Рішення

від 01.12.2023 по справі 357/11986/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/11986/23

Провадження № 2/357/3333/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01 грудня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Вальчук М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Транспорт Груп» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування транспортним засобом, -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2023 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Транспорт Груп» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування транспортним засобом, посилаючись на наступні обставини.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Київ Транспорт Груп» (код ЄДРПОУ 42587863) (надалі за текстом - ТОВ «Київ Транспорт Груп» та/або Наймодавець) і ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Жовтневим РУ ГУ МВС України у місті Києві 21.11.1996 року; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) (надалі за текстом - Наймач та/або Боржник) укладено договір прокату транспортного засобу без водія № 01-25072022 від 25.07.2022 р. (надалі за текстом - Договір), на умовах якого Наймодавець передав, а Наймач прийняв в тимчасове платне користування (прокат - оренда без водія) технічно справний і неушкоджений автомобіль, ідентифікований, обладнаний, іменований надалі «Автомобіль»: HyundaiElantra, державний номер НОМЕР_3 , 2019 р.в., VIN: НОМЕР_4 .

Відповідно до п.3.2. Договору, платіж за прокат Автомобіля вираховується на підставі базової ставки, яка залежить від класу автомобіля, кількості діб, наявних знижок, бази страхування, обраної Наймачем, вартості інших послуг, замовлених Наймачем: 2 100 грн. 00 коп. (дві тисячі сто гривень нуль копійок) без ПДВ з лімітом пробігу 1 000 км. на тиждень), за кожний кілометр перепробігу додатково сплачується 2 грн. 10 коп. (дві гривні десять копійок) без ПДВ за 1 км.

Відповідно до п.4.1.2 Договору, Наймач зобов`язаний своєчасно сплачувати плату за прокат Автомобіля, та повернути Наймодавцю Автомобіль, у строк встановлений цим Договором, або на першу вимогу Наймодавця.

Відповідно до вимог ст. 799 ЦК України, унормовано, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 220 ЦК України, встановлено правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, а саме: у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи викладене, Договір укладений між Позивачем та Відповідачем, був підписаний сторонами і не був нотаріально посвідчений, а тому є нікчемним.

Проте, 25.07.2022 року Позивач передав Відповідачу транспортний засіб у користування.

Факт передачі транспортного засобу Наймачу зафіксовано підписаним з обох сторін Актом приймання - передачі транспортного засобу від 25.07.2022 року, а також підписаним обома сторонами Актом огляду автомобіля від 25.07.2022 року, яким фіксується передача транспортного засобу технічно справного та готового до користування.

Відтак, Наймач, при прийнятті транспортного засобу, який є власністю ТОВ «Київ Транспорт Груп» у користування, враховував вартість користування автомобілем та необхідність здійснювати оплату відповідно до домовленостей між сторонами.

Відповідач користувався належним Позивачу автомобілем у період з 25.07.2022 року по 12.09.2022 року.

Позивач та Відповідач, у період користування ОСОБА_1 автомобілем, кожний тиждень або 2 тижня підписували акти надання послуг.

Позивач нараховував плату за користування автомобілем з розрахунку 2,52 грн. (з ПДВ) за кожний кілометр перепробігу.

Відповідач послуги Позивача приймав та підписував акти надання послуг без заперечень та зауважень.

Загальна вартість наданих Позивачем послуг Відповідачу складає 19 763,18 грн. та складається із нарахувань за користування транспортним засобом у період з 25.07.2022 року по 12.09.2022 року, а саме: з 25.07.2022 р. по 01.08.2022 р. за актом надання послуг № 1280 від 01.08.2022 р. - у розмірі 2 338,56 грн.; з 02.08.2022 р. по 08.08.2022 р. за актом надання послуг № 1330 від 08.08.2022 р. - у розмірі 1 791,72 грн.; з 09.08.2022 р по 16.08.2022 р. за актом надання послуг № 1381 від 16.08.2022 р. -у розмірі 2 731,68 грн.;з 17.08.2022 р. по 29.08.2022 р. за актом надання послуг № 1372 від 29.08.2022 р. - у розмірі 4 593,50 грн.; з 30.08.2022 р. по 05.09.2022 р. за актом надання послуг № 1426 від 05.09.2022 р. - у розмірі 3 429,00 грн.;з 06.09.2022 р. по 12.09.2022 р. за актом надання послуг № 1435 від 12.09.2022 р. - у розмірі 4 878,72 грн.

Відповідачем було частково сплачено вартість наданих Позивачем послуг у розмірі 4 130,28 грн. (1 791,72+2 338,56).

Так, з 2-х Платіжних інструкцій (№ 363447758 від 03.09.2022 р. на суму 1 791,72 грн. і № 361839194 від 29.08.2022 р. на суму 2 338,56 грн.) та Акту звірки вбачається, що ОСОБА_1 здійснив часткову оплату за користування транспортним засобом нараховану за період з 25.07.2022 р. по 01.08.2022 р. за актом надання послуг № 1280 від 01.08.2022 р - у розмірі 2 338,56 грн. та за період з 02.08.2022 р. по 08.08.2022 р. за актом надання послуг № 1330 від 08.08.2022 р. - у розмірі 1 791,72 грн.

За Актом звірки взаємних розрахунків, за період з 01.01.2022 р. по 12.09.2022 р. між ТОВ «Київ Транспорт Груп» і ОСОБА_1 , станом на 12.09.2022 р. зафіксовано заборгованість, яка виникла у Відповідача перед Позивачем за користування транспортним засобом ОСОБА_1 у розмірі - 15 632,90 грн. із фактично нарахованих за період користування транспортним засобом 19 763,18 грн.

12.09.2022 року, за Актом приймання - передачі транспортного засобу, ОСОБА_1 повернув ТОВ «Київ Транспорт Груп» автомобіль та зобов`язався здійснити оплату за користування таким транспортним засобом.

Відтак, належним чином підписаними Актами приймання-передачі транспортного засобу підтверджується факт користування Відповідачем транспортним засобом HyundaiElantra, який належить Позивачу.

Підписанням Акту звірки взаємних розрахунків ОСОБА_1 підтверджено наявність у нього заборгованості за користування транспортним засобом.

Станом на 18.05.2023 р. ОСОБА_1 , попри обіцянки борг сплатити, заборгованість не була погашена.

Тому, ТОВ «Київ Транспорт Груп» направило ОСОБА_1 претензію з вимогою про сплату за користування транспортним засобом HyundaiElantra у розмірі 15 632,90 грн.

Лист з зазначеною претензією повернувся Позивачу - за закінченням встановленого терміну зберігання.

Станом на момент подачі цього позову, заборгованість за користування транспортним засобом Відповідачем не оплачена.

Таким чином, Відповідач, як фактичний користувач рухомого майна, що є власністю Позивача, без достатньої правової підстави за рахунок власника цього майна зберігає у себе кошти, які мав заплатити за користування транспортним засобом за період з 25.07.2022 р. по 12.09.2022 р., а тому зобов`язаний повернути Позивачу кошти у сумі 15 632,90 грн.

Просили суд стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Транспорт Груп» (ЄДРПОУ 42587863) безпідставно збережені грошові кошти у рахунок оплати за користування рухомим майном у розмірі 15 632 грн. 90 коп. та судовий збір у розмірі 2 684 грн 00 коп. та витрати на правову допомогу ( а. с. 1-5 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2023 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 63) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

04 жовтня 2023 року судом було здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а.с. 68).

03 листопада 2023 року за вх. № 48731 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а.с. 69).

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 11.09.2020 року знятий з реєстрації.

Тобто, остання відома адреса зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача було м. Біла Церква, тому дана справа підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.

Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 10 ст. 187 ЦПК України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.

Ухвалою судді від 07 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Транспорт Груп» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування транспортним засобом. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 01 грудня 2023 року (а.с. 71-72).

Ухвалою суду від 28.11.2023 року задоволено клопотання представника позивачам про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судове засідання представник позивача - адвокат Моргун А.К. не з`явився, 01.12.2023 року за вх. № 54461 судом отримано заяву, в якій останній просив розглянути справу без його участі, на задоволенні позовних вимог наполягає та просить їх задовольнити. Проти заочного вирішення справі та винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином в порядку передбаченому ч. 10 ст. 187 ЦПК України.

Згідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Так, в матеріалах справи міститься оголошення про виклик ОСОБА_1 до Білоцерківськогоміськрайонногосуду Київської області в якості відповідача за позовом ТОВ «Київ Транспорт Груп» про стягнення коштів за користування транспортним засобом на 09:30 год. 01.12.2023 року. Вказане оголошення вчинено 13.11.2023 року.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином та у відповідності до вимог ЦПК України повідомлений про дату, час та місце слухання справи.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).

Як зазначено вище, представник позивача скористувався своїм правом, визначеним в ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Інших заяв та клопотань з боку учасників судового розгляду на адресу суду не надходило.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з`явився в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.

01 грудня 2023 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Київ Транспорт Груп» і ОСОБА_1 укладено договір прокату транспортного засобу без водія № 01-25072022 від 25.07.2022 року, на умовах якого Наймодавець передав, а Наймач прийняв в тимчасове платне користування (прокат - оренда без водія) технічно справний і неушкоджений автомобіль, ідентифікований, обладнаний, іменований надалі «Автомобіль»: HyundaiElantra, державний номер НОМЕР_3 , 2019 р.в., VIN: НОМЕР_4 ( а. с. 17-22 ).

Відповідно до п. 3.2. Договору, платіж за прокат Автомобіля вираховується на підставі базової ставки, яка залежить від класу автомобіля, кількості діб, наявних знижок, бази страхування, обраної Наймачем, вартості інших послуг, замовлених Наймачем: 2 100 грн. 00 коп. (дві тисячі сто гривень нуль копійок) без ПДВ з лімітом пробігу 1 000 км. на тиждень), за кожний кілометр перепробігу додатково сплачується 2 грн. 10 коп. (дві гривні десять копійок) без ПДВ за 1 км.

Відповідно до п.4.1.2 Договору, Наймач зобов`язаний своєчасно сплачувати плату за прокат Автомобіля, та повернути Наймодавцю Автомобіль, у строк встановлений цим Договором, або на першу вимогу Наймодавця.

Однією із особливих рис договору прокату є те, що об`єктом договору прокату може бути лише рухома річ, крім транспортних засобів, щодо яких ЦК України містить окремі положення. Як правило, об`єкт договору прокату використовується для задоволення побутових невиробничих потреб.

Отже, найм (оренда) транспортного засобу виділяється в окремий різновид договору найму, виходячи із особливостей його об`єкта, яким є повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо (частина перша статті 798 ЦК України).

У частині другій статті 799 ЦК України визначено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Частиною першою статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки цей правочин є недійсним в силу закону, тому визнання його недійсним судом не вимагається.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/13595/15-ц (провадження № 61-14206св18).

В зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що безпідставним є твердження заявника, що апеляційний суд не мав права вирішувати питання про визнання нікчемності договору прокату автомобіля, оскільки позивачем пред`явлено позов про стягнення коштів за цим договором, тому суд повинен вирішити питання щодо дійсності цього правочину. Крім того, цей правочин є недійсним в силу закону, тому визнання його недійсним судом не вимагається.

Однак, 25.07.2022 року позивач передав відповідачу транспортний засіб у користування, факт передачі транспортного засобу Наймачу зафіксовано підписаним з обох сторін Актом приймання - передачі транспортного засобу від 25.07.2022 року, а також підписаним обома сторонами Актом огляду автомобіля від 25.07.2022 року, яким фіксується передача транспортного засобу технічно справного та готового до користування ( а. с. 23, 25-26 ).

Відтак, Наймач, при прийнятті транспортного засобу, який є власністю ТОВ «Київ Транспорт Груп» у користування, враховував вартість користування автомобілем та необхідність здійснювати оплату відповідно до домовленостей між сторонами.

Встановлено, що відповідач користувався належним позивачу автомобілем у період з 25.07.2022 року по 12.09.2022 року, відповідач повернув автомобіль позивачу 12.09.2022 року, про що свідчить Акт приймання - передачі транспортного засобу ( а .с. 24).

З матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач, у період користування ОСОБА_1 автомобілем,підписували акти надання послуг ( а. с. 34-39 ), в яких позивач нараховував плату за користування автомобілем з розрахунку 2,52 грн. (з ПДВ) за кожний кілометр перепробігу, які відповідач послуги позивача приймав та підписував акти надання послуг, заперечення та зауваження відсутні.

Отже, загальна вартість наданих позивачем послуг відповідачу складає 19 763,18 грн. та складається із нарахувань за користування транспортним засобом у період з 25.07.2022 року по 12.09.2022 року, а саме: з 25.07.2022 р. по 01.08.2022 р. за актом надання послуг № 1280 від 01.08.2022 р. - у розмірі 2 338,56 грн.; з 02.08.2022 р. по 08.08.2022 р. за актом надання послуг № 1330 від 08.08.2022 р. - у розмірі 1 791,72 грн.; з 09.08.2022 р по 16.08.2022 р. за актом надання послуг № 1381 від 16.08.2022 р. - у розмірі 2 731,68 грн.; з 17.08.2022 р. по 29.08.2022 р. за актом надання послуг № 1372 від 29.08.2022 р. - у розмірі 4 593,50 грн.; з 30.08.2022 р. по 05.09.2022 р. за актом надання послуг № 1426 від 05.09.2022 р. - у розмірі 3 429,00 грн.; з 06.09.2022 р. по 12.09.2022 р. за актом надання послуг № 1435 від 12.09.2022 р. - у розмірі 4 878,72 грн. ( а. с. 34-39 ).

Так, відповідачем було частково сплачено вартість наданих позивачем послуг у розмірі 4 130,28 грн. (1 791,72+2 338,56), про що в матеріалах справи свідчать дві платіжні інструкції від 29 серпня 202 року та 03 вересня 2022 року ( а. с. 31, 32 ).

Так, з двох платіжних інструкцій (№ 363447758 від 03.09.2022 р. на суму 1 791,72 грн. і № 361839194 від 29.08.2022 р. на суму 2 338,56 грн.) та Акту звірки вбачається, що ОСОБА_1 здійснив часткову оплату за користування транспортним засобом нараховану за період з 25.07.2022 р. по 01.08.2022 р. за актом надання послуг № 1280 від 01.08.2022 р - у розмірі 2 338,56 грн. та за період з 02.08.2022 р. по 08.08.2022 р. за актом надання послуг № 1330 від 08.08.2022 р. - у розмірі 1 791,72 грн.

За Актом звірки взаємних розрахунків, за період з 01.01.2022 р. по 12.09.2022 р. між ТОВ «Київ Транспорт Груп» і ОСОБА_1 , станом на 12.09.2022 р. зафіксовано заборгованість, яка виникла у Відповідача перед Позивачем за користування транспортним засобом ОСОБА_1 у розмірі - 15 632,90 грн. із фактично нарахованих за період користування транспортним засобом 19 763,18 грн. ( а. с. 33 ).

Відтак, належним чином підписаними Актами приймання-передачі транспортного засобу підтверджується факт користування відповідачем транспортним засобом HyundaiElantra, який належить позивачу, право власності якого підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про реєстрацію вказаного транспортного засобу ( а. с. 16 ).

Отже, підписанням Акту звірки взаємних розрахунків ОСОБА_1 підтверджено наявність у нього заборгованості за користування транспортним засобом перед позивачем.

Позивач звертаючись до суду з позовом зазначав, що станом на 18.05.2023 р. ОСОБА_1 , попри обіцянки борг сплатити, заборгованість не була погашена.

З боку відповідача, жодних доказів в зворотному в спростування доводів позивача, не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Встановлено, що позивачем ТОВ «Київ Транспорт Груп» було направило ОСОБА_1 претензію з вимогою про сплату за користування транспортним засобом HyundaiElantra у розмірі 15 632,90 грн. ( а. с. 50-52 ), однак як зазначено позивачем, станом на момент подачі цього позову, заборгованість за користування транспортним засобом відповідачем не оплачена.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначає, що відповідач, як фактичний користувач рухомого майна, що є власністю позивача, без достатньої правової підстави за рахунок власника цього майна зберігає у себе кошти, які мав заплатити за користування транспортним засобом за період з 25.07.2022 р. по 12.09.2022 р., а тому зобов`язаний повернути позивачу кошти у сумі 15 632,90 грн. в судовому порядку.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити якіж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаютьсяу спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 року у справі N 910/18279/19 вказано, що "аналіз змісту статті 1212 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство що охоплюється безпідставно набутим майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). Наприклад, у статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права (DraftCommonFrameofReference. Principles, DefinitionsandModelRulesofEuropeanPrivateLaw) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном. Тлумачення статті 1212 ЦК України, із застосуванням телеологічного способу її тлумачення, свідчить, що цією нормою до випадків безпідставного набуття та збереження майна віднесено також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона згідно закону мала віддати (перерахувати) іншій особі в силу покладеного на неї законом зобов`язання. Тобто зменшення обов`язку. У справі, що переглядається, збагаченням є збереження страховиком без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він згідно закону мав виплатити потерпілій особі враховуючи спричинену шкоду його страхувальником. Такий підхід до розуміння норми статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави адже очевидно, що у наведений спосіб відбувається збагачення страховика за рахунок зменшення (звільнення) його від виконання обов`язкуз відшкодування шкоди завданої потерпілій особі його страхувальником".

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майноі тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Тлумачення статті 1212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого). Причому потерпілий, якому належить майно, що користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Даної позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 08.12.2021 у справі № 759/9443/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно висновку, якого дійшла колегія суддів ВС/КГС у постанові від 22.10.2020 прийнятій за результатами розгляду справи №910/18279/19, аналіз змісту статті 1212 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство що охоплюється безпідставно набутим майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Отже, з моменту передачі транспортного засобу між власником майна ТОВ «Київ Транспорт Груп» та ОСОБА_1 виникли відносини з фактичного користування рухомим майном та недоотримання його власником доходів у вигляді плати за таке користування, що за своїм змістом є кондикційними.

Таким чином, відповідач, як фактичний користувач рухомого майна, що є власністю позивача, без достатньої правової підстави за рахунок власника цього майна зберігає у себе кошти, які мав заплатити за користування транспортним засобом за нікчемним правочином за період з 25.07.2022 року по 12.09.2022 року, а тому зобов`язаний повернути позивачу кошти у сумі 15 632,90 грн.на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як зазначено вище, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум та обставин вкладених в позовній заяві.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст. 263 ЦПК України ).

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Транспорт Груп» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування транспортним засобом є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, звертаючись до суду з позовною заявою, представник позивача просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Право учасників справи на користування професійною правничою допомогою встановлено статтею 15 ЦПК.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 141 ЦПК).

Відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Процесуальне законодавство встановлює порядок подання до суду заяв про відшкодування судових витрат, який стосується і витрат на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частин 1,3 статті 134 ЦПК попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи, сторона має подати до суду з першою заявою по суті спору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відсутність попереднього розрахунку витрат на правничу допомогу у першій заяві по суті спору може бути підставою для відмови у відшкодуванні цих витрат іншої стороною (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18, провадження №12-110гс19, пункт 6.51).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

З матеріалів справи вбачається, що повноваження адвоката Моргун А.К. підтверджуються договором № 28/08 про надання правової допомоги від 28.08.2023 року ( а. с. 56-58 ) та ордером (а. с 55).

Також, в справі міститься Акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги № 28/08 від 28 серпня 2023 року, складеного 05.09.2023 року між адвокатом Моргун А.К. та ТОВ «Київ Транспорт Груп» ( а. с. 59 ).

Відповідно до п. 3.1 договору про надання правової допомоги № 28/08 від 28 серпня 2023 року, вартість наданих послуг Виконавця, за період дії Договору визначається шляхом множення суми затраченого часу на вартість за годину роботи. Вартість за годину роботи визначається з розрахунку 2000 грн. за одну годину правової роботи.

Згідно п. 3.1.1 цього договору, вартість участі у судових засіданнях визначається з розрахунку 2000 грн. незалежно від тривалості судового засідання.

З вказаного Акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги № 28/08 від 28 серпня 2023 року, складеного 05.09.2023 року між адвокатом Моргун А.К. та ТОВ «Київ Транспорт Груп» вбачається, що виконавець на виконання умов договору за період з 28.08.2023 року по 05.09.2023 року надав правові послуги та витратив таку кількість годин, яка складає шість годин.

Оскільки вартість наданих послуг Виконавця, за період дії вищевказаного Договору визначається шляхом множення суми затраченого часу на вартість за годину роботи, а вартість за годину роботи визначається з розрахунку 2000 грн. за одну годину правової роботи, з доданого акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги № 28/08 від 28 серпня 2023 року, складеного 05.09.2023 року, то вартість понесених витрат на правову допомогу склали 12 000 гривень ( 6 годин затраченого часу х 2000 грн. - вартість за одну годину ).

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З вищезазначеного вбачається, що позивачем понесено витрати на правову допомогу.

Так, у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Такий же правовий висновок містяться і постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

У постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20, відповідно до якої визначено: «24. У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі N9813/481/18 зроблено такий висновок: "Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу; адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов`язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті. "

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07 ) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені.

Такий висновок ЄСПЛ також викладений у вже зазначеному вище рішенні у справі «Савін проти України» ( Заява № 34725/08).

Тож фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов`язку. Відповідно, якщо договірний обов`язок щодо оплати наявний, то такого обов`язку достатньо для визнання витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації стороні.

Отже, за змістом норм національного та європейського законодавства фактично понесеними (здійсненими) витратами можуть бути ті витрати, які підлягатимуть оплаті, виходячи з положень договору про надання правничої допомоги.

Оскільки від позивача не надходило заяв та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Така правова позиція міститься в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц.

В даній постанові Верховний Суд зазначив, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

При цьому, потрібно враховувати правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( ч. 1 ст. 89 ЦПК України ).

Так, звертаючись до суду з позовною заявою, окрім іншого, представник позивача просивстягнути витрати на правову допомогу та додав договір № 28/08 про надання правової допомоги від 28.08.2023року, якому в п. 3.1. визначено вартість затраченого часу роботи в розмірі 2000 грн. та Акт приймання-передачі наданих послуг від 05.09.2023 року, в якому зазначено вартість наданих послуг, які становлять шість годин.

В Акті приймання-передачі наданих послуг від 05.09.2023 року, в якому зазначено вартість наданих послуг зазначено, що на формування правової позиції способів захисту прав та інтересів Клієнта витрачено 1 годину часу; надання усної консультації Клієнту з приводу роз`яснення положень чинного законодавства України, узгодження подальших дій для досягнення бажаного результату Клієнта, формувань плану та стратегії захисту порушених прав Клієнта витрачено 1 годну; підготовка позовної заяви Клієнта до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування транспортним засобом у розмірі 15 632,90 грн. склало 4 години, загалом 6 годин.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеного в постанові від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, де Верховний Суд також зазначав, що гонорар має враховувати витрачений адвокатом час.

Однак, суд не вважає належним чином обґрунтованою суму компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу та самим розміром стягнення кошів за користування транспортним засобом,що є предметом позову,де сума до стягнення становить 15 632,90 грн.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Отже, відповідними нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У даній справі суд, враховуючи вищезазначене, не вважає, що всі витрати на оплату правничої допомоги, понесені позивачем мають повністю покладатись на позивача, оскільки розмір таких витрат не є співмірним із складністю справи, фактичним обсягом часу, який міг би витратити адвокат на виконання відповідних робіт або надання послуг, обсягом виконаних робіт та наданих послуг, що були дійсно необхідними та пов`язаними з розглядом справи, а також враховується судом співмірність відповідно до ціни позову.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг та співмірності відповідно до ціни позову, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 5 000 грн.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем ТОВ «Київ Транспорт Груп» були понесені судові витрати у сумі 2684,00 гривень, які документально підтверджені, наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 666 від 05.09.2023року (а.с. 6).

Враховуючи, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, тому з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України,з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 684 грн.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 16, 83, 202, 209, 215, 216, 220, 798, 799 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 13, 15, 19, 76, 77, 81, 128, 131, 133, 134, 137, 141,187, 211, 247, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір» , суд,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Транспорт Груп» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування транспортним засобом, - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Транспорт Груп» безпідставно збережені грошові кошти в розмірі 15 632,90 гривень, витрати на правову допомогу в розмірі 5000 гривень та судовий збір в сумі 2 684 гривень, загалом 23 316,90 гривень ( двадцять три тисячі триста шістнадцять гривень дев`яносто копійок ).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Транспорт Груп» ( адреса місцезнаходження: 01160, м. Київ, проспект Соборності, буд. 19, офіс 109, ЄДРПОУ: 42587863 );

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Повний текст заочного судового рішення складено 01 грудня 2023 року.

Заочне рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов