Рішення

від 26.07.2023 по справі 910/6131/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.07.2023Справа № 910/6131/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Комунального комерційного підприємства "БАЛТАКОМУНСЕРВІС" Балтської міської ради Одеської області 66101, Одеська обл., Подільський р-н, місто Балта, провулок Коритнянський, будинок 34

до 1. Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» 03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 127

2. Дочірнього підприємства "АвтоМАЗ - Україна" вул. Колекторна 42-А, м.Київ, 02660

про розірвання договору та стягнення 396 000,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився.

від відповідача 1: Шемет О.В.

від відповідача 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне комерційне підприємство "БАЛТАКОМУНСЕРВІС" Балтської міської ради Одеської області звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та Дочірнього підприємства "АвтоМАЗ - Україна" про розірвання договору фінансового лізингу № 21-68LL001 від 24.12.2021 року, укладеного між позивачем та відповідачем 1, а також солідарне стягнення з відповідачів авансового платежу в сумі 396 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем 1 умов укладеного з позивачем договору фінансового лізингу № 21-68LL001 від 24.12.2021 року в частині поставки об`єкту лізингу відповідно до здійсненого лізингоодержувачем авансового платежу в сумі 396 000,00 грн., у зв`язку з чим, на переконання позивача, наявні підстави для розірвання вказаного договору у зв`язку з істотним порушенням його умов та повернення сплачених позивачем коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через систему "Електронний суд" 11.05.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 02.05.2023 року надійшла заява б/н від 11.05.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 року за результатами розгляду заяви позивача від 11.05.2023 року щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6131/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 05.07.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 05.07.2023 року через канцелярію суду 07.06.2023 року від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву №0000606/17435-23 від 01.06.2023 року з доказами його направлення іншим учасникам справи, відповідно до якого АТ «Укрексімбанк» проти позову заперечує з посиланням на те, що за умовами пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу момент повернення відповідачем 1 авансового платежу, сплаченого позивачем на виконання Договору лізингу, ставиться у залежність від дати повернення продавцем лізингодавцю авансу, сплаченого лізингодавцем продавцю на виконання умов Договору купівлі-продажу. Оскільки на даний час відповідачем 2 не повернуто суму авансу, відповідачем 1 умови Договору лізингу не порушено.

Крім того, відповідач 1 наголошує на тому, що згідно положень статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» АТ «Укрексімбанк» не несе перед позивачем солідарну з відповідачем 2 відповідальність за повернення авансового платежу у сумі 396 000,00 грн., оскільки вибір продавця об`єкту фінансового лізингу здійснено саме позивачем. Відтак банк є неналежним відповідачем у справі.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач 1 звертає увагу суду на те, що враховуючи направлення позивачем відповідачу 1 листа №222 від 07.03.2023 року про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку та відповідно до умов пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу спірний Договір фінансового лізингу на момент звернення позивача з даним позовом до суду вважається розірваним. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу, через канцелярію суду 12.06.2023 року від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву №6131-1 від 08.06.2023 року з доказами його направлення іншим учасникам справи, за змістом якого ДП «АВТОМАЗ-УКРАЇНА» проти позову заперечує та посилається на те, що причиною невиконання продавцем умов Договору купівлі-продажу в частині поставки об`єкта фінансового лізингу та повернення суми авансового платежу є дії третіх осіб, а саме накладення арешту на все майно та грошові кошти відповідача 2 на підставі постанови Подільської окружної прокуратури м. Києва від 28.04.2022 року. Оскільки серед майна, на яке накладено арешт, також рахуються і транспортні засоби - вантажівки марки ВАЗ, у відповідача 2 можливість своєчасного виконання умов договору купівлі-продажу відсутня. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В подальшому через систему "Електронний суд" 04.07.2023 року від позивача надійшла заява б/н від 04.07.2023 року про виконання ухвали суду, з доданими до неї доказами надсилання листа позивача №53 від 09.06.2022 року на електронну пошту відповідача 1 та відповідача 2. Дані документи судом залучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 26.07.2023 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час проведення судового засідання 05.07.2023 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповідей відзиви та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/6131/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.07.2023 року.

У судове засідання з розгляду справи по суті 26.07.2023 року з`явився представник відповідача 1, представники позивача та відповідача 2 в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Доказів отримання позивачем ухвали суду від 05.07.2023 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи 26.07.2023 року не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0105494723162 на адресу позивача, в якому зазначено, що станом на 20.07.2023 року поштове відправлення «вручено особисто».

Окрім того, про дату і час проведення розгляду справи по суті додатково позивач повідомлений шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу позивача, зазначену в позовній заяві, а саме: kkpbaltakommunservis@ukr.net, копії ухвали суду від 05.07.2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті у справі № 910/6131/23, факт отримання якої 06.07.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Про дату, час та місце судового засідання 26.07.2023 року відповідач 2 повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105494723146.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" 26.07.2023 року від позивача надійшла заява б/н від 26.07.2023 року про розгляд справи без участі представника Комунального комерційного підприємства "БАЛТАКОМУНСЕРВІС" Балтської міської ради Одеської області, яка судом долучена до матеріалів справи.

Про поважні причини неявки представника відповідача 2 в судове засідання 26.07.2023 року суд не повідомлено.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач та відповідач 2 не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, позивачем та відповідачем 2 не забезпечено участі свого представника в судовому засіданні, зважаючи на подане клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника, та за відсутності відповідного клопотання відповідача 2 про відкладення розгляду справи, суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 26.07.2023 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представників позивача та відповідача 2.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.07.2023 року уповноважений представник відповідача 1 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив в його задоволенні відмовити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.07.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 24.12.2021 року між Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (лізингодавець або банк за договором, відповідач 1 у справі) та Комунальним комерційним підприємством «Балтакомунсервіс» Балтської міської ради Одеської області (лізингоодержувач за договором, позивач у справі) укладено Договір фінансового лізингу № 21-68LL001 (далі - Договір лізингу), за умовами пункту 1.1. якого Лізингодавець зобов`язується набути на підставі Договору купівлі-продажу у власність Об`єкт фінансового лізингу у Продавця відповідно до Заяви про надання послуг фінансового лізингу (Додаток №2 до цього Договору) та інших умов цього Договору і передати Об`єкт фінансового лізингу у платне користування Лізингоодержувачу на визначений строк та на умовах, обумовлених цим Договором (з усіма додатками, змінами та доповненнями до нього), а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти Об`єкт фінансового лізингу у користування на умовах, визначених цим Договором (з можливістю придбання у власність (викупу) Об`єкту фінансового лізингу), сплачувати Періодичні лізингові платежі та інші платежі, передбачені цим Договором (з усіма додатками, змінами та доповненнями до нього).

Сторони дійшли згоди про те, що права та обов`язки сторін та інші умови цього Договору визначаються у Загальних умовах фінансового лізингу (Додаток №1 до Договору), які є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 1.2 Договору лізингу).

Розділами № 1 - 3 Договору лізингу сторони погодили предмет договору, умови фінансового лізингу, строк дії договору та інші умови договору.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктом 3.1 Договору лізингу цей Договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Закінчення строку дії/ розірвання/ припинення цього Договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань і відшкодування збитків за цим Договором, якщо такі виникли впродовж строку дії цього Договору та/або у зв`язку із закінченням строку дії/ розірванням/ припиненням цього Договору.

Вказаний Договір лізингу та Додатки до нього підписано представниками лізингодавця та лізингоодержувача та засвідчено печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм статті 292 Господарського кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Одночасно, відповідно до статті 2 вказаного нормативно-правового акту відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг (статті 806-809), найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до частини 1, 2 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майно, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів; залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі); до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням встановлених параграфом 6 цього Кодексу та законом; до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічне визначення поняття договору фінансового лізингу міститься в статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Суд зазначає, що за договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов`язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

У статті 11 вказаного нормативно - правового акту передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору.

Об`єктом фінансового лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, що відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо передачі якого в лізинг законом не встановлено обмежень (частина 3 статті 292 Господарського кодексу, частина 1 статті 807 Цивільного кодексу України та стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Відповідно до умов пункту 2.1 Договору лізингу Об`єктом фінансового лізингу є всі основні засоби, обрані Лізингоодержувачем, які передаються в користування Лізингодавцем Лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу за цим Договором, вимоги Лізингоодержувача щодо яких наведено у Заявах про надання послуг фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 3.1. Загальних умов фінансового лізингу, які є Додатком №1 до Договору лізингу, Об`єктом фінансового лізингу за Договором є майно, зазначене у пункті 2.1 Договору та Заяві (-ах) про надання послуг фінансового лізингу. Об`єкт фінансового лізингу був обраний відповідно до специфікацій, визначених Лізингоодержувачем в Заяві (-ах) про надання послуг фінансового лізингу та повного мірою відповідає вимогам Лізингоодержувача. Лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір Продавця, у якого Лізингодавець придбав/ зобов`язується придбати Об`єкт фінансового лізингу.

Так, відповідно до Заяви про надання послуги фінансового лізингу №1 від 24.12.2021 року, яка є Додатком №2 до Договору лізингу, сторонами погоджено:

- Об`єкт фінансового лізингу: Сміттєвоз Мікро на шасі МАЗ-4371, 9 куб.м, 2021 року випуску, у кількості 1 одиниця.

- вартість Об`єкта фінансового лізингу - 1 980 000,00 грн. з ПДВ; Авансовий платіж - 396 000,00 грн.; обсяг фінансування банком - 1 584 000,00 грн.; комісія за надання фінансування - 3 168,00 грн.

- продавця Об`єкта фінансового лізингу (обраного Лізингоодержувачем), а саме: Дочірнє підприємство «АВТОМАЗ-УКРАЇНА», офіційний дилер Мінського Автомобільного Заводу, Дистриб`ютор CHINA SINOTRUK INTERNATIONAL CO., LTD, код ЄДРПОУ 32376626, що знаходиться за адресою: 02660, м. Київ, вул. Колекторська, 42-А.

- місце передачі Об`єкта фінансового лізингу - 1-й Піщаний тупик, 1, Кременчук, Полтавська область.

- строк передачі Об`єкта фінансового лізингу - 110 банківських днів з дати отримання Об`єкта фінансового лізингу Лізингодавцем від продавця.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Отже, належне виконання лізингоодержувачем (орендарем) обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Умовами пункту 2.2 Договору лізингу визначено, що платежі Лізингоодержувача за договором складаються з Авансового платежу, Періодичних лізингових платежів, інших комісій та витрат Лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням умов Договору.

Авансовий платіж, Періодичні лізингові платежі, інші комісії та витрати, передбачені Договором, підлягають сплаті Лізингоодержувачем відповідно до умов цього Договору та Графіку лізингових платежів.

Відповідно до пункту 2.8 Договору лізингу порядок придбання Лізингодавцем Об`єкта фінансового Лізингу та передання його у користування Лізингоодержувачу визначається Загальними умовами фінансового лізингу (Додаток №1 до Договору), Заявою про надання послуги фінансового лізингу (Додаток №2 до Договору) та умовами Договору купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 3.3 Загальних умов фінансового лізингу Лізингодавець придбаває Об`єкт фінансового лізингу (отримує право власності на Об`єкт фінансового лізингу) та передає його у користування Лізингоодержувачу на умовах нього Договору.

Пунктом 3.4 Загальних умов фінансового лізингу передбачено, що з метою придбання Об`єкта фінансового лізингу Лізингоодержувач надає Лізингодавцю Заяву про надання послуг фінансового лізингу за формою, наведеною у Додатку №2 до цього Договору, підписану уповноваженою особою Лізингоодержувача (у двох примірниках), та документа, що підтверджують повноваження зазначених осіб. Лізингодавець на підставі Заяви про надання послуг фінансового лізингу складає Графік лізингових платежів. Лізингодавець приступає до виконання своїх обов`язків за цим Договором на підставі підписаної сторонами Заяви про надання послуг фінансового лізингу та Графіку лізингових платежів, але не раніше сплати Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця Авансового платежу. З метою придбання Об`єкту фінансового лізингу Лізингодавець після отримання від Лізингоодержувача Заява про надання послуг фінансового лізингу, укладає з Продавцем Договір купівлі-продажу.

За умовами пункту 3.5 Договору лізингу після укладення Лізингодавцем Договору купівлі-продажу та виконання всіх умов (окрім тих, які стосуються Лізингоодержувача), які передують сплаті Лізингодавцем вартості Об`єкта фінансового лізингу Продавцю, Лізингодавець надає Лізингоодержувачу рахунок на сплату Авансового платежу та Комісії за надання фінансування разом з копією Договору купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 3.6 Загальних умов фінансового лізингу, з метою придбання (набуття у власність) Лізингодавцем Об`єкта фінансового лізингу Лізингоодержувач, за умови відсутності у нього заперечень щодо відповідності умов Договору купівлі-продажу вимогам Лізингоодержувача щодо Об`єкта фінансового лізингу (в тому числі відповідності умов Договору купівлі-продажу специфікаціям та умовам Лізингоодержувача), зобов`язаний після отримання від Лізингодавця рахунків на сплату, сплатити Лізингодавцю Авансовий платіж (який вважається окремим лізинговим платежем) відповідно до Графіка лізингових платежів та Комісію за надання фінансування. Після отримання від Лізингоодержувача Авансового платежу та Комісії за надання фінансування, Лізингодавець сплачує Продавцю Авансовий платіж у строки, визначені в Договорі купівлі-продажу.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору лізингу та відповідно до умов Заяви про надання послуги фінансового лізингу №1 від 24.12.2021 року, 24.12.2021 року між Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (лізингодавець, покупець за договором), Комунальним комерційним підприємством «Балтакомунсервіс» Балтської міської ради Одеської області (лізингоодержувач за договором) та Дочірнім підприємством «АВТОМАЗ-УКРАЇНА», офіційний ділер Мінського Автомобільного Заводу (продавець за договором, відповідач 2 у справі) укладено Договір купівлі-продажу, відповідно до умов пункту 1.1 якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець оплатити майно визначеного переліку, комплектності, кількості та якості (далі - Майно, Предмет лізингу), згідно з Додатком № 1 (далі - Специфікація), що є невід`ємною частиною цього договору. Придбання Майна на умовах цього договору здійснюється Покупцем для подальшої передачі в лізинг Комунальному комерційному підприємству «Балтакомунсервіс» Балтської міської ради Одеської області, відповідно до Договору фінансового лізингу № 21-68LL0001 від 24.12.2021 року (далі - Договір фінансового лізингу), укладеному між Лізингоодержувачем і Покупцем.

Розділами 1-10 Договору сторони погодили предмет договору, вартість майна та порядок розрахунків, строк та порядок поставки товару, гарантійні зобов`язання, відповідальність сторін, порядок розірвання договору, обставини непереборної сили, порядок врегулювання спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 9.1 Договору купівлі-продажу сторони погодили, що цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) та скріплення відбитками печаток сторін.

Договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (пункт 9.2 Договору купівлі-продажу).

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір купівлі-продажу підписаний представниками продавця, покупця (лізингодавця) і лізингоодержувача та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до Специфікації від 17.12.2021 року предметом договору купівлі-продажу є Сміттєвоз Мікро на шасі МАЗ-4371, 9 куб.м, 2021 року випуску, у кількості 1 одиниця, за ціною 1 980 000,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Пунктом 2.1 Договору купівлі-продажу визначено, що загальна вартість Майна становить 1 980 000,00 грн. з ПДВ та включає вартість Майна, визначеного цим договором, вартість інструктажу фахівців Лізингоодержувача.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до умов пункту 2.2 Договору купівлі-продажу оплата Майна здійснюється Покупцем згідно з умовами цього Договору в наступному порядку:

- перший платіж (авансовий) становить 396 000,00 грн. Покупець зобов`язується перерахувати на рахунок Продавця протягом 3 банківських днів з дати сплати Лізингоодержувачем на користь Покупця авансового платежу та комісії за надання фінансування, передбачених за Договором фінансовою лізингу (пункт 2.2.1 Договору купівлі-продажу).

- другий платіж становить 1 584 000,00 грн. Покупець зобов`язується перерахувати на рахунок Продавця протягом 3 банківських днів з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі Майна (Предмета лізингу) (пункт 2.2.1 Договору купівлі-продажу).

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 3.1 Договору купівлі-продажу передбачено, що Продавець зобов`язаний поставити Майно протягом 110 банківських днів з дати оплати Покупцем Продавцю вартості Майна, згідно пунктом 2.2.1 цього Договору («Строк поставки»).

Згідно з пунктом 3.2 Договору купівлі-продажу поставка здійснюється на умовах EXW за адресою: 1-й Піщаний тупик, 1, Кременчук, Полтавська область («Місце Поставки»).

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем у позовній заяві, на виконання умов пункту 3.5 Договору лізингу 09.02.2022 року позивач - ККП «Балтакомунсервіс» сплатив на користь відповідача 1 - АТ «Укрексімбанк» авансовий платіж у сумі 396 000,00 грн. для придбання Об`єкту лізингу, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №1 від 08.02.2022 року на суму 396 000,00 грн.

В свою чергу, на виконання умов пункту 2.2.1 Договору купівлі-продажу 10.02.2022 року відповідач 1 - АТ «Укрексімбанк» перерахував зазначений авансовий платіж в сумі 396 000,00 грн. на рахунок відповідача 2 - ДП «АВТОМАЗ-УКРАЇНА», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією меморіального ордеру №352087 від 10.02.2022 року на суму 396 000,00 грн.

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачами 1, 2 не заперечувалися.

При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку АТ «Укрексімбанк» як лізингодавця щодо виконання ККП «Балтакомунсервіс» як лізингоодержувачем умов Договору лізингу в частині сплати авансового платежу у розмірі 396 000,00 грн., в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.

Також будь-які заперечення з боку Дочірнього підприємства «АВТОМАЗ-УКРАЇНА» як продавця щодо виконання АТ «Укрексімбанк» як покупцем умов Договору купівлі-продажу в частині сплати авансового платежу у розмірі 396 000,00 грн., в тому числі щодо строків та розміру такої оплати, в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем належним чином виконані зобов`язання щодо оплати авансового платежу у сумі 396 000,00 грн. на придбання Об`єкту фінансового лізингу відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем 1 Договору лізингу та узгодженої Зави про надання послуг фінансового лізингу до Договору лізингу, факт перерахування позивачем вказаних грошових коштів за Договором лізингу належним чином підтверджено матеріалами справи.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Судом встановлено, що з урахуванням умов пункту 3.1 Договору купівлі-продажу та статті 530 Цивільного кодексу України, зважаючи на здійснену позивачем 09.02.2022 року оплату авансу у сумі 396 000,00 грн. на користь відповідача 1 та здійснену відповідачем 1 10.02.2022 року оплату вартості Об`єкта фінансового лізингу на користь відповідача 2 згідно з пунктом 2.2.1 Договору купівлі-продажу, відповідач 2 був зобов`язаний поставити покупцю (відповідачу 1) товар протягом 110 банківських днів з дати оплати покупцем продавцю вартості майна, тобто у строк до 15.07.2022 року.

В свою чергу, за умовами Заяви про надання послуг фінансового лізингу до Договору лізингу відповідач 1 зобов`язаний передати Об`єкт фінансового лізингу позивачу протягом 110 банківських днів з дати отримання Об`єкта фінансового лізингу відповідачем 1 від відповідача 2.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки Об`єкта фінансового лізингу за Договором купівлі-продажу та Договором фінансового лізингу в матеріалах справи відсутні.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи Об`єкт фінансового лізингу до теперішнього часу Комунальному комерційному підприємству «Балтакомунсервіс» не поставлено.

Доказів поставки Об`єкта фінансового лізингу відповідно до здійсненої позивачем передплати в установлені в Договорі купівлі-продажу та Договорі лізингу строки відповідачами під час розгляду справи не надано.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" у разі прострочення передачі лізингоодержувачу об`єкта фінансового лізингу більш як на 30 календарних днів та за умови, що договором фінансового лізингу не передбачено інший строк, лізингоодержувач до моменту передачі йому об`єкта фінансового лізингу має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця. Для обрахунку строку прострочення не включаються дні, коли лізингоодержувач порушував свої обов`язки за договором фінансового лізингу, що призвело до такого прострочення, а також строк повідомлення лізингодавця лізингоодержувачем про односторонню відмову.

У разі якщо лізингоодержувач скористався своїм правом односторонньої відмови від договору фінансового лізингу з підстав, визначених абзацом першим цієї частини, такий договір вважається розірваним з дати, зазначеної лізингоодержувачем у повідомленні про таку відмову, але не раніше дня отримання повідомлення лізингодавцем.

У такому разі сторони звільняються від будь-яких зобов`язань за таким договором, у тому числі зобов`язань щодо сплати будь-яких платежів у зв`язку з відмовою від договору фінансового лізингу, а всі кошти (зокрема авансовий платіж), сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу, підлягають поверненню лізингодавцем не пізніше трьох робочих днів, починаючи з робочого дня, наступного за днем отримання ним повідомлення лізингоодержувача про відмову від договору фінансового лізингу.

У разі якщо об`єкт фінансового лізингу не передано лізингодавцю продавцем (постачальником), а лізингодавець використав кошти (зокрема авансовий платіж), отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за цей об`єкт фінансового лізингу до того, як лізингоодержувач скористався своїм правом односторонньої відмови від договору фінансового лізингу, лізингодавець повинен письмово повідомити продавця (постачальника) про таку відмову протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення лізингоодержувача про односторонню відмову від договору фінансового лізингу і повернути лізингоодержувачу кошти (зокрема авансовий платіж) не пізніше трьох робочих днів з дня повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником), який зобов`язаний повернути лізингодавцю кошти, отримані від такого лізингодавця, протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення лізингодавця.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є прострочення передачі лізингоодержувачу об`єкта фінансового лізингу, та у разі настання такої умови лізингоодержувач має право в односторонньому порядку відмовитись від договору фінансового лізингу та вимагати повернення всіх сплачених за договором фінансового лізингу коштів, зокрема, авансового платежу.

За приписами статті 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 13.6 Загальних умов фінансового лізингу передбачено, що Лізингоодержувач має право відмовитися в Договору та вимагати повернення Авансового платежу за Договором, письмово повідомивши про це Лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі Об`єкта фінансового лізингу становить більше 90 календарних днів з погодженої в Договорі купівлі-продажу дати, та за умови, що така затримка не була спричинена невиконанням Лізингоодержувачем своїх зобов`язань. Договір вважається розірваним з дати, зазначеної Лізингоодержувачем у повідомленні про таку відмову, але не раніше дня отримання повідомлення Лізингодавцем. За настання умов, передбачених цим пунктом Загальних умов фінансового лізингу (Додаток №1 до Договору), всі кошти (зокрема Авансовий платіж), сплачені Лізингоодержувачем Лізингодавцеві за Договором, повертається Лізингодавцем Лізингоодержувачу не пізніше 3-х банківських днів. Авансовий платіж повертається не пізніше 3-х банківських днів з дата повернення Продавцем Лізингодавцю авансу, сплаченого Лізингодавцем на виконання умов Договору купівлі-продажу Об`єкта фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 13.7 Загальних умов фінансового лізингу у випадках, передбачених пунктом 13.1 та пунктом 13.6 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток №1 до Договору), Договір вважається розірваним на 10-й (десятий) календарний день з дня направлення» письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони, крім випадку визначення Лізингодавцем більш пізньої дати розірвання у відповідному повідомленні/ вимозі відповідно до пункту 13.2 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток №1 до Договору).

Таким чином, відповідно до пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу позивач наділений правом розірвати Договір лізингу в односторонньому порядку у випадку, якщо прострочення передачі Об`єкта фінансового лізингу становить більше 90 календарних днів з погодженої в Договорі купівлі-продажу дати.

Так, внаслідок невиконання продавцем (ДП «АВТОМАЗ-УКРАЇНА») умов Договору купівлі-продажу в частині передачі Об`єкта фінансового лізингу покупцю (АТ «Укрексімбанк»), що, в свою чергу, зумовило порушення строків передачі лізингодавцем (АТ «Укрексімбанк») Об`єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу (ККП «Балтакомунсервіс»), позивач 09.06.2022 року звернувся до ДП «АВТОМАЗ-УКРАЇНА» та АТ «Укрексімбанк» листом №53 від 09.06.2022 року з вимогою про розірвання Договору купівлі-продажу від 24.12.2021 року та Договору лізингу від 24.12.2021 року та про повернення авансового платежу у сумі 396 000,00 грн.

Докази надсилання вказаного листа на електронну пошту відповідача 1 та відповідача 2 наявні в матеріалах справи.

У зв`язку з отриманням банком вказаного листа позивача від 09.06.2022 року, АТ «Укрексімбанк» листом №0630130/22715-22 від 17.06.2022 року звертався до ДП «АВТОМАЗ-УКРАЇНА» з вимогою повернути в короткі терміни авансовий платіж в сумі 396 000,00 грн., що перерахований продавцю банком на виконання умов пункту 2.2.1 Договору купівлі-продажу від 24.12.2021 року, та після повернення авансу достроково розірвати вказаний договір.

У відповідь на вказаний лист Акціонерного товариства «Укрексімбанк» Дочірнє підприємство «АВТОМАЗ-УКРАЇНА» листом б/н від 20.06.2022 року повідомило банк про те, що 28.04.2022 року постановами Подільської окружної прокуратури міста Києва в рамках кримінального провадження накладено арешт на все майно та грошові кошти підприємства. Відтак, за існуючих умов повернення передплати у сумі 396 000,00 грн. за Договором купівлі-продажу від 24.12.2021 року стане можливим лише після розблокування активів ДП «АВТОМАЗ-УКРАЇНА».

В свою чергу, про вказані події та зміст листів продавця щодо неможливості повернення авансового платежу у розмірі 396 000,00 грн. та поставки передбаченої договором купівлі-продажу техніки АТ «Укрексімбанк» повідомив позивача листом №0630130/23263-22 від 27.06.2022 року у відповідь на зазначений вище лист позивача №53 від 09.06.2022 року. У своєму листі АТ «Укрексімбанк» також зазначив, що наведені обставини унеможливлюють на даний момент повернення банком авансового платежу КПП «Балтакомунсервіс» та не дають можливості для дострокового розірвання Договору лізингу та Договору купівлі-продажу.

В подальшому, позивач повторно звернувся до АТ «Укрексімбанк» з листом №222 від 07.03.2023 року про дострокове розірвання Договору лізингу, в якому повідомив банк про те, що з дати отримання останнім даного листа Договір лізингу від 24.12.2021 року вважається розірваним на підставі пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу внаслідок односторонньої відмови позивача від договору у зв`язку з простроченням передачі позивачу Об`єкта фінансового лізингу, а також вимагав повернення авансового платежу у сумі 396 000,00 грн.

Факт отримання вказаного листа АТ «Укрексімбанк» підтверджується відтиском печатки банку на першій сторінці листа №222 від 07.03.2023 року про його отримання 08.03.2023 року.

Проте, АТ «Укрексімбанк» повернення авансового платежу у сумі 396 000,00 грн. не здійснив, залишивши лист позивача без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, істотне порушення умов Договору з боку лізингодавця в частині поставки передбаченого умовами правочину об`єкта фінансового лізингу (сміттєвозу Мікро на шасі МАЗ-4371, 9 куб.м, 2021 року випуску) є підставою для розірвання вказаного Договору у судовому порядку згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України та повернення сплачених лізингоодержувачем грошових коштів.

При цьому, оскільки відповідач 1 як лізингодавець свої зобов`язання щодо повернення коштів передплаченого авансового платежу позивачу в розмірі 396 000,00 грн. всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору лізингу не виконав, у відповідача 1 станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором лізингу у заявленому вище розмірі.

Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» якщо лізингодавець та/або продавець (постачальник) не виконує обов`язку щодо повернення коштів (зокрема авансового платежу) у встановлений частинами першою та другою цієї статті строк, лізингоодержувач має право вимагати від відповідної сторони сплати неустойки (пені) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору фінансового лізингу здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за повернення коштів (зокрема авансового платежу), у тому числі за сплату неустойки у визначеному цією частиною розмірі.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у даному випадку вибір продавця (ДП «АВТОМАЗ-УКРАЇНА») здійснив АТ «Державний експортно-імпортний банк України», а тому відповідач 1 та відповідач 2 несуть солідарну відповідальність перед позивачем за неповернення авансового платежу у сумі 396 000,00 грн., з позовними вимогами про солідарне стягнення якого з відповідача 1 як лізингодавця та відповідача 2 як продавця позивач звернувся в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем 1 та 2 не надано суду жодних доказів на підтвердження повного та належного виконання Договору купівлі-продажу від 24.12.2021 року та Договору фінансового лізингу №21-68LL0001 від 24.12.2021 року в частині поставки Об`єкту фінансового лізингу позивачу або повернення позивачу суми авансового платежу у розмірі 396 000,00 грн., сплаченого ним для придбання Об`єкта фінансового лізингу.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 24.12.2021 року та Договору фінансового лізингу №21-68LL0001 від 24.12.2021 року та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору лізингу та Договору купівлі-продажу на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Зокрема, як встановлено судом, укладений між сторонами спірний правочин є договором фінансового лізингу, правова природа якого як двостороннього та оплатного зумовлює наявність взаємних обов`язків у кожної із сторін договору.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 525, 526 цього Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною першою та третьою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Ця норма узгоджується з приписами частини 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Поряд із цим умовами пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу передбачене припинення договору лізингу внаслідок його дострокового розірвання за ініціативою лізингоодержувача.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі № 904/7804/16, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Наразі, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено позовну вимогу про розірвання Договору фінансового лізингу від 24.12.2021 року у зв`язку з істотним порушенням його умов.

Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно умов пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу сторони узгодили, що у разі відмови Лізингоодержувача від договору, договір вважається розірваним з дати, зазначеної Лізингоодержувачем у повідомленні про таку відмову, але не раніше дня отримання повідомлення Лізингодавцем.

Аналогічне положення міститься у частині 1 статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Судом встановлено згідно матеріалів справи, що позивачем вчинені дії щодо відмови від Договору лізингу в порядку, передбаченому частиною 1 статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» та пунктом 13.6 Загальних умов фінансового лізингу, до моменту звернення з даним позовом до суду та реалізовані відповідні права на відмову від Договору шляхом звернення позивача до відповідача 1 як лізингодавця з повідомленням-вимогою №222 від 07.03.2022 року про розірвання Договору лізингу у зв`язку з невиконанням ним взятих на себе зобов`язань щодо передачі Об`єкту фінансового лізингу та повернення позивачеві авансового платежу в сумі 396 000,00 грн., яке відповідачем 1 отримано 08.03.2022 року, та оскільки така одностороння відмова не потребує узгодження з лізингодавцем, за висновком суду спірний Договір лізингу слід вважати розірваним з 08.03.2022 року.

Відтак, встановлені судом обставини розірвання Договору лізингу внаслідок односторонньої відмови позивача та фактичне припинення дії спірного Договору лізингу на момент звернення позивача з даним позовом до суду виключають можливість задоволення позовної вимоги позивача про розірвання Договору лізингу у судовому порядку.

Суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

За приписами частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

При цьому за умовами пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу у випадку розірвання договору за ініціативою лізингоодержувача внаслідок його односторонньої відмови від договору, всі кошти (зокрема авансовий платіж), сплачені лізингоодержувачем лізингодавцеві за договором, повертається лізингодавцем лізингоодержувачу не пізніше 3-х банківських днів.

Тобто, виходячи з умов пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу у зв`язку з розірванням Договору лізингу через прострочення строком більше 7 місяців передачі Об`єкта фінансового лізингу позивачу на строк більше 90 календарних днів з погодженої в Договорі купівлі-продажу згідно п.3.1 дати, а саме 15.07.2022 року, лізингодавцем на користь позивача як лізингоодержувача підлягають поверненню грошові кошти в сумі 396 000,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Разом з цим суд наголошує, що з урахуванням положень статті 599 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, спірний Договір лізингу продовжує свою дію в частині виконання зобов`язань лізингодавця щодо повернення Авансового платежу, сплаченого лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу, що зумовлює право позивача вимагати повернення сплаченої на виконання умов Договору лізингу суми передплати.

Як свідчать матеріали справи, позивач як лізингоодержувач скористався власним безумовним правом, передбаченим частиною 1 статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» щодо розірвання Договору лізингу в односторонньому порядку, звернувшись в подальшому до суду з позовними вимогами про повернення сплаченого авансового платежу.

В свою чергу, заперечуючи проти позову АТ «Укрексімбанк» у відзиві на позовну заяву посилається на те, що відповідно до пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу авансовий платіж повертається Лізингодавцем Лізингоодержувачу не пізніше 3-х банківських днів з дати повернення Продавцем Лізингодавцю авансу, сплаченого Лізингодавцем на виконання умов Договору купівлі-продажу Об`єкта фінансового лізингу.

Оскільки станом на 01.06.2023 року продавцем не повернуто авансовий платіж покупцю, то, на переконання відповідача 1, АТ «Укрексімбанк» не порушено умови Договору фінансового лізингу та Договору купівлі-продажу, у зв`язку з чим підстави для повернення відповідачем 1 авансового платежу на даний час відсутні.

Суд зазначає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (частина 1 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

В силу приписів статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

При цьому, нормою статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено у разі односторонньої відмови лізингоодержувача від договору через прострочення передачі об`єкта фінансового лізингу повернення лізингодавцем всіх коштів (зокрема, сплачених лізігоодержувачем платежів), в тому числі якщо лізингодавець використав кошти (зокрема авансовий платіж), отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за цей об`єкт фінансового лізингу до того, як лізингоодержувач скористався своїм правом односторонньої відмови від договору фінансового лізингу., лізингодавець повинен повернути лізингоодержувачу кошти (зокрема авансовий платіж) не пізніше трьох робочих днів з дня повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником).

Аналогічні умови та порядок повернення лізингодавцем лізингоодержувачу коштів (авансового платежу) у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу передбачено пунктом 13.6 Загальних умов фінансового лізингу.

Отже, положеннями статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» та умовами пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу чітко визначено, що термін виконання зобов`язань лізингодавця з повернення лізингоодержувачу авансового платежу напряму залежить від строків його повернення продавцем, тобто від строків виконання продавцем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу об`єкта фінансового лізингу щодо повернення попередньої оплати за непоставлений у строк товар.

Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву наголошує на тому, що авансовий платіж у сумі 396 000,00 грн. відповідачем 2 АТ «Укрексімбанк» на даний час не повернуто, відтак відповідач 1 не є таким, що прострочив.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частинами 2, 3 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України встановлено, що термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тобто, вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення строку (терміну) виконання зобов`язання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати.

Наразі, за умовами пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу момент повернення авансового платежу лізингодавцем лізингоодержувачу поставлений в залежність від отримання лізингодавцем суми передоплати від продавця об`єкта лізингу.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 04.04.2023 року у справі № 916/1349/21, за змістом норми частини 1 статті 530 ЦК України у її взаємозв`язку з частиною 2 статті 251 та частиною 2 статті 252 цього Кодексу у разі визначення сторонами договору терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію, нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

Здійснюючи системний аналіз умов пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу в сукупності з положеннями чинного законодавства та з урахуванням наведених висновків Верховного Суду суд вважає, що така обставина як повернення продавцем об`єкта фінансового лізингу суми попередньої оплати (авансу) за договором купівлі-продажу у зв`язку з порушенням строків поставки товару та відмовою лізингоодержувача від договору фінансового лізингу на підставі частини 1 статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» не може бути визнана подією, що має неминуче настати, оскільки вона залежить від суб`єктивної поведінки третіх осіб (продавця), який не є стороною договору фінансового лізингу, та обумовити строк повернення відповідачем 1 отриманих за Договором в якості передплати за об`єкт лізингу коштів в залежності від надходження коштів продавця такого об`єкта.

Обов`язок лізингодавця в частині повернення лізингоодержувачу авансового платежу виникає у разі односторонньої відмови лізингоодержувача від договору фінансового лізингу, при цьому всі інші дії - повернення продавцем лізингодавцю суми попередньої оплати у разі, якщо лізингодавець використав кошти (авансовий платіж), отриманий від лізингоодержувача, для сплати продавцю за об`єкт фінансового лізингу, знаходяться поза впливом лізингоодержувача.

Тобто суд зазначає, що умова пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу фактично позбавляє позивача як лізингоодержувача права будь-яким чином впливати на правовідносини між продавцем та лізингодавцем, зокрема, в частині повернення продавцем суми передоплати за договором купівлі-продажу об`єкта лізингу.

Статтею 511 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання не може створювати обов`язку для третьої особи.

Зі змісту частини 2 статті 528 Цивільного кодексу України вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Суд звертає увагу, що встановлення пунктом 13.6 Загальних умов фінансового лізингу залежності виконання відповідачем 1 зобов`язання щодо повернення авансового платежу від виконання відповідачем 2 обов`язку з повернення відповідачу 2 суми попередньої оплати не відповідає приписам статті 617 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту якої випадкові обставини недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

У статті 3 Цивільного кодексу України зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Як визначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 року у справі №147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Європейський суд з прав людини зауважує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).

Суд зазначає, що при розгляді даної справи до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг».

В свою чергу, наведена у вказаній нормі вищезазначеного Закону правова конструкція, за якої момент повернення авансового платежу лізингодавцем лізингоодержувачу поставлений в залежність від отримання лізингодавцем суми передоплати від продавця об`єкта лізингу, не узгоджується з принципами добросовісності та справедливості, позаяк у разі відмови продавця повертати лізингодавцю авансовий платіж, лізингоодержувач фактично втрачає можливість примусового стягнення таких грошових коштів з лізингодавця.

Разом з цим, оскільки обов`язок щодо повернення авансового платежу продавцем об`єкта фінансового лізингу безпосередньо лізингоодержувачу умовами договору купівлі-продажу не передбачений, у останнього відсутні будь-які заходи правового впливу та законодавчі механізми для повернення коштів (авансового платежу), сплачених лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу для придбання об`єкту фінансового лізингу.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що відмова відповідача 1 від повернення позивачу сплаченої ним суми авансового платежу призводить до неправомірного обмеження права позивача на мирне володіння майном, а неповернення відповідачем 2 суми передоплати у розмірі 396 000,00 грн. не може бути підставою для звільнення відповідача 1 від виконання ним договірного зобов`язання в частині повернення позивачу авансового платежу у наведеній сумі, у зв`язку з чим зазначає про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 1 як лізингодавця на користь позивача авансового платежу у сумі 396 000,00 грн.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог відповідач 1 посилається також на форс-мажорні обставини в даній справі, які мали місце починаючи з 24 лютого 2022 року і стосуються збройної агресії Російської Федерації проти України, а саме на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Як зазначає відповідач 1 у відзиві на позовну заяву, 08.03.2023 року АТ «Укрексімбанк» було надіслано на адреси лізингоодержувача (вих.№0630130/5993-22) та продавця (вих.№0630130/5991-22) листи, якими повідомлено останніх, що у зв`язку з прийняттям Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, приймаючи до уваги існуючу ситуацію та існування обставин непереборної сили (форс-мажору), а також відповідно до п.п.18.1., 18.2. Договору фінансового лізингу та п.п. 6.1., 6.2. Договору купівлі-продажу, сторони звільняються від відповідальності за невиконання і неналежне виконання зобов`язань за Договором у разі виникнення після набуття ним чинності поза волею сторін обставин непереборної сили, які призвели до невиконання та/або неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. Зазначена обставина непереборної сили унеможливлює виконання зобов`язання банку за Договором фінансового лізингу/Договором купівлі-продажу, в тому числі неможливо прийняти від Продавця та передати об`єкт фінансового лізингу Лізингоодержувачу. Після усунення обставин непереборної сили, зобов`язання за Договором будуть виконані АТ «Укрексімбанк» в повному обсязі.

Суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20)..

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Проте, у спірному випадку відповідач 1 у відзиві на позовну заяву не зазначає та не доводить належними та допустимими доказами наявності будь-якого зв`язку між невиконанням АТ «Укрексімбанк» своїх зобов`язань за Договором лізингу з повернення суми авансу у розмірі 396 000,00 грн. та воєнними діями в Україні, які розпочались з 24 лютого 2022 року. В свою чергу, наявний в матеріалах справи лист АТ «Укрексімбанк» від 08.03.2022 року не містить обґрунтування, яким чином військова агресія Російської Федерації вплинула на можливість виконати останнім взяті на себе зобов`язання щодо передачі об`єкта фінансового лізингу лізингодавцю або щодо повернення суми авансу.

В свою чергу, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, який є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, відповідачем 1 не доведено, що неможливість поставки товару за Договором купівлі-продажу та неможливість повернення суми авансового платежу банком сталася саме у зв`язку з наявністю воєнних дій на території України.

Разом з цим суд відзначає, що саме лише посилання відповідача 1 на лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року жодним чином не підтверджує ту обставину, що саме внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, в зв`язку із чим було введено воєнний стан, відповідач 1 не мав можливості виконати свої зобов`язання за Договором лізингу.

Лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року носить загальний характер та є лише одним з документів, необхідних для доведення форс-мажору та припинення відповідальності за невиконані зобов`язання під час дії обставин форс-мажору, які стороні потрібно довести під час судового спору.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору та/чи за іншим зобов`язанням/обов`язком, зважаючи на законодавчі чи інші нормативні акти, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Суд відзначає, що звернення суб`єктів господарської діяльності до ТПП за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є правом, а не обов`язком, але сертифікат є належним доказом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до законодавства України.

Відтак, з метою засвідчення дії форс-мажорних обставин відповідач мав звернутися у встановленому законом порядку до ТПП, де пройти процедуру засвідчення форс-мажору згідно з регламентом ТПП.

Проте відповідачем 1 такі дії вчинено не було, відповідного Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо неможливості виконання відповідачем 1 зобов`язань за Договором фінансового лізингу від 24.12.2021 року суду не надано.

При цьому суд враховує, що згідно положень статті 617 Цивільного кодексу України у разі порушення стороною договору зобов`язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, особа звільняється лише від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, передбаченої за таке невиконання, проте не звільняється від виконання основного зобов`язання.

Тобто, застосування форс-мажору може звільнити відповідача лише від штрафних санкцій (пені) за прострочку передачі об`єкта фінансового лізингу у встановлений Договором купівлі-продажу та Договором лізингу строк, але не від самого обов`язку здійснити поставку техніки або повернути попередню оплату (авансовий платіж) у разі дострокового розірвання Договору лізингу.

В свою чергу судом встановлено, що предметом даного спору є стягнення з відповідача 1 лише основного боргу з повернення авансу у сумі 396 000,00 грн. Вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 будь-яких штрафних санкцій наразі не заявлено.

Отже, враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості посилань відповідача 1 на те, що причиною невиконання АТ «Укрексімбанк» обов`язків за Договором лізингу щодо передачі позивачу об`єкта фінансового лізингу або повернення авансового платежу є саме введення на території України воєнного стану, з огляду на що суд критично ставиться до тверджень відповідача 1 про наявність підстав для звільнення АТ «Укрексімбанк» від обов`язку здійснити повернення суми авансового платежу у розмірі 396 000,00 грн.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем 1 зобов`язань за Договором лізингу у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів передачі позивачу об`єкта фінансового лізингу відповідно до здійсненого ним авансового платежу або повернення грошових коштів відповідач 1 суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 заборгованості у розмірі 396 000,00 грн. з повернення суми авансу підлягають задоволенню.

При цьому, щодо заявлених позовних вимог про солідарне стягнення авансового платежу з відповідача 1 та відповідача 2, то суд відзначає, що відповідно до частини 3 статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за повернення коштів (зокрема авансового платежу) у разі, якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору фінансового лізингу здійснений лізингодавцем.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2021 року Комунальне комерційне підприємство «Балтакомунсервіс» звернулось до AT «Укрексімбанк» з заявою про надання послуг фінансового лізингу, в якій, зокрема, просило придбати предмет лізингу у ДП «АВТОМАЗ-УКРАЇНА", код ЄДРПОУ 32376626, що знаходиться за адресою: 02660, м. Київ, вул. Колекторська, 42-а (копія вказаної заяви наявна в матеріалах справи).

Згідно умов пункту 2.1 Договору лізингу Об`єктом фінансового лізингу є всі основні засоби, обрані лізингоодержувачем, при цьому відповідно до пункту 3.1 Загальних умов фінансового лізингу лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір продавця, у якого лізингодавець придбав/зобов`язується придбати Об`єкт фінансового лізингу.

Крім того, як вбачається зі змісту Заяви про надання послуги фінансового лізингу №1 від 24.12.2021 року сторонами погоджено продавця Об`єкта фінансового лізингу - Дочірнє підприємство «АВТОМАЗ-УКРАЇНА», обраного Лізингоодержувачем.

Також пунктом 3.7. Загальних умов фінансового лізингу передбачено, що відповідальність за ризики, пов`язані з вибором Продавця, ціною Об`єкта фінансового лізингу, невиконанням або неналежним виконанням Продавцем своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу та невідповідністю Об`єкта фінансового лізингу цілям його використання, а також будь-які втрати, упущену вигоду, збитки, що виникають у Лізингоодержувача або третіх осіб у процесі використання Об`єкта фінансового лізингу несе Лізингоодержувач.

Враховуючи вищезазначене, твердження позивача у позовній заяві про здійснення вибору продавця - ДП «АВТОМАЗ-УКРАЇНА» банком не відповідає дійсним обставинам справи.

За таких обставин, оскільки вибір продавця здійснено саме позивачем, а не відповідачем 1, що підтверджується заявою позивача від 08.10.2021 про надання послуг фінансового лізингу, умовами Договору фінансового лізингу та Договору купівлі-продажу, умовами Заяви про надання послуги фінансового лізингу №1 до Договору фінансового лізингу (Додаток №2 до Договору фінансового лізингу), відповідач 1 та відповідач 2 не несуть перед позивачем солідарну відповідальність за повернення коштів (зокрема авансового платежу), а отже, за висновками суду, ДП «АВТОМАЗ-УКРАЇНА» не є належним відповідачем перед Комунальним комерційним підприємством «Балтакомунсервіс» Балтської міської ради Одеської області за даним позовом.

Суд зазначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини 1, 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами 1-3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 Господарського процесуального кодексу України України).

Так, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача.

Зокрема, при розгляді даної справи судом встановлено, що особою, яка має відповідати за даним позовом, є Акціонерне товариство «Укрексімбанк» як лізингодавець за Договором лізингу, на якого відповідно до умов пункту 13.6 Загальних умов фінансового лізингу покладено обов`язок повернути позивачу як лізингоодержувачу авансовий платіж.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позов у даній справі в частині вимог про солідарне стягнення авансового платежу з ДП «АВТОМАЗ-УКРАЇНА» пред`явлений до неналежного відповідача, у зв`язку з чим у задоволенні даної вимоги позивача до відповідача 2 слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального комерційного підприємства "Балтакомунсервіс" до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 127, код ЄДРПОУ 00032112) на користь Комунального комерційного підприємства " Балтакомунсервіс" Балтської міської ради Одеської області (66101, Одеська обл., Подільський р-н, місто Балта, провулок Коритнянський, будинок 34, код ЄДРПОУ 42668863) авансовий платіж в сумі 396 000 (триста дев`яносто шість тисяч) грн. 00 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. В задоволенні позовних вимог Комунального комерційного підприємства "Балтакомунсервіс" до Дочірнього підприємства "АВТОМАЗ - УКРАЇНА" відмовити повністю.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 30 листопада 2023 року.

Суддя А.М. Селівон