Постанова

від 30.11.2023 по справі 904/9932/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 904/9932/16 (904/4663/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: Снітько Е.В.,

відповідача: Степанов М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керуючого санацією Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" Штельманчука М.С.

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.09.2023 (колегія суддів у складі: Верхогляд Т.А. - головуючий, Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г.)

у справі № 904/9932/16 (904/4663/22)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив"

до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення №0200450717 від 14.12.2021, податкового повідомлення-рішення № 0200440717 від 14.12.2021,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позову

1. У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/9932/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" (далі - Боржник).

2. У межах цієї справи Боржник звернувся до господарського суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - Податковий орган) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0200450717 від 14.12.2021 і №0200440717 від 14.12.2021.

3. Позов мотивовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки не відповідають чинному законодавству та прийняті на підставі необґрунтованих висновків, яких дійшов Податковий орган у ході проведення перевірки.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.04.2023 позовні вимоги задоволено з підстав їх обґрунтованості.

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.09.2023 рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі за позовом Боржника до Податкового органу про скасування спірних повідомлень-рішень закрито, роз`яснено позивачу, що на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд за його заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

6. Постанову мотивовано тим, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відносини між сторонами є такими, що виникли з податкового законодавства та фактично стосуються повноважень Податкового органу та їх реалізації.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

7. Керуючий санацією Боржника подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу для продовження розгляду до Центрального апеляційного господарського суду.

8. Касаційну скаргу мотивовано наявністю підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

9. Скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень статей 86, 198, 236 ГПК України та неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 21.09.2021 у справі №905/2030/19, від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 15.06.2021 у справі №916/585/18(916/1051/20) щодо застосування положень статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ, статті 20 ГПК України).

10. При цьому скаржник зауважує, що правові висновки, викладені в перелічених постановах, були актуальними на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції в цій справі 12.04.2023, тобто до ухвалення постанови Великої Палати Верховного суду від 13.04.2023 у справі №320/12137/20. Також скаржник вважає, що правовідносини у справі №320/12137/20 не є подібними до правовідносин у цій справі.

11. Крім того, скаржник зазначає про безпідставність посилання на постанову Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №908/129/22(908/1332/22) та перебування на розгляді Великої Палати Верховного Суду справи №908/129/22(908/1333/22), яка стосується саме скасування податкових повідомлень-рішень.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

12. Податковий орган подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржувану постанову без змін.

13. Податковий орган заперечує проти доводів касаційної скарги та наголошує, що згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеними у постановах від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 і від 18.07.2023 у справі №908/129/22(908/1332/22), оскарження податкових повідомлень-рішень не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Позиція Верховного Суду

14. Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

15. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції в спорі за позовом про оскарження податкових повідомлень-рішень, якою скасовано рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

16. Одним із принципів банкрутства є концентрація в межах цієї процедури різних спорів за участю боржника. Так, згідно з положеннями частин 1, 2 статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості тощо.

17. Відповідно до усталеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладеною у постановах від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 і від 01.11.2023 у справі №908/129/22(908/1333/22) (яка підлягає врахуванню за вимогами частини 4 статті 300 ГПК України), згідно з частиною 1 статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом. Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.

18. Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

19. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

20. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

21. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

22. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

23. Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

24. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

25. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

26. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

27. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

28. У постанові від 01.11.2023 у справі №908/129/22(908/1333/22) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що відповідно до статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

29. У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому є суб`єктом владних повноважень відповідно до пункту 14.1.241 статті 14 ПК України в значенні, визначеному КАС України.

30. Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов`язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

31. Отже, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України.

32. Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України). Справи, що відносяться до господарської юрисдикції наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

33. Так, у пункті 8 частини 1 статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:

- справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;

- поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,

- за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

34. Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

35. Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ. При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

36. Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

37. Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

38. Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

39. Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

40. Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ.

41. Згідно з частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

42. Вказана текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.

43. Зазначення у статті 7 КУзПБ "всі майнові спори" є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

44. Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини 1 статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

45. Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Тобто зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

46. При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, -спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

47. Натомість КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

48. Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАСУкраїни з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

49. Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

50. На підтвердження такого висновку ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 року у справі "Феррадзіні проти Італії" (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

51. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.11.2023 у справі №908/129/22(908/1333/22) виснувала про відсутність правових підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові від 13.04.2023 у справі №320/12137/20, оскільки після її ухвалення не змінилося законодавства, не змінився порядок врегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо визначення юрисдикції подібних спорів, ані неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення.

52. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови в цій справі, вона ухвалена саме відповідно до наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, адже висновок про закриття провадження у справі ґрунтується саме на тому, що спори про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відносяться до юрисдикції адміністративного суду.

53. Натомість аргументи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним господарським судом у цій справі положень статті 7 КУзПБ і статті 20 ГПК України через неврахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування не знайшли свого підтвердження.

54. При цьому Верховний Суд відхиляє посилання керуючого санацією Боржника на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №905/2030/19, зважаючи на відступлення від такого висновку Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.04.2023 у справі №320/12137/20.

55. Також нерелевантними є посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 15.06.2021 у справі №916/585/18(916/1051/20), адже вони стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, та, водночас, не містять жодних висновків про застосування норм права щодо юрисдикції спору за позовом боржника у справі про банкрутство, заявленим до податкового органу про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

56. Крім того, Верховний Суд не приймає до уваги аргументи скаржника, які зводяться виключно до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції і не стосуються неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема пунктом 1 наведеної норми, на який посилається відповідач при зверненні з касаційною скаргою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваного судового рішення.

58. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

59. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні касаційної скарги керуючого санацією Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" Штельманчука М.С. відмовити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.09.2023 у справі №904/9932/16 (904/4663/22) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді В. Пєсков

В. Погребняк