ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
11 жовтня 2023 року м. ТернопільСправа № 921/341/23
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.
Розглянув справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Георгвудларіс", вул. Набережна, 22 Є, с. Кам"янка, Чернівецький район, Чернівецька область
до відповідача Приватного підприємства "Делав Ком", вул. Льотчиків Визволителів, 88, м. Кременець, Тернопільська область
про стягнення заборгованості
В судове засідання учасники судового процесу не з"явилися.
Судові процедури
Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.
Для розгляду справи в режимі відеоконференцзв`язку використовуються засоби для здійснення фіксації судового процесу в режимі відеоконференц-прийому "EASYCON".
Відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Георгвудларіс" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Приватного підприємства "Делав Ком" про стягнення заборгованості у розмірі 3 116 934,26 грн.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2023, для розгляду справи №921/341/23 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 17.05.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Георгвудларіс", залишено без руху, на підставі частини 1 статті 174 ГПК України, для надання можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви.
06.06.2023 на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява про усунення недоліків ( вх. №4833), зі змісту якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, які визначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 17.05.2023.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 12.06.2023 відкрито провадження у справі №921/341/23 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 20.07.2023.
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження.
Підготовче засідання вперше призначено на 20.07.2023.
Ухвалою суду від 24.07.2023 призначено підготовче засідання у справі №921/341/23 на 15.08.2023.
Ухвалою суду від 15.08.2023 підготовче засідання відкладено на 11.09.2023 з підстав, викладених в ній.
Також, ухвалою суду від 15.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/341/23 на 30 днів.
Пунктом 3 частини 2 статті 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 11.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/341/23 до судового розгляду по суті на 28.09.2023.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 28.09.2023 розпочато розгляд справи по суті.
Протокольною ухвалою від 28.09.2023 судове засідання відкладено на 11.10.2023.
При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі та в судовому засіданні 28.09.2023 заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне слово.
Інші процесуальні дії.
Ухвалами суду заяви представника позивача про участь у судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.
Аргументи сторін
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі продажу №22А від 25.03.2019, в частині щодо здійснення оплати за отриманий товар
В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема статті Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
У судовому засіданні 28.09.2023 представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просив суд позов задоволити.
Також, позивачем надіслано заяву (вх. №8170 від 11.10.2023) про долучення до матеріалів справи доказів, зокрема договір про надання правничої допомоги від 02.04.2023, Акт виконаних робіт від 04.05.2023 та платіжну інструкцію від 04.05.2023 на суму 35 000,00 грн, відповідно до вимог статті 129 ГПК України.
Також , в поданій заяві представником позивача - адвокатом Кусмарцев М.О. зазначено, що заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розглянути дану справу без його участі.
Заперечення відповідача.
Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, на підставі статей 120, 121 ГПК України - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення з позначкою "Судова повістка", про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).
Так, ухвали суду направлені відповідачу за адресою: вул. Льотчиків Визволителів, 88, м. Кременець, Тернопільська область (зазначена у позовній заяві), які повернулися на адресу суду з відміткою відділення поштового зв"язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
Вказана адреса, зокрема: вул. Льотчиків Визволителів, 88, м. Кременець, Тернопільська область, відповідає також адресі зазначеній у відомостях про місцезнаходження відповідача у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сформований станом на 11.09.2023.
Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку "відсутній за вказаною адресою" вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Правова позиція наведена у постанові Верховного суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без їх участі, за наявними у ній матеріалами.
Також, беручи до уваги, що учасники справи, зокрема відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.
Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, сторони не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Фактичні обставини, встановлені судом.
25 березня 2019 року між Приватним підприємством "Делав Ком" (як, Покупець/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Георгвудларіс" (як, Продавець/позивач) укладено договір купівлі продажу №22А, відповідно до умов якого, Продавець зобов"язується передати у власність, а Покупець належним чином прийняти і оплатити товар, згідно з видатковими накладними, що додаються до цього Договору і є його невід"ємною частиною (п.1.1 Договору).
Пунктом 2.1 Договору сторони визначили, що Продавець зобов"язується передати, а Покупець прийняти товар в кількості, асортименті та за ціною, що визначена сторонами у відповідних накладних, сплачувати за нього відповідну грошову суму на умовах, що встановлені цим Договором, відповідно до умов цього Договору.
Товар передається Продавцем та приймається Покупцем партіями відповідно до видаткових накладних на складі Продавця (п.2.2 Договору).
Згідно пункту 3.1 Договору, ціна товару договірна, визначається, виходячи з асортименту та кількості товару і встановлюється сторонами шляхом укладання відповідних відпускних документів.
Оплата за товар здійснюється протягом одного банківського дня, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця ( п.3.2 Договору).
Договір набирає чинності з моменту підписання та до моменту остаточного виконання сторонами своїх зобов"язань передбачених цим Договором (п.7.1 Договору).
23 липня 2019 року сторонами укладено Додаткову угоду №1, якою пункт 3.2 Договору викладено в новій редакції "Оплата за товар здійснюється протягом 400 календарних дні з дня отримання видаткової накладної або по вимозі Продавця, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця.
Вказані Договір та Додаткова угода підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток юридичних осіб.
На виконання умов договору купівлі - продажу позивач продав, а відповідач купив товар (назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у видаткових накладних) на загальну суму 2 303 891,05 грн, про що свідчать видаткові накладні №131 від 22.09.2020 на суму 295 367,93 грн, №135 від 05.10.2020 на суму 304 106,48 грн, №138 від 22.10.2020 на суму 358 444,38 грн, №139 від 23.10.2020 на суму 306 767,84 грн, №143 від 09.11.2020 на суму 309 899,21 грн, №145 від 10.11.2020 на суму 273 334,83 грн, №146 від 12.11.2020 на суму 455 970,38 грн, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.
Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору купівлі - продажу щодо строків оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 2 303 891,05 грн (на момент звернення з даним позовом до суду), долучивши при цьому обґрунтований розрахунок ціни позову.
07.02.2023 позивач звертався до відповідача з претензією за № 07/23 щодо виконання умов договору зокрема оплати за товар.
Вказана претензія залишена без відповіді та задоволення.
У зв"язку з порушенням строків оплати, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі 714 234,22 грн та 3% річних у розмірі 98 808,99 грн.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням договору купівлі- продажу № 22А від 25.03.2019, який за правовою природою є договором купівлі продажу.
Норми права, які застосував суд.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).
Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Мотивована оцінка судом.
Всебічно та повно з`ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на таке.
Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором купівлі-продажу та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Так, укладений між сторонами договір купівлі продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору купівлі - продажу, строк дії договору, умови продажу, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі Договору купівлі - продажу №22А від 25.03.2019, за умовами якого, Продавець зобов"язується передати у власність, а Покупець належним чином прийняти і оплатити товар, згідно з видатковими накладними, що додаються до цього Договору і є його невід"ємною частиною (п.1.1 Договору).
Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Пунктом 2.1 Договору сторони визначили, що Продавець зобов"язується передати, а Покупець прийняти товар в кількості, асортименті та за ціною, що визначена сторонами у відповідних накладних, сплачувати за нього відповідну грошову суму на умовах, що встановлені цим Договором, відповідно до умов цього Договору.
Товар передається Продавцем та приймається Покупцем партіями відповідно до видаткових накладних на складі Продавця (п.2.2 Договору).
Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі - продажу позивач продав, а відповідач купив товар (назва товару, кількість, ціна та загальна сума, зазначені у видаткових накладних) на загальну суму 2 303 891,05 грн, про що свідчать видаткові накладні №131 від 22.09.2020 на суму 295 367,93 грн, №135 від 05.10.2020 на суму 304 106,48 грн, №138 від 22.10.2020 на суму 358 444,38 грн, №139 від 23.10.2020 на суму 306 767,84 грн, №143 від 09.11.2020 на суму 309 899,21 грн, №145 від 10.11.2020 на суму 273 334,83 грн, №146 від 12.11.2020 на суму 455 970,38 грн, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.
У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.
За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме продаж товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.
Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов`язань, та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Саме таким вимогам і відповідає видаткова накладна, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції.
Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видаткових накладних.
За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).
Згідно пункту 3.1 Договору, ціна товару договірна, визначається, виходячи з асортименту та кількості товару і встановлюється сторонами шляхом укладання відповідних відпускних документів.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 1 Додаткової годи № 1 від 23.07.2019 до Договору купівлі продажу №22А сторони домовились, що оплата за товар здійснюється протягом 400 календарних дні з дня отримання видаткової накладної або по вимозі Продавця, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця.
Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до умов Договору, а саме п. 1 Додаткової угоди № 1 від 23.07.2019 до Договору купівлі продажу №22А.
Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.
Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Таким чином, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Покупцем, своїх договірних зобов`язань в частині несвоєчасної оплати за отриманий товар.
Відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар не виконав.
Отже, основний борг відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 2 303 891,05 грн, що відображено у розрахунку ціни позову.
Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
07.02.2023 позивач звертався до відповідача з претензією №07/23 щодо виконання умов договору зокрема оплати за товар.
Вказана претензія залишена без відповіді та задоволення.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 2 303 891,05 грн, який неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та неоспорені відповідачем.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 98 808,99 грн, суд встановив таке.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за отриманий товар, у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 98 808,99 грн за період з 25.10.2021 до 03.05.2023, відповідно до вимог статті 625 ЦК України.
Судом, перевірено розрахунок 3% річних та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 98 808,99 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 714 234,22 грн, суд встановив таке.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.
У зв"язку з порушенням відповідачем строків оплати за отриманий товар, позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 714 234,22 грн за період з листопада 2021 року по квітень 2023 року.
Судом, перевірено розрахунок інфляційних втрат та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 714 234,22 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.
Висновок суду.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.
Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.
Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem, що означає: У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.
При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги повністю.
Судові витрати.
Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Щодо судового збору у розмірі 46 754,01 грн.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з даним позовом судового збору в сумі 46 754,01 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.
В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 46 754,01 грн покладається на відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення ( пункт 12 частини 3 статті 12 ГПК України) .
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
За приписами статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, законодавцем прямо встановлено, що з метою підтвердження розміру судових витрат, які понесено в зв`язку з розглядом справи, стороні слід подати докази в строк, визначений в ч.8 ст.129 ГПК України, а саме до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно частин 1, 2 статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Як слідує із матеріалів справи, 12.05.2023 ( дата подання позовної заяви), тобто разом з першою заявою по суті спору ТОВ "Георгвудларіс" подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесло і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
11.10.2023 ТОВ "Георгвудларіс" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з клопотанням (вх. №8170) про стягнення судових витрат у розмірі 35 000,00 грн на професійну правничу допомогу, з відповідними доказами.
Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
02 квітня 2023 року між Адвокатським бюро "Мета" (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Георгвудларіс" (Замовник) укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого Виконавець бере на себе зобов"язання щодо надання правової допомоги для захисту прав, свобод і законних інтересів Замовника з питань стягнення з ПП "Делав Ком" на користь ТОВ "Георгвудларіс", невиконаних грошових зобов"язань за договором купівлі - продажу №22А від 25.03.2019 та додаткової угоди №1 від 23.07.2019, із врахуванням інфляційних збитків, процентів за користування чужими грошима та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов"язання, а Замовник зобов"язується надати необхідну інформацію Виконавцю по наданню правової допомоги в порядку встановленому Договором ( п. 1.1 Договору).
Згідно п.4.1 Договору визначено, що за надання правової допомоги Замовник сплачує Виконавцю винагороду в розмірі 35 000,00 грн шляхом зарахування вказаної суми на розрахунковий рахунок Виконавця та поданням оригіналу квитанції про оплату Виконавцю протягом п"яти календарних днів.
Факт надання адвокатських послуг підтверджується Актом виконаних робіт від 04.05.2023, зі змісту якого вбачається, що у відповідності до укладеного договору про надання правничої допомоги від 02.04.2023 за період з моменту укладення договору по дату підписання даного акту, Сторони стверджують, що Виконавцем виконано в повному обсязі роботи визначені та оцінені договором, виходячи з складності справи та виконаних адвокатом об"єднання робіт (наданих послуг) , часу, витрачених адвокатом об"єднання на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягу наданих адвокатом об"єднання послуг та виконаних робіт, в розмірах :
гонорар за професійну правничу допомогу адвоката об"єднання, пов"язану з підготовкою справи до судового розгляду складанням процесуальних документів по суті справи, за участь в судовому розгляді справи, складання заяв, клопотань по суті справи та вчинення інших процесуальних дій 35 000 гривень.
Будь яких претензій по виконаних роботах по якісних і кількісних показниках Замовник до Виконавця не має.
04.05.2023 ТОВ "Георгвудларіс" здійснило оплату у розмірі 35 000,00 грн за отримання правової допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією (міститься в матеріалах справи).
Отже, Договір про надання правничої допомоги від 02.04.2023, Акт виконаних робіт від 04.05.2023 та платіжна інструкція від 04.05.2023 на суму 35 000,00 грн є належними доказами понесених позивачем витрат на правничу допомогу, під час розгляду справи №921/341/23.
Витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави ( частина 1 статті 126 ГПК України).
Як визначено частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 ГПК України).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами ( стаття 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах, - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" .
Правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Отже, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме згадану вище умову договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи в будь-якому випадку незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, тобто дослідження обставин оплати цих витрат не відіграє ключової ролі при вирішенні питання щодо їх розподілу.
Правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, у розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідач не скористався таким правом, адже ним не заявлено клопотання ні про зменшення заявленої позивачем до відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу, ані про неспівмірність судових витрат позивача.
Враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи, а отже, у зв`язку з відсутністю клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, не вправі зробити це і у даній справі.
Абзац 2 частини 2 статті 233 ГПК України передбачає, що суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України з поміж питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.
Як визначено статтею 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати (п.3). Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
З аналізу наведеної правової норми вбачається, що додаткове рішення це засіб виправлення неповноти судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20 зазначено, що зі змісту норми статті 244 ГПК України вбачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
З системного аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду.
Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.
Правова позиція викладена у постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.05.2023 у справі № 910/4631/22, від 09.02.2022 у справі №904/4380/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Отже витрати, понесені на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 35 000,00 грн, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача в сумі 35 000,00 грн.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 46 754,01 грн та у складі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн покласти на відповідача.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Делав Ком", вул. Льотчиків Визволителів, 88, м. Кременець, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 42834754 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Георгвудларіс", вул. Набережна, 22 Є, с. Кам"янка, Чернівецький район, Чернівецька область, код ЄДРПОУ 42492887 - 2 303 891,05 грн боргу, 714 234,22 грн інфляційних втрат, 98 808,99 грн 3% річних, 46 754,01 грн судового збору та 35 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Примірник рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:
Позивачу: Товариству з обмеженою відповідальністю "Георгвудларіс", вул. Набережна, 22 Є, с. Кам"янка, Чернівецький район, Чернівецька область.
Відповідачу: Приватному підприємству "Делав Ком", вул. Льотчиків Визволителів, 88, м. Кременець, Тернопільська область.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повний текст рішення складено та підписано "01" грудня 2023 року.
Суддя Я.Я. Боровець
Суд | Господарський суд Тернопільської області |
Дата ухвалення рішення | 11.10.2023 |
Оприлюднено | 04.12.2023 |
Номер документу | 115330071 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу |
Господарське
Господарський суд Тернопільської області
Боровець Я.Я.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні