Рішення

від 16.11.2023 по справі 909/802/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.11.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/802/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні з повідомлення (викликом) сторін справу

за позовом: Бурштинської міської ради, вул. Січових Стрільців, 4, м. Бурштин, Івано-Франківська область, 77111,

до відповідача: Приватного підприємства "Жів-Трейд", вул. Тичини, 8 А, м. Івано-Франківськ, 76018,

про стягнення 413173,30 грн, з яких 237345,40 грн неодержаних доходів у вигляді орендної плати за земельну ділянку, 151354,90 грн інфляційне збільшення заборгованості, 24472,98 грн 3 % річних,

за участі:

Від позивача: Кудиба Зореслава Ігорівна

Від відповідача: не з`явилися

встановив: Бурштинська міська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Жів-Трейд" про стягнення 413173,30 грн, з яких 237345,40 грн неодержаних доходів у вигляді орендної плати за земельну ділянку, 151354,90 грн інфляційне збільшення заборгованості, 24472,98 грн 3 % річних.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 31.08.2023 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідні строки для подачі сторонами відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив; запропоновано сторонам у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження подати суду заяву із обґрунтуванням своїх заперечень протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

12.09.2023, через особистий кабінет в системі "Електронний суд", представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін (вх.№131768/23).

Ухвалою суду від 15.09.2023 клопотання Бурштинської міської ради про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від 12.09.2023 (вх.№131768/23 від 12.09.2023) задоволено. Призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судовому засіданні 16.11.2023 розгляд справи по суті завершено, судом постановлено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач по справі набув у власність нежитлову будівлю - ТЕЦ, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, с. Задністрянське, вул. Бандери, 1 X, загальною площею 4 483,3 кв м. Дане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, площею 0,2418 га, кадастровий номер 2821283201:01:001:0508. З набуттям права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виникло право користування спірною земельною ділянкою. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України

Згідно розрахунку позивача, розмір збитків у вигляді неодержаних доходів з орендної плати за період з січня 2014 року по березень 2023 року становить 237345,40 грн.

Також, позивачем нараховано на суму боргу інфляційні втрати в сумі 151354,90 грн та 3 % річних в сумі 24472,98 грн за період несплати з 01.02.2014 по 31.03.2023.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позов або будь-яких заперечень на позов не подав, в судове засідання не з`явився.

Копії ухвал суду згідно вимог ст. 120 ГПК України надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією за його місцезнаходженням згідно даних ЄДРЮОФОПГФ: вул. Тичини, 8 А, м. Івано-Франківськ, 76018.

Однак, зазначена кореспонденція поверталася до суду АТ "Укрпошта" з зазначенням підстави повернення адресат відсутній за вказаною адресою.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Виходячи зі змісту положень статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРЮОФОПГФ прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах, передбачена стаття 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).

Крім того, відповідно до частини другої ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами першою та другою ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша ст. 4 цього Закону).

З огляду на вказане, відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у даній справі та дату/час розгляду справи в судовому засіданні.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

01.05.2013 між ВАТ "Галичцукор" (як продавцем) та Приватним підприємством "Жів-Трейд" (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого Приватне підприємство "Жів-Трейд" (відповідач) набуло у власність нежитлову будівлю - ТЕЦ, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Галицький район, с. Задністрянське, вул. Бандери, 1 X, загальною площею 4 483,3 кв м.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (індексний номер 344171701) державна реєстрація права власності на вказане нерухоме майно проведена 21.05.2013.

Відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці 0,2418 га, кадастровий номер 2821283201:01:001:0508.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 2821283201:01:001:0508, дата державної реєстрації земельної ділянки - 15.05.2013, категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, форма власності - комунальна, нормативна грошова оцінка 489986,13 грн.

Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки станом на 28.04.2023 становить 489986,13 грн, що підтверджується Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок від 28.04.2023.

Згідно розрахунку позивача, розмір збитків у вигляді неодержаних доходів з орендної плати за період з січня 2014 року по травень 2023 року становить 237345,40 грн.

Також, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано на суму збитків у вигляді неодержаних доходів з орендної плати відповідача інфляційні втрати в сумі 151354,90 грн та 3 % річних в сумі 24472,98 грн за період несплати з 01.02.2014 по 31.03.2023.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Приписами частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є власником об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі ТЕЦ, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, с. Задністрянське, вул. Бандери, 1 X, загальною площею 4 483,3 кв м.

Земельна ділянка площею 0,2418 га за адресою Івано-Франківська область, Галицький район, с. Задністрянське, вул. Бандери, 1 X сформована, їй присвоєно кадастровий номер 2821283201:01:001:0508, згідно відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, форма власності - комунальна, дата державної реєстрації земельної ділянки - 15.05.2013.

При цьому, в матеріалах справи відсутній укладений договір оренди земельної ділянки між Бурштинською міською радою та відповідачем по справі, як і відсутні докази проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, отже, відповідач за період з січня 2014 року по травень 2023 року користувався цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, а земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. ч. 3, 4 ст. 79-1 ЗК України).

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч. 9 ст. 79-1 ЗК України).

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18 та від 12.06.2019 у справі №922/902/18.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна врегульовано главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1,2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним його отриманням чи збереженням і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частини другої статті 11 Цивільного кодексу України.

З викладеного вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на норми частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.07.2022 у справі 922/246/21.

Щодо віднесення позивачем безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки до збитків у вигляді неодержаних доходів з орендної плати, слід зазначити про те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закон") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

За таких обставин справи суд встановив наявність підстав для застосування ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). З аналізу вищенаведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель" є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

Власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

Така правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Відповідачем не надано жодних доказів сплати безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за період з січня 2014 року по травень 2023 року в сумі 237345,40 грн.

Розрахунок суми безпідставно збережених коштів перевірено судом та встановлено його відповідність вимогам законодавства. Отже, розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної форми власності площею площею 0,2418 га, кадастровий номер 2821283201:01:001:0508, за період з січня 2014 року по травень 2023 року становить 237345,40 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих на суму збитків у вигляді неодержаних доходів з орендної плати за період несплати з 01.02.2014 по 31.03.2023 та встановлено його відповідність методиці нарахування та арифметичну правильність.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, у відповідності до ст. 86 ГПК України, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-77, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Бурштинської міської ради до Приватного підприємства "Жів-Трейд" про стягнення 413173,30 грн - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Жів-Трейд", вул. Тичини, 8 А, м. Івано-Франківськ, 76018 (ідентифікаційний код 33162851) на користь Бурштинської міської ради, вул. Січових Стрільців, 4, м. Бурштин, Івано-Франківська область, 77111 (ідентифікаційний код 04357466) 237345 (двісті тридцять сім тисяч триста сорок п`ять) грн 40 коп. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, 151354 (сто п`ятдесят одну тисячу триста п`ятдесят чотири) грн 90 коп. інфляційних втрат, 24472 (двадцять чотири тисячі чотириста сімдесят дві) грн 98 коп. 3 % річних, 6197 (шість тисяч сто дев`яносто сім) грн 60 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04.12.2023

Суддя Неверовська Л. М.