Рішення

від 07.11.2023 по справі 757/28451/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/28451/23-ц

Категорія 75

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу 757/28451/23-ц за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут містобудування» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут містобудування» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що у період з 2012 року по квітень 2021 перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

Позивач вказує, що під час перебування у трудових правовідносинах з відповідачем, при звільненні, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата та компенсація невикористаної щорічної відпустки.

Відтак, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та просить суд:

- стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут містобудування» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 55 359 гривень 66 копійок.;

- стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут містобудування» на користь ОСОБА_1 компенсацію середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку середньомісячної заробітної плати в сумі 189 288 гривень 58 копійок;

- стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати в сумі 21 523 гривні 20 копійок.

- стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 23 000 гривень 00 копійок.

11.07.2023 ухвалою суду було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

В судове засідання представник позивача подала заяву про розгляд справи без технічної фіксації.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Окрім цього, до суду від відповідача не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи, про що зазначено у позовній заяві.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, судом встановлено, що 1 жовтня 2012 року ОСОБА_1 , наказом № 147-к від було прийнято на посаду архітектора другої категорії в архітектурно- планувальну майстерню № 5 Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування».

Наказом № 162-к від 2 вересня 2013 року переведена на посаду інженера другої категорії цієї ж майстерні.

Наказом № 46-к від 1 квітня 2015 року переведено на посаду керівника групи цієї ж майстерні.

Наказом № 209-к від 10 жовтня 2017 року призначена завідувачем цієї ж майстерні.

Наказом № 210-к від 29 серпня 2018 року назву посади та відділу змінено на начальника відділу архітектурно-планувальна майстерня № 5.

Наказом № 60-к від 14 квітня 2021 року звільнена за власним бажанням підставі статті 38 КЗпП України з займаної посади.

Відповідно до вищезазначеного наказу № 60-к від 14 квітня 2021 року відповідачем було прийнято рішення та надано вказівку бухгалтерії виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку 108 (сто вісім) календарних днів, за період часу з 30.09.2016 року по 14.04.2021 року. З вказаним наказом при звільненні позивача ознайомлено не було, компенсацію за невикористану відпустку по теперішній час виплачено не було.

18 травня 2021 року позивач зверталась до відповідача з заявою, в якій просила надати їй довідку про суму заборгованості за невикористану відпустку. Однак, відповідач вказаний запит залишив без розгляду.

14 квітня 2023 у відповідь на адвокатський запит відповідач надіслав копію вищезазначеного наказу № 60-к від 14 квітня 2021 року та копію довідки № 37, відповідно до якої заборгованість відповідача перед позивачем станом на день звільнення становить 55 359 гривень 66 копійок, з яких: заборгованість по заробітній птаті за березень 2021 року становить 4 002,52 грн. (до видачі); заборгованість по заробітній платі за квітень 2021 року становить 4 695,66 грн. (до видачі); компенсація за невикористану відпустку за 108 календарних днів становить 46 661,48 грн. (до видачі).

Також, оскільки відповідач не виконав вимоги щодо виплати заробітньої плати, в останнього виникла відповідальність на підставі ст. 117 КЗпП України, а саме: за період часу з 15 квітня 2021 року (наступний день після дня звільнення) по 26 червня 2023 року (день звернення з позовом до суду) у розмірі 189 288,58 грн.

Також, оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, то позивач просить суд стягнути компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку із порушенням строків їх виплати у розмірі 21 523,20 грн.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Так, відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 вказаного Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно зі ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

За частиною 1 статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент припинення трудових відносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з вимогами ст. 117 вищезазначеного Кодексу, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тобто, проведення повного розрахунку зі звільненим працівником проводиться не на вимогу такого працівника, а закріплено законодавством.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Крім цього, згідно з частиною першою статті 83КЗпП України та частиною першою статті 24Закону України«Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Положеннями статей 4,6 Закону України «Про відпустки», щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що відповідно до вимог статті 83КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Згідно статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум, належних при звільненні, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, суд дослідивши матеріали справи встановив, що при звільненні позивачем не було отримано нарахову заробітню плату, чим було порушено права позивача. З врахуванням зазначеного, позивач має право на її отримання з врахуванням середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що наведений розрахунок позивача є вірним, оскільки ніяким чином не спростований відповідачем.

Окрім цього, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (ст.1).

Компенсація громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території У країни і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (ст. 2).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці», структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 2.2.12 «Інструкції зі статистики заробітної плати», яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2005 N5, суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством; втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку зазначені суми підлягають компенсації у зв`язку з порушенням строків.

Згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4).

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджено постановою Кабінет Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9- рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв язку з порушенням термінів їх виплати сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів).

Таким чином, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в даній частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та № 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, розглянувши спір між сторонами з підстав, зазначених в позові, суд приходить до остаточного висновку про обґрунтованість і доведеність позовних вимог позивача, а протилежного відповідачем не спростовано.

Відтак, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 р.№ 13 допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати не більше ніж за один місяць.

Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати.

Судовий збір у розмірі 2661 грн. 71 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Щодо витрат на правову допомогу варто зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат пов`язаних з розглядом справи належить витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Разом з цим, стороною позивача не надала належних доказів понесених витрат, а тому витрати на правову допомогу не підлягають стягненню.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 115,116 КЗпП, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-268, 273,354, 355, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут містобудування» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (код ЄДРПОУ 01422832, юридична адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26 літ. «А») на користь ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 , дійсний до 29.10.2031 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 55 359 (п`ятдесят п`ять тисяч триста п`ятдесят дев`ять) гривень 66 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (код ЄДРПОУ 01422832, юридична адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26 літ. «А») на користь ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 , дійсний до 29.10.2031 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) компенсацію середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку середньомісячної заробітної плати в сумі 189 288 (сто вісімдесят дев`ять тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень 58 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (код ЄДРПОУ 01422832, юридична адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26 літ. «А») на користь ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 , дійсний до 29.10.2031 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) компенсацію втрат частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати в сумі 21 523 (двадцять одна тисяча п`ятсот двадцять три) гривні20 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування» (код ЄДРПОУ 01422832, юридична адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26 літ. «А») на користь держави судовий збір у розмірі 2661 (дві тисячі шістсот шістдесят одна) грн. 71 коп.

Допустити негайне виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 07.11.2023 у справі 757/28451/23-ц в частині стягнення на користь ОСОБА_1 розміру не виплаченої заробітної плати за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення виготовлений 07.11.2023.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА