Рішення

від 04.12.2023 по справі 910/14760/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2023Справа № 910/14760/23Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елен Декор" (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, буд. 39)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буква.УНМ" (01135, м. Київ, вул. Чорновола В`ячеслава, буд. 41)

про стягнення 39 179,10 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.09.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Елен Декор" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буква.УНМ" (відповідач) суми боргу в розмірі 20 216,43 грн, суми пені в розмірі 8 638,23 грн, суми 3% річних в розмірі 528,40 та суми інфляційних втрат в розмірі 796,04 грн, у зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору про переведення боргу від 12.07.2021 року та Договору поставки №346 від 22.09.2020 року щодо проведення розрахунку з позивачем.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600050694418 отримав ухвалу суду від 04.10.2023 про відкриття провадження у справі 16.10.2023.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 31.10.2023 року (включно).

31.10.2023 (в строк визначений судом) судом отримано від відповідача відзив на позовну заяву, в якому ним зазначено, що позивач не надав суду належних доказів реалізації відповідачем товару третім особам, оскільки саме цей доказ є підтвердженням виникнення у відповідача обов`язку з оплати товару.

10.11.2023 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначего, що товар поставлено відповідачу ще 18.06.2021 року і до цього часу відповідачем не здійснено оплату та не здійснено повернення товару, у випадку його нереалізації третім особам. Позивачем зазначено, що законодавством не встановлено безкінечного строку реалізації товару та можливість його подовження за ініціативи покупця на власний розсуд.

Правом на подачу заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елен Декор» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буква. УНМ» (далі - покупець) укладено Договір поставки №346 від 22.09.2020 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, поставляти покупцю (передавати у власність покупця) визначений цим договором товар, а покупець зобов`язується приймати товар та оплачувати його на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору предметом поставки за цим договором є наступний товар: скляний, порцеляновий, керамічний посуд, вироби з чавуну, товари для дому, декору, сувеніри та подирунки (далі - «товар»).

Відповідно до п. 2.9.6. Договору покупець має право повернути, а постачальник зобов`язаний прийняти від покупця товар. Під «поверненням товару» сторони розуміють зобов`язання покупця здійснити повернення товару постачальнику за тією ж ціною, за якою такий товар був поставлений та на тих самих умовах. В результаті повернення товару постачальнику, зобов`язання покупця перед постачальником за одержаний ним раніше товар зменшуються на вартість повернутого товару. Сторони підтверджують, що досягли згоди щодо усіх істотних умов договору відносно повернення товару, включаючи предмет, ціну, строк дії, оскільки аналогічні умови містяться по відношенню до такого товару, який постачається покупцю постачальником. Повернення товару здійснюється, зокрема, у наступних випадках: протягом двох місяців з моменту поставки, якщо товар не користується значним попитом у третіх осіб, при цьому покупець має право повернути такий товар як до закінчення зазначеного в даному пункті терміну так і після. Витрати пов`язані з поверненням товару несе постачальник.

Згідно з п. 3.1. Договору постачальник зобов`язується поставляти (передавати у власність покупця) товари за цінами, зазначеними у специфікації, затвердженій сторонами. Ціна поставленого товару міститься у товарних накладних, які надаються постачальником покупцеві для проведення оплати, та складені на підставі кількості поставленого товару, що зазначено у транспортній накладній. Ціна товару включає вартість упаковки та доставки.

Розрахунки за товар здійснюється в безготівковому порядку не пізніше ніж через 40 (сорок) календарних днів після закінчення календарного місяця, в якому було здійснено продаж на користь третіх осіб (з правом повернення та обміну), за умови своєчасного надання постачальником всіх передбачених даним договором та чинним законодавством України документів на товар, що постачається. Покупець не здійснює оплату постачальнику за такий товар, який ще не є реалізованим покупцем на користь третіх осіб. Звіт за проданий товар, який надсилається покупцем на користь постачальника електронною поштою є підставою для визначення моменту продажу товару покупцем на користь третіх осіб. У випадку несвоєчасного надання постачальником всіх передбачених даним договором та чинним законодавством України документів на товар, що постачається, термін розрахунків продовжується на відповідну кількість днів затримки. (п.3.3. Договору).

Покупець зобов`язаний надати постачальнику звіт щодо реалізованого товару. Звіт щодо реалоізованого товару надається постачальнику до 10 числа місяця за попередній місяць. Звіт щодо реалізованого товару складається покупцем у зручній для нього формі і повинен обов`язково містити інформацію щодо кількості реалізованого товару, товарних залишків і суми, що підлягає оплаті постачальнику. У випадку порушення покупцем умов цього пункту, постачальник має право призупинити виконання замовлень покупця і не буде вважатись таким, що порушив умови даного Договору.

Відповідно до п. 9.1. даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до « 31» грудня 2020.

Якщо жодна зі сторін за місяць до дати припинення дії договору не виявила бажання його розірвати, то договір вважається продовженим на кожний наступний рік на попередніх умовах праці. (п.9.3. Договору).

На виконання умов вказаного Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 78 327,00 грн, що підтверджується видатковими накладними від 18.06.2021 №495 на суму 8 906,00 грн, від 18.06.2021 №496 на суму 3 208,00 грн, від 18.06.2021 №497 на суму 7 291,00 грн, від 18.06.2021 №498 на суму 5 067,00 грн, від 18.06.2021 №499 на суму 9 850,00 грн, від 18.06.2021 №500 на суму 12 945,00 грн, від 18.06.2021 №501 на суму 6 419,00,00 грн, від 18.06.2021 №502 на суму 24 641,00 грн.

Перелічені документи підписані з боку позивача та відповідача, скріплені печатками сторін, а їх належним чином засвідчені копії долучені до матеріалів справи.

При цьому, 12.07.2021 року між позивачем (кредитор), відповідачем (новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальнгістю «Буква.Українська національна мережа» (первісний боржник) укладено Договір про переведення боргу (надалі також - Договір про переведення боргу), відповідно до п. 2. Якого первісний боржник перевів на нового боржника борг (грошове зобов`язання) у розмірі 64 643,43 грн, що виник на підставі Договору поставки №134 від 26.12.2019 року, укладеного з первісним боржником та кредитором, а новий боржник погодився виконати зазначене грошове зобов`язання.

В подальшому, відповідачем здійснено повернення товару на суму в розмірі 122 754,00 грн.

Враховуючи те, що відповідач за отриману продукцію за Договором та зав Договором переведення боргу в повному розмірі не розрахувався, позивач звернувся до нього з претензією від 18.07.2023, в якій вимагав протягом п`яти робочих днів з дати отримання цієї претензії сплатити заборгованіст.

Проте відповідач зазначену претензію залишив без відповіді та задоволення, за поставлений за вказаним вище договором товар в повному розмірі не розрахувався, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 20 216,43 грн, суму пені в розмірі 8 638,23 грн, суму 3% річних в розмірі 528,40 та суму інфляційних втрат в розмірі 796,04 грн.

Заперечуючи проти пред`явленого позову відповідач зазначає, що позовна заява не містить належних доказів реалізації відповідачем товару третім особам, оскільки саме з цієї події у відповідача виникає обов`язок з оплати товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Нормами ст.173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визначається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Приписами ч.1 ст.175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, в силу ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст.712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати переданого йому товару, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Враховуючи, що відповідач свої грошові зобов`язання за укладеним Договором та Договором про переведення боргу своєчасно та в повному обсязі не виконав, заявлена до стягнення сума відповідачем не сплачена, доказів протилежного матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про те, що позивач правомірно звернувся до суду з заявленими вимогами про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 20 216,43 грн (78 327,00 грн заборгованість за Договоом + 64 643,43 грн заборгованість за Договоро переведення боргу - 122 754,00 грн вартість повернутого товару), а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, як такі, що є обґрунтованими, доведеними, та відповідачем належним чином не спростованими.

Щодо заперечень відповідача, які зводяться до того, що у позивача не виникло право вимагати оплати вартості товар, оскільки строк його оплати настає лише після продажу товару третім особам, зі спливом 40 календарних днів після закінчення календарного місяця, в якому було здійснено продаж товару на користь третіх осіб, а позивачем доказів такої реалізації суду не надано, суд зазначає наступне.

За змістом п. 2.9.6 Договору покупець має право повернути, а постачальник зобов`язаний прийняти від покупця товар. Під «поверненням товару» сторони розуміють зобов`язання покупця здійснити повернення товару постачальнику за тією ж ціною, за якою такий товар був поставлений та на тих самих умовах. В результаті повернення товару постачальнику, зобов`язання покупця перед постачальником за одержаний ним раніше товар зменшуються на вартість повернутого товару. Сторони підтверджують, що досягли згоди щодо усіх істотних умов договору відносно повернення товару, включаючи предмет, ціну, строк дії, оскільки аналогічні умови містяться по відношенню до такого товару, який постачається покупцю постачальником. Повернення товару здійснюється, зокрема, у наступних випадках: протягом двох місяців з моменту поставки якщо товар не користується значним попитом у третіх осіб. Витрати пов`язані з поверненням товару несе постачальник.

Відповідно до п. 3.3. Договору розрахунки за товар здійснюється в безготівковому порядку не пізніше ніж через 40 (сорок) календарних днів після закінчення календарного місяця, в якому було здійснено продаж на користь третіх осіб (з правом повернення та обміну), за умови своєчасного надання постачальником всіх передбачених даним договором та чинним законодавством України документів на товар, що постачається. Покупець не здійснює оплату постачальнику за такий товар, який ще не є реалізованим покупцем на користь третіх осіб. Звіт за проданий товар, який надсилається покупцем на користь постачальника електронною поштою є підставою для визначення моменту продажу товару покупцем на користь третіх осіб. У випадку несвоєчасного надання постачальником всіх передбачених даним договором та чинним законодавством України документів на товар, що постачається, термін розрахунків продовжується на відповідну кількість днів затримки.

Аналіз вищенаведених норм матеріального права (ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525, 526, 530, 692, 712 Цивільного кодексу України) у сукупності з умовами договору дає підстави для висновку, що нездійснення протягом двох місяців із моменту поставки реалізації товару та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові тягне за собою обов`язок покупця оплатити товар.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі №910/17610/15.

Так суд зазначає, що відповідач мав право повернути позивачу поставлений та нереалізований товар протягом визначеного договором строку.

Разом з тим відповідач, як покупець, до якого з моменту передачі товару перейшло право власності на нього, не здійснив його оплату, товар не повернув та лише після пред`явлення даного позову здійснив інвентаризацію наявного у нього товару, поставленого позивачем.

Оскільки відповідач не реалізував своє право на повернення товару в обумовлений договором строк, його обов`язок щодо оплати товару не виконано в повному обсязі, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 20 216,43 грн та зазначає про безпідставність доводів, викладених відповідачем у відзиві щодо необхідності оплати ним тільки реалізованого товару.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 8 638,23 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Правовий аналіз вказаного, що також викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань може бути застосовано як штраф так і пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов`язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені та визнано його обґрунтованим, у зв`язку з чим до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 8 638,23 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 528,40 грн суми 3% річних та 796,04 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 528,40 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 796,04 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в розмірі 20 216,43 грн, сума пені в розмірі 8 638,23 грн, сума 3% річних в розмірі 528,40 та сума інфляційних втрат в розмірі 796,04 грн.

Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 9 000,00 грн, Суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).

Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2023 року між Адвокатським бюро «Столяр Олени» (адвокат) та позивачем (клієнт) було укладено Договір про надання правничої допомоги №02-07/23, відповідно до якого адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюавних, невизнаних прав та законних інтересів.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано до суду:

- Акт приймання-передачі наданих послуг від 15.09.2023 року, яким вартість послуг адвоката встановлена в розмірі 9 000,00 грн.

- рахунок-фактуру №INV-0002 від 15.09.2023 року на суму 9 000,00 грн.

Проаналізувавши зазначені вище докази, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 2 684,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буква. УНМ» (ідентифікаційний код 43457052, адреса: 01135, м. Київ, вул. Чорновола Вячеслава, буд. 41) на користь Товарства з обмеженою відповідальністю «Елен Декор» (ідентифікаційний код 39854770, місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, буд. 39) суму основного боргу в розмірі 20 216,43 грн (двадцять тисяч двісті шістнадцять гривень 43 копійки), суму пені в розмірі 8 638,23 грн (вісім тисяч шістсот тридцять вісім гривень 43 копійки), суму 3% річних в розмірі 528,40 грн (п`ятсот двадцять вісім гривень 40 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 796,04 грн (сімсот дев`яносто шість гривень 04 копійки), суму судового збору в розмірі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривни 00 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн (дев`ять тисяч гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Сергій МОРОЗОВ