Рішення

від 01.11.2023 по справі 910/3602/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.11.2023Справа № 910/3602/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Запорізького національного університету (вул. Жуковського 66, м. Запоріжжя, 69600)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гріненерго-Карт Україна" (вул. Солом`янська, 11, м. Київ, 03110)

про стягнення 17 878,87 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Запорізький національний університет звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско-Карт Україна" про стягнення 17 878,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 537/21 від 11.10.2021 року в частині постачання пального (бензину, дизельного палива, скрапленого газу) згідно талонів, придбаних у відповідача, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі вартості не використаних талонів у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Окрім цього, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань судом встановлено, що станом на дату звернення з позовною заявою до Господарського суду міста Києва 01.03.2023 року (згідно поштового конверту) до Єдиного державного реєстру 18.07.2022 року були внесені зміни, зокрема, в частині найменування відповідача, відтак найменуванням останнього є: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гріненерго-Карт Україна" (код ЄДРПОУ 32489155), у зв`язку з чим судом здійснюється подальший розгляд справи з урахуванням зміни найменування відповідача.

В свою чергу через відділ діловодства суду 05.04.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 20.03.2023 року та усунення недоліків позовної заяви надійшла заява №01/01-18/333 від 31.03.2023 року (уточнена позовна заява), розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3602/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи №910/3602/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Крім того, вказаною ухвалою суду було зобов`язано позивача надати письмові пояснення щодо нормативно - правового обґрунтування позовних вимог в частині стягнення 17 878,87 грн.

На виконання вимог ухвали суду від 10.04.2023 року від позивача надійшов лист №01/01-18/478 від 01.05.2023 року з доданими до нього документами, зокрема, нормативне обґрунтування позовних вимог №01/01-18/477 від 01.05.2023 року. Зазначений лист з додатками судом долучено до матеріалів справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 10.04.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Солом`янська, 11, м. Київ, 03110, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/3602/23 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 28.04.2023 року поштового відправлення №0105494218360 відповідачу.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 10.04.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 13.05.2023 року.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Гріненерго-Карт Україна" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяв, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Так, за результатами проведення процедури закупівлі товарів, 11.10.2021 року між Запорізьким національним університетом (покупець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глуско-Карт Україна», назва якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Гріненерго-Карт Україна» (продавець за договором, відповідач у справі) укладено Договір №537/21 (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Продавець зобов`язується у 2021 році поставити Покупцю товар, згідно Специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору (Додаток 1), а також організувати та забезпечувати безперебійну заправку автотранспорту Покупця в роздріб безпосередньо на власних АЗС та АЗС партнерів на території України, відповідно до ціни зазначеної у Договорі, а Покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Найменування товару - Нафта та дистиляти (бензин А-95, газ скраплений, дизельне паливо) ДК 021:2015-09130000-9 (пункт 1.2 Договору).

Розділами 1-11 Договору сторони погодили предмет договору, якість товару, ціну договору, порядок здійснення оплати, умови поставки товару, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили та порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно пункту 10.1 Договору сторони погодили, що Договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, а у випадку, якщо Покупець до закінчення дії Договору не отримав товар (талони або скретч-картки) у повному обсязі, строк дії Договору автоматично продовжується до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками обох сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у покупця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Пунктом 1.2 Договору сторони погодили предмет поставки - бензин А-95 - 2000 літрів, дизельне паливо - 600 літрів, скраплений газ - 5 000 літрів.

Сторонами було узгоджено та підписано Специфікацію до Договору, копія якої наявна в матеріалах справи, згідно умов якої постачанню підлягає: бензин А-95 (в талонах) - 2000 л за ціною 26,40 грн., дизельне паливо (в талонах) - 600 л за ціною 24,48 грн., газ скраплений (в талонах) - 5 000 л за ціною 16,50 грн.

За умовами пункту 1.4 Договору обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Так, згідно Додаткової угоди № 1 від 26.10.2021 року до Договору сторони внесли зміни до пункту 1.2 Договору щодо кількості товару, що постачається: бензин А-95 - 1930 л, дизельне паливо - 570 л, скраплений газ - 4840 л, а також виклали Специфікацію в наступній редакції: бензин А-95 (в талонах) - 200 л за ціною 26,40 грн., бензин А-95 (в талонах) - 1730 л за ціною 27,42 грн., газ скраплений (в талонах) - 500 л за ціною 16,50 грн.. газ скраплений (в талонах) - 4340 л за ціною 17,10 грн., дизельне паливо (в талонах) - 60 л за ціною 24,48 грн., дизельне паливо (в талонах) - 510 л за ціною 25,80 грн.

Згідно Додаткової угоди № 4 від 02.12.2021 року до Договору сторони внесли зміни до пункту 1.2 Договору щодо кількості товару, що постачається: бензин А-95 - 1910 л, дизельне паливо - 560 л, скраплений газ - 4765 л, а також виклали Специфікацію в наступній редакції: бензин А-95 (в талонах) - 200 л за ціною 26,40 грн., бензин А-95 (в талонах) - 800 л. за ціною 27,42 грн., бензин А-95 (в талонах) - 910 л за ціною 27,72 грн., газ скраплений (в талонах) - 500 л за ціною 16,50 грн., газ скраплений (в талонах) - 2000 л за ціною 17,10 грн., газ скраплений (в талонах) - 2265 л за ціною 17,64 грн., дизельне паливо (в талонах) - 60 л за ціною 24,48 грн., дизельне паливо (в талонах) - 240 л за ціною 25,80 грн., дизельне паливо (в талонах) - 260 л за ціною 26,16 грн.

Відповідно до пункту 1.3 Договору відпуск товару здійснюється Продавцем за талонами або скретч-картами, згідно «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 року.

Спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 20.05.2008 року № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка згідно ст. 1 встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів, та поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Так, за визначенням, наданим в Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 5.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №2 від 03.11.2021 року) передбачено, що строк (термін) поставки талонів або скретч-карток за замовленням Покупця Продавець зобов`язується протягом 2 робочих днів з моменту отримання Замовлення від Покупця передати за актом прийому-передачі та видатковою накладною талони або скетч-картки в кількості, зазначеній у Замовленні, але не пізніше 10 грудня 2021р.

Відповідно до пункту 5.4.2 Договору належним чином оформлений акт приймання-передачі та видаткова накладна є підтвердженням факту приймання талонів або скретч-карток.

За умовами пункту 5.4.5 Договору талони або скретч-картки отримані Покупцем за цим Договором є дійсними не менше 1 року з дня їх отримання від продавця, підписання видаткової накладної та акту прийому-передачі.

Місце поставки (передачі) Товару за цим Договором здійснюється па власних АЗС Продавця та АЗС партнерів у м. Запоріжжі та по Україні, перелік яких є невід`ємною частиною Договору та визначений у Додатку 2 до цього Договору (пункт 5.2 Договору).

Відповідно до Додатка № 2 до Договору сторони визначили перелік АЗС, на яких ТОВ «Глуско-Карт Україна» гарантує можливість отримання товару відповідно до умов Договору на підставі паливних талонів.

Умовами пункту 5.3 Договору передбачений порядок поставки Товару:

Відпуск Товару Покупцеві або його представнику здійснюється за талонами або скретч-картками безпосередньо на АЗС, визначених у Додатку 2 до цього Договору, в кількості номіналу пред`явленого талону або скретч-картки з наданням підтверджуючих цю операцію документів в момент пред`явлення талону або скретч-картки, але в будь-якому разі не пізніше однієї години з моменту такого пред`явлення (пункт 5.3.1 Договору).

Покупець може вибрати пункт заправки у межах місця поставки згідно з переліком АЗС, визначених у Додатку 2 до цього Договору, який найбільш відповідає його потребам (пункт 5.3.2 Договору).

Разом з відпуском Товару Покупцю (уповноваженій особі) в обов`язковому порядку видається розрахунковий документ (чек РРО) за установленою формою на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт отримання Товару за ціною зазначеною у Договорі (пункт 5.3.3 Договору).

Перехід права власності на Товар відбувається в момент підписання видаткової накладної та акту прийому-передачі відповідно до п. 5.4.2. Договору (пункт 5.3.4 Договору).

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно пункту 3.1 Договору ціна цього Договору становить 149 988,00 грн., у тому числі ПДВ - 24 998,00 грн.

За умовами пункту 3.2 Договору ціна цього Договору може бути змінена у випадках, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі».

Так, згідно укладеної між сторонами Додаткової угоди № 1 від 26.10.2021 року до Договору пункт 3.1 Договору викладено в новій редакції: «Ціна цього Договору становить 149 807,40 грн., у тому числі 24 967,90 грн.».

Згідно Додаткової угоди № 4 від 02.12.2021 року до Договору пункт 3.1 Договору викладено в новій редакції: «Ціна цього Договору становить 149 308,20 грн., у тому числі 24 884,70 грн.».

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4.1 Договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом сплати Покупцем грошових коштів в розмірі вартості фактично поставлених талонів або скетч-карток, вказаних в акті прийому-передачі та видатковій накладній на підставі наданого Продавцем рахунку протягом 10 банківських днів з дати підписання Сторонами акту прийому-передачі та видаткової накладної.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що при поставці талонів або скретч-карток надаються: видаткова накладна, податкова накладна, акт прийому-передачі, сертифікат відповідності підприємства-виробника, рахунок.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Судом встановлено за матеріалами справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, що на виконання умов пункту 4.1 Договору позивачем як покупцем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти за узгоджену у Специфікації (в редакції Додаткової угоди №4 від 02.12.2021 року) кількість товару в загальній сумі 149 308,20 грн. згідно виставлених рахунків №ТЛН-008411 від 07.12.2021 року на суму 71 981,40 грн., №ТЛН-008160 від 10.11.2021 року на суму 62 328,00 грн., №ТЛН-008048 від 13.10.2021 року на суму 14 998,80 грн. відповідним платіжними дорученнями №4698 від 11.11.2021 року на суму 3 500,00 грн., №4697 від 11.11.2021 року на суму 58 828,00 грн., №4181 від 18.10.2021 року на суму 14 998,80 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.

При цьому, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання Запорізьким національним університетом умов Договору в частині здійснення оплати бензину, дизельного пального та скрапленого газу на загальну суму 149 308,20 грн. відсутні.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо оплати вартості товару в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору, факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідач передав позивачу паливні талони у загальній кількості 730 штук на суму 149 308,20 грн., а саме: 191 паливних талонів на Бензин А-95 (загальна кількість - 1910 літрів), 56 паливних талонів на Дизельне пальне (загальна кількість - 560 літрів) та 483 паливні талони на скраплений газ (загальна кількість - 4765 літрів), що підтверджується видатковими накладними №Т-13676 від 13.10.2021 року на суму 14 998,80 грн., №Т-13969 від 10.11.2021 року на суму 62 328,00 грн. та №Т-14549 від 07.12.2021 року на суму 71 981,40 грн. та відповідними актами приймання-передачі талонів до видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару (талонів на бензин, дизельне пальне та скраплений газ) позивачем підтверджується підписами на видаткових накладних представників постачальника - ТОВ «Глуско-Карт Україна» та покупця - Запорізького національного університету.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки (передачі) талонів на пальне за спірними видатковими накладними позивачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки талонів на бензин, дизельне пальне та газ у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування бланків талонів від позивача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання відповідачем умов Договору в частині передачі талонів на пальне відповідно до здійсненої оплати з боку позивача відсутні.

В свою чергу, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, надані постачальником талони Запорізьким національним університетом реалізовані частково, а саме: в обсязі 171 талон на бензин А-95, 49 талонів на дизельне паливо, 397 талонів на скраплений газ шляхом фактичної заправки на АЗС.

Звертаючись з позовом до суду позивач стверджував, що починаючи з квітня 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Глуско-Карт Україна» не здійснювався відпуск палива за отриманими позивачем талонами та позивач не мав можливості отримати паливо по талонами на АЗС відповідача, у зв`язку з чим Запорізьким національним університетом складено односторонні комісійні акти щодо неможливості отримання палива за талонами на АЗС ТОВ «Глуско-Карт Україна» за адресами: м. Запоріжжя, вул. Першотравнева, 2б, вул. Перемоги, 74а, Хотицьке шосе, 2а, вул. Оріхівське шосе, 2г, від 03.05.2022 року, 17.08.2022 року та 02.12.2022 року, за змістом яких зазначено, що АЗС не працюють, відпуск пального не здійснюється, працівники АЗС на місці відсутні.

Відповідачем будь-яких заперечень щодо викладених у актах позивача обставин, а саме щодо того, що АЗС відповідача не працювали у вказаний період, не подано.

З метою досудового врегулювання спору та зважаючи на невиконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки пального позивач звернувся до відповідача з листом № 01/01-24/583 від 04.05.2022 року про надання інформації щодо строку забезпечення позивачеві реалізації наявних талонів на пальне або повернення вартості придбаних та не використаних талонів.

В матеріалах справи також наявний надісланий ТОВ «Глуско-Карт Україна» у відповідь на вищевказаний запит лист № 73/1 від 31.05.2022 року, в якому останнє повідомляє позивача про те, що через настання форс-мажорних обставин у зв`язку з введенням на території України воєнного стану починаючи з 24.02.2022 року всі залишки пального з АЗС було передано на потреби ЗСУ, внаслідок чого на АЗС відповідача пальне впродовж березня, квітня та травня 2022 року відсутнє і відвантаження всім клієнтам зупинено. За змістом вказаного листа ТОВ «Глуско-Карт Україна» також гарантувало позивачу повернення коштів за невикористані бланки-дозволи у разі неможливості реалізації пального через мережу АЗС відповідача після закінчення воєнних дій.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, до кінця строку дії талонів постачання пального відповідачем не відновилось. Повернення позивачу коштів за невикористані паливні талони відповідачем також не здійснено.

Таким чином, станом на день подання позову залишок недоотриманого від постачальника бензину А-95 складає 20 літрів на суму 980,00 грн., дизельного палива - 70 літрів на суму 1 831,20 грн., скрапленого газу - 860 літрів на суму 15 067,67 грн., що загальною вартістю 17 878,87 грн.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Суд зазначає, що умовами Договору та іншими документами, укладеними в процесі його виконання, не передбачена процедура відмови від забезпечення талонів бензином, дизельним паливом або газом в день пред`явлення їх на АЗС.

Тобто, за висновками суду, з урахуванням умов Договору, а також фактичного здійснення 100% оплати пального, продавець зобов`язаний поставити покупцю товар (бензин А-95, дизельне паливо та скраплений газ) шляхом передачі на автозаправній станції за відповідними талонами, переданими позивачу в межах спірного Договору.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, в порушення зазначених умов Договору відповідачем поставка товару (пального) в повному обсязі та на суму, передбачені Договором та рахунками - фактурами здійснена не була та взяті на себе зобов`язання по забезпеченню відпуску пального по талонам на автозаправних станціях відповідачем не виконано.

Доказів поставки пального в обсязі, передбаченому умовами правочину як під час реалізації Договору, так і під час розгляду справи судом відповідачем не надано.

При цьому, враховуючи умови пункту 5.3.1 Договору щодо відпуску товару покупцю за талонами безпосередньо на АЗС в момент пред`явлення талону, але у будь-якому разі не пізніше однієї години з моменту такого пред`явлення, суд наголошує на відсутності інших, ніж зазначені в пункті 5.3.1 Договору термінів поставки товару (бензину, дизельного палива та скрапленого газу), а отже настання прострочення виконання зобов`язання з поставки пального внаслідок незабезпечення продавцем можливості здійснити покупцем безперешкодної заправки автомобіля за пред`явленим на АЗС талоном.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як передбачено пунктом 1 частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Натомість, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачену Договором та відповідно до здійсненої позивачем оплати до моменту закінчення строку дії талонів здійснена не була.

Доказів відпуску оплаченого пального на загальну суму 17 878,87 грн. матеріали справи не містять.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як передбачено пунктом 1 частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Натомість, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем поставка товару (дизельного пального, бензину та скрапленого газу) в обсязі та на суму, передбачену рахунками - фактурами та відповідно до здійсненої позивачем оплати здійснена не була.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів наведеної норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передплати за непоставлений товар, враховуючи умови розділу V Договору, яким фактичним місцем поставки (передачі) товару та відпустку його за талонами або кетч-картками визначено безпосередньо власні АЗС продавця та АЗС партнерів. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем покупцеві.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов`язання повернути кошти.

Припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Відсутність дій відповідача щодо фактичного передання товару на АЗС постачальника на території України у визначений договором строк, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти, попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Таким чином, як встановлено судом та зазначає позивач в позовній заяві, обов`язок щодо поставки товару, а саме забезпечення відпуску пального по талонам на автозаправних станціях загальною вартістю 17 878,87 грн. в обсязі 950 літрів (а саме: бензин А-95 - 20 літрів, дизельне паливо - 70 літрів, скраплений газ - 860 літрів) на суму здійсненої відповідної оплати та у визначений строк, всупереч умовам Договору, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого, проте не поставленого товару (пального) на суму 17 878,87 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання зобов`язань за Договором з поставки повного обсягу пального та/або відсутності боргу з повернення вартості попередньої оплати за непоставлене пальне, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 537/21 від 11.10.2021 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

В частині наведених відповідачем в листі від 31.05.2022 року № 73/1 посилань на настання форс - мажорних обставин - початку 24.02.2022 року на території України воєнних дій та введення воєнного стану на території країни у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, а саме на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 року № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20)..

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 року у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Крім того оскільки законодавство не містить встановленого строку для повідомлення про форс-мажор, оголошення форс-мажору має здійснюватися в порядку, передбаченому умовами Договору.

Так, за умовами п. 8.2 Договору сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Несвоєчасне повідомлення про існування обставин форс- мажору та надання підтверджуючих документів позбавляє відповідну сторону права посилатися на них як на обставини, що звільняють від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 року у справі №910/15264/21 звертає увагу на те, що хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

В свою чергу з матеріалів справи вбачається, що відповідач повідомив позивача про наявність форс-мажорних обставин в кінці травня 2022 року лише після отримання від позивача листа № 01/01-24/583 від 04.05.2022 року щодо надання інформації про виконання умов Договору або повернення передплати за пальне, в той час як станом на цю дату відповідачу було відомо про введення на території України воєнного стану та про обставини неможливості своєчасного виконання зобов`язання.

Разом з цим суд зазначає, що саме лише посилання відповідача на лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року жодним чином не підтверджує ту обставину, що саме внаслідок військової агресії російської федерації проти України, в зв`язку із чим було введено воєнний стан, відповідач не мав можливості виконати свої зобов`язання за Договором.

Лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року носить загальний характер та є лише одним з документів, необхідних для доведення форс-мажору та припинення відповідальності за невиконані зобов`язання під час дії обставин форс-мажору, які стороні потрібно довести під час судового спору.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто, форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору та/чи за іншим зобов`язанням/обов`язком, зважаючи на законодавчі чи інші нормативні акти, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Суд наголошує, що звернення суб`єктів господарської діяльності до ТПП за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є правом, а не обов`язком, але сертифікат є належним доказом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до законодавства України.

Відтак, з метою засвідчення дії форс-мажорних обставин відповідач мав звернутися у встановленому законом порядку до ТПП, де пройти процедуру засвідчення форс-мажору згідно з регламентом ТПП.

Проте, відповідачем такі дії вчинено не було, відповідного Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо неможливості виконання відповідачем зобов`язань за Договором №НАС 248/08/21 від 12.08.2021 року у період лютого-березня 2022 року суду не надано.

При цьому суд враховує, що згідно положень статті 617 Цивільного кодексу України у разі порушення стороною договору зобов`язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, особа звільняється лише від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, передбаченої за таке невиконання, проте не звільняється від виконання основного зобов`язання.

Тобто, застосування форс-мажору може звільнити відповідача лише від штрафних санкцій (пені) за прострочення поставки товару у встановлений Договором строк, але не від самого обов`язку здійснити поставку товару або повернути невикористану частину попередньої оплати.

В свою чергу судом встановлено, що предметом даного спору є стягнення з відповідача лише основного боргу з повернення передплати в сумі 17 878,87 грн., вимоги про стягнення з відповідача будь-яких штрафних санкцій наразі позивачем не заявлено.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки позивачу товару відповідно до здійсненої передплати або повернення грошових коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 17 878,87 грн. з повернення суми попередньої оплати товару підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гріненерго-Карт Україна" (вул. Солом`янська, 11, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 32489155) на користь Запорізького національного університету (вул. Жуковського 66, м. Запоріжжя, 69600, код ЄДРПОУ 02125243) 17 878 (сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 87 коп. основного боргу, та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 01 грудня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон