Рішення

від 20.11.2023 по справі 914/2492/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2023 Справа № 914/2492/23

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Гриб І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 , місто Львів

до відповідача-1 Приватного підприємства «Львівський дистрибютор», місто Львів

до відповідача-2 Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, місто Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , місто Київ

про 1) Визнання припиненими трудових відносин.

2) Зобов`язання вчинити реєстраційні дії.

За участю представників:

від позивача: Кулак І.О. адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1638 від 10.03.2010; ордер серія ВС № 1222952 від 16.08.2023);

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Паращич Володимир Петрович самопредставництво (довіреність від 09.06.2023 №-2902-24858, наказ про переведення №114-к від 01.06.2023, посадова інструкція);

від третьої особи: не з`явився.

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов ОСОБА_1 до відповідача-1 Приватного підприємства «Львівський Дистрибютор» до відповідача-2 Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про 1) Визнання припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Львівський Дистрибютор» з 24.07.2023 року. 2) Зобов`язання Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради вчинити реєстраційні дії щодо зміни відомостей про товариство, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виключити відомості про позивача, як директора Приватного підприємства «Львівський дистрибютор» ідентифікаційний код 30162780, додавши слова «трудові відносини припинено за рішенням Господарського суду Львівської області», та як особи, яка може вчиняти дії від імені товариства, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, тощо.

Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах ухвалах суду та відображено протоколах судових засідань.

В судове засідання 20.11.2023 з`явились представник позивача та відповідача-2.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити, представник відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач-1 у судове засідання явки повноважного представника не забезпечив, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи шляхом надіслання копій ухвал суду на адресу, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Однак, на адресу суду повернулись поштові відправлення з копіями ухвал суду, що надсилались відповідачу-1 з поштовими довідками про причини повернення/досилання «адресат відсутній за вказаною адресою».

Третя особа у судове засідання 20.11.2023 не з`явилась. На адресу суду повернулось поштове відправлення з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі, що надсилалось на адресу третьої особи, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про засновника, кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи відповідача-1 з поштовою довідкою про причини повернення/досилання «за закінченням терміну зберігання».

Заяви, клопотання від відповідача-1, третьої особи станом на дату та час проведення судового засідання до суду не надходили.

Слід зазначити, що ухвалою суду від 06.11.2023 явка представників учасників справи у в судове засідання для розгляду справи по суті не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд враховує положення частини сьомої ст. 120 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку учасників судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Оскільки заяви про зміну місцезнаходження відповідачем-1, третьою особою не надходили, суд зазначає, що ним вчинено всі дії з метою належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи. За таких обставин, враховуючи неявку відповідача 1, третьої особи та відсутність клопотань щодо процесу розгляду справи, беручи до уваги те, що явка представників в засідання обов`язковою не визнавалась, суд не вважає відсутність представника відповідача-1 та третьої особи у судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті в даному судовому засіданні.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

У судовому засіданні 20.11.2023 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що з 09 жовтня 2018 року є директором Приватного Підприємства «Львівський дистрибютор».

Позивач прийняв рішення про звільнення з посади директора відповідача -1 за власним бажанням з 24 липня 2023 року, у зв`язку з чим на адресу відповідача -1 та третьої особи (засновника) направлено заяву про звільнення.

Відповідачем-1 та третьою особою не вчинено жодних дій щодо звільнення позивача, наслідком чого є порушення прав позивача, трудові відносини якого не припинено, оскільки позивач несе відповідальність за невиконання обов`язків директора та не може працевлаштуватись на нову роботу до припинення трудових відносин з відповідачем.

Відтак, позивач просить суд визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Львівський дистрибютор» з 24 липня 2023 року та зобов`язати Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради вчинити реєстраційні дії щодо зміни відомостей про товариство, які містяться в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виключити відомості про позивача, як директора Приватного підприємства «Львівський дистрибютор, ідентифікаційний код 30162780 додавши слова «трудові відносини припинено за рішенням Господарського суду Львівської області», та як особи, яка може вчиняти дії від імені товариства, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Позиція відповідача-2.

Відповідач-2 позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Зокрема, відповідач-2 зазначив, що у разі звільнення директора, який є одноосібним виконавчим органом, товариство залишається без органу управління, на який за законом покладено керівництво поточною діяльністю товариства, вчинення дій від його імені без довіреності, а звільнення директора без призначення іншої особи на цю посаду може призвести до блокування діяльності товариства. Відповідно, призначення та звільнення керівника відбувається на підставі прийнятого рішення загальних зборів учасників товариства і за правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством.

З посиланням на правову позицію, сформовану Верховним Судом та судову практику у справах за участю Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, відповідач-2 зазначає, що виходячи зі змісту позовної заяви про зобов`язання внести зміни позивач просить суд підмінити собою інший орган державної влади та перебрати на себе його повноваження щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, чого процесуальним законодавством не передбачено.

Орган реєстрації не встановлює права і обов`язки для суб`єктів господарювання і не проводить реєстраційні дії від свого імені. Права і обов`язки сторони набувають на підставі рішення засновника (засновників), а реєстраційні дії проводяться державним реєстратором тільки на підставі визначеного законодавством переліку документів.

У позовній заяві відсутні посилання на будь які докази, які б свідчили про наявність порушених прав позивача з боку Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради.

Відповідач -1 та третя особи позиції по суті спору не висловили.

Обставини встановлені судом.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є керівником юридичної особи - Приватного підприємства «Львівський дистрибютор».

ОСОБА_2 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи.

Відповідно до п. 4.1. статуту Приватного підприємства «Львівський дистрибютор» (надалі статут), вищим органом підприємства є збори засновників, які складаються з засновників підприємства або призначених ними представників.

Засновник (власник) має кількість голосів, пропорційну його розміру частки у статутному капіталі.

Відповідно до п. 4. 2. статуту, до виключної компетенції зборів засновників підприємства, належить: б)внесення змін та доповнень до установчих документів підприємства, г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії.

З питань, визначених в пункті «б», «з», «і» статті 4.2. статуту рішення приймаються більшістю не менше як у 3/4 голосів. По питаннях пунктів «а», «к» рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують Засновники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів засновників підприємства. Інші питання вирішуються простою більшістю голосів.

Пунктом 4.7. статуту визначено, що постійне керівництво діяльністю підприємства здійснює директор.

Директор підприємства призначається та звільняється з посади наказом засновника підприємства.

Директор вирішує всі питання діяльності підприємства тільки за письмовим погодженням з засновником, крім тих, що входять до виключної компетенції засновника підприємства.

Засновники підприємства можуть прийняти рішення про передачу частини їх прав до компетенції директора.

Директор підзвітний засновникам підприємства й організовує виконання їх рішень. Директор не вправі приймати рішення, обов`язкові для засновників підприємства.

Згідно з п. 11.1 статуту, трудовий колектив підприємства складається з засновника, який може брати участь у справах підприємства особистою працею, та найманих працівників, які пов`язані з підприємством трудовими відносинами.

Позивачем було прийнято рішення про звільнення з роботи з посади директора відповідача-1 за власним бажанням з 24 липня 2023 року.

З метою реалізації права на звільнення з посади директора підприємства, 03 липня 2023 року позивач на адресу відповідача-1 - Приватного підприємства «Львівський дистрибютор» та на адресу засновника ОСОБА_2 , направив заяву про звільнення позивача з роботи з посади директора відповідача-1 за власним бажанням з 24 липня 2023 року, що підтверджується долученим до матеріалів справи списком на відправлення рекомендованих листів по Україні від 04.07.2023.

Поштове відправлення, скероване позивачем на адресу відповідача-1, 04.07.2023 (штрих-кодовий ідентифікатор поштового відправлення 7904091466890) одержано адресатом, Приватним підприємством «Львівський дистрибютор» 10.07.2023, що підтверджується інформацією на сайті Акціонерного товариства «Укрпошта» - трекінг поштових відправлень.

Однак, поштове відправлення, скероване позивачем на адресу третьої особи 04.07.2023 (штрих-кодовий ідентифікатор поштового відправлення 7904091466882) повернулось на адресу позивача з довідкою поштового відділення зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

В матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем-1 та третьою особою дій щодо звільнення позивача.

З огляду на вказане позивач просить суд визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Львівський Дистрибютор» з 24.07.2023 року; зобов`язання Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради вчинити реєстраційні дії щодо зміни відомостей про товариство, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виключити відомості про позивача, як директора Приватного підприємства «Львівський дистрибютор» ідентифікаційний код 30162780, додавши слова «трудові відносини припинено за рішенням Господарського суду Львівської області», та як особи, яка може вчиняти дії від імені товариства, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації, тощо.

Висновки суду.

Щодо підсудності.

Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу у справі № 448/362/22, постановила, що спір про припинення трудових відносин директора товариства з обмеженою відповідальністю із цим товариством і про зобов`язання внести відповідні зміни до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань належить до юрисдикції господарського суду.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 зроблено правовий висновок про те, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).

За змістом цього припису перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, і охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір пов`язаний із управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду.

Щодо правової природи приватного підприємства.

Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).

Частиною першою статті 63 Господарського кодексу України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі N 917/1338/18 (провадження N 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі N 917/1887/17, що характеристика юридичної особи, як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до частини першої статті 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».

Для визначення правової природи Приватного Підприємства «Львівський дистрибютор» господарський суд використовує підхід, сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 № 916/2813/18.

Зокрема, господарським судом встановлено, що предметом діяльності підприємства, відповідно до положень статуту та з урахуванням видів діяльності за КВЕДами 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний) 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, є здійснення ринкових взаємовідносин і отримання прибутку від роздрібної торгівлі, надання в оренду нерухомого майна, тощо, Приватне підприємство має статутний капітал (розмір внеску засновника Черніченко Дмитра Ігоровича у статутний капітал 2 352, 00 грн, що становить 100%), та не встановлено наявності в його статуті положень, які передбачають, що один член підприємства має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, а також що його учасники несуть відповідальність за зобов`язаннями приватного підприємства.

Приватне підприємство не випускає акції, а тому воно не може бути акціонерним товариством. Згідно із частиною третьою статті 96 Цивільного кодексу України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Отже, за загальним правилом учасники (засновники) не несуть відповідальності за зобов`язаннями приватного підприємства (якщо інше не встановлено статутом). У такому випадку приватне підприємство не є повним або командитним товариством чи товариством з додатковою відповідальністю, а відповідно до статті 84 Цивільного кодексу України в чинній редакції, яка встановлює вичерпний перелік підприємницьких товариств, таке підприємство може бути лише товариством з обмеженою відповідальністю або виробничим кооперативом (сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням).

Визначальною ознакою кооперативу є те, що один член кооперативу має лише один голос у вищому органі (абзац четвертий статті 4 Закону України "Про кооперацію", абзац перший частини третьої статті 4 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"), з можливістю мати у певних випадках додаткову кількість голосів (абзац другий частини третьої статті 4 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Отже, оскільки статутом приватного підприємства не встановлено, що один член (засновник, учасник) має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, то приватне підприємство не є кооперативом.

У зв`язку із цим господарський суд дійшов висновку, що Приватне підприємство «Львівський дистрибютор» за своєю правовою природою є товариством з обмеженою відповідальністю.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 № 916/2813/18 враховує, що в Державному класифікаторі України ДК 002:2004 "Класифікація організаційно-правових форм господарювання", затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 N 97 (далі - Класифікатор), приватне підприємство поіменовано окремою організаційно-правовою формою господарювання, однак вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абзацу другого розділу 1 (Вступ) Класифікатора об`єктом класифікації є, зокрема, визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб. Тобто Класифікатор самостійно не визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, а лише містить їх систематизований виклад, який має бути заснований на формах, визначених законодавством.

По суті заявлених позовних вимог.

Положеннями частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України). Об`єктом судового захисту відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Як встановлено судом, спір у справі виник у зв`язку з порушенням відповідачем-1 права позивача на звільнення з посади директора Приватного підприємства «Львівський дистрибютор» за власним бажанням на підставі поданої заяви.

Відповідно до положень частини 1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 Кодексу законів про працю України).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (речення перше частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України ).

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (пункт 4 частини першої статті 36 статті 21 Кодексу законів про працю України ), зокрема розірвання з цієї ініціативи трудового договору, укладеного на невизначений строк (стаття 38 статті 21 Кодексу законів про працю України).

Однак правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу товариства (директора), чи члена цього органу, якщо останній є колегіальним (дирекцією), з його власної ініціативи відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника, який не є виконавчим органом товариства або членом цього органу.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі N 510/456/17, від 8 листопада 2019 року у справі N 667/1/16, від 4 лютого 2020 року у справі N 915/540/16 (пункт 34), від 19 лютого 2020 року у справі N 145/166/18 (пункт 53), від 12 січня 2021 року у справі N 127/21764/17).

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 Цивільного кодексу України). Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (частина перша Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 12 січня 2010 року N 1-рп/2010 у справі N 1-2/2010).

Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства (частина перша статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб (речення перше частини другої статті 99 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач є одноосібним виконавчим органом товариства (директором), який згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наділений правом вчиняти дії від імені товариства.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили (частини перша та третя статті 38 Кодексу законів про працю України).

Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначений статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»

Водночас відповідно до положень частини 1 статті 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32 - 36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті.

Пунктом 4.7. статуту Приватного підприємства «Львівський дистрибютор» визначено: постійне керівництво діяльністю підприємства здійснює директор.

Директор підприємства призначається та звільняється з посади наказом засновника підприємства.

Суд, в межах розгляду даної справи, має дослідити порядок реалізації права на звільнення з посади директора Приватного підприємства «Львівський дистрибютор» з урахуванням суб`єктного складу учасників підприємства та положень статуту підприємтва.

Відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Застосування закону за аналогією закону допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону. Такі висновки наведені в пунктах 43-45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі N 909/337/19.

Водночас у пунктах 56-58 постанови від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду частково погодилась з висновком суду апеляційної інстанції стосовно можливості врегулювання положеннями статутів як нормативними актами порядку прийняття рішень за відсутності відповідного законодавчого регулювання, а також зауважила, що статут є актом, у якому закріплені локальні норми матеріального права, що врегульовують відносини, зокрема, стосовно управління юридичною особою. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на приписи частини першої статті 8 Цивільного кодексу України.

Беручи до уваги положення статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та положення пункту 4.7. статуту Приватного підприємства «Львівський дистрибютор», суд дійшов висновку що право позивача на звільнення з посади директора Приватного підприємства «Львівський дистрибютор» реалізовано належним чином у спосіб звернення до підприємства та засновника з проханням звільнити позивача з посади директора у визначений стороною строк.

Саме до компетенції засновника Приватного підприємства «Львівський дистрибютор» - ОСОБА_2 , з урахуванням положень статуту підприємства, належить вирішення питання звільнення з посади директора підприємства.

За юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19.

У судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18).

З огляду на те, що відповідачем-1 та третьою особою не вчинено жодних дій щодо звільнення позивача, право позивача на звільнення з посади директора з власної ініціативи порушено.

Відтак, вимога позивача про визнання у судовому порядку припиненими трудових відносини між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Львівський дистрибютор» з 24 липня 2023 року є ефективним та належним способом захисту порушеного права, а тому позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідно до положень статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державному реєстратору надано право зареєструвати зміну керівника (директора) на підставі відповідного рішення загальних зборів товариства.

Суд бере до уваги заперечення відповідача-2, викладені у відзиві на позовну заяву щодо порядку внесення відомостей державного реєстратора до Єдиного державного реєстру.

Зокрема, суд з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 15.03.2023 у справі № 127/27466/20, зауважує, що виключення відомостей про керівника (директора) товариства без заміни на нового / іншого керівника (директора) буде порушувати публічний порядок, адже згідно зі статутом керівник наділений багатьма повноваженнями, зокрема підписання податкової, статистичної та іншої звітності, платіжних та інших фінансових документів, здійснення від імені товариства будь-яких дій, які не суперечать чинному законодавству, тощо.

Відтак, обов`язком засновника - ОСОБА_2 , відповідно до положень чинного законодавства та статуту Приватного підприємства «Львівський дистрибютор» є прийняття рішення про призначення керівника підприємства (наказом засновника підприємства).

Однак, в цій частині суд керуються принципом диспозитивності господарського судочинства, відповідно до якого суд не може вийти за межі позовних вимог та принципом свободи підприємницької діяльності та вирішення питань управління господарським товариством.

Щодо покликання відповідача-2 на те, що суд не має права зобов`язувати орган державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії, суд зазначає наступне.

Позивач належним чином, відповідно до положень Закону та статуту реалізував своє право на звільнення, однак засновник підприємства не вчинив та не вчиняє жодних дій для реалізації права позивача на звільнення. Відтак, право позивача порушене та має бути відновлено. Позивач скористався правом на звернення до суду із позовом про захист порушеного права. Відповідач має право на підставі положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань» вчиняти реєстраційні дії на підставі рішення суду.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог повністю. Відповідач не спростував підставності позовних вимог належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами.

Судові витрати

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду у розмірі 5 368, 00 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи квитанцією №32528798800007552843 від 16.08.2023.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до положень частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на встановлені судом обставини порушення прав позивача відповідачем-1, суд дійшов висновку про покладення судових витрат позивача зі сплати судового збору повністю на відповідача-1, оскільки спір виник внаслідок бездіяльності відповідача-1.

Керуючись статтями 2, 12, 20, 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та Приватним підприємством «Львівський дистрибютор» (ідентифікаційний код юридичної особи 30162780, юридична адреса: 79000, Львівська область, місто Львів, площа Маланюка, будинок 3) з 24 липня 2023 року.

2. Зобов`язати Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 26526811, юридична адреса: 79040, Львів, вулиця Городоцька, будинок 299) вчинити реєстраційні дії щодо зміни відомостей про товариство, які містяться в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань виключити відомості про ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), як директора Приватного підприємства «Львівський дистрибютор».

3. Стягнути з Приватного підприємства «Львівський дистрибютор» (ідентифікаційний код юридичної особи 30162780, 79000, Львівська область, місто Львів, площа Маланюка, будинок 3) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 5 368, 00 грн сплаченого судового збору.

4. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені статтями 256,257 Господарського процесуального кодексу України

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 30.11.2023

Суддя Сухович Ю.О.