Рішення

від 29.11.2023 по справі 910/12796/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.11.2023Справа № 910/12796/23

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРЕНЕРГО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОДОРБУДПОСТАЧ"

про стягнення боргу та штрафних санкцій у розмірі 192 431,63 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТОРЕНЕРГО" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОДОРБУДПОСТАЧ" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення боргу та штрафних санкцій у розмірі 192 431,63 грн, а також відшкодувати витрати на правову допомогу в розмірі 18 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від оплати поставленого товару згідно з договором поставки № 09/08 від 09.08.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/12796/23 та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Відповідач в установлений строк відзив до суду не надав.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та розгляд справи, ухвала від 18.08.2023 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка також була зазначено позивачем у позовній заяві, а саме: 03035, місто Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, будинок 16.

Проте, поштовий конверт (0105494526154) було повернуто до суду відділенням поштового зв`язку з підстави - «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про неможливість вручення поштового відправлення особі за адресою місцезнаходження, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Беручи до уваги наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 18.08.2023 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2023, не подав до суду відзив, тому останній не скористався наданими йому процесуальними правами, у зв`язку із чим за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВТОРЕНЕРГО», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОДОРБУДПОСТАЧ», як покупцем, був укладений договір поставки №09/08 (далі - договір), предметом якого є поставка товару згідно специфікацій, що є невід`ємними частинами договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору постачальник зобов`язувався передати у власність, а покупець зобов`язувався прийняти та оплатити на умовах цього договору товар.

Відповідно до пункту 1.4 договору кількість, асортимент та ціна товару зазначається в Специфікаціях, що складаються Товариством та підтверджуються шляхом підписання покупцем на умовах даного договору.

Кількість фактично поставленого покупцеві товару кожної конкретної партії визначається підписаною Сторонами видатковою накладною або актом прийому-передачі (пункт 2.2 договору).

Відповідно до пункту 3.1. поставка товару здійснюється постачальником відповідно до заявки покупця, яка має містити номенклатуру, ціну, кількість, умови поставки та вид транспортування товару.

Умовами пункту 3.4 договору сторони передбачили, що перехід ризиків та права власності на товар здійснюється в момент підписання видаткової накладної та/або акту приймання-передачі на товар.

Загальна вартість договору визначається як сума вартості товару, зазначеного у видаткових накладних/актах прийому-передачі до даного договору (пункту 4.1 договору).

Згідно з пунктом 4.4 договору оплата кожної партії товару здійснюється відповідачем на умовах 10 днів після отримання видаткової накладної або 100% передоплати.

На виконання умов договору поставки Товариством було передано у власність відповідача товар на суму 174 692,00 грн. На підтвердження чого позивачем до суду надано копію видаткової накладної № ВТС-000012 від 16.09.2022, яка складена, підписана та скріплена печатками обох сторін, будь-яких зауважень щодо товару вказана видаткова накладена не містить.

Позивач у своєму позові вказує, що Підприємство лише частково виконало свій обов`язок щодо оплати отриманого товару, сплативши 22.09.2022 грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн.

11.07.2023 позивачем на адресу Підприємства була скерована претензія №11/07/23 від 11.07.2023 щодо сплати заборгованості у розмірі 124 692,00 грн.

Оскільки вказана претензія залишена відповідачем без реагування, Товариство звернулось із цим позовом до суду, в межах якого просить суд стягнути з відповідача 124 692,00 грн заборгованості, 53 661,97 грн пені, 10 849,33 грн інфляційних втрат та 3 228,33 грн три проценти річних за період з 23.09.2022 по 03.08.2023.

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Норми вказаної статті кореспондуються з приписами статті 712 ЦК України.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, відповідачем не спростовано, що 16.09.2022 Товариствам була здійснена поставка товару загальною вартістю 174 692,00 грн.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказано судом вище умовами пункту 4.4 договору передбачено, що оплата кожної партії товару здійснюється відповідачем, зокрема, на умовах 10 днів після отримання видаткової накладної. Беручи до уваги, що видаткова накладена № ВТС-000012 була підписана 16.09.2022, оплата мала бути здійснена Підприємством не пізніше 26.09.2022.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Беручи до уваги те, що сума боргу ТОВ «АВТОДОРБУДПОСТАЧ», яка складає 124 692,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав належні документи, які свідчать про відсутність вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив також стягнути з Підприємства три проценти річних у розмірі 3 228,33 грн та 10 849,33 грн інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму основного боргу за період з 23.09.2022 по 03.08.2023.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених Товариством до стягнення компенсаційних виплат, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 3 187,33 грн трьох процентів річних та 10 036,09 грн інфляційних втрат, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню частково. Суд відзначає, що розрахунок компенсаційних платежів здійснений за період з 27.09.2022 по 03.08.2023, оскільки, як встановлено вище, оплата мала бути здійснена не пізніше 26.09.2022, а отже відлік періоду прострочення слід починати з 27.09.2022, враховуючи приписи статті 253 ЦК України.

Щодо вимоги про стягнення пені в розмірі 53 661,97 грн за період з 23.09.2022 по 03.08.2023 суд зазначає наступне.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1 та 2 статті 217 ГК України).

За частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

За пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Частиною 4 статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини 6 статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із пунктом 5.1 договору поставки за порушення умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. У випадку порушення відповідачем строку оплати вартості товару, визначеного пунктом 4.4. цього договору, відповідач зобов`язується сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

При зверненні із позовом до суду Товариство здійснило нарахування пені за період з 23.09.2022 по 03.08.2023.

Приписами частини 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З огляду на вказане, суд здійснив перерахунок пені за період з 27.09.2022 по 27.03.2023, та дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 31 087,59 грн пені.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Беручи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства.

З урахуванням положень статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, у своїй позовній заяві Товариство просило суд стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу Товариством долучено до матеріалів справи копії: договору про надання правової допомоги № 11/07/23 від 11.07.2023, укладеного з адвокатом Білим Миколою Михайловичем, додатку № 1 до договору, рахунку від 03.08.2023 № 03/08/23 на суму 18 000,00 грн, платіжної інструкції № 1467 від 03.08.2023 на суму 18 000,00 грн, а також свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 352 від 23.11.2009.

У попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, які поніс і які очікує понести позивач у зв`язку із розглядом справи, наведений опис послуг адвоката та їх вартість. За попереднім розрахунком, загальна орієнтовна сума витрат на професійну правничу допомогу складала 18 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене суд встановив, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00 грн є пов`язаними з розглядом даної справи, їх розмір є обґрунтованим, співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Заявлена сума витрат не перевищує їх попереднього орієнтовного розрахунку, наданого суду (протилежного відповідачем не доведено належними та допустимими доказами).

Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги часткове задоволення пред`явлених Товариством позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині покладення на Підприємство 15 808,49 грн витрат на правову допомогу адвоката, тобто пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРЕНЕРГО" про стягнення боргу та штрафних санкцій у розмірі 192 431,63 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОДОРБУДПОСТАЧ" (Україна, 03035, місто Київ, вул.Липківського Василя Митрополита, будинок 16; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 44624943) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРЕНЕРГО" (Україна, 18008, Черкаська обл., місто Черкаси, ВУЛИЦЯ ХОМЕНКА, будинок 18/2, квартира 33; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40246369) 124 692,00 грн (сто двадцять чотири тисячі шістсот дев`яносто дві гривні 00 копійок) основного боргу, 31 087,59 грн (тридцять одну тисячу вісімдесят сім гривень 59 копійок) пені, 10 036,09 (десять тисяч тридцять шість гривень 09 копійок) інфляційних втрат, 3 187,33 грн (три тисячі сто вісімдесят сім гривень 33 копійки) три процента річних, 2 535,04 грн (дві тисячі п`ятсот тридцять п`ять гривень 04 копійки) судового збору та 15 808,49 грн (п`ятнадцять тисяч вісімсот вісім гривень 49 копійок) витрат на правову допомогу.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

4. У стягненні 22 574,38 грн пені, 813,24 грн інфляційних втрат, 41,00 грн трьох процентів річних, 351,43 грн судового збору та 2 191,51 грн витрат на правову допомогу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ