Рішення

від 05.12.2023 по справі 369/5861/23

ЧЕРКАСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

369/5861/23

2/707/1332/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

05 грудня 2023 року Черкаський районний суд Черкаської області у складі

головуючого судді Морозова В.В.

при секретарі Швидкій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Боярської міської ради про визначення місця проживання дітей,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Боярської міської ради про визначення місця проживання дітей, у якій просить суд:

-визначити місцепроживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,разом збатьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявлені позовнівимоги обґрунтованотим,щопозивач із відповідачем перебувалиу зареєстрованомушлюбі з30квітня 2009року,який заочнимрішенням Києво-Святошинськогорайонного судуКиївської області,розірвано.Від даного шлюбу у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач вказує, що починаючи з 2014 року, діти проживають разом з позивачем. Відповідач проживала окремо від позивача та дітей в Автономній республіці Крим та Турецькій Республіці. З 2017 року діти зареєстровані за місцем проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, позивач стверджує, що він одноособово виховує дітей, діти перебувають на його повному забезпеченні, сам піклується про стан їх здоров`я, забезпечує їх усім необхідним для повноцінного та гармонійного розвитку дітей.

Крім того, позивач вказує, що будинок, в якому він зареєстрований та діти, належить йому на праві приватної власності на підставі договору дарування від 06 лютого 2017 року.

Зокрема, позивач вказує, що він має постійне місце роботи та працює на посаді слюсаря у ТОВ «МЕДГАЗМОНТАЖ».

При цьому, позивач зазначає, що 10 лютого 2022 року виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області було прийнято рішення № 8/85 про затвердження висновку щодо визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким визначено проживання дітей разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та затверджено висновок про визначення місця проживання дітей з батьком.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

У дане судове засідання позивач не з`явився, однак позивачем засобами поштового зв`язку надіслано до суду заяву про слухання справи за його відсутності, вимоги позовної заяви підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Представник третьоїособи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору:начальник службиу справахдітей Боярськоїміської радиТ.Слобоженко усудове засіданняне з`явилася,надіславши наофіційну електроннуадресу судуклопотання про слухання справи за її відсутності та просила суд прийняти рішення згідно вимог чинного законодавства.

Відповідач у судове засідання не з`явилася повторно, про час та дату слухання справи повідомлялася належним чином за адресою реєстрації місця проживання.

Факт неотримання відповідачем у справі кореспонденції, яка направлена судом з дотриманням вимог процесуального закону за належною адресою, суд вважає таким, що зумовлений не об`єктивними причинами, а є наслідком суб`єктивної поведінки відповідача.

Правом на подачу відзиву на позовну заяву у встановлений законом строк відповідач не скористалася.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом частини 1 статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що відповідач, повідомлялася належним чином про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилася у судове засідання та не подала відзив, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно з вимогами частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України закріплено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з позовної заяви, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 30 квітня 2009 року, було розірвано заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області 04 вересня 2020 року /а.с.14-15/.

Від даного шлюбу вони мають трьох дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження виданими повторно: серії НОМЕР_1 від 09 липня 2021 року, серії НОМЕР_2 від 09 липня 2021 року та серії НОМЕР_3 від 09 липня 2021 року /а.с. 9-11/.

Із копії договору дарування житлового будинку від 06 лютого 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського району Нікітенко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 141 встановлено, що ОСОБА_6 передав у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 18-20/.

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 79647381 від 06 лютого 2017 року встановлено, що за позивачем ОСОБА_1 на підставі договору дарування житлового будинку від 06 лютого 2017 року зареєстрованожитловий будинокзагальною площею 77,6 кв.м., в складі: житловий будинок літ. А, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410300:01:005:5077,за адресою: АДРЕСА_1 ;розмір частки: 1/1 /а.с. 17/.

З копії довідки виданої директором ТОВ «МЕДГАЗМОНТАЖ» Краснюковим В.В. № 0302-22 від 03 лютого 2022 року встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює слюсарем в ТОВ «МЕДГАЗМОНТАЖ» /а.с. 16/.

Служба у справах дітей Боярської міської ради, надала висновок про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якому зазначила, що Служба у справах дітей Боярської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з батьком ОСОБА_1 /а.с. 13/.

Рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області № 8/85 від 10 лютого 2022 року затверджено висновок Служби у справах дітей Боярської міської ради, щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 12/.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зчастинами другою,восьмою,дев`ятоюстатті 7СК Українисімейні відносиниможуть бутиврегульовані задомовленістю (договором)між їхучасниками.Регулювання сімейнихвідносин маєздійснюватися змаксимально можливимурахуванням інтересівдитини,непрацездатних членівсім`ї.Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Конвенція ООН про права дитини 1989, яка ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в статті 3 закріплює наступне - в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 18 та ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Законодавство України не містить жодних норм, які б наділили будь-якого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

За змістомстатті 160СК Українимісце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини 1 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах».

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Отже, визначаючи місце проживання малолітніх дітей з батьком, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків, суд при вирішенні спору надає першочергове значення саме найкращими інтересами дітей.

За змістом статті 19 СК України вбачається, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 в справі № 377/128/18 зазначено, що «тлумачення частини першої ст.161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 у справі № 402/428/16ц викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991, встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Забезпечення найкращих інтересів дитини виступає пріоритетним принципом і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 у справі № 357/17852/15-ц про визнання незаконним вивезення дитини, визначення місця її проживання, відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди.

Вирішуючи спір про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зокрема беручи до уваги матеріальний, житловий стан сторін, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, а також враховуючи те, що позивач є рідним батьком дітей, який є працездатним, має стабільний регулярний дохід, мешкає в належних для проживання та виховання дітей умовах, наполягає на реалізації свого права доглядати, утримувати та піклуватись дітьми, має можливість та бажання займатись їх вихованням та фактично протягом тривалого часу здійснює піклування над дітьми без матері, відповідача у справі, обставин, які б перешкоджали визначенню місця проживання дітей за вказаною адресою та передачі їх на виховання та утримання батьку не встановлено, суд з урахуванням думки представника служби у справах дітей, переслідуючи принцип найкращого забезпечення інтересів дітей, приходить до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей, залишивши їх для подальшого самостійного проживання разом з батьком.

Визначення на теперішній час місця проживання малолітніх дітей з батьком максимально відповідатиме найкращим інтересам дітей, сприятиме повноцінному їх вихованню та розвитку у звичному для них середовищі.

При цьому суд, визначаючи місце проживання малолітніх дітей з батьком, не позбавляє матір права та можливості особистого спілкування з дітьми, обов`язку брати участь у їх вихованні.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено, як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі, з наведених вище мотивів та підстав.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, ухвалюючи рішення, суд присуджує стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 073 гривні 60 копійок, які сплачено останнім при зверненні до суду з цим позовом.

На підставі наведеного, ст. 51 Конституції України, ст.ст. 19, 141, 157, 161 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Боярської міської ради про визначення місця проживання дітей задовольнити повністю.

Визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Черкаського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його перегляд та оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.

Суддя: В. В. Морозов