Постанова

від 29.11.2023 по справі 752/11404/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 752/11404/20 Головуючий у суді першої інстанції - Плахотнюк К.Г.

Номер провадження № 22-ц/824/11011/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Сукач О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 серпня 2022 року у справі за позовом першого заступника керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин 1 - Плюс», державного реєстратора комунального підприємства «Результат» Синявського Володимира Володимировича, державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Федорчука Володимира Віталійовича, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Джуринська Людмила Володимирівна, про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними договору купівлі-продажу,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року перший заступник керівника Голосіївської окружної прокуратури м. Києва, в інтересах Київської міської ради, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Магазин 1- Плюс», державного реєстратора КП «Результат» Синявського В.В., державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Федорчука В.В., ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними договору купівлі-продажу та з урахуванням заяви про зміну предмету позову (а.с.205-214, т.1), просив суд: скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення № 1/2, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1865618280000), проведену державним реєстратором КП «Результат» Синявським В.В. (запис про право власності № 32265115 від 03 липня 2019 року) на підставі рішення № 47640373 від 05 липня 2019 року; скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Магазин 1-Плюс» на нежитлове приміщення № 57а, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1865618280000), проведену державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Федорчуком В.В. (запис про право власності № 32995452 від 27 серпня 2019 року) на підставі рішення № 48430449 від 29 серпня 2019 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладений 24 вересня 2020 року між ТОВ «Магазин 1-Плюс» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 щодо нежитлового приміщення загальною площею 445,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 2002; скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на частки нежитлового приміщення № 57а за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1865618280000), проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. (запис про право власності № 38350364 від 24 вересня 2020 року) на підставі рішення № 54243107 від 24 вересня 2020 року; скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на частки нежитлового приміщення № 57а за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1865618280000), проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. (запис про право власності № 38350435 від 24 вересня 2020 року) на підставі рішення № 54243107 від 24 вересня 2020 року; здійснити розподіл судових витрат.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що Київською місцевою прокуратурою № 1 встановлено факт порушення інтересів держави, пов`язаний із незаконною реєстрацією права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , на який Київська міська рада належним чином не відреагувала, у зв`язку з чим наявні підстави для вжиття заходів прокурорського реагування в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Так, відповідно до рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» затверджено перелік об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно із переліком об`єктів наведених у додатку № 1 до вказаного рішення, до комунальної власності територіальної громади м. Києва віднесено житловий будинок по АДРЕСА_3 разом із вбудованими нежитловими приміщеннями.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації передано всі житлові будинки комунальної власності, що знаходяться в Голосіївському районі, в тому числі і житловий будинок на: АДРЕСА_1 разом із вбудованими нежитловими приміщеннями.

На підставі рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» та розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 лютого 2015 року №95 «Про організаційно-правові заходи реорганізації комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві «Розрахунковий центр «Голосієво», балансоутримувачем комунального майна територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, є комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва».

Актом прийому-передачі від 31 травня 2015 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» передано на баланс без проведення поточної технічної інвентаризації нерухоме майно, а саме нежилі приміщення площею за адресою: АДРЕСА_3 площею 891,5 кв.м.

Позивач вказував, що нежилі приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_3 є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста в особі Київської міської ради.

Нежитлове приміщення № 1 на І поверсі загальною площею 276,5 кв. м. належить на праві приватної власності ТОВ «Магазин № НОМЕР_1» згідно договору купівлі продажу від 28 червня 1996 року та нежитлове приміщення № 2, що розміщене на І поверсі загальною площею 146,5 кв. м. належить на праві приватної власності фізичній особі, що підтверджується інформацією КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», КП «КМРБТІ» та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із вищезазначеними власниками нежитлових приміщень по АДРЕСА_3 укладені договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 червня 2019 року у справі № 752/4549/18 за позовом першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №1, яке набрало законної сили, витребувано у ОСОБА_4 нежитлове приміщення № 9 (група приміщень з 1 по 29) площею 575 кв.м. по АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, оскільки спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння територіальної громади м. Києва поза його волею.

На виконання вказаного рішення суду 06 травня 2020 року відповідні відомості про реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомості за територіальною громадою м. Києва внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З метою проведення поточної технічної інвентаризації вказаного об`єкта нерухомості комунальної власності на замовлення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» КП «КМРБТІ» 21 лютого 2020 року виготовлено технічний паспорт на групу нежитлових приміщень АДРЕСА_4 загальною площею 445,7 кв.м.

Однак, Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією під час здійснення організаційно-правових дій щодо виконання рішення Голосіївського районного суду від 04 червня 2019 року справа № 752/4549/18 встановлено, що на сайті olx.ua розміщено оголошення щодо продажу за вищевказаною адресою нежитлового приміщення площею 450 кв.м., яке згідно розміщених на сайті фото відповідає приміщенням комунальної власності.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державним реєстратором КП «Результат» Синявським В.В., на підставі інвестиційного договору № 17 від 12 березня 2001 року, виданого КП житлового господарства Московського району м. Києва та акту приймання-передачі від 08 серпня 2001 року внесено відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення №1/2 по АДРЕСА_1 загальною площею 296,1 кв.м. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження (з відкриттям розділу), індексний номер: 47640373 від 05 липня 2019 року).

У подальшому право власності на вказані нежитлові приміщення зареєстровано державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Федорчуком В.В. за ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС» на підставі рішення Загальних зборів учасників № 1 від 19 серпня 2019 року, видавник ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС», засновник ОСОБА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження, індексний номер: 48430449 від 29 серпня 2019 року).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що загальна площа нежитлових приміщень № 1/2 по АДРЕСА_1 10 вересня 2019 року змінена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовською М.А. з 296,1 кв.м. на 445,7 кв.м. на підставі довідки від 04 вересня 2019 року та технічного паспорту № 2019-145 від 04 вересня 2019 року, виданого ТОВ «БТІ-Єврофасп».

16 березня 2020 року приватним нотаріусом КМНО Василенко О.А. змінено адресу вказаного об`єкта нерухомого майна, а саме нежитлові приміщення № 1/2 по АДРЕСА_1 змінено на нежитлові приміщення АДРЕСА_4 .

Прокурор вказував, що в подальшому, 24 вересня 2020 року між ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС», як продавцем та ОСОБА_1 , як покупцем-1 і ОСОБА_3 , як покупцем-2 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення в рівних частинах загальною площею 445, 7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (предмет договору), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2002.

Відповідно до п. 1.2. зазначеного договору, предмет договору належить продавцю на праві власності на підставі: рішення загальних зборів учасників ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС» № 1 від 19 серпня 2019 року; довідки виданої 17 грудня 2019 року ТОВ «БТ1-ЄВРОФАСП». Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро», м. Київ, реєстратор Федорчук В.В. за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1865618280000, номер запису про право власності: 32995452, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 204334477 від 16 березня 2020 року.

Прокурор вважає, що зазначена реєстрація права власності на нежитлові приміщення комунальної власності є незаконною, порушує інтереси територіальної громади м. Києва, а також інтереси держави.

Відповідно до інформації Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) встановлено, що будинок АДРЕСА_1 переданий до комунальної власності та знаходиться на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва». Інформація про прийняті рішення/розпорядження щодо приватизації нежитлових приміщень за вказаною адресою, в т.ч. укладення інвестиційних договорів) в Департаменті відсутня, та, відповідно, Департамент їх не здійснював (лист № 062/06/08-10714 від 12 грудня 2019 року).

Згідно інформації Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що в складі фондів «Фонд приватизації комунального майна Московського району м. Києва» за 1994 - 2001 роки та «Фонд приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва» за 2001 - 2010 роки, які знаходяться на зберіганні в архівному відділі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, немає на зберіганні інвестиційного договору, серія та номер 17, виданого 12 березня 2001 року між КП житлового господарства Московського району м. Києва та ОСОБА_2 щодо нежитлових приміщень № 1/2 по АДРЕСА_1 площею 445,7 кв.м. та/або 296,1 кв.м., а також акту приймання-передавання б/н від 08 серпня 2001 року інвестиційного договору, серія та номер 17 виданий 12 березня 2001 року, між КП житлового господарства Московського району м. Києва та ОСОБА_2 щодо нежитлових приміщень № І/2 по АДРЕСА_1 площею 445,7 кв.м. та/або 296,1 кв.м. (лист №100-19505 від 19 грудня 2019).

Відповідно до інформації КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» встановлено, що інформацією щодо укладання інвестиційного договору між КП житлового господарства Московського району міста Києва та ОСОБА_2 , а також підписання акту прийому-передачі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» не володіє (лист №100-19303 від 17 грудня 2019 року), а нежитлові приміщення № 9 (група приміщень з 1 по 29) площею 575 кв.м. по АДРЕСА_1 зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради на виконання рішення суду (лист №431/1656 від 18 травня 2020 року).

Оскільки дійсний власник майна, а саме Київська міська рада, рішень про відчуження спірного нерухомого майна не приймала, не було її волевиявлення на відчуження нерухоме майно по АДРЕСА_3 загальною площею 445,7 кв. м. та Київська міська рада не є стороною правочинів щодо відчуження майна, слід вважати, що будь-які інші особи, у тому числі відповідачі, у встановленому чинним законодавством порядку право власності на вказане комунальне майно не набули, а майно вибуло поза волею дійсного власника та розпорядника вказаного майна.

Нежитлове приміщення № 57а загальною площею 445,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради. Вказане майно в установленому порядку приватизаційної процедури не відчужувалося, право власності територіальної громади м. Києва в силу закону на вказане майно не припинялося.

Оскільки вказаний інвестиційний договір № 17 від 12 березня 2001 року, укладений між КП житлового господарства Московського району м. Києва та ОСОБА_2 , ніколи не існував, то останній є правочином, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним в силу ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, оскільки спрямований на незаконне заволодіння об`єктом комунальної власності.

Прокурор в позові вказував, що державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 здійснена на підставі нікчемного правочину, належним способом захисту прав територіальної громади у даному випадку є скасування державної реєстрації права.

ОСОБА_5 , як засновником ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС», пунктом 2 рішення загальних зборів №1 від 19 серпня 2019 року учасників ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС» внесено до статутного капіталу товариства нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення №1/2 по АДРЕСА_1 площею 296,1 кв.м.

Оскільки рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України, то до цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами).

З метою захисту прав територіальної громади підлягає скасуванню у судовому порядку державна реєстрація права власності ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС» на нежитлові приміщення №1/2 по АДРЕСА_1 , проведена державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Федорчуком В.В. (запис про право власності № 32995452 від 27 серпня 2019 року) на підставі рішення № 48430449 від 29 серпня 2019 року.

Збільшення площі нежитлових приміщень №1/2 по АДРЕСА_1 з 296,1 кв.м. на 445,7 кв.м. та внесення відповідних змін до реєстру на підставі довідки від 04 вересня 2019 року та технічного паспорту № 2019-145 від 04 вересня 2019 року, виданого ТОВ «БТІ-Єврофасп», також проведена незаконно, оскільки згідно інформації Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) вбачається, що Департамент не видавав, не реєстрував документів дозвільного/декларативного характеру, які б надавали право на виконання підготовчих/будівельних робіт та не приймав об`єкт будівництва в експлуатацію жодного дозвільного документа для проведення будівельних робіт по АДРЕСА_1 .

Відповідно до наданої балансоутримувачем спірного майна інформації вбачається, що в будинку АДРЕСА_1 загальна площа нежитлових приміщень становить 891,5 кв.м., з яких 423 кв.м. перебуває в приватній власності, а решта (545 кв.м.) в комунальній власності на підставі рішення суду про витребування майна. Жодних інших нежитлових приміщень в будинку по вказаній адресі не існує, тому фактично незаконна реєстрація права власності спрямована на відчуження комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Тому, позивач вважає, що у зв`язку з незаконною реєстрацією за ОСОБА_2 , ТОВ «Магазин 1-Плюс», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 права власності на комунальне майно, належним способом захисту прав територіальної громади є скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 , ТОВ «Магазин 1-Плюс», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на нежитлові приміщення.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 серпня 2022 року, з урахуванням ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року про виправлення описки, позовні вимоги першого заступника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Київської міської ради задоволено.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення № 1/2, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1865618280000), проведену державним реєстратором КП «Результат» Синявським В.В. (запис про право власності № 32265115 від 03 липня 2019 року) на підставі рішення № 47640373 від 05 липня 2019 року.

Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Магазин 1-Плюс» на нежитлове приміщення № 57а, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1865618280000), проведену державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Федорчуком В.В. (запис про право власності № 32995452 від 27 серпня 2019 року) на підставі рішення № 48430449 від 29 серпня 2019 року.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладений 24 вересня 2020 року між ТОВ «Магазин 1-Плюс» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 щодо нежитлового приміщення загальною площею 445,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Джуринською Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 2002.

Скасовано державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на частки нежитлового приміщення № 57а за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1865618280000), проведену приватним нотаріусом КМНО Джуринською Л.В. (запис про право власності № 38350364 від 24 вересня 2020 року) на підставі рішення № 54243107 від 24 вересня 2020 року.

Скасовано державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на частки нежитлового приміщення № 57а за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1865618280000), проведену приватним нотаріусом КМНО Джуринською Л.В. (запис про право власності № 38350435 від 24 вересня 2020 року) на підставі рішення № 54243107 від 24 вересня 2020 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ТОВ «Магазин 1-Плюс», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Голосіївської окружної прокуратури м. Києва понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 2 890, 25 грн. з кожного.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом не прийнято до уваги, що згідно ст. 4 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» в залежності від виду об`єкту їх передача з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України чи органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій.

Згідно ч. 5, 6 ст. 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача об`єктів з державної у комунальну власність оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.

Однак, Державний реєстр речових прав так і не містить інформації щодо наявності прав власності територіальної громади міста Києва на нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_1 на підставі акту приймання-передачі. Єдині наявні за цією адресою права володіння комунальної власності є дані щодо витребуваного майна у ОСОБА_4 (нежитлове приміщення № 9 площею 575 кв.м.), що внесено на підставі рішення суду по справі №752/4549/18.

Так, апелянт вважає, що відсутність у КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» інформації щодо інвестиційного договору та акту приймання-передачі від 08 серпня 2001 року не свідчить про не існування таких документів, а лише засвідчує відсутність таких документів у КП.

Крім іншого, ОСОБА_1 вказує, що до матеріалів справи долучена постанова про закриття кримінального провадження № 42017101010000261 від 07 листопада 2017 року, якою встановлено відсутність порушень щодо реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , а інвестиційний договір від 12 березня 2001 року та акт приймання-передачі від 08 серпня 2001 року дійсно були укладені і підтвердити чи спростувати їх законність не представилось можливим.

ОСОБА_1 також наголошує, що вона є добросовісним набувачем, оскільки на момент купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень ОСОБА_2 був законним власником таких приміщень, його право власності було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, а будь-які заходи забезпечення щодо спірного майна позивачем не вживались.

Отже, враховуючи можливу обачність та спроможність фізичної особи самостійно дізнатися інформації про нерухоме майно при його придбанні, а також з огляду відсутності жодних заборон в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, апелянт не знав та не міг знати про наявність спірних відносин щодо придбаного спірного нежитлового приміщення.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що прокурором обрано невірний спосіб захисту його порушеного права, оскільки, якщо на думку позивача майно вибуло з володіння держави поза волею власника, він мав би звернутись до суду із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 серпня 2022 року та прийняти нове, яким у позовних вимогах прокурора відмовити повністю. Стягнути з Голосіївської окружної прокуратури м. Києва на користь ОСОБА_1 суму судових витрат.

04 вересня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від заступника керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва, відповідно до якого прокурор не погоджується із доводами апеляційної скарги, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи, а тому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване нею рішення - без змін.

Так, позивач вказує, що після проведеної інвентаризації встановлено, що спірне нежитлове приміщення №57а є тотожним нежитловому приміщенню №9, яке рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 червня 2019 року у справі №752/4549/18 витребувано на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, а остання не вирішувала питання про передання спірних приміщень з комунальної власності на користь третіх осіб.

Прокурор вказує, відчуження комунального майна повинно було відбуватись в рамках приватизаційної процедури, а до ОСОБА_2 таке право перейшло на підставі нікчемного інвестиційного договору від 12 березня 2001 року, який порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння об`єктом комунальної власності. Відтак, й всі подальші правочини щодо передач у власність третіх осіб спірного нежитлового приміщення є незаконними.

Також у відзиві посилається на те, що дійсно у рамках кримінального провадження № 42017101010000261 слідчим виносилась постанова про закриття кримінального провадження за фактом неправомірних дій щодо захоплення нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , однак вказана постанова скасована прокуратурою як передчасна.

Крім того, в провадженні Голосіївського УП ГУНП в м. Києві перебуває кримінальне провадження №42020101010000082 від 05 травня 2020 року за фактом підроблення правовстановлюючих документів на нежитлові приміщення комунальної власності по АДРЕСА_1 . Досудове розслідування у вказаних кримінальних провадженнях триває.

Вказує, що апелянт набула права власності на спірне майно у вересні 2020 року, тоді як даний позов подано до суду 12 червня 2020 року та 19 червня 2020 року судом відкрито провадження. ОСОБА_1 не була позбавлена можливості у відкритому доступі до ЄДРСР перевірити чи не є спірний об`єкт нерухомого майна або сторона договору купівлі-продажу, предметом або стороною судового провадження. Тож, прокурор вважає, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем, а суспільний інтерес територіальної громади переважає над приватним інтересом особи.

При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_6 підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову з підстав та мотивів, зазначених в апеляційній скарзі.

Представник Київської міської ради - Друцька О.Г. та прокурор Вакулюк Д.С. заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт, не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. Вважають рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просили залишити його без змін.

Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» затверджено перелік об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва.

За даними додатку № 1 зазначеного вище рішення, до комунальної власності територіальної громади м. Києва віднесено житловий будинок по АДРЕСА_3 разом із вбудованими нежитловими приміщеннями.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації передано всі житлові будинки комунальної власності, що знаходяться в Голосіївському районі, в тому числі, і житловий будинок на: АДРЕСА_1 разом із вбудованими нежитловими приміщеннями (а.с.60-63, т.1).

На підставі рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» та розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 лютого 2015 року № 95 «Про організаційно-правові заходи реорганізації комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві «Розрахунковий центр «Голосієво», балансоутримувачем комунального майна територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, є комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» (а.с.64, т.1).

Актом прийому-передачі від 31 травня 2015 року Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» передано на баланс без проведення поточної технічної інвентаризації нерухоме майно, а саме нежилі приміщення площею за адресою: АДРЕСА_3 площею 891,5 кв.м.

Нежилі приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_3 є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста в особі Київської міської ради.

Нежитлове приміщення № 1 на І поверсі загальною площею 276,5 кв. м. належить на праві приватної власності ТОВ «Магазин № НОМЕР_1» згідно договору купівлі продажу від 28.06.1996 та нежитлове приміщення № 2, що розміщене на І поверсі загальною площею 146,5 кв. м. належить на праві приватної власності фізичній особі, що підтверджується інформацією КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», КП «КМРБТІ» та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із вищезазначеними власниками нежитлових приміщень по АДРЕСА_3 укладені договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 червня 2019 року у справі № 752/4549/18 за позовом першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №1, яке набрало законної сили, витребувано у ОСОБА_4 нежитлове приміщення № 9 (група приміщень з 1 по 29) площею 575 кв.м. по АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, оскільки спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння територіальної громади м. Києва поза його волею (а.с.31-36, т.1).

На виконання вказаного рішення суду 06 травня 2020 року відповідні відомості про реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомості за територіальною громадою м. Києва внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.19, т.1).

З метою проведення поточної технічної інвентаризації вказаного об`єкта нерухомості комунальної власності на замовлення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» КП «КМРБТІ» 21 лютого 2020 року виготовлено технічний паспорт на групу нежитлових приміщень АДРЕСА_4 загальною площею 445,7 кв.м. (а.с.72-77, т.1)

Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією під час здійснення організаційно-правових дій щодо виконання рішення Голосіївського районного суду від 04 червня 2019 року справа № 752/4549/18 встановлено, що на сайті olx.ua розміщено оголошення щодо продажу за вищевказаною адресою нежитлового приміщення площею 450 кв.м., яке згідно розміщених на сайті фото відповідає приміщенням комунальної власності (а.с.40, т.1).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державним реєстратором Комунального підприємства «Результат» Синявським В.В., на підставі інвестиційного договору №17 від 12 березня 2001 року, виданого Комунальним підприємством житлового господарства Московського району міста Києва та акту приймання-передачі від 08 серпня 2001 року внесено відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення № 1/2 по АДРЕСА_1 загальною площею 296,1 кв.м. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження (з відкриттям розділу), індексний номер: 47640373 від 05.07.2019) (а.с.29, т.1).

У подальшому право власності на вказані нежитлові приміщення зареєстровано державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро» Федорчуком В.В. за ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС» на підставі рішення Загальних зборів учасників № 1 від 19.08.2019, видавник ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС», засновник ОСОБА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження, індексний номер: 48430449 від 29.08.2019) (а.с.28, т.1).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що загальна площа нежитлових приміщень № 1/2 по АДРЕСА_1 10 вересня 2019 року змінена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовською М.А. з 296,1 кв.м. на 445,7 кв.м. на підставі довідки від 04.09.2019 та технічного паспорту № 2019-145 від 04.09.2019, виданого ТОВ «БТІ-Єврофасп» (а.с.27, т.1).

Також судом було встановлено, що 16 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О.А. змінено адресу вказаного об`єкта нерухомого майна, а саме нежитлові приміщення № 1/2 по АДРЕСА_1 змінено на нежитлові приміщення АДРЕСА_4 (а.с.28, т.1).

24 вересня 2020 року між ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС», як продавцем та ОСОБА_1 , як покупцем-1 і ОСОБА_3 , як покупцем-2 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення в рівних частинах загальною площею 445, 7 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (предмет договору), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2002.

Відповідно до п. 1.2. зазначеного договору, предмет договору належить продавцю на праві власності на підставі: рішення загальних зборів учасників ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС» № 1 від 19.08.2019 року; довідки виданої 17.12.2019 року ТОВ «БТ1-ЄВРОФАСП». Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором КП «Реєстраційне бюро», м. Київ, реєстратор Федорчук В.В. за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1865618280000, номер запису про право власності: 32995452, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 204334477 від 16.03.2020 року.

Відповідно до інформації Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) встановлено, що будинок АДРЕСА_1 переданий до комунальної власності та знаходиться на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва». Інформація про прийняті рішення/розпорядження щодо приватизації нежитлових приміщень за вказаною адресою, в т.ч. укладення інвестиційних договорів) в Департаменті відсутня, та, відповідно, Департамент їх не здійснював (лист № 062/06/08-10714 від 12.12.2019) (а.с.49-50, т.1).

Згідно інформації Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що в складі фондів «Фонд приватизації комунального майна Московського району м. Києва» за 1994 - 2001 роки та «Фонд приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва» за 2001 - 2010 роки, які знаходяться на зберіганні в архівному відділі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, немає на зберіганні інвестиційного договору, серія та номер 17, виданого 12.03.2001 року між Комунальним підприємством житлового господарства Московського району міста Києва та ОСОБА_2 щодо нежитлових приміщень № 1/2 по АДРЕСА_1 площею 445,7 кв.м. та/або 296,1 кв.м., а також акту приймання-передавання б/н від 08.08.2001 року інвестиційного договору, серія та номер 17 виданий 12.03.2001 року, між Комунальним підприємством житлового господарства Московського району міста Києва та ОСОБА_2 щодо нежитлових приміщень № І/2 по АДРЕСА_1 площею 445,7 кв.м. та/або 296,1 кв.м. (лист №100-19505 від 19.12.2019) (а.с.44, т.1).

Відповідно до інформації КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» встановлено, що інформацією щодо укладання інвестиційного договору між комунальним підприємством житлового господарства Московського району міста Києва та ОСОБА_2 , а також підписання акту прийому-передачі комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» не володіє (лист №100-19303 від 17.12.2019), а нежитлові приміщення № 9 (група приміщень з 1 по 29) площею 575 кв.м. по АДРЕСА_1 зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради на виконання рішення суду (лист №431/1656 від 18.05.2020).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що Київська міська рада, як дійсний власник майна, рішень про відчуження спірного нерухомого майна не приймала, не було її волевиявлення на відчуження нерухоме майно по АДРЕСА_3 загальною площею 445,7 кв. м. та Київська міська рада не є стороною правочинів щодо відчуження майна, будь-які інші особи, у тому числі відповідачі, у встановленому чинним законодавством порядку право власності на вказане комунальне майно не набули, а майно вибуло поза волею дійсного власника та розпорядника вказаного майна.

Судом було зазначено, що нежитлове приміщення № 57а загальною площею 445,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради. Вказане майно в установленому порядку приватизаційної процедури не відчужувалося, право власності територіальної громади м. Києва на вказане майно не припинялося.

Оскільки вказаний інвестиційний договір № 17 від 12 березня 2001 року, укладений між Комунальним підприємством житлового господарства Московського району міста Києва та ОСОБА_2 , відсутній, то суд виснував, що останній є правочином, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним в силу ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, оскільки спрямований на незаконне заволодіння об`єктом комунальної власності.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги позивача районний суд також зазначив, що державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 здійснена на підставі нікчемного правочину й належним способом захисту прав територіальної громади у даному випадку є скасування державної реєстрації права.

В оскаржуваному рішення вказано, що ОСОБА_5 , як засновником ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС», пунктом 2 рішення загальних зборів №1 від 19.08.2019 учасників ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС» внесено до статутного капіталу товариства нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення №1/2 по АДРЕСА_1 площею 296,1 кв.м. Оскільки рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України, то до цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами).

Суд першої інстанції вказав, що з метою захисту прав територіальної громади підлягає скасуванню у судовому порядку державна реєстрація права власності ТОВ «Магазин 1-ПЛЮС» на нежитлові приміщення №1/2 по АДРЕСА_1 , проведена державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Федорчуком В.В. (запис про право власності № 32995452 від 27.08.2019) на підставі рішення № 48430449 від 29.08.2019.

Крім того, районний суд виснував, що збільшення площі нежитлових приміщень №1/2 по АДРЕСА_1 з 296,1 кв.м. на 445,7 кв.м. та внесення відповідних змін до реєстру на підставі довідки від 04.09.2019 та технічного паспорту № 2019-145 від 04.09.2019, виданого ТОВ «БТІ-Єврофасп», також проведена незаконно, оскільки згідно інформації Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) вбачається, що Департамент не видавав, не реєстрував документів дозвільного/декларативного характеру, які б надавали право на виконання підготовчих/будівельних робіт та не приймав об`єкт будівництва в експлуатацію жодного дозвільного документа для проведення будівельних робіт по АДРЕСА_1 .

У зв`язку з незаконною реєстрацією за ОСОБА_2 та товариством права власності на комунальне майно, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав територіальної громади є скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 та товариства на нежитлові приміщення.

Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про задоволення позову не відповідає з огляду на наступне.

Статтею 41 Конституції Українивизначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 статті 92 Конституції України).

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 327 ЦК Україниу комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до частини першої статті 24 Господарського кодексу України управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб`єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно зі статтею 15 Житлового кодексу України виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад здійснюють управління житловим фондом місцевих рад, приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради, видають ордери на жиле приміщення.

Відповідно до статі 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, Київська міська рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 756/15538/15 (провадження № 61-18736сво18) зазначено, що: «віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору».

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже, є неефективними.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14), власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Таким чином, вимога позивача про витребування нерухомого майна є ефективним і достатнім способом захисту порушеного права, який забезпечує повністю відновлення порушеного права власника, у якого вибуло майно із володіння поза його волею, а отже, відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи.

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

У пункті 10.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) зазначено, що для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від наведених вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387, 388 ЦК України, що й повинно бути доведено в суді.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) скарзі, зазначено, що: "набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. […] У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. […] пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права".

Системний аналіз матеріалів справи дає підстави для висновку, що суд першої інстанції належним чином встановив факт того, що Київська міська рада, як дійсний власник майна, рішень про відчуження спірного нерухомого майна не приймала, не було її волевиявлення на відчуження нерухоме майно по АДРЕСА_3 загальною площею 445,7 кв. м. та Київська міська рада не є стороною правочинів щодо відчуження майна, будь-які інші особи, у тому числі відповідачі, у встановленому чинним законодавством порядку право власності на вказане комунальне майно не набули, а майно вибуло поза волею дійсного власника та розпорядника вказаного майна.

Матеріалами справи підтверджується факт того, що нежитлове приміщення № 57а загальною площею 445,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради. Вказане майно в установленому порядку приватизаційної процедури не відчужувалося, право власності територіальної громади м. Києва на вказане майно не припинялося.

Апеляційний суд також вважає правомірним висновок районного суду про те, що оскільки інвестиційний договір № 17 від 12 березня 2001 року, укладений між Комунальним підприємством житлового господарства Московського району міста Києва та ОСОБА_2 , відсутній, то останній є правочином, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним в силу ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, оскільки спрямований на незаконне заволодіння об`єктом комунальної власності.

Однак, при вирішені даного спору судом першої інстанції не було враховано положення закону, а також практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, зокрема, про те, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є не скасування державної реєстрації права власності відповідачів, а витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки майно вибуло поза волею дійсного власника майна. Тобто, суд першої інстанції мав застосувати в даних правовідносинах положення статей 387 - 388 ЦК України.

Районний суд не врахував, що в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, інші вимоги власника, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неналежними. За обставинами цієї справи належним способом захисту порушеного права Київської міської ради є звернення до суду з віндикаційним позовом, тому, апеляційний суд доходить висновку, що в задоволенні позову слід відмовити внаслідок обрання позивачем неналежного способу захисту.

Щодо зазначення позивачем відповідачами державного реєстратора КП «Результат» Синявського В.В., державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» Федорчука В.В., то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (Провадження № 12-31гс22).

Позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення не можуть бути звернені до державного реєстратора, якого позивач визначив співвідповідачем. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).

Тому у цій справі державний реєстратор КП «Результат» Синявський В.В., державний реєстратор КП «Реєстраційне бюро» Федорчук В.В., є неналежними відповідачами, у зв`язку з чим у задоволенні пред`явлених до них позовних вимогах необхідно було відмовити з цієї підстави.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 359/9857/20 (провадження № 61-6778св23).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та неодноразово підтримано Верховним Судом.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 , а також враховуючи, що апелянт сплатила за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 15 765 грн, то вказані судові витрати підлягають до стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 серпня 2022 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення.

У задоволенні позову першого заступника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин 1 - Плюс», державного реєстратора комунального підприємства «Результат» Синявського Володимира Володимировича, державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Федорчука Володимира Віталійовича, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсними договору купівлі-продажу, відмовити.

Стягнути з Голосіївської окружної прокуратури міста Києвана користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в розмірі 15765 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 04 грудня 2023 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв