Рішення

від 30.11.2023 по справі 914/2086/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2023 Справа № 914/2086/23

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Розвадів будматеріали», с. Розвадів Львівської області,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія і ресурси», м. Львів,

про: стягнення заборгованості у розмірі 462 236,29 грн

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

За участю представників сторін:

від позивача: Максимов О.М. представник;

від відповідача: не з`явився.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Розвадів будматеріали» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія і ресурси» про стягнення заборгованості у розмірі 462 236,29 грн.

Ухвалою суду від 12.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.08.2023. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань. Ухвалою суду від 26.10.2023 закрито підготовче провадження у справі №914/2086/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.11.2023.

В судових засіданнях представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити повністю з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором №2021/11/028 в частині поставки оплаченого товару на суму 310 671,32 грн.

У жодне судове засідання представник відповідача не з`явився, ухвали суду були скеровані відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та повернуті на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання.

Статтею 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Факт неотримання адресатом поштової кореспонденції, враховуючи, що суд, з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

При цьому за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18).

В судовому засіданні 30.11.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Розвадів будматеріали» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технологія і ресурси» (Постачальник) було укладено Договір поставки №2021/11/028.

Згідно п.п.1.1., 1.2. укладеного Договору передбачено, що Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю кокс марки КД-2 (Товар), а Покупець зобов`язується його прийняти та оплатити.

Кількість, асортимент, якісні характеристики, ціна, умови та строк поставки вказуються у відповідній Специфікації.

Згідно п.п.2.1., 2.2. Договору Товар, указаний в п.1.2. цього Договору, поставляється Покупцю партіями. На кожну партію Товару складається накладна, в якій вказується: одиниця виміру кількості Товару, загальна кількість Товару, яка належить поставці в окремій партії.

Згідно пункту 4.1 Договору ціна та вартість Товару вказується у відповідній накладній і у Специфікації.

На виконання умов Договору сторони уклали Специфікацію на поставку вугільної продукції на загальну суму 6 755 000,00 грн, а саме:

Специфікація № 1 від 15.12.2021 на загальну суму 2 435 000,00 грн.

Специфікація № 2 від 31.12.2021 на загальну суму 4 320 000,00 грн.

Згідно умов Специфікацій №1 та №2 строк поставки Товару встановлений грудень 2021 року - січень 2022 року при умові 100% оплати Покупцем вартості Товару.

Відповідно до пункту 4.4. Договору Покупець зобов`язаний проводити 100% оплату Товару протягом п`яти банківських днів з моменту отримання рахунку.

Позивач долучив до позовної заяви копії рахунку на оплату №Т588 від 21.12.2021 на суму 2 435 000,00 грн та рахунку на оплату №Т021 від 12.01.2022 на суму 5 300 004,00 грн.

Згідно долучених до матеріалів справи платіжних інструкцій №4908 від 22.12.2021; №4949 від 23.12.2021; №5140 від 13.01.2022; №7 від 13.01.2022 та №10 від 14.01.2022 позивач сплатив на банківський рахунок відповідача 7 735 004,00 грн, за поставку вугільної продукції.

Однак, згідно долучених до матеріалів справи видаткових накладних РН000441, РН000442, РН000443 від 23.12.2021; видаткових накладних РН15 від 26.01.2022; РН16, РН18, РН19, РН20, РН21 від 01.02.2022, видаткових накладних РН22, РН23, РР24 від 02.02.2022; видаткових накладних РН25, РН26, РН27 від 07.02.2022; видаткових накладних РН33, РН34, РН35 від 15.02.2022 та Акту здачі-приймання № 6 від 23.12.2021 за період з 23.12.2021 до 15.02.2022 ТзОВ «Технологія і ресурси» було поставлено (передано) ТзОВ «Розвадів будматеріали» вугільної продукції на загальну суму 7 424 332,68 грн.

Таким чином, відповідачем не поставлено оплачений позивачем Товар на суму 310 671,32 грн.

Листом за вих.№955 від 09.05.2023 позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення сплаченої суми передоплати в розмірі 310 671,32 грн, однак вказаний лист повернувся у зв`язку з неврученням.

Враховуючи відсутність повернення коштів зі сторони відповідача, позивач змушений був звернутися до Господарського суду Львівської області для захисту свого порушеного права з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 462 236,29 грн, з яких: основний борг 310 671,32 грн, 13 099,26 грн 3% річних, 92 162,92 грн інфляційні втрати та 46 302,79 грн пеня.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають до задоволення у повному обсязі.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є Договір поставки від 22.11.2021.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вказано вище, відповідно до пункту 4.4. Договору Покупець зобов`язаний проводити 100% оплату Товару протягом п`яти банківських днів з моменту отримання рахунку.

Так, до матеріалів справи долучено рахунки на оплату №Т588 від 21.12.2021 та №Т021 від 12.01.2022. Позивачем здійснено сплату 7 735 004,00 грн декількома платежами, у межах визначеного контрактом строку. Із наведеного вбачається належне та своєчасне виконання позивачем свого договірного обов`язку.

Натомість відповідач поставив товар частково на суму 7 424 332,68 грн, що підтверджується видатковими накладними за період з 23.12.2021 по 15.02.2021 та актом здачі-приймання робіт №6 від 23.12.2021.

Жодними доказами не спростовується, що позивачем сплачено за товар, який відповідач зобов`язався поставити в період грудень 2021 січень 2022, про що зазначено в специфікаціях, які долучені до матеріалів справи.

Як зазначено вище, факт поставки позивачу товару на всю суму передоплати відповідачем не підтверджено.

Оскільки відповідач не довів перед судом належного виконання взятого на себе зобов`язання щодо поставки товару на суму 310 671,32 грн, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми сплачених коштів за договором поставки в розмірі 310 671,32 грн підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Відповідно до ст.251, 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно із ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідач зобов`язався поставити товар в період грудень 2021 січень 2022.

Відповідно до пункту 5.2. Договору, у випадку порушення Постачальником порядку та строків поставки товару, Постачальник сплачує на користь Покупця неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час порушення зобов`язання від вартості Товару за кожний день прострочення.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, шо платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, проте, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з позицією Великої Палати Верхового Суду, наведеною у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов`язання, її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, то нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.

За визначенням статей 549 та 550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності в кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

З огляду на порушення відповідачем строків поставки товару, що ним не заперечується та підтверджується матеріалами справи, виходячи з погоджених сторонами умов Договору, суд, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку, що такі обраховано арифметично правильно, а тому вони підлягають до задоволення у повному обсязі, а саме: пеня у розмірі 46 302,79 грн, інфляційні втрати в сумі 93 162,92 грн та 3% річних у розмірі 13 099,26 грн.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами не спростовані відповідачем.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 6933,54 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія і ресурси» (79058, м. Львів, пр. В. Чорновола, 63; код ЄДРПОУ: 39343335) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Розвадів будматеріали» (81634, Львівська область, Стрийський район, с. Розвадів, вул. Ст. Бандери, 40; код ЄДРПОУ: 00291144) 310 671,32 грн основного бору, 13 099,26 грн 3% річних, 92 162,92 грн інфляційних втрат, 46 302,79 грн пені та 6933,54 грн відшкодування витрат судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 05.12.2023.

Суддя Березяк Н.Є.