року про виправлення описки), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 року, вимоги Товариства про стягнення із Заводу заборгованості за Договором задоволено повністю. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про зменшення заявлених Товариством до стягнення пені, річних та інфляційних втрат на 30 % та стягнув із Заводу на користь позивача 1 346 596,08 грн. основного боргу, 83 080,52 грн. пені, а також 13 778,19 грн. 3 % річних та 93 604,32 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення відповідачем розрахунків за Договором у період з 04.12.2021 року по 06.09.2022 року включно.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. В той же час, приписи статей 549, 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми пені, інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 року № 01-8/1427 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року в справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/9108/23 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі у даній справі, не можуть йому суперечити. Відтак, факт неналежного виконання відповідачем обов`язку зі своєчасної оплати поставленого йому Товариством за Договором товару на суму 1 346 596,08 грн. та, відповідно, факт наявності у відповідача зобов`язання з його оплати підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Разом із тим, відповідний обов`язок відповідача був виконаний останнім лише 11.07.2023 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій від 11.07.2023 року № 11/07/2023446 на суму 497 296,08 грн., від 11.07.2023 року № 11/07/2023447 на суму 549 000,00 грн. та від 11.07.2023 року № 11/07/2023448 на суму 300 300,00 грн. (на загальну суму 1 346 596,08 грн.).

Як було зазначено вище, Товариство просило суд стягнути з відповідача 33 978,49 грн. 3 % річних та 144 977,55 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу відповідача в розмірі 1 346 596,08 грн. у період з 07.09.2022 року (наступний день після кінцевої дати нарахування компенсаційних виплат у справі № 910/9108/23) по 10.07.2023 року (день, що передує дню погашення боргу).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Суд також зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Так, законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року в справі № 918/329/16.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 33 978,49 грн. та інфляційних втрат в сумі 144 977,55 грн., суд вважає його таким, що відповідає приписам чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача означених компенсаційних виплат підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на наявність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру 3 % річних та інфляційних втрат на 30 %, суд зазначає наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім іншого, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості відповідного випадку.

Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення заявлених Товариством до стягнення сум 3 % річних та інфляційних втрат на 30 %, Завод посилався на те, що порушення ним умов Договору сталося виключно з об`єктивних причин, а саме внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України і початку бойових дій на території міста Києва та Київської області, передбачити та впливати на які відповідач не мав жодної можливості. Відтак, з метою збереження життя та здоров`я працівників, відповідач був вимушений повністю зупинити виробничу діяльність. Крім того, Завод, незважаючи на постійний значний негативний вплив на господарську діяльність повномасштабної війни України по захисту своєї незалежності та територіальної цілісності, задіяв всі свої можливості та добровільно виконав рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2023 року в справі № 910/9108/23. Разом із тим, відповідач не мав фізичної та фінансової можливості сплатити борг до 11.07.2023 року.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У той же час, Заводом у порядку, визначеному процесуальним законом, не надано жодних належних і допустимих доказів наявності істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру компенсаційних виплат, нарахованих позивачем у справі № 910/13268/23.

При цьому, суд зазначає, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, Заводом не було доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення розміру неустойки, зокрема, не надано доказів, які свідчать про невідповідність розміру стягуваних сум наслідкам порушення грошового зобов`язання відповідача.

Крім того, сплата інфляційних втрат і трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу, тоді як відповідні компенсаційні виплати нараховуються незалежно від вини боржника.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом, і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Заводу щодо зменшення розміру нарахованих Товариством компенсаційних виплат у даній справі.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної оплати відчуженого йому за Договором товару чи нарахованих компенсаційних виплат.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведеного.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" (02093, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 11, код ЄДРПОУ 01373298) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвіл" (02099, місто Київ, вулиця Зрошувальна, будинок 2; код ЄДРПОУ 32769087) 33 978 (тридцять три тисячі дев`ятсот сімдесят вісім) грн. 49 коп. 3 % річних, 144 977 (сто сорок чотири тисячі дев`ятсот сімдесят сім) грн. 55 коп. інфляційних втрат, а також 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 34 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 01.12.2023 року.

Суддя В.С. Ломака