Рішення

від 04.12.2023 по справі 910/14929/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2023Справа № 910/14929/23Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПФБ Кредит»

до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай»

про стягнення страхового відшкодування в розмірі 135 000,00 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПФБ Кредит» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай» про стягнення страхового відшкодування в розмірі 135 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиплатою відповідачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 200734338.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14929/23. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.10.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 910/9791/18.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 02.10.2023.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Псьол ЛТД» (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПФБ Кредит» (далі - орендар) укладено Договір оренди автотранспортного засобу № ПС-0100/1489 (далі - Договір) за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування автотранспортний засіб марки Lexus, модель LX570, колір білий, рік випуску 2016, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , інвентарний номер НОМЕР_3 (далі - автотранспортний засіб), в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору автотранспортний засіб разом з технічною документацією на нього, передається орендодавцем орендарю за Актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін.

За цим Договором орендодавець передає орендарю автотранспортний засіб у користування на строк: з дати підписання Акту приймання-передачі автотранспортного засобу до закінчення строку дії цього Договору (п. 2.4 Договору).

Пунктом 4.3 Договору визначено, що орендар зобов`язується забезпечити збереження орендованого автотранспортного засобу, запобігати його пошкодженню і псуванню, підтримувати автотранспортний засіб в справному стані, здійснювати поточний ремонт, технічне обслуговування та проведення обов`язкового технічного контролю автотранспортного засобу.

Строк дії цього Договору з 01.02.2020 до 28.02.2021 включно (п. 9.1 Договору).

За Актом приймання-передачі автотранспортного засобу від 01.02.2020 позивач прийняв в строкове платне користування автотранспортний засіб марки «Lexus» д.н.з. НОМЕР_2 .

16 вересня 2020 року о 15:01 год. в м. Кременчуці на регульованому перехресті вул. Першотравневої та вул. А.Маслова, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Audi» д.н.з. НОМЕР_4 , при повороті ліворуч не надав переваги в русі автомобілю марки «Lexus» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався в зустрічному напрямку прямо, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Lexus» д.н.з. НОМЕР_2 .

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Audi» д.н.з. НОМЕР_4 станом на дату ДТП була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 200734338.

17 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача із Повідомленням про ДТП.

Відповідно до Висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 132 від 06.10.2020, вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля марки «Lexus» д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, яка сталась 16.09.2020, з врахування втрати товарної вартості (38 300,43 грн.) складає 216 692,08 грн.

Згідно з Рахунком № ЕЛюС-0021298 від 02.10.2020, виставленим станцією технічного обслуговування ТОВ «ВіДі Еліт», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Lexus» д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 178 390,46 грн., який оплачено позивачем згідно платіжного доручення № 459 від 05.10.2020 на суму 178 390,46 грн.

13.10.2020 позивач звернуся до відповідача із Заявою № 16-1020/20 від 13.10.2020 про страхове відшкодування, на яку відповідача надав відповідь вих. № 51-6929 від 09.11.2020 про відсутність законних підстав для виплати страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю документів, які підвереджують вину водія автомобіля марки «Audi» д.н.з. НОМЕР_4 та зазначив, що повернеться до розгляду питання щодо виплати страхового відшкодування після отримання рішення суду.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17.08.2021 у справі №524/5993/20, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 14.12.2021, встановлено порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

09.02.2022 позивачем направлено відповідачу копію постанови Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17.08.2021 у справі №524/5993/20, що набрала законної сили.

27.07.2023 позивач звернувся до відповідача із Вимогою вих. № 16-1503/23 від 27.07.2023 про сплату страхового відшкодування, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення, в зв`язку з чим, позивач вимушений був звернутись до суду з позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Водночас правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

У пункті 9 частини першої статті 7 Закону України "Про страхування" передбачені види обов`язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Системний аналіз положень цього закону дає підстави для висновку, що в момент укладення договору обов`язкового страхування страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

За змістом статті 6 Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У відповідності до підп. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Згідно з пунктами 34.1 та 34.2 статті 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Судом встановлено, що позивач 17.09.2020 звернувся до відповідач із повідомленням про ДТП, та в подальшому 13.10.2020 із Заявою № 16-1020/20 від 13.10.2020 про страхове відшкодування, на яку відповідача надав відповідь вих. № 51-6929 від 09.11.2020 про відсутність законних підстав для виплати страхового відшкодування у зв`язку з відсутністю документів, які підвереджують вину водія автомобіля марки «Audi» д.н.з. НОМЕР_4 та зазначив, що повернеться до розгляду питання щодо виплати страхового відшкодування після отримання рішення суду.

09.02.2022 позивачем направлено відповідачу копію постанови Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17.08.2021 у справі №524/5993/20, що набрала законної сили.

Відповідно до Висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 132 від 06.10.2020, вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля марки «Lexus» д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, яка сталась 16.09.2020, з врахування втрати товарної вартості (38 300,43 грн.) складає 216 692,08 грн.

При цьому, як вбачається з Протоколу огляду транспортного засобу, який викладено Додатком № 1 до Висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 132 від 06.10.2020, представник відповідача був присутній при огляді пошкодженого автомобіля.

Згідно з Рахунком № ЕЛюС-0021298 від 02.10.2020, виставленим станцією технічного обслуговування ТОВ «ВіДі Еліт», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Lexus» д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 178 390,46 грн., який оплачено позивачем згідно платіжного доручення № 459 від 05.10.2020 на суму 178 390,46 грн.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Наведеними нормами закону визначено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановленого відповідним полісом ліміту відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, у відповідача, у зв`язку з настанням страхового випадку, виник обов`язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми фактичних витрат, виходячи з вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відтак, для отримання страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування потерпілий повинен подати страховику за договором обов`язкового страхування заяву на виплату страхового відшкодування у порядку, передбаченому п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

При цьому, враховуючи положення пунктів 36.1, 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик зобов`язаний не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

За таких обставин, враховуючи визначені полісом № 200734338 розміри лімітів відповідальності (130 000,00 грн.) та франшизи (2 000,00 грн.), суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний був відшкодувати позивачу витрати в розмірі 128 000,00 грн., в зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму страхового відшкодування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ." (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 4, корп. 6А; ідентифікаційний код: 32404600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПФБ Кредит» (39627, Полтавська обл., м. Кременчук, буд. 22-Б, квт. 278; ідентифікаційний код: 25292831) страхове відшкодування у розмірі 128 000 (сто двадцять вісім тисяч) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 544 (дві тисячі п`ятсот сорок чотири) грн. 83 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 04.12.2023

Суддя О.А. Грєхова