Рішення

від 08.09.2023 по справі 760/22274/16-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/22274/16-ц

2/760/5727/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

08 вересня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Кушнір С.І.,

секретар судового засідання - Федоренко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка також діє в інтересах малолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , товариства з обмеженою відповідальністю «Єлектра», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рунова Наталія Олегівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович, служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання правочинів недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію, витребування майна, -

встановив:

23 грудня 2016 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рунова Наталія Олегівна, відділ опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання правочину недійсним, у якому з урахуванням уточнених позовних заяв від 01 березня 2023 року та від 02 червня 2023 року просили:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності ТОВ «ЄЛЕКТРА» на квартиру АДРЕСА_1 , видане 11 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., зареєстровано в реєстрі за №1582;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 17 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руновою Н.О., зареєстрований в реєстрі за №1638;

- скасувати рішення про реєстрацію права власності ТОВ «ЄЛЕКТРА» на квартиру АДРЕСА_1 ;

- витребувати квартиру АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 11 грудня 1998 року є співвласниками в рівних частинах квартири АДРЕСА_1 .

У грудні 2016 року позивачі дізналися, що на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 2016 року ТОВ «ЄЛЕКТРА» спірну квартиру продало відповідачу ОСОБА_7 .

Позивачі вважають договір купівлі-продажу квартири укладеним в порушення цивільного законодавства та таким, що підлягає визнанню недійсним з наступних підстав.

11 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. видано ТОВ «ЄЛЕКТРА» свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначено, що свідоцтво видано на підставі акту державного виконавця Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку від 11 лютого 2014 року про проведення прилюдних торгів, на яких ТОВ «ЄЛЕКТРА» придбало спірну квартиру. Власником квартири до проведення прилюдних торгів зазначена ОСОБА_8 на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 23 червня 2003 року на ім`я ОСОБА_9 .

Однак, в органах державної виконавчої служби Донецької області виконавчі документи, за якими боржником є ОСОБА_8 не перебувають та зареєстрованими не значаться. У Солом`янському відділі ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) перебувають виконавчі провадження боржником за якими є ОСОБА_8 , однак відділом не вживалися заходи щодо передачі на примусову реалізацію квартири АДРЕСА_1 .

Позивачі жодних договорів щодо спірної квартири не укладали, наміру відчужити її не мали, а тому оспорювані правочини вчинені поза їх волею.

Крім того, у квартирі зареєстровані малолітні діти ОСОБА_4 , а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Частиною 4 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Однак, відділ опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації не надавав дозвіл на відчуження нерухомого майна.

Оскільки спірна квартира вибула із власності позивачів без їх волі та законних підстав, з порушенням прав та законних інтересів зареєстрованих в ній малолітніх дітей, позивачі вважають, що свідоцтво про право власності ТОВ «ЄЛЕКТРА» на квартиру АДРЕСА_1 , видане 11 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., зареєстровано в реєстрі за №1582 підлягає визнанню недійсним.

У зв`язку з наявністю підстав для скасування правовстановлюючого документу мають бути скасовані рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «ЄЛЕКТРА» на квартиру АДРЕСА_1 .

Також слід визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 17 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руновою Н.О., зареєстрований в реєстрі за №1638 як похідний правочин, а спірну квартиру витребувати із незаконного володіння відповідача ОСОБА_7 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 26.12.2016 цивільну справу передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 27 грудня 2016 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 13 лютого 2017 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено до судового розгляду.

14 квітня 2017 року представник служби у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації подав пояснення на позовну заяву, у яких вказав, що орган опіки та піклування згоди на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 не надавав, що призвело до порушення прав малолітніх дітей, у зв`язку з чим позовні вимоги просив задовольнити.

20 квітня 2017 року до суду надійшли пояснення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рунової Н.О. в яких зазначено наступне. 17 листопада 2016 року до нотаріуса звернулися ТОВ «ЄЛЕКТРА» в особі представника Романюка А.І. та ОСОБА_7 з наміром вчинити договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належала ТОВ «ЄЛЕКТРА» відповідно до свідоцтва від 11 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Михайленком С.А. зареєстрованого за №1582. Сторони надали усі необхідні документи на підтвердження дієздатності, належності на праві власності нерухомого майна та інші документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії щодо відчуження нерухомого майна. Перед посвідченням договору купівлі-продажу квартири, нотаріус здійснила усі необхідні перевірки наданих документів, отримала відповідні витяги з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та податкові застави, Витяги за результатами пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У нотаріуса не було жодних юридичних підстав відмовити сторонам в посвідченні 17 листопада 2016 року за реєстровим №1638 договору купівлі-продажу квартири, а тому правочин був укладений та посвідчений з дотриманням всіх вимог законодавства України.

Ухвалою суду, постановленою на місці у судовому засіданні 09 вересня 2021 року, залучено співвідповідачем у справі ТОВ «ЄЛЕКТРА».

Ухвалою суду, постановленою на місці у судовому засіданні 02 червня 2023 року, закрито подготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сердюк Ю.А. уточнені позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі, не заперечила проти ухвалення заочного рішення.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, не заперечив проти ухвалення заочного рішення.

У судове засідання позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися у встановленому законом порядку. Подали заяви про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги просили задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі та їх представники у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися у встановленому законом порядку. Про причини неявки суд не попередили, будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог від відповідачів до суду не надійшло.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рунова Н.О. не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася у встановленому законом порядку. Подала заяву про розгляд справи без її участі.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Про причини неявки суд не попередив, будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог до суду не надійшло.

Представник служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Подав заяву про розгляд справи без його участі, при вирішенні спору просив врахувати інтереси малолітніх дітей та задовольнити позовні вимоги.

Згідно вимог ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З`ясувавши думку учасників, що прибули у судове засідання, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи без участі осіб, які не з`явилися та ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів, проти чого не заперечують позивачі.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 49,8 кв.м. в рівних долях належить: ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 11 грудня 1998 року відділом приватизації державного житла Залізничного району м. Києва та зареєстрованого 06 січня 1999 року в Комунальному підприємстві Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» у реєстрову книгу за №300.

Згідно з довідкою №3651, виданою 12 грудня 2016 року ЖЕД №903 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» у кватирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - з 05.03.1985 року;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - з 05.03.1985 року;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - з 30.01.1997 року;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - з 17.10.2002 року;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - з 20.05.2010 року;

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - з 20.05.2010 року.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2015 року у справі №760/16287/15-ц розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 . Змінено прізвище ОСОБА_10 на дошлюбне ОСОБА_11 .

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №345393331 від 05 вересня 2023 року, квартира АДРЕСА_1 з 17 листопада 2016 року зареєстрована за ОСОБА_7 на підставі дублікату договору купівлі-продажу квартири, виданого 29 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руновою Н.О. за реєстровим №1060.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб набуто право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

У пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, провадження №14-181цс18, зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Відповідно, суди в оцінці обставин справи зобов`язані керуватися тим, що для визначення факту вибуття майна необхідно застосовувати наведений правовий висновок. З урахуванням цього, позивач має розглядатися такою особою, яка втратила володіння своїм майном з моменту державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку за відповідачами у передбачений законодавством спосіб.

Відповідно до свідоцтва, виданого 11 листопада 2016 року та зареєстрованого в реєстрі за №1582, відповідно до ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі акта державного виконавця про проведені прилюдні торги, затвердженого Відділом державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку 11 лютого 2014 року, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. посвідчив, що товариству з обмеженою відповідальністю «ЄЛЕКТРА» належить на праві власності майно, що складається з: квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв.м., житловою площею 29,2 кв.м., двокімнатна, на сьомому поверсі, вартістю 310000,00 грн., свідоцтво про право власності НОМЕР_1 , видане Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 23 червня 2003 року, зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 червня 2003 року в книзі №323-92 за №43625, яке придбане товариством з обмеженою відповідальністю «ЄЛЕКТРА» за 325500,00 грн., що раніше належало ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 23 червня 2003 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 червня 2003 року в книзі №323-92 за №43625.

Свідоцтво видано на підставі Акту про проведені прилюдні торги складеного державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку Гришиної І.О. та затвердженим 11 лютого 2014 року в.о. начальника відділу Бондар Є.С.

Згідно з Актом, приватне підприємство «Нива-В.Ш.» 10 лютого 2014 за адресою: м. Донецьк, вул. 50-Річчя СРСР буд. 149 провело прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв.м., житловою площею 29,2 кв.м., поверх 7. Покупець: товариство з обмеженою відповідальністю «ЄЛЕКТРА», місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 47, код ЄДРПОУ 38937803. Учасники торгів: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Сума, внесена переможцем торгів за придбане майно 325500,00 грн. Боржник: ОСОБА_8 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 . Дані про правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності боржника на майно: свідоцтво про право власності НОМЕР_1 , видане Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 23 червня 2003 року, зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 червня 2003 року в книзі №323-92 за №43625.

Зазначено, що акт є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та оформлення за товариством з обмеженою відповідальністю «ЄЛЕКТРА», місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 47, код ЄДРПОУ 38937803 права власності на згадане майно.

Згідно з протоколом №1/15/2 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить ОСОБА_8 , затвердженого 10 лютого 2014 року генеральним директором ПП «Нива В.Ш.», переможцем торгів, проведених 10 лютого 2014 року з реалізації лоту №4 - квартира АДРЕСА_1 , визначено ТОВ «ЄЛЕКТРА», ціна продажу 325000,00 грн.

Відповідно до листа КП з експлуатації та ремонту житлового фонду «ЖИТЛО-СЕРВІС» від 26 липня 2018 року за вих. №110/906-1318, Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 серії САА НОМЕР_5, на ім`я ОСОБА_8 не оформлювалося.

Крім того ОСОБА_1 відповідно до картки платника податків присвоєно РНОКПП НОМЕР_3 . В акті про проведені прилюдні торги складеного державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку Гришиної І.О. та затвердженим 11 лютого 2014 року в.о. начальника відділу Бондар Є.С. зазначено Боржник: ОСОБА_8 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 .

Також, згідно з листом Міністерства юстиції України від 19 січня 2022 року за вих. №6849/5381-33-22/19.1.1, за даними автоматизованої системи виконавчого провадження та за інформацією Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), виконавчі документи, за якими боржником є ОСОБА_8 , на виконанні органів державної виконавчої служби у Донецькій області не перебувають та зареєстрованими не значаться. Разом з тим, м. Донецьк входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» (із змінами).

Крім того, 17 листопада 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ЄЛЕКТРА» (код ЄДРПОУ 38937803) в особі представника Романюка Арсена Ігоровича, що діє на підставі довіреності, посвідченої 04 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. - з однієї сторони та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - з іншої сторони, уклали договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець передав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , а покупець прийняв від продавця квартиру за ціну та умовах визначених цим договором.

Документом, що підтверджує право власності продавця на відчужувану квартиру є Свідоцтво посвідчене 11 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., по реєстру за №1582. За даними правовстановлюючого документа квартира двокімнатна, на сьомому поверсі, загальною площею 52,3 кв.м., житлова площа 29,2 кв.м.

Державну реєстрацію права власності на квартиру за продавцем проведено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.11.2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1082899780389. Номер запису про право власності 17404534.

Згідно з довідкою ЖБК «МОЛОДІЖНИЙ-18» №113 від 16 листопада 2016 року, яка міститься в матеріалах нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 17 листопада 2016 року, у спірній квартирі ніхто не проживає і не прописаний. Особовий рахунок числиться за ТОВ «ЄЛЕКТРА». Будинок належить ЖБК «Молодіжний-18».

Разом з тим, згідно листа ЖБК «МОЛОДІЖНИЙ-18» від 18 вересня 2018 року за вих. №246 кооператив не видавав довідку від 16.11.2016 року за №113 ТОВ «ЄЛЕКТРА». Голова Правління повідомив, що форма набору довідки, підпис на довідці не його. Печатки виглядають, як скачані з інтернет мережі, крім того до складу ЖБК «Молодіжний-18» не входить територія будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

Отже, станом на дату видачі свідоцтва, посвідченого 11 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. по реєстру за №1582, а також укладення між ТОВ «ЄЛЕКТРА» та ОСОБА_7 17 листопада 2016 року договору купівлі продажу, у спірній квартирі були зареєстровані двоє малолітніх дітей.

Згідно з ст. 224 ЦК правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним. На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України вважається таким, що порушує публічний порядок. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) погодилася з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що квартира АДРЕСА_1 вибула із власності позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі Акту про проведені прилюдні торги від 11 лютого 2014 року та виданого на його підставі свідоцтва, посвідченого 11 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. по реєстру за №1582, які є нікчемними, суд дійшов висновку, що спірна квартира вибула з володіння власників поза їх волею та без законної на те підстави.

Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язальними відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають зобов`язальний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов).

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

При цьому, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц та від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19.

Тому не є належним способом захисту прав позивача вимога визнати недійсним свідоцтво про право власності ТОВ «ЄЛЕКТРА» на квартиру АДРЕСА_1 , видане 11 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., зареєстровано в реєстрі за №1582 та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 17 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руновою Н.О., зареєстрований в реєстрі за №1638.

За вимогами статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17 (провадження №14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжного володіння».

Як уже зазначалося, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Вказане відповідає висновкам Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 19 липня 2023 року у справі №199/2313/21, які відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Оцінюючи наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном суд виходить з такого.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West AllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Надаючи оцінку обставинам вибуття спірної квартири з власності позивачів та набуття відповідачем ОСОБА_7 права власності на неї в контексті добросовісності, суд встановив, що спірна квартира вибула на підставі підроблених документів, тобто у первісних власників була відсутня воля на відчуження квартири.

За таких обставин, на відповідача як останнього набувача квартири не буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, а витребування квартири в ОСОБА_7 не порушує принцип пропорційності втручання у його право власності.

Оскільки судовим розглядом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 незаконно вибула з власності позивачів, наявні підстави для задоволення позову в частині витребування спірної квартири з незаконного володіння відповідача ОСОБА_7 у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення порушеного права, а тому позовні вимоги щодо скасування рішення про реєстрацію права власності ТОВ «ЄЛЕКТРА» на квартиру АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивачів підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 2204,80 грн. за подання позовної заяви та 275,60 грн. за подання заяви про забезпечення позову, а всього 2480,40 грн. по 620,10 грн. кожному

Керуючись ст. ст. 11, 16, 203, 215, 387-388 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 223, 258, 263-265, 274-284, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка також діє в інтересах малолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , товариства з обмеженою відповідальністю «Єлектра», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рунова Наталія Олегівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович, служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання правочинів недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію, витребування майна задовольнити частково.

Витребувати з володіння ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (місце проживання: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) судовий збір у розмірі 620,10 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) судовий збір у розмірі 620,10 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) судовий збір у розмірі 620,10 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) судовий збір у розмірі 620,10 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.І. Кушнір