Постанова

від 28.11.2023 по справі 127/8003/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/8003/23

Провадження № 22-ц/801/2063/2023

Провадження № 22-ц/801/2024/2023

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В.В.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 рокуСправа № 127/8003/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 серпня 2023 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року, ухвалені суддею Вінницького міськогосуду Вінницької області Дерновою В.В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ТОВ "СКЛ", ПП "Фірма "Латона", ТОВ "Інфокарсервіс" про визнання права власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власник нерухомого майна, що складається з 1/2000 частки нежитлових приміщень, виділеної в натурі, загальною площею 350,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом від 28.12.2017 зареєстрованим в реєстрі за № 947 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач вказує, що дане майно придбано нею на електронних торгах , проведених підприємством «Сетам» в ході реалізації предмета іпотеки в порядку здійснення виконавчого провадження про стягненню боргу з відповідача ОСОБА_2 .

Вказане підтверджується свідоцтвом , посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бортнік Я.А. 28.12.2017, яке пройшло державну реєстрацію в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Під часпідготовки документівдля продажунерухомого майна ОСОБА_1 стало відомо, що дане майно розташоване на земельній ділянці, цільове призначення земельної ділянки для виробничих потреб та комерційних потреб.

Співвласниками земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:066:0032 є ТОВ "СКЛ" в розмірі 1217/2000 частки, ПП "Фірма "Латона" в розмірі 2373/10000 частки та ОСОБА_2 771/5000 частки. Земельна ділянка набута власниками відповідно до договору купівлі-продажу від 21.04.2011, на підставі рішення 5 сесії 6 скликання Вінницької міської ради №151 від 01.03.2011.

ОСОБА_1 зазначає, що вона набула права на 771/5000 частки земельної ділянки, належної попередньому власнику ОСОБА_2 на підставі ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України внаслідок набуття нею права власності на розташоване на цій земельній ділянці нерухоме майно.

Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує на безпідставність та необґрунтованість зазначених позивачем обставин, просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Зазначив, що зі змісту свідоцтва про право власності, виданого на ім`я позивача вбачається, що вона придбала нерухомість, яка не є ні житловим будинком, ні будівлею, ні спорудою. Вказує, що в істотних умовах договору , який передбачив набуття позивачем права власності на 1/2000 нежитлових приміщень не вказано, що вони розташовані на 771/5000 частки земельної ділянки , які належать відповідачу. Доказів цього позивач не надала. Відтак відсутні правові підстави для застосування ст.120 ЗК України.

В ході розгляду справи до суду з заявою про вступ в справу в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача звернувся ТОВ "Інфокарсервіс",який повідомив,що набутіу власністьпозивачем нежитловіприміщення звересня 2017знаходяться воренді товариства.А земельнаділянка, якає предметомспору ,за договороморенди від02.12.2020 перебуваєв користуванні(оренді) даноготовариства.Товариство вказувало,що вономає переважне правона придбанняу власністьземельної ділянкиу разіїї продажу,а такожреалізації праващодо їїоренди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витратина професійнуправничу допомогу в розмірі 18000 гривень.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду та додатковим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір суд першої інстанції не взяв до уваги, що нежитлові приміщення є виділеними в натурі та розташовані на 1 поверсі, тому вони складають частку цієї будівлі і відповідач був спільним частковим власником будівлі нарівні з третіми особами. Будівля розташована на земельній ділянці з єдиним кадастровим номером, співвласниками якої є також і відповідач і треті особи. Дана обставинами та відсутність інших співвласників не заперечувалась сторонами у справі. Крім того, на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомості, і відчуження землі з комунальної власності відбувалося на неконкурентних засадах, тобто відчужувалося власникам нерухомості. При цьому власники нерухомості набули право власності на земельну ділянку пропорційно до їх частки нерухомості. Висновок суду про неможливість застосування до даних відносин ч.2 ст. 120 ЗК України є помилковим. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно на ім`я позивача було видане нотаріусом у відповідності до п.3.7 Глави 12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5. Вимагати інші відомості, ніж ті, що передбачені даним порядком, при оформленні свідоцтва в даному випадку нотаріус не мала права. Відтак відсутність в свідоцтві про право власності на нерухоме майно інформації щодо земельної ділянки, зокрема 771/5000 частки належної відповідачу, не є правовою підставою для відмови в задоволенні позову.

Оскаржуючи додаткове рішення, позивач вказувала на те, що суд не надав належної оцінки наданим позивачем доказам на підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу. Просила його скасувати та відмовити в стягненні судових витрат.

Відзивів на апеляційні скарги від учасників судового розгляду не надходило.

В судове засідання відповідач повторно не з`явився з невідомих суду причин. Повідомлений був належним чином.

Третя особа без самостійних вимог на предмет пору на стороні відповідача- ПП «Фірма Латона» в судове засідання також не з`явилась.

Суд, з врахуванням думки учасників справи, які не заперечили щодо розгляду справи у їх відсутність, вирішив розглянути апеляційну скаргу у відсутність нез`явившихся осіб.

Вінницький апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали та обставини справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістомст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду не відповідає.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, свій висновок мотивував тим, що позивачем набуто у власність частка нежитлових приміщень, виділених в натурі, а не житловий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частка у праві спільної власності на такий об`єкт, тому на переконання суду не може застосовуватись положення ч.2 ст. 120 ЗК України. Крім того суд зазначив, що набута позивачем частка у нерухомому майні (1/2000 частка нежитлових приміщень) не корелюється з часткою належної відповідачеві спірної земельної ділянки та не пропорційна їй. Крім того, на думку суду, вартість спірної земельної ділянки не була врахована під час оцінки вартості лоту, реалізованого на прилюдних торгах, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

З такимвисновком судуВінницький апеляційнийсуд неможе погодитись,виходячи знаступного.

Відповідно до свідоцтва про право власності на майно , виданого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 28.12.2017 і яке пройшло державну реєстрацію, позивач ОСОБА_1 є власникомнерухомого майна,що складаєтьсяз 1/2000частки нежитловихприміщень(будівель),виділених внатурі,загальною площею350,2кв.м.,що складаєтьсяз літери« Б1»на 1поверсі приміщенняз №1по№12,№41,№42,№13,кабінет №14,комори №15 татуалету №49,що знаходяться заадресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).

1/2000 частка нежитлових приміщень, виділених в натурі, загальною площею 350,2 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11.11.2004 приватним нотаріусом за реєстровим № 3175, договору купівлі-продажу приміщень, посвідченого 23.09.2005 приватним нотаріусом та рішення постійно діючого Третейського суду м. Вінниця від 29.05.2007, реєстраційного посвідчення, виданого ВООБТІ 29.05.2007 року, записаного в реєстрову книгу № 6 (додаткова), за реєстровим № 364.

Приймаючи до уваги статус приміщень, який є очевидним, і ці приміщенням, крім іншого зареєстровані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, як нежитлові будівлі, висновок суду першої інстанції про неможливість застосування до виниклих правовідносин ст.120 ЗК України є надуманим та таким, що суперечить нормам матеріального права (а.с.11).

Відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21 квітня 2011 року, укладеного між Вінницькою міською радою та ТОВ «МВЛ», ПП «Фірма`Латона» та ОСОБА_3 , який діяв, як фізична особа-підприємець, належить на праві власності 771/5000 часток земельної ділянки, загальною площею 1283 кв.м, кадастровий номер 0510136300:01:066:0032, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12-14), що також підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 526772 від 08.06.2011 року (а.с.21-22) та Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а.с.23-24).

Як вбачається із тексту договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.04.2011 відповідачу ОСОБА_2 , як фізичній особі-підприємцю, була продана частина земельної ділянка, яка визначалася, виходячи із фактичного користування та відповідної її вартості вже під існуючі нежитлові приміщення, які перебували у власності позивача .

На тих же умовах( фактичне користування та вартість) була продана земельна ділянка кадастровий номер 0510136300:01:066:0032 у відповідних частках і іншим співвласникам ТОВ «МВЛ» -1217/2000 частки, ПП «Фірма`Латона» 2373/10000.

В подальшому ТОВ «МВЛ» за договором купівлі-продажу від 04.04.2012 відчужило 1217/2000 частки земельної ділянки на користь ТОВ « СКЛ»(а.с.19).

Як вбачається з матеріалів справи земельна ділянка була продана Вінницькою міською радою відповідачу для виробничих потреб (господарської діяльності) під існуючі і перебуваючи у його власності нежитлові будівлі, тобто для їх обслуговування з метою здійснення відповідачем господарської діяльності.

На вказане суд першої інстанції уваги не звернув і не дав цій обставині належної правової оцінки, хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Виходячи з положеньст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістомстатті 81 ЗК Українитакож передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, приватизації, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

За нормою статті 120ЗК України визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положеньстатті 120 ЗК Україниу поєднанні з положеннямистатті 125 ЗК Україниу редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першійстатті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Вінницький апеляційний суд, з врахування встановлених вище обставин, які підтверджуються наявними в матеріалах доказами, керуючись положеннями ст.ст.120,152,377 Земельного Кодексу України, приходить до висновку, що в результаті набуття позивачем права власності на нежитлові будівлі, до неї переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, на яких вона була передана відповідачу ОСОБА_2 , що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній нежитлових будівель.

Доводи апеляційної скарги позивача є вагомими, а тому приймаються судом до уваги, оскільки вони спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, неповно з`ясував обставини, що маютьзначення длясправи, порушив норми процесуального та матеріального права, його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення з ухваленням нового про задоволення позову.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 від 18 грудня 2009 року,у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Враховуючи зазначене, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року у даній справі також підлягає скасуванню.

Частиною тринадцятоюстатті 141 ЦПК Українипередбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч.ч.1, 2ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за подачу позовної заяви в сумі 1073,60 грн та судового збору при зверненні до суду з апеляційною скаргою в розмірі 1610,40 гривень..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.367,374,376,382-384,389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 серпня 2023 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 771/5000 частку земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:01:066:0032, площею 0,1283 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки для виробничих потреб та комерційних потреб.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позовної заяви в сумі 1073,60 грн та судовий збір подання апеляційної скарги в розмірі 1610,40 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 04 грудня 2023 року.

ГоловуючийМ.М. Якименко

Судді: О.В. Ковальчук

Т.Б. Сало