Рішення

від 29.11.2023 по справі 595/1999/23

БУЧАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 595/1999/23

Провадження № 2/595/411/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2023

Бучацький районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Содомори Р.О.,

при секретарі Присташ П.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бучач цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,65 га, яка складається із земельної ділянки № 13(6а) площею 0.22 га., кадастровий номер 6121287800010010986 та земельної ділянки № 80(13) площею 0.43 га. кадастровий номер 6121287800010010986, цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, місце розташування с.Стінка, Бучацький район, Тернопільська область, укладений 25.05.2012 між ОСОБА_1 та громадянином російської федерації ОСОБА_2 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0.4324 га. місце розташування: Тернопільська область, Бучацький район, Стінківська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 612)287800:01:001:0985, цільове призначенням -для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та на земельну ділянку площею 0.2172 га, місце розташування: Тернопільська область, Бучацький район, Стінківська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 6121287800:01:001:0986, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_2 після смерті свого батька ОСОБА_3 успадкував земельні ділянки для ведення товарного сільськосподарського виробництва. Будучи громадянином російської федерації та розуміючи, що він не може мати у власності землі сільськогосподарського призначення, і що такі землі протягом року підлягають відчуженню, ОСОБА_3 домовився із позивачеми стосовно продажу земельних ділянок. 25 травня 2012 року сторони уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0.65 га, яка складається із земельної ділянки № НОМЕР_1 (6а), площею 0.22 га, кадастровий номер 6121287800010010986 та земельної ділянки № НОМЕР_2 (13), площею 0.43 га. кадастровий номер 6121287800010010985, цільовим призначенням - для ведення особистого селянською господарства у простій письмовій формі. У цей же день позивач оплатила відповідачу обумовлену вартість земельних ділянок - 80000 (вісімдесят тисяч) грн., що підтверджується розпискою ОСОБА_2 . Після укладення договору купівлі-продажу та отримання грошових коштів відповідач відмовився від завершення угоди, а саме від нотаріального посвідчення договору, та повідомив, що у подальшому не збирається йти до нотаріуса та виїхав назад до російської федерації. Згідно п.3.5 договору купівлі-продажу земельних ділянок передбачено, що сторони зобов`язалися нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу земельних ділянок у строк до 30.11.2012, проте у вказаний строк відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору. У зв`язку з цим позивач змушена звернутися до суду, та просить позов задовольнити.

Ухвалою Бучацького районного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

В судове засідання позивач не з`явилася, згідно позовної заяви просить суд розглядати справу у її відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явився, згідно поданої заяви просить суд розглядати справу у його відсутності. У заяві також вказує, що позов визнає.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом ВРО № 669727 зареєстрованому в реєстрі №2636 від 05.12.2011, ОСОБА_2 успадкував після смерті батька ОСОБА_3 земельні ділянки, що розташовані на території Стінківської сільської ради Бучацького району Тернопільської області. Земельна ділянка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площа земельної ділянки ділянку становить 0,65 га. Земельна ділянка, з ділянки за № 13(6а) площею 0,22 га та ділянки № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 , площею 0,43 га.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер довідки 28933268 від 05.12.2011 право власності на земельну ділянку площею 0,65 га, яка розташована на території Стінківської сільської ради зареєстровано за ОСОБА_2

25 травня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі -продажу земельної ділянки площею 0,65 га, яка складається із земельної ділянки № НОМЕР_1 (6а) площею 0,22 га, кадастровий номер 6121287800010010986 та земельної ділянки № НОМЕР_2 (13) площею 0,43 га, кадастровий номер 6121287800010010985.

Станом на час розгляду справи договір купівлі-продажу земельних ділянок сторонами не був нотаріально посвідчений.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження отримання коштів за договором відповідач ОСОБА_2 склав розписку та передав ОСОБА_1 правовстановлюючі документи та технічну документацію на земельні ділянки, які є предметом укладеного між сторонами договору.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.

Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями частини 1 ст. 4, ст. 12, 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Положеннями статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зокрема таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 657 ЦК України, передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Отже, визнання дійсним договору на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов`язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність).

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин виїзду за межі України не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив судам, що при розгляді подібних спорів суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

У зв`язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто обов`язок доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (статті 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, п`ятої-шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок від 25.05.2012, укладеного з ОСОБА_2 у простій письмовій формі.

Посилання позивача на те, що відповідач не виконав свого зобов`язання та ухиляється від нотаріального посвідчення договору, суд відхиляє, як необґрунтовані, оскільки на підставі доказів, поданих позивачем, що були належним чином досліджені та оцінені судом, а також заяви відповідача, з якої вбачається, що він сам особисто ходив до нотаріуса для з`ясування питання щодо посвідчення договору, тому не встановлено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Суд також враховує, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних і допустимих документальних доказів на підтвердження її наміру нотаріально посвідчити вказаний договір, вжиття нею будь-яких заходів для такого посвідчення, а також не надано доказів на підтвердження відсутності можливості нотаріально посвідчити договір у строк, встановлений договором, до 30.11.2012.

Таким чином, встановивши, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна був укладений без дотримання обов`язкових вимог чинного на момент його укладення законодавства щодо нотаріального посвідчення, при цьому відсутні докази ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання такого договору дійсним у судовому порядку.

Крім того, слід зазначити, що договір купівлі-продажу земельних ділянок був укладений 25.05.2012, сторони договору, не були позбавлені можливості реалізувати свої права відповідно до встановлених на час виникнення спірних правовідносин положень законодавства України.

Наявності перешкод, які б свідчили про неможливість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, з 25.05.2012, зокрема ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення, позивачем не доведено та судом не встановлено.

За змістом, зокрема, ст. 3 ч. 1 п. 2-1, ст. 6 ч. 1 п. 1, ст. 10 ч. 1 п. 3, ч. 3, ст. ст. 18, 20, 22, 26, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (N 1952-IV), п. п. 1, 6, 7, 10-1, 18, 24, 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМ України від 25.12.2015 N 1127, п. п. 1, 2 глави 3, п. 1 глави 4, п. п. 3, 4 глави 7, п. п. 1, 4 глави 8 розділу І, п. п. 1, 2, 3 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін`юсту України від 22.02.2012 N 296/5 (реєстрація в Мін`юсті України 22.02.2012 за N 282/20595), за нотаріальним посвідченням правочину щодо відчуження земельної ділянки одразу слідує державна реєстрація переходу прав на відповідну земельну ділянку, ці дії відбуваються одночасно по суті, нотаріус, який посвідчує угоду, виступає також державним реєстратором прав на нерухоме майно, під час вчинення нотаріальних і реєстраційних дій нотаріус/державний реєстратор перевіряє встановленим порядком право- і дієздатність сторін угоди, правовий статус земельної ділянки як об`єкта нерухомості, наявність обтяжень, заборон щодо ділянки, обмежень її в цивільному обороті, отримує в належній формі необхідні для нотаріального посвідчення угоди та державної реєстрації прав документи, відомості з державних реєстрів, вказує необхідні дані в договорі і т.ін.

При посвідченні правочинів відчуження земельних ділянок у випадках, встановлених ст.172 Податкового кодексу України, нотаріус вимагає надати йому документи про грошову оцінку відчужуваної земельної ділянки (п. п. 1.11. п. 1 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Стаття 172 ПК України передбачає, що:дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 ЗК України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується (п. 172.1.); під час проведення операцій з продажу об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до пункту 172.3. цієї статті) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку (172.4.).

Тобто, укладення договору відчуження земельної ділянки вимагає дотримання спеціальних деталізованих правил і відповідної процедури, виконання яких поза таким спеціальним порядком, зокрема, судом, не передбачене і неможливе фактично.

Не можуть бути взяті до уваги судом і доводи про те, що підтвердженням виконання договору купівлі-продажу земельних ділянок є складена відповідачем розписка про отримання від позивача грошових коштів у розмірі 80000 грн., оскільки в матеріалах справи міститься лише копія вказаної розписки, яка не є належним доказом у справі та враховуючи положення постанова Правління Національного банку України № 148 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", оскільки ціна позову є більшою від 50000 грн.

Враховуючи викладене, судом не встановлено передбачених ч. 2 ст. 220 ЦК України, на які посилався позивач при зверненні до суду, підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок від 25.05.2012, укладеного з ОСОБА_2 , а доводи заявника по суті позовних вимог до задоволення не підлягають.

Керуючись ст.12,76-81,89,141,259,264,265,268,273,352,354, ст.ст.220,655, 657 ЦК України, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Суддя: Р. О. Содомора