Рішення

від 21.11.2023 по справі 521/11541/22

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №521/11541/22

Провадження №2/521/637/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Тополевої Ю.В.,

за участю секретаря Бодрухіної К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Спільного Українсько-Японського підприємства «Морімото і Компанія» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю про встановлення факту існування трудових відносин,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Спільного Українсько-Японського підприємства «Морімото і Компанія» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю, в якому просив встановити факт існування трудових відносин між ОСОБА_1 та Спільним Українсько-Японським підприємством Морімото і Компанія у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю, за період з 01.11.1997 року по 01.11.2002 року, де позивач працював на посаді слюсаря-збірника.

Позов обґрунтований наступними обставинами. З 01.11.1997 року позивач працював у СП Морімото і Компанія ТОВ на посаді слюсаря-збірника. 01.11.2005 року позивач був звільнений за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Згідно запису у трудовій книжці позивача, останній був працевлаштований на роботу до відповідача 01.11.2002 року, однак, фактично, працював на вказаному підприємстві з 01.11.1997 року. Таким чином, відповідачем не було офіційно працевлаштовано позивача одразу, як він почав роботу. Як наслідок, ОСОБА_1 не може бути зараховано страховий стаж за період з 01.11.1997 року по 01.11.2002 року, що в свою чергу впливає на його право на пенсійне забезпечення. В зв`язку з відсутністю вказаного трудового стажу розмір пенсії буде інший, аніж із зарахуванням вищевказаного періоду роботи. Даний факт пов`язаний з тим, що позивачу нічим підтверджувати у Пенсійному фонді України той факт, що він працював у СП Морімото і Компанія" ТОВ в період з 01.11.1997 року по 01.11.2002 року, оскільки у трудовій книжці міститься запис про офіційне працевлаштування лише з 01.11.2002 року.

11 січня 2023 року представником відповідача надано відзив на позов із запереченнями проти позову. В обґрунтування заперечень наведені такі доводи. На підтвердження своїх позовних вимог позивач не надав доказів існування між ним та СП «МОРІМОТО І КОМПАНІЯ» ТОВ трудових відносин в період з 01.11.1997 року по 01.11.2002 року, так як трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, який укладається, як правило, в письмовій формі, доказів чого позивачем не надано. Обґрунтовуючи заперечення, стороною відповідача зазначено, що чинним законодавством передбачено встановлення факту існування трудових відносин виключно на підставі показань свідків тільки у випадках, встановлених ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12 серпня 1993 р. N 637, а згідно з вищевказаним Порядком підтвердження стажу роботи, який дає право на пенсію, на підставі показань свідків можливе лише у випадках втрати та неможливості одержання підтверджуючих документів, виданих за місцем роботи. Підтвердження факту існування трудових відносин, виключно на підставі показань свідків, чинним законодавством не передбачено. Стороною відповідача заявлено також щодо застосування судом строків позовної давності, так як позивач дізнався про порушення своїх прав у день отримання ним трудової книжки, а саме у листопаді 2005 року.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.

Суд, вивчивши позовну заяву, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованихКонституцією Українита законами, прав і законних інтересів фізичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до суду наділені, зокрема, фізичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права фактичним обставинам та вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 направлені на встановлення факту існування між ним та Спільним Українсько-Японського підприємством «Морімото і Компанія» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю трудових відносин.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи такі фактичні обставини.

ОСОБА_1 перебував із відповідачем у трудових відносинах, займаючи посаду слюсаря-збірника в СП «Морімото і Компанія ЛТД» з 01.11.2002 року. Вказані обставини визнані сторонами та підтверджуються копією трудової книжки НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 11) та копією Книги обліку трудових книжок СП «Морімото і Компанія ЛТД» (т. 1 а. с.61).

З 01.11.2005 року ОСОБА_1 звільнено з посади слюсаря-збірника за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України на підставі заяви позивача, що підтверджується копією наказу № 32 від 28.10.2005 року (т. 1 а. с. 71) та копією заяви про звільнення (т. 1 а. с. 72).

Згідно із положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав - це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2статті 77 ЦПК України).

Як передбачено статтями 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що встановлення факту наявності трудових відносин між ним та відповідачем необхідно для призначення йому пенсії у відповідності із трудовим стажем, повну кількість років якого можливо підтвердити у спосіб, визначений позивачем при зверненні до суду із відповідним позовом.

При цьому, ОСОБА_1 не надано до суду доказів звернення до органів Пенсійного фонду України із відповідною заявою про призначення пенсії, як і не надано відповіді органів Пенсійного фонду України на звернення ОСОБА_1 про призначення йому пенсії з підстав, визначених пенсійним законодавством України, що не дає суду підстав дійти висновків щодо необхідності встановлення відповідного факту, та встановлення його залежності від виникнення права позивача на пенсію.

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Частина третя статті 24 КЗпП України встановлює заборону на допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз діючого трудового законодавства дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд керується тим, що позивач, який просить встановити факт його перебування у трудових відносинах з відповідачем, не доказав належними та допустимими доказами зазначені обставини, оскільки в матеріалах справи відсутні заява про прийняття на роботу, датована 1997 роком, трудова книжка не містить відповідного запису про прийняття ОСОБА_1 на роботу саме з 1997 року, не доведено факту роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця та відсутні докази виплати заробітної плати за трудовим договором.

Суд критично ставиться до показань свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які були допитані у відкритому судовому засіданні за клопотанням сторони позивача, так як вказані свідки надали свідчення щодо знаходження ОСОБА_1 в приміщеннях, в яких були розташовані виробничі потужності відповідача, однак інформації, яка б підтвердила саме наявність трудових відносин за правилами внутрішнього трудового розпорядку, порядку і розміру оплати труда позивача, зазначення його робочого місця показання за спірний період, показання вказаних свідків не містять.

Суд зауважує на тому, що перебування ОСОБА_1 у приміщенні, в якому розташовані виробничі потужності відповідача, не свідчить про існування трудових відносин між ними та не підтверджує фактичного допущення позивача до роботи.

Допитані у відкритому судовому засіданні за клопотанням сторони відповідача свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 надали свідчення, які частково спростовують показання свідків сторони позивача.

Надаючи правову оцінку показанням свідків, допитаних в ході розгляду справи, суд зауважує на тому, що їх показання не можуть враховуватися судом в якості належних та допустимих доказів в зазначеній цивільній справі в зв`язку із наступним.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у нійвстановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого

постановою КабінетуМіністрів Українивід 12серпня 1993р.№ 637визначено,що основнимдокументом,що підтверджуєстаж роботиза періоддо впровадженняперсоніфікованого облікуу системізагальнообов`язкового державногосоціального страхування(далі-персоніфікований облік),є трудовакнижка. Завідсутності трудовоїкнижки абовідповідних записіву нійстаж роботивстановлюється напідставі іншихдокументів,виданих замісцем роботи,служби,навчання,а такожархівними установами. Документи,визначені цимПорядком,є підставоюдля внесеннявідомостей дочастини персональноїелектронної обліковоїкартки вреєстрі застрахованихосіб Державногореєстру загальнообов`язковогодержавного соціальногострахування,що відображаєтрудову діяльністьзастрахованої особи,в томучислі заперіод до1січня 2004року. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Пунктом 17 Порядку передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Пунктом 18 Порядку передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені впункті 17цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Таким чином, згідно з вищевказаним Порядком підтвердження стажу роботи, який дає право на пенсію, на підставі показань свідків можливе лише у випадках втрати та неможливості одержання підтверджуючих документів, виданих за місцем роботи.

Підтвердження факту існування трудових відносин виключно на підставі показань свідків чинним законодавством не передбачено.

За приписами ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно дост. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 21, 24 КЗпП України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 258-259 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Спільного Українсько-Японського підприємства «Морімото і Компанія» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю про встановлення факту існування трудових відносин залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлено 01 грудня 2023 року.

Суддя: Ю.В. Тополева