Рішення

від 29.11.2023 по справі 463/5052/22

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/5052/22

Провадження № 2/463/371/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Мармаша В.Я.

з участю секретаря судових засідань Гавц О.Б.

розглянувши у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького про стягнення ненарахованої та невиплаченої заробітної плати,-

встановив:

позивач звернулася до суду із зазначеним вище позовом, та з урахування заяви про збільшення позовних вимог просить стягнути з Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на її користь ненараховану та невиплачену заробітну плату за роботу по сумісництву на посаді лікаря-лаборанта (0,50% посадового окладу) за період з 01.02.2022 року по 31.08.2022 року в розмірі 52 846,7 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 працювала на посаді завідувачки клінічної діагностичної лабораторії Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. В трудових відносинах з відповідачем - Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького перебувала з 1985 року.

Наказами від 26.07.2021 № 2307-з та від 30.07.2021 № 188 к/тр їй припинено роботу за сумісництвом та відповідні виплати за такі роботи. Не погоджуючись з цими наказами, вона оскаржила їх в судовому порядку, за наслідками чого рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04.05.2022 року їх скасовано в частині, що стосується безпосередньо позивача;стягнуто оплату за роботу сумісництвом лікаря-лаборанта (0,5% посадового окладу) за період з 08.09.2021 року по 31.01.2022 року в розмірі 50 669,89 грн.

В подальшому, на підставі наказу від 26.01.2022 року № 23/кз/тр, її звільнено з посади завідувачки клінічної діагностичної лабораторії Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького з 01.02.2022 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, а саме ліквідації Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ ЛНМУ ім. Д.Галицького. Проте, за роботою за сумісництвом трудовий договір з нею не припинявся. Намагалась потрапити на своє робоче місце для виконання роботи сумісника, проте відповідач її не допустив і з 01.02.2022 року не виплачує заробітної плати за роботу за сумісництво. Вважає такі дії протиправними, оскільки за роботою за сумісництвом трудові відносини між нею та відповідачем офіційно не припинені. За її обрахунками, з 01.02.2022 року по 31.08.2022 року розмір заборгованості з оплати праці за роботу за сумісництвом становить 52 846,7 гривень. Дану суму просить стягнути в примусовому порядку.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 08.08.2022, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Зазначена ухвала сторнам скерована для відома.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи. Із змісту відзиву вбачається, що з 01.02.2022 позивач звільнена за основним місцем роботи, а відтак, між сторонами припинились трудові відносини за роботою за сумісництвом, оскільки працівник не може працювати за сумісництвом не маючи при цьому основного місця роботи. При цьому, Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ ЛНМУ ім.Д.Галицького ліквідована без правонаступництва і недопуск позивача до робочого місця пов`язаний з відсутністю такого робочого місця. Просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив, який надійшов на адресу суду та долучений до матеріалів справи, позивач зазначає, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04.05.2022 , яке не оскаржувалось і набрало законної сили встановлено факт незаконності дій відповідача під час припинення роботи за сумісництвом, тоді як інші накази про припинення роботи за сумісництвом не видавались. Крім того, заперечує доводи відповідача щодо ліквідації Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ ЛНМУ ім.Д.Галицького без правонаступництва, оскільки на її базі створено Лікувально-діагностичний центр.

Відповідач подав до суду письмові заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що факти, встановлені рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 04.05.2022 не є преюдиційними у цій справі, оскільки суд розглядав питання щодо правовідносини, які існували до 31.01.2022 року, тоді як звільнення позивача відбулось 01.02.2022 року. Крім того, заперечує твердження позивача про приховане правонаступництво під час ліквідації Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ ЛНМУ ім.Д.Галицького, оскільки Лікувально-діагностичний центр створений шляхом виділення та об`єднання п`яти лабораторій зі структури НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім.Д.Галицького та внесено зміни до ліцензій для правового регулювання діяльності Лікувально-діагностичного центру.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14.06.2023 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про проведення судового засідання із викликом сторін, зазначена ухвала скерована судом сторонам для відома.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (дівоче празвище - ОСОБА_1 ) зарахована з 08.1985 року на посаду лаборанта Львівського НДУ туберкульозу, а з 01.1989 року - лікаря -лаборанта, що підтверджується копією особового листка по обліку кадрів. Відповідно до виписки з наказу по Львівському науково-дослідному інституту епідеміології та гігієни від 28 липня 1993 року, на підставі подання ОСОБА_3 , заяви ОСОБА_1 , вирішено перевести ОСОБА_1 , медичну сестру консультативної поліклініки з 01.08.1993 року на посаду лікаря-лаборанта, встановлено посадовий оклад в розмірі 48 900 карб. в місяць та 15% за роботу в шкідливих умовах праці.

У зв`язку з проходженням атестації на ІІ кваліфікаційну категорію, на підставі заяви ОСОБА_1 від 03.06.1999 року, встановлено посадовий оклад ІІ категорії у розмірі 147,00 грн, що підтверджується копією заяви.

Відповідно до витягу з наказу №33-І по Львівському науково-дослідному інституту епідеміології та гігієни від 10.06.2004 року, призначено ОСОБА_1 , лікаря-лаборанта спеціалізованої поліклініки з 01.07.2004 року на посаду завідувачки клінічної лабораторії спеціалізованої поліклініки.

Крім того, на підставі заяви ОСОБА_1 від 29.12.2017 року, остання була прийнята на роботу за сумісництвом на 0,5 ставки лікаря-лаборанта з 01.08.2018 року.

Вказані обставини стверджуються долученими до матеріалів справи копіями вищезазначених наказів, які судом оглянуто, а також оригіналами таких, які наявні в особовій справи позивача ОСОБА_5 , яка надана представником відповідача на вимогу суду.

Так як вказані вище обставини сторонами не оспорюються, то в силу вимог частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відповідно до наказу №2307-з від 26.07.2021 року, згідно з яким в зв`язку з тимчасовим припиненням дозволу на медичну практику і неможливістю надавати спеціалізовану консультативну фтизіопульмонологічну допомогу населенню до отримання дозвільних документів та реєстрації у НЦЗУ доповнити наказ №1193-з від 06.06.2021 року пункт З текстом наступного змісту: з 01.07.2021 року тимчасово припинити:

- виплату надбавок за шкідливі умови праці працівникам спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни;

- зовнішнє та внутрішнє сумісництво працівникам спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни.

Наказ №188 к/тр від 30.07.2021 року «По особовому складу», згідно з яким на виконання наказу №2307-з від 26.07.2021 року:

- тимчасово припинити з 01.08.2021 року виплату надбавок за шкідливі умови праці і деззасобипрацівникам спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопуль-монологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни;

- припинити сумісництво працівникам поліклініки за списком в кількості 10 осіб, в тому числі і позивача з 24.08.2021 року.

Не погоджуючись з такими наказами позивач оскаржила їх в судовому порядку.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 04 травня 2022 року у справі № 463/12148/21, яке не оскаржувалось і набрало законної сили у встановленому законом порядку, визнано незаконним та скасовано наказ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького №2307-з від 26.07.2021 року в частині тимчасового припинення з 01.07.2021 р. виплати надбавок за шкідливі умови праці ОСОБА_1 ; припинення сумісництва ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького №188 к/тр від 30.07.2021 року в частині припинення з 01.08.2021 року виплати надбавки за шкідливі умови праці і деззасоби ОСОБА_1 та припинення завідувачу клінічної лабораторії Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ОСОБА_1 сумісництва лікаря-лаборанта 0,5 ставки з 10.08.2021 р. Поновлено умови оплати праці ОСОБА_1 з врахуванням надбавки за шкідливі умови праці і деззасоби та оплати за роботу за сумісництвом лікаря-лаборанта поліклініки (0,5% посадового окладу). Стягнено з Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на користь ОСОБА_1 не нараховану та не виплачену заробітну плату, яка складається з: надбавки за шкідливі умови праці і деззасоби за період з серпня 2021 року по 31 січня 2022 року в розмірі 15317,27 грн., за період з 08 вересня 2021 року по 31 січня 2022 року внаслідок припинення сумісництва лікаря-лаборанта 0,5 % ставки в розмірі 35352,62 грн., а всього 50669, 89 грн. (п`ятдесят тисяч шістсот шістдесят шість гривень вісімдесят дев`ять копійок).

Водночас, ще до ухвалення рішення у цій справі, наказом відповідача № 3627-з від 29.10.2021 року внесено зміни в організації виробництва і праці університету шляхом зміни з 01.02.2022 року внутрішньої (організаційної) структури ЛНМУ ім.Д.Галицького шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни та скорочення чисельності і штату працівників цього структурного підрозділу.

Згідно наказу № 22/кз/тр від 26.01.2022 року позивач звільнена з роботи з 01.02.2022 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників університету, шляхом ліквідації структурного підрозділу Спеціалізованої консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни.

Вважаючи, що робота за сумісництвом між сторонами не припинена, а відповідач зобов`язаний виплатити заробітну плату, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Наказ про звільнення позивачки в межах цієї справи не оспорюється, а тому, не маючи можливості вийти за межі позовних вимог суд не надає йому правової оцінки.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як зазначив Верховний Суд складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 288/1256/17(постанова від 08.02.2021) преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Згаданим вище рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 04.05.2022 скасовано накази відповідача, на підставі яких було припинено виплати позивачу за роботу за сумісництвом лікаря-лаборанта поліклініки 0,5 ставки, тобто як преюдиційний факт встановлено відсутність законодавчих підстав для припинення таких виплат у вказаний в рішенні суду період (за період серпень 2021 року - січень 2022 року).

Водночас, виданий відповідачем наказ від 12.05.2022 року «Про виконання рішення Личаківського районного суду м.Львова від 04.05.2022» свідчить про виплату заборгованості за період серпень 2021 року - січень 2022 року тобто до моменту звільнення - 01.02.2022 року.

За статтею 43 Конституції України за кожним громадянином закріплено гарантоване право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Громадянин, як правило, реалізує своє право на працю, укладаючи трудовий договір з власником або уповноваженим ним органом підприємства, установи, організації чи фізичною особою, за яким працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату i забезпечувати умови праці, потрібні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

Відповідно до частини другої статті 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної i творчої праці, укладаючи трудовий договір на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо іншого не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Це дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, додатково укладати трудові договори (угоди) за сумісництвом.

Порядок i умови сумісництва визначені постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ i організацій» (далі - постанова № 245) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ i організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін`юсту i Мінфіну України від 28.06.93 № 43 (далі - Положення № 43).

Відповідно до пункту 1 Положення № 43 сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у. вільний від основної роботи час. тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, власності особи) за наймом.

Аналогічне за змістом визначення поняття сумісництва закріплено у частині першій статті 102-1 КЗпП України, згідно якої сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи.

Відповідно до пункту 1 постанови № 245 робітники, спеціалісти i службовці державних підприємств, установ i організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Аналіз приписів частини другої статті 21 КЗпП України свідчить, що працівник може укласти трудовий договір на роботу за сумісництвом на підприємстві, в установі, організації, де він працює за основним місцем роботи. Таке сумісництво буде вважатися внутрішнім сумісництвом. Водночас, якщо трудовий договір про роботу за сумісництвом укладено на іншому підприємстві, в установі, організації (поза основним місцем роботи працівника), то така робота є зовнішнім сумісництвом.

Слід зазначити, що при внутрішньому сумісництві робота виконується на тому самому підприємстві. При цьому працівник працює як основний працівник і як сумісник, але роботу за сумісництвом здійснює у вільний від основної роботи час.

На сумісника поширюються всі права, гарантії та обов`язки, передбачені чинним законодавством, колективним договором i правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Не вважається сумісництвом поєднання професій, розширення зон обслуговування та тимчасове заступництво, які виконуються працівниками одночасно з основною роботою у робочий час.

При цьому, однією з найважливіших умов роботи за сумісництвом є наявність вакантної посади (професії).

Вказане свідчить про те, що за сумісництвом можна працювати на одному, двох або більше підприємствах, в установах, організаціях. Проте за будь-яких обставин одне місце роботи працівника має бути основним.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як уже зазначалось вище, в організації відповідача з 01.02.2022 ліквідовано Спеціалізовану консультативну поліклініку фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни, де позивач за основним місцем роботи займала посаду лікаря-фтизіатра поліклініки, а за сумісництвом - посаду лікаря-лаборанта, а згідно наказу № 3627-з від 29.10.2021 року, скороченню підлягали, як посада завідувача клініко-діагностичної лабораторії, так і лаборанта клініко-діагностичної лабораторії, яку позивач займала за сумісництвом.

Таким чином суд приходить до висновку, що у випадку ліквідації підприємства, установи та організації та у зв`язку з цим звільнення працівника з його основного місця роботи, робота за внутрішнім сумісництвом між цим працівником та цим роботодавцем припиняється автоматично.

Отже, припинивши виплати заробітної плати за роботу по сумісницту з 01.02.2022 року у зв`язку з ліквідацією Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни відповідач не порушив трудового законодавства та не зобов`язаний був виплачувати позивачу заробітну плату за роботу за сумісництвом, що вказує на безпідставність таких позовних вимог і тому, в їх задоволенні суд відмовляє.

При цьому, таких висновків суду не спростовують доводи позивача про наявність «прихованого правонаступництва» після ліквідації Спеціалізованої консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни, оскільки предметом цього спору є не наказ про звільнення, а вимога про стягнення заробітної плати за роботу за сумісництвом після звільнення з основного місця роботи.

Аналогічна позиція щодо вирішення зазначеної категорії позовів, ініційованих іншими працівниками поліклініки, отримала своє відображена у рішенні Личаківського районного суду м.Львова від 11.10.2022 у справі №463/5038/22, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06.03.2023 року; рішенні Личаківського районного суду м.Львова від 09.12.2022 у справі №463/5054/22, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 17.10.2023; рішенні Личаківського районного суду м.Львова від 09.12.2022 року у справі № 463/5039/22, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29.09.2023.

У відповідності до положень ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат, так як в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, то понесені позивачем витрати у вигляді витрат на оплату професійної правничої допомоги покладаються на сторону позивача та не підлягають до стягнення із відповідача.

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 137, 141, 247, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, -

ухвалив:

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про стягнення ненарахованої та невиплаченої заробітної плати - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його складення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення складено та підписано суддею 29.11.2023 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ;

Відповідач: Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, місцезнаходження: м. Львів, вул. Пекарська, 69, ЄДРПОУ 02010793.

Суддя Мармаш В.Я.