Рішення

від 01.12.2023 по справі 910/14904/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.12.2023Справа № 910/14904/23

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/14904/23

за позовом Приватного підприємства "Туристична компанія "Наталка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста"

про стягнення 252 848,35 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Туристична компанія "Наталка" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста" про стягнення 252 848,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані не виконанням відповідачем зобов`язань за Агентським договором №1679Н від 19.06.2020 щодо надання позивачу передплачених послуг, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 159 546,96 грн, за прострочення повернення якої додатково нараховані інфляційні втрати - 78 929,39 грн та 3% річних у сумі 14372,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому, в ухвалі суд визнав дану справу малозначною та ухвалив розгляд справи здійснювати без виклику представників сторін.

11.10.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

31.10.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

19.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сієста" (туроператор) та Приватним підприємством "Туристична компанія "Наталка" (турагент) було укладено Агентський договір №1679Н, відповідно до умов якого Турагент зобов`язується за винагороду здійснювати діяльність з реалізації Туроператором Турпродукту (туристичних послуг) шляхом укладення договорів на туристичне обслуговування з Туристами чи юридичними особами від імені Туроператора і за його рахунок, а також здійснювати фактичні дії, визначені Договором, із забезпечення надання Туроператором Турпродукту (туристичних послуг) Туристу.

Турагент направляє Туроператору запит на бронювання у усній або письмовій формі: електронною поштою або факсом із зазначенням специфікації (СПО) Турпродукту (туристичних послуг) необхідного Туристу або через систему онлайн бронювання в порядку передбаченому у п 4.14. (п.4.1 договору)

Згідно з п.4.7 договору, після підтвердження можливості надання Туропродукту (туристичних послуг) Туроператор направляє Турагенту рахунок на сплату. Ціна послуг яка належить до перерахуванню Туроператору визначена в Дол. США чи Євро, в залежності від обраного тура (туристичних послуг), та зазначається в рахунках фактурах та в підтвердженні. Загальна вартість послуг, що надаються Туроператором та/або іншими постачальниками туристичних послуг Туристу відповідно до умов даного Договору, розраховується з застосуванням комерційного курсу Туроператора на дату виставлення рахунку.

Відповідно до п.4.8 договору, оплата Туристичних послуг, що надаються Туроператором та/або іншими постачальниками туристичних послуг Туристу, здійснюється Турагентом не пізніше терміна, вказаного в рахунку Туроператора, після закінчення терміна оплати, вказаного в рахунку, вартість туру перераховується згідно п.4.7. Оплата здійснюється в національній валюті України на розрахунковий рахунок або в касу Туроператора згідно виставлених рахунків. Фактом здійснення оплати є надходження коштів на рахунку або в касі Туроператора. При цьому ризик затримки здійснення банківських операцій та пов`язану з цим курсову різницю у випадку зміни валютних курсів, оплачує Турагент.

Згідно з п.9.1 договору, у разі виникнення непередбачених (форс-мажорних) обставин, таких як акти органів державного управління, військові дії, повстання, революції, страйки, локаути, погодні умови, проголошення державними органами країн надзвичайних ситуацій, дії нездоланної сили та інше, які призупиняють або роблять неможливим виконання зобов`язань за Договором, Сторони відкладають виконання умов Договору до моменту усунення форс-мажорних обставин або моменту припинення їх дії. В такому разі Сторони не несуть відповідальності за невиконання зобов`язань за Договором протягом дії форс-мажорних обставин.

У п.9.2 договору визначено, що факт настання та дії форс-мажорних обставин повинен бути документально підтверджений компетентним державним органом, або визнаний Сторонами фактичними обставинами, про що одна Сторона, на яку поширюються дії форс-мажорних обставин, має повідомити другу Сторону не пізніше трьох календарних днів з моменту виникнення або настання таких обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Сієста" були виставлені Приватному підприємству "Туристична компанія "Наталка" рахунки - фактури №17907 від 10.01.2020 на суму 91 145,40 грн., №17908 від 10.01.2020 на суму 91 720,36 грн., №17904 від 10.01.2020 на суму 192 334,59 грн., №17905 від 10.01.2020 на суму 220 569,23 грн., а загалом на суму в розмірі 595 769,58 грн., які були сплачені останнім на загальну суму в розмірі 187 104,36 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №210 від 15.09.2020 на суму 25000 грн., №214 від 16.09.2020 на суму 95 720,36 грн., №217 від 16.09.2020 на суму 21000 грн., №219 від 17.09.2020 на суму 32200 грн., №220 від 17.09.2020 на суму 13 184 грн.

Заявою від 21.02.2023 позивач просив відповідача провести звірку за замовленнями, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 02.03.2023.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що за період з 13.01.2020 по 17.09.2020 ним було перераховано на користь відповідача грошові кошти за виставленими рахунками - фактурами, а починаючи з 15.09.2020 загальний розмір надмірно перерахованих коштів склав 159 546 грн. 96 коп. За таких підстав, просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста" на користь Приватного підприємства "Туристична компанія "Наталка" надмірно перераховані кошти в сумі 159 546 грн. 96 коп. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 14 372 грн. та інфляційні у розмірі 78 929,39 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що матеріали справи не містять доказів надмірного перерахування на користь відповідача грошових коштів, а навпаки, відповідачем було перераховано за заявками позивача на користь Mouzenidis Travel A.E., Luxury Travel DMC LTD грошові кошти у розмірі 927 816,01 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Агентського договору №1679Н від 19.06.2020 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з ст.295 ГК України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб`єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб`єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб`єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені. Комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто. Законом можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення комерційного посередництва в окремих галузях господарювання.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.297 ГК України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов`язується надати послуги другій стороні (суб`єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб`єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов`язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

За змістом ст.305 ГК України передбачено, що відносини, що виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання, регулюються цим Кодексом, іншими прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, що визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання. У частині, не врегульованій нормативно-правовими актами, зазначеними у цій статті, до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України, якими регулюються відносини доручення.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що 19.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сієста" (туроператор) та Приватним підприємством "Туристична компанія "Наталка" (турагент) було укладено Агентський договір №1679Н, відповідно до умов якого Турагент зобов?язується за винагороду здійснювати діяльність з реалізації Туроператором Турпродукту (туристичних послуг) шляхом укладення договорів на туристичне обслуговування з Туристами чи юридичними особами від імені Туроператора і за його рахунок, а також здійснювати фактичні дії, визначені Договором, із забезпечення надання Туроператором Турпродукту (туристичних послуг) Туристу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про туризм» туризм - це тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа від`їжджає.

У статті 1 Закону України «Про туризм» також міститься визначення, що туристичний продукт - це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов`язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об`єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про туризм» суб`єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб`єкти туристичної діяльності), є: туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність.

Згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 991 від 11.11.2015 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності" туроператорська діяльність - діяльність туристичних операторів з організації та забезпечення створення туристичного продукту, реалізації та надання туристичних послуг щодо виїзного, в`їзного та внутрішнього туризму.

Зважаючи на викадене, суд дійшов висновку про віднесення відповідного договору до договорів з надання туристичних послуг.

Турагент направляє Туроператору запит на бронювання у усній або письмовій формі: електронною поштою або факсом із зазначенням специфікації (СПО) Турпродукту (туристичних послуг) необхідного Туристу або через систему онлайн бронювання в порядку передбаченому у п 4.14. (п.4.1 договору)

У п.4.4 договору визначено, що Турагент направляє Туроператору електронною поштою Заявку на Турпродукт або через систему онлайн бронювання в порядку передбаченому у п 4.14. Турагент зобов?язаний переконатися в отриманні заявки Туроператором.

Всі заявки на бронювання, відправлені Турагентом через систему онлайн бронювання в порядку передбаченому у п 4.14., електронною поштою мають чинність заявок оформлених письмово. Відповідальність за відмову від заброньованого Турпродукту чи зміни в заявках, здійснених Турагентом та переданих Туроператоро електронною поштою або факсом, або у інший письмовий спосіб настає відповідно до п 7.2.3 даного Договору. (п.4.5 договору)

Однак, матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження направлення на адресу відповідача відповідних заявок на бронювання турпродукту, на які є посилання у позовній заяві, а саме №№29517, 29518, 29519, 29521.

Згідно з п.4.7 договору після підтвердження можливості надання Туропродукту (туристичних послуг) Туроператор направляє Турагенту рахунок на сплату. Ціна послуг яка належить до перерахуванню Туроператору визначена в Дол. США чи Євро, в залежності від обраного тура (туристичних послуг), та зазначається в рахунках фактурах та в підтвердженні. Загальна вартість послуг, що надаються Туроператором та/або іншими постачальниками туристичних послуг Туристу відповідно до умов даного Договору, розраховується з застосуванням комерційного курсу Туроператора на дату виставлення рахунку.

Відповідно до п.4.8 договору оплата Туристичних послуг, що надаються Туроператором та/або іншими постачальниками туристичних послуг Туристу здійснюється Турагентом не пізніше терміна вказаного в рахунку Туроператора, після закінчення терміна оплати вказаного в рахунку, вартість туру перераховується згідно п.4.7. Оплата здійснюється в національній валюті України на розрахунковий рахунок або в касу Туроператора згідно виставлених рахунків. Фактом здійснення оплати є надходження коштів на рахунку або в касі Туроператора. При цьому ризик затримки здійснення банківських операцій, та пов`язану з цим курсову різницю у випадку зміни валютних курсів, оплачує Турагент.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Сієста" були виставлені Приватному підприємству "Туристична компанія "Наталка" рахунки - фактури №17907 від 10.01.2020 на суму 91 145,40 грн., №17908 від 10.01.2020 на суму 91 720,36 грн., №17904 від 10.01.2020 на суму 192 334,59 грн., №17905 від 10.01.2020 на суму 220 569,23 грн., а загалом на суму в розмірі 595 769,58 грн., які були сплачені останнім на загальну суму в розмірі 187 104,36 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №210 від 15.09.2020 на суму 25000 грн., №214 від 16.09.2020 на суму 95 720,36 грн., №217 від 16.09.2020 на суму 21000 грн., №219 від 17.09.2020 на суму 32200 грн., №220 від 17.09.2020 на суму 13 184 грн.

В той же час, як зазначають сторони у поданих заявах по суті спору, Приватним підприємством "Туристична компанія "Наталка" було сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста" грошові кошти за заявками №№29517, 29518, 29519, 29521 у загальному розмірі 734 604,36 грн., а тому вказані обставини відповідно до ч.1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказуванню.

Враховуючи те, що між сторонами був укладений Агентський договір №1679Н від 19.06.2020, при цьому матеріали справи не містять доказів існування між сторонами іншого договору, суд приходить до висновку, що грошові кошти, перераховані Приватним підприємством "Туристична компанія "Наталка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста" за заявками №№29517, 29518, 29519, 29521 у загальному розмірі 734 604,36 грн. на виконання умов Агентського договору №1679Н від 19.06.2020.

Крім того, як вбачається з детального розрахунку суми боргу, доданого до позовної заяви, сторонами неодноразово вносились корективи до заявок №№29517, 29518, змінювалась вартість заявок, анулювались заявки №№29519, 29521, у зв`язку з чим сума наданих послуг змінювалась, а позивачем в свою чергу здійснювались нові оплати за заявками.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно ч. 4 ст. 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так само пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Однак, всупереч вищенаведених норм чинного законодавства України позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження його доводів щодо внесення корективів до заявок №№29517, 29518, зміни вартості заявок, анулювання заявок №№29519, 29521, а також з метою перевірки судом наданого розрахунку суми заборгованості на підставі первинних документів. Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.4.8 договору ризик затримки здійснення банківських операцій, та пов?язану з цим курсову різницю у випадку зміни валютних курсів, оплачує Турагент, а тому саме на позивача покладається відповідальність у разі міни валютних курсів.

У позовній заяві позивач зазначав, що у зв`язку з міжнародною пандемією коронавіруса і закриття кордонів з 13.03.2020 було здійснено ряд перенесень дат вильоту туристів, що призвело до зміни курсу іноземних валют та зарахування оплат за одні туристичні послуги в рахунок інших.

Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №211 від 11.03.2020 (із змінами) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який наразі триває до 30 квітня 2023 року.

17.03.2020 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N 530-ІХ та внесено зміни до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до яких запровадження в Україні карантинних обмежень визнано форс-мажором.

За положеннями частини 8 статті 20 Закону України "Про туризм" туроператор (турагент) зобов`язаний не пізніше як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніше як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору.

Відповідно до частини першої статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

За частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Як передбачено частиною 2 статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Суд ураховує, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (постанова Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №910/13557/21).

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження внесення змін до Агентського договору №1679Н від 19.06.2020 або його розірвання у передбаченому чинним законодавством України порядку, а тому станом на момент розгляду даної справи вказаний договір є чинним.

При зверненні до суду з вказаним позовом Приватне підприємство "Туристична компанія "Наталка" просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста" надмірно перераховані кошти в сумі 159 546 грн. 96 коп. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При розгляді даної справи судом встановлено, що грошові кошти у загальному розмірі 734 604,36 грн. були перераховані Приватним підприємством "Туристична компанія "Наталка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста" за наявності правової підстави - Агентського договору №1679Н від 19.06.2020, який не визнаний судом недійсним або не розірваний у визначеному чинним законодавством України порядку, що виключає можливість стягнення перерахованих грошових коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста" надмірно перерахованих коштів в сумі 159 546 грн. 96 коп. задоволенню не підлягають. Що стосується вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 14 372 грн. та інфляційних у розмірі 78 929,39 грн., вказані вимоги також не підлягають задоволенню, як похідні вимоги від основного зобов`язання, в задоволенні якої судом відмовлено.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Приватного підприємства "Туристична компанія "Наталка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста" про стягнення 252 848,35 грн. є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 01.12.2023

Суддя А.І. Привалов