Рішення

від 16.10.2023 по справі 921/502/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 жовтня 2023 року м. ТернопільСправа № 921/502/23

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за позовом Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, бульвар Т. Шевченка, 21, м. Тернопіль

до відповідача Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78", вул. Руська, 23, м. Тернопіль

про стягнення 414 196,72 грн інфляційних втрат та 73 836,42 грн 3 % річних.

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Виконавчий комітет Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Сухарська А.В. представник.

від третьої особи: Гулкевич С.Б. - представник.

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Відповідно до ст.ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмного забезпечення "EasyCon".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" про стягнення 414 196,72 грн інфляційних втрат та 73 836,42 грн 3 % річних.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2023, для розгляду справи №921/502/23 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 31.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/502/23 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 22.08.2023.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 22.09.2023.

Протокольною ухвалою від 22.08.2023 підготовче засідання відкладено на 14.09.2023.

Ухвалою суду від 14.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/502/23 до судового розгляду по суті на 02.10.2023.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 02.10.2023 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 02.10.2023 судове засідання відкладено на 16.10.2023.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 16.10.2023, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Інші процесуальні дії.

Ухвалою суду від 22.08.2023 залучено до участі у справі №921/502/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Виконавчий комітет Тернопільської міської ради.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено зобов`язання, що виникли на підставі договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності №3084 від 20.10.2011 , які встановлені рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.07.2022 у справі №921/424/21, яке не виконано, у зв"язку з чим відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України здійснено нарахування 3% річних у розмірі 73 836,42 грн та інфляційних втрат у розмірі 414 196,72 грн.

В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема статті Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

У судовому засіданні16.10.2023 представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Відповідач явку свого представника судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, на підставі статей 120, 121 ГПК України - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення з позначкою "Судова повістка", про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без його участі, за наявними у ній матеріалами.

Також, беручи до уваги, що учасник справи, зокрема відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, сторони не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Пояснення третьої особи.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивача з підстав, викладених в письмових поясненнях (вх. № 7385 від 12.09.2023), просить суд задоволити позов.

Фактичні обставини, встановлені судом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, на те що рішенням Господарського суд Тернопільської області від 30.11.2021 у справі №921/424/21, яке набрало законної сили -17.05.2022, позов задоволено, стягнуто з Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека № 78", вул. Руська, 23, м.Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код 21132326 на користь Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, бульв. Т.Шевченка, 21, м.Тернопіль, ідентифікаційний код 37519833 плату за фактичне користування приміщенням в розмірі 1 112 454,17 грн /один мільйон сто дванадцять тисяч чотириста п`ятдесят чотири гривень 17 коп./ та 16 686,81 грн /шістнадцять тисяч шістсот вісімдесят шість гривень 81 коп./ в повернення сплаченого судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 апеляційну скаргу Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека № 78" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.11.2021 у справі №921/424/21 залишено без змін.

Відповідно до вимог статті 327 ГПК України, 15.07.2022 Господарським судом Тернопільської області видано відповідний наказ у справі №921/424/21.

Постановою Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відкрито виконавче провадження №69627785 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 15.07.2022 у справі №921/424/21.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.10.2022 касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека № 78" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.11.2021 у справі № 921/424/21 закрито.

Також, позивач зазначає, що рішенням Господарського суд Тернопільської області від 14.11.2017у справі №921/555/17-г/14 позов задоволено, зобов`язано Комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" (вул. Руська, 23, м. Тернопіль, 46000, іден. код 21132326) звільнити індивідуально визначене майно комунальної власності - нежитлові приміщення, площею 633,7 кв. м. за адресою м. Тернопіль, вул. Руська, 23 та передати його по акту приймання-передачі Комунальному підприємству "Підприємство матеріально-технічного забезпечення Тернопільської міської ради" (вул. Коперника, 1, м. Тернопіль, 46000, іден. код 14041652), яке набрало законної сили - 04.12.2017.

Як стверджує позивач, відповідач не виконав судове рішення та не погасив заборгованість за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності №3084 від20.10.2011.

Таким чином, позивачем, на підставі вимог статті 625 Цивільного кодексу України здійснено нарахування 3% річних у розмірі 73 836,42 грн та інфляційних втрат у розмірі 414 196,72 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Норми права, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, які встановлені рішенням Господарського суду Тернопільської області від 30.11.2021 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 у справі №921/424/23, свідчать про наявність у відповідача зобов`язання щодо плати за фактичне користування приміщенням в розмірі 1 112 454,17 грн, яке виникло на підставі договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності №3084 від20.10.2011.

Таким чином, обставини, які встановлені зазначеними судовими актами, в силу положень ч. 4 ст.75 ГПК України є преюдиційними та не потребують доказування.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Оскільки факт наявності боргу за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності №3084 від20.10.2011вже встановлено судовим рішенням, а тому доказуванню не потребує.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Стаття 326 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Нарахування, передбачені цією статтею, входять до складу грошового зобов`язання і за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення такого зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні майнових втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

З аналізу вказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум передбачених ч. 2ст. 625 ЦК України.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, що належать до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Інфляційні втрати та 3% річних - це відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 11.03.2020 у справі № 910/5587/19.

Судом, перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, вважає вірно обрахованим та правомірно заявленими до стягнення інфляційних втрат у розмірі 414 196,72 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 73 836,42 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 414 196,72 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 73 836,42 грн, а отже і про їх задоволення.

Водночас главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України ).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна позиція викладена у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Судові витрати.

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 7320,50 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з даним позовом судового збору в сумі 7 320,50 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області ( міститься в матеріалах справи).

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 7320,50 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 7 320,50 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78", вул. Руська, 23, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 21132326 на користь Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, бульвар Т. Шевченка, 21, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 37519833 - 414 196,72 грн інфляційних втрат, 73 836,42 грн 3 % річних та 7 320,50 грн судового збору.

4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Стягувач/Позивач: Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, бульвар Т. Шевченка, 21, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 37519833.

Боржник/Відповідач: Комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78", вул. Руська, 23, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 21132326.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивачу: Управлінню обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради, бульвар Т. Шевченка, 21, м. Тернопіль,

Відповідачу: Комунальному підприємству Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78", вул. Руська, 23, м. Тернопіль,

Третій особі: Виконавчому комітету Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повний текст рішення складено та підписано "01" грудня 2023 року.

Суддя Я.Я. Боровець