Постанова

від 08.11.2023 по справі 133/3665/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 133/3665/21

провадження № 61-7192св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Заклад дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 червня 2022 року в складі судді Пєтухової Н. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2023 року в складі колегії суддів Шемети Т. М., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Закладу дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що з 2020 року він працює у Закладі дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації на посаді сторожа. Вказував, що відповідач порушив його право на працю та видав наказ про відсторонення від роботи через відсутність щеплення проти SARS-CoV-2. Такий наказ вважає незаконним, оскільки порушує гарантоване йому Конституцією України право на працю. Зауважує, що за відмову вакцинуватись від COVID-19 відсторонення від роботи працівників не передбачено, така вакцинація є добровільною.

Відповідач 31 грудня 2021 року направив позивачу листа від 30 грудня 2021 року № 107, яким повідомив про відсторонення від роботи відповідно до наказу від 30 грудня 2021 року № 236-к, не зазначив, з якого саме періоду працівника відсторонено від роботи. 06 січня 2022 року відповідач направив лист, яким повідомив про скасування наказом від 24 грудня 2021 року № 230-к наказу від 05 листопада 2021 року № 206-к «Про відсторонення від роботи працівників ЗДО № 535». У наказі від 30 грудня 2021 року № 236-к не зазначено причин відсторонення ОСОБА_1 від роботи, а також відсутні посилання на будь-які випадки, передбачені статтею 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які б надавали право відсторонювати працівника від роботи.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати наказ від 30 грудня 2021 року № 236-к про відсторонення його від роботи незаконним та скасувати цей наказ; поновити на посаді сторожа у Закладі дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації; стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року до 09 лютого 2022 року включно у розмірі 34 716,88 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 працює сторожем у дошкільному навчальному закладі, який є комунальним закладом дошкільної освіти, що належить територіальній громаді міста Києва та віднесений до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Позивач не надав роботодавцеві доказів на підтвердження проведення щеплення проти COVID-19, а також не надав довідки про наявність протипоказань до щеплення проти COVID-19. Директор Закладу дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації має повноваження та обов`язок щодо контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень та повноваження на відсторонення від роботи працівників за наявності певних обставин. Позивача попереджено про необхідність надати роботодавцеві документи про проведення щеплення проти COVID-19 або надати довідку про наявність протипоказань до щеплення; попереджено про наслідки невиконання вказаних вимог; ознайомлено з наказом про відстронення шляхом направлення йому такого наказу поштою; у наказі зазначено причину відсторонення, строк відсторонення. Отже, роботодавець вчинив дії щодо відсторонення позивача від роботи на підставі та у межах повноважень, що визначені законом.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 червня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за характером виконуваних обов`язків сторожа закладу, який є закладом дошкільної освіти, які пов`язані з контактами з дітьми, працівник контактує з усіма учасниками освітнього процесу. Позивач підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовився від проходження вакцинації, тому відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням законодавства відсторонив працівника від роботи на час до проведення щеплення. З урахуванням того, що посада сторожа закладу дошкільної освіти не передбачає можливості організації виконання позивачем дистанційної чи надомної роботи, працівник має безпосередній контакт з усіма учасниками освітнього процесу, тому допущення до роботи осіб, які не мають обов`язкових щеплень, є неприпустимим ще й з огляду на необхідність забезпечення безперервного освітнього середовища.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність порушеного права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, позивач, будучи пенсіонером, не був позбавлений матеріального утримання. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей. За таких обставин керівник закладу дошкільної освіти правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 червня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що вперше позивача відсторонено від роботи наказом відповідача від 05 листопада 2021 року № 206-к, який оскаржено до суду. Проте роботодавець 24 грудня 2021 року № 230-Кскасовує зазначений наказ та новим наказом від 30 грудня 2021 року № 236-кзнову відсторонює ОСОБА_1 , який з листопада 2021 року до роботи так і не приступав. Спірний у цій справі наказ про відсторонення не містить дати, з якої працівника відсторонено, у ньому не зазначено причин відсторонення, a також відсутні посилання на будь-які випадки, передбачені статтею 46 КЗпП України, які б надавали право відсторонювати працівника від роботи. Суди не досліджували та, відповідно, не встановили, чи вручено позивачу наказ від 30 грудня 2021 року № 236-к.

У мотивувальній частині рішення суду першої інстанції не викладено фактичних обставин справи, не надано правової оцінки повідомленням, які надавалися, наказам, які видавав відповідач.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що за характером виконуваних обов`язків сторожа закладу, який є закладом дошкільної освіти, що пов`язані з контактами з дітьми, працівник контактує з усіма учасниками освітнього процесу, а також, що позивач підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовився від проходження вакцинації, тому відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням законодавства відсторонив такого працівника від роботи на час до проведення щеплення.

Позивач виконував обов`язки нічного сторожа, його робота починалася о 18.00 год, тривала до 06.00 год, а він не контактував з дітьми, батьками, педагогічними працівниками та вихователями. Проте суди залишили поза увагою вказані обставини. При цьому згідно з рекомендаціями Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) у період карантину саме вихователі повинні зранку забрати дітей у батьків та ввечері передавати дітей батькам. Позивач в силу своїх посадових обов`язків не міг контактувати з дітьми, батьками та працівниками навчального закладу. Крім того, накази про відсторонення не містять відомостей щодо відмови позивача здійснити щеплення. В оспорюваному наказі не встановлено кінцевого терміну відсторонення.

Відповідач не надав доказів на підтвердження тих обставин, що при відстороненні позивача від роботи у зв`язку з відсутністю в нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, а також частини другої статті 27 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 4004-XII) щодо недопуску до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Не спростовано доводи позивача, що роботодавець не надав йому достатньо часу для проведення вакцинації, а також відповідно до статті 30 Закону № 4004-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не вжив заходів, спрямованих на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками установи.

Позиція інших учасників справи

Заклад дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації подав до суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. У зв`язку з цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін. Вказував, що позивач був повідомлений перед відстороненням про необхідність надання документів, підтверджуючих наявність профілактичних щеплень проти COVID-19 з 08 листопада 2021 року, проте таких документів не надав, тому був відсторонений у визначеному законом порядку. ОСОБА_1 працює на посаді сторожа, тому підлягав обов`язковому щепленню проти COVID-19.

Провадження у суді касаційної інстанції

У травні 2023 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 червня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 20 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 червня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2023 року.

28 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 10 березня 2020 року прийнятий на роботу в Заклад дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на посаді сторожа (наказ від 03 березня 2020 року

№ 37-к).

Відповідно до повідомлення відповідача про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 01 листопада 2021 року № 6 ОСОБА_1 повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти.

Наказом про відсторонення від роботи працівників Закладу дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 листопада 2021 року № 206-к ОСОБА_1 (сторожа) відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності документа, який підтверджує щеплення проти COVID-19, або документа про абсолютні протипоказання від щеплень без збереження заробітної плати до усунення причини відсторонення. Вказано про можливість відновити у виконанні посадових обов`язків до закінчення карантинних обмежень у випадку: вакцинування проти COVID-19 або надання ПЛР тесту кожні 72 години, або довідки ЛКК про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, або документа, який підтверджує перенесену короновірусну хворобу, який згенерований через портал «ДІЯ» та дає право на відтермінування від вакцинації на встановлений чинним законодавством термін.

Заробітна плата позивача за період з травня 2021 року до жовтня 2021 року становила 50 893,75 грн, що підтверджується довідкою про заробітну плату та інші доходи від 17 листопада 2021 року № 1459.

ОСОБА_1 є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 від 08 листопада 2012 року, та отримує пенсію по інвалідності 3 групи (загальне захворювання).

Наказом Закладу дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 27 жовтня 2021 року № 171к зобов`язано: ознайомити всіх невакцинованих працівників закладу дошкільної освіти з наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням; попередити про можливі дії адміністрації щодо відсторонення працівників від роботи відповідно до чинного законодавства щодо працівників закладу дошкільної освіти, які до 07 листопада 2021 року не нададуть зазначених документів щодо вакцинації, або довідки ЛКК про абсолютні протипоказання від вакцинації відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Зобов`язано проінформувати, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме страхові внески за відсторонених осіб на соціальне страхування.

29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 та постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, відповідно до якої з 08 листопада 2021 року на період дії карантину щеплення від COVID-19 є обов`язковим для працівників закладів освіти. До 07 листопада 2021 року зобов`язано всіх працівників закладу надати документ, який підтверджує наявність профілактичних щеплень від

COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно переліку медичних протипоказань до проведення щеплень. ОСОБА_1 відмовився підписатись під наказом щодо ознайомлення, про що складено акт від 29 жовтня 2021 року № 1.

Протоколом загальних зборів трудового колективу Закладу дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 жовтня 2021 року № 3 у присутності 29 осіб ухвалено з 08 листопада 2021 року відсторонити від роботи без збереження заробітної плати, без оплати листів непрацездатності та без збереження страхового стажу на період відсторонення тих працівників, які не нададуть відповідні документи щодо вакцинації чи абсолютних протипоказань від вакцинації відповідного зразка ЛКК

до 07 листопада 2021 року.

Наказом Закладу дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 грудня 2021 року № 230-К скасовано наказ від 05 листопада 2021 року № 206-к «Про відсторонення від роботи працівників ЗДО № 535».

Листом від 24 грудня 2021 року № 98 ОСОБА_1 повідомлено, що наказом від 24 грудня 2021 року № 230-к скасовано наказ від 05 листопада 2021 року № 206-к «Про відсторонення від роботи працівників ЗДО № 535». У листі зазначено про необхідність працівникам закладів освіти зробити щеплення проти COVID-19; відмова або ухилення від такого щеплення є підставою для його відсторонення від роботи; запропоновано позивачеві пройти відповідне щеплення та надати на підтвердження цього довідку, сертифікат або надати довідку про протипоказання до щеплення.

Згідно з наказом відповідача від 30 грудня 2021 року № 236-к позивача відсторонено від роботи у зв`язку з ухиленням від обов`язкового щеплення проти COVID-19 на строк до проведення такого щеплення, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до повідомлення Закладу дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30 грудня 2021 року № 107 ОСОБА_1 направлено копію наказу від 30 грудня 2021 № 236-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та роз`яснено, які потрібні документи для допуску до роботи.

Наказом відповідача від 01 березня 2022 року № 16/2-к визнано таким, що втратив чинність, наказ від 30 грудня 2021 року № 236-к та допущено ОСОБА_1 до роботи на період дії воєнного стану в Україні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно з частиною сьомою статті 12 Закону № 1645-ІІІ відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Частиною першою статті 46 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 Закону № 1645-ІІІ визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти

COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII), крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) та частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано у Законі № 4004-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII.

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що відсторонення від роботи є незаконним, а спірний наказ порушує гарантоване право на працю. Зазначав, що він виконував обов`язки нічного сторожа, не контактував з дітьми, батьками, педагогічними працівниками та вихователями. Вказував, що спірний у цій справі наказ про відсторонення не містить дати, з якої працівника відсторонено, у ньому не зазначено причин відсторонення, a також відсутні посилання на будь-які випадки, передбачені статтею 46 КЗпП України, які б надавали право відсторонювати працівника від роботи, в оспорюваному наказі не встановлено кінцевого терміну відсторонення.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, Заклад дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації вказував, що позивач, який працює на посаді сторожа та підлягав обов`язковому щепленню, був повідомлений перед відстороненням щодо необхідності надання документів про наявність профілактичних щеплень проти COVID-19, проте таких документів не надав, тому був відсторонений у визначеному законом порядку.

Відмовляючи у задоволенні заявлених у справі вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , який працює сторожем у дошкільному навчальному закладі, не надав роботодавцеві доказів на підтвердження проведення щеплення проти COVID-19, а також не надав довідки про наявність протипоказань до такого щеплення. Позивача попереджено про необхідність надати роботодавцеві документи про проведення щеплення проти COVID-19 або надати довідку про наявність протипоказань до щеплення; попереджено про наслідки невиконання вказаних вимог; ознайомлено з наказом про відстронення шляхом направлення йому такого наказу поштою; у наказі зазначено причину відсторонення, строк відсторонення.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказував, що позивач підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовився від проходження вакцинації, тому відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням законодавства відсторонив його від роботи на час до проведення щеплення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Доводи позивача про його роботу сторожа у нічний час не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами. ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював у Закладі дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи слід виходити не тільки з Переліку № 2153, а й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 173/2717/21.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак суди залишили указані обставини поза увагою та не врахували, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що позивач, працюючи сторожем, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв такого працівника заробітку.

Суди не врахували, що застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення позивача від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна

плата виплачується саме за виконану роботу (частина перша

статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів про відсторонення від роботи, суди не вирішували по суті вимог в частині стягнення середнього заробітку, обставин, необхідних для вирішення цього питання, не встановили.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

З огляду на викладене судові рішення в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить скасувати, оскільки суди не встановили фактичних обставин, необхідних для її задоволення (зокрема, розмір середньої заробітної плати, кількість робочих днів), та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо вирішення позовної вимоги про поновлення на роботі

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 вказано, що:

«4.13. Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

4.14. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

4.15. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

4.16. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 зазначено, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження

№ 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), слід відступити від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року

у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19; Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20; Першої судової палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження

№ 61-9658св20, конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження

у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Виходячи з того, що суди встановили та матеріалами справи підтверджено, що позивач допущений до роботи 01 березня 2022 року, то судові рішення в частині вирішення позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді сторожа у Закладі дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації слід скасувати, а провадження у справі в цій частині належить закрити, оскільки відсутній предмет спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про відсторонення від роботи скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову; в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання виплатити заробітну плату за фактичний час незаконного відсторонення позивача від роботи скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; провадження в справі в частині позовної вимоги про допуск до роботи закрити.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 червня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2023 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Закладу дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30 грудня 2021 року № 236-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Провадження в справі в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про поновлення на роботі закрити.

Справу в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти № 535 Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до 09 лютого 2022 року включно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк