Рішення

від 06.12.2023 по справі 903/1051/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 грудня 2023 року Справа № 903/1051/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами

за позовом: Приватного підприємства «ЛІЧНОВ» (79049, місто Львів, проспект Червоної Калини, будинок 113/25, код ЄДРПОУ 30388540)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП-ІМПЕРІЯ» (43000, місто Луцьк, вулиця Шопена, будинок 22, код ЄДРПОУ 40384207)

про стягнення 65 208, 01 грн.

Встановив: Позивач Приватне підприємство «ЛІЧНОВ» звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП-ІМПЕРІЯ» та просить стягнути 65 208, 01 грн. безпідставно набутих коштів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП-ІМПЕРІЯ» направляло на адресу Приватного підприємства «ЛІЧНОВ» рахунки на оплату, які перевищують вартість наданих послуг, відображену в актах надання послуг, відтак доводить, що за позивачем обліковувалась передплата в порушення договору перевезення вантажів №01/21 від 04.01.2021.

Ухвалою суду від 11.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 11.10.2023 про відкриття провадження у справі, була отримана позивачем електронною поштою 12.10.2023, що підтверджується відміткою уповноваженого працівника відділу документального забезпечення та контролю суду та відповідачем 26.10.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення №0690207888873.

У відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач та відповідач про розгляд справи судом повідомлені належним чином.

В порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України відповідачу запропоновано подати суду відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати до суду; належно засвідчені копії Статуту, свідоцтва про державну реєстрацію, довідки органу статистики про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.

Будь-яких заяв чи клопотань по суті спору сторонами подано не було.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежності від обставин справи та з розгляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

04.01.2021 Між ПП «ЛІЧНОВ» (Замовник) та ТОВ «ДП-ІМПЕРІЯ» (Перевізник) та укладено договір перевезення вантажів №01/21 (а.с. 19-22).

Відповідно до пункту 1.1 договору, в порядку та на умовах визначених цим договором, Перевізник зобов`язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником (відправником) вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу вантажу), а замовник (відправник) зобов`язується сплачувати за перевезення вантажу плату.

Пунктом 4.1 договору визначено, що загальна сума даного договору складається із суми вартості усіх послуг, що зазначені в актах наданих послуг в рамках даного договору.

Згідно з п. 5.1. договору розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з розрахункового рахунку замовника на розрахунковий рахунок перевізника, протягом 10-ти (десяти) банківських днів після отримання від перевізника належним чином оформлених рахунка-фактури, акту наданих послуг, товарно-транспортної накладної з відміткою про отримання вантажу вантажоодержувачем, якщо в замовленнях на перевезення не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення.

Як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП-ІМПЕРІЯ» направляло Приватному підприємству «ЛІЧНОВ» наступні рахунки на оплату на суму 1 004 043, 62 грн. : №4 від 12 січня 2021 року на суму 20 238, 80 грн. (а.с. 23-46): №5 від 13 січня 2021 року на суму 34 371 грн.; №9 від 21 січня 2021 року на суму 32 509 грн.; №12 від 23 січня 2021 року на суму 34 165, 80 грн.; №13 від 22 січня 2021 року на суму 33 687 грн.; №15 від 25 січня 2021 року на суму 19 383, 80 грн.; №16 від 26 січня 2021 року на суму 26 201 грн.; №17 від 27 січня 2021 року на суму 19 178, 60 грн.; №19 від 28 січня 2021 року на суму 12 946, 60 грн.; №22 від 29 січня 2021 року на суму 18 373 грн.; №26 від 02 лютого 2021 року на суму 32 022, 60 грн.; №29 від 03 лютого 2021 року на суму 47 762, 20 грн.; №30 від 04 лютого 2021 року на суму 19 003, 80 грн; №33 від 05 лютого 2021 року на суму 38 600, 40 грн.; №57 від 24 лютого 2021 року на суму 30 400 грн.; №62 від 25 лютого 2021 року на суму 30 400 грн.; №65 від 26 лютого 2021 року на суму 60 800 грн.; №70 від 03 березня 2021 року на суму 57 000 грн; №74 від 05 березня 2021 року на суму 76 000 грн.; №82 від 11 березня 2021 року на суму 76 000 грн.; №86 від 16 березня 2021 року на суму 76 000 грн.; №92 від 18 березня 2021 року на суму 66 500 грн.; №127 від 30 березня 2021 року на суму 95 000 грн.; №133 від 02 квітня 2021 року на суму 47 500 грн.

Згідно вищевказаних рахунків на оплату, позивач сплатив відповідачу кошти за транспортні послуги з перевезення у розмірі 1 004 043, 62 грн., що підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказу коштів (а.с. 47-65): від 15 січня 2021 року у розмірі 54 609, 80 грн.; 26 січня 2021 року у розмірі 100 361, 80 грн.; 27 січня 2021 року у розмірі 19 383 грн.; 29 січня 2021 року у розмірі 12 946, 60 грн.; 29 січня 2021 року у розмірі 45 379, 60 грн.; 02 лютого 2021 року у розмірі 18 373 грн.; 03 лютого 2021 року у розмірі 32 022, 60 грн.; 05 лютого 2021 року у розмірі 66 766 грн; 09 лютого 2021 року у розмірі 38 600, 40 грн.; 24 лютого 2021 року у розмірі 30 400, 82 грн.; 25 лютого 2021 року у розмірі 30 400 грн; 26 лютого 2021 року у розмірі 60 800 грн; 03 березня 2021 року у розмірі 57 000 грн; 05 березня 2021 року у розмірі 76 000 грн; 11 березня 2021 року у розмірі 76 000 грн;17 березня 2021 року у розмірі 76 000 грн; 19 березня 2021 року у розмірі 66 500 грн; 30 березня 2021 року у розмірі 95 000 грн; 02 квітня 2021 року у розмірі 47 500 грн.

В подальшому на виконання умов договору №01/21 від 04.01.2021 ТОВ «ДП-ІМПЕРІЯ» надало ПП «ЛІЧНОВ» послуги на суму 938 835, 61 грн., що підтверджується наступними актами надання послуг (а.с. 66-106):

- 20 238, 80 грн. (акт надання послуг №2 від 12 січня 2021 року);

- 34 371 грн. (акт надання послуг №3 від 13 січня 2021 року);

- 32 509 грн. (акт надання послуг №9 від 21 січня 2021 року);

- 33 687 грн. (акт надання послуг №13 від 22 січня 2021 року);

- 34 165, 80 грн. (акт надання послуг №12 від 23 січня 2021 року);

- 19 383, 80 грн. (акт надання послуг №16 від 25 січня 2021 року);

- 26 201 грн. (акт надання послуг №17 від 26 січня 2021 року);

- 19 178, 60 грн. (акт надання послуг №18 від 27 січня 2021 року);

- 12 946 , 61 грн. (акт надання послуг №20 від 28 січня 2021 року);

- 18 373 грн. (акт надання послуг №24 від 29 січня 2021 року);

- 32 022, 60 грн. (акт надання послуг №5 від 02 лютого 2021 року);

- 47 762, 22 грн. (акт надання послуг №8 від 03 лютого 2021 року);

- 19 033, 80 грн. (акт надання послуг №10 від 04 лютого 2021 року);

- 38 600, 40 грн. (акт надання послуг №12 від 05 лютого 2021 року);

- 26 558, 21 грн. (акт надання послуг №42 від 24 лютого 2021 року);

- 32 094, 79 грн. (акт надання послуг №43 від 25 лютого 2021 року);

- 20 174, 20 грн. (акт надання послуг №46 від 26 лютого 2021 року);

- 13 809, 20 грн. (акт надання послуг №2 від 01 березня 2021 року);

- 19 797, 20 грн. (акт надання послуг №5 від 02 березня 2021 року);

- 25 908, 40 грн. (акт надання послуг №9 від 03 березня 2021 року);

- 13 094, 80 грн. (акт надання послуг №10 від 04 березня 2021 року);

- 26 497 , 40 грн. (акт надання послуг №12 від 05 березня 2021 року);

- 59 515, 61 грн. (акт надання послуг №17 від 10 березня 2021 року);

- 6 699, 40 грн. (акт надання послуг №22 від 11 березня 2021 року);

- 19 087, 40 грн. (акт надання послуг №23 від 12 березня 2021 року);

- 33 960, 60 грн. (акт надання послуг №24 від 15 березня 2021 року);

- 39 478, 20 грн. (акт надання послуг №26 від 16 березня 2021 року);

- 27 158, 60 грн. (акт надання послуг №30 від 17 березня 2021 року);

- 13 459, 60 грн. (акт надання послуг №32 від 18 березня 2021 року);

- 7 178, 20 грн. (акт надання послуг №33 від 19 березня 2021 року);

- 6 767, 80 грн. (акт надання послуг №34 від 20 березня 2021 року);

- 13 680 грн. (акт надання послуг №36 від 22 березня 2021 року);

- 6 254, 80 грн. (акт надання послуг №47 від 23 березня 2021 року);

- 6 608, 20 грн. (акт надання послуг №52 від 25 березня 2021 року);

- 6 604, 40 грн. (акт надання послуг №62 від 26 березня 2021 року);

- 32 953, 60 грн. (акт надання послуг №63 від 29 березня 2021 року);

- 32 771, 20 грн. (акт надання послуг №69 від 30 березня 2021 року);

- 20 398, 40 грн. (акт надання послуг №70 від 31 березня 2021 року);

- 12 771, 80 грн. (акт надання послуг №1 від 01 квітня 2021 року);

- 20 379, 40 грн. (акт надання послуг №11 від 06 квітня 2021 року);

- 6 790, 60 грн. (акт надання послуг №19 від 07 квітня 2021 року).

Як зазначає позивач у позовній заяві, починаючи з 08.04.2021 ТОВ «ДП-ІМПЕРІЯ» припинило надавати послуги ПП «ЛІЧНОВ» за укладеним договором №01/21 від 01.04.2021.

11.07.2023 ПП «ЛІЧНОВ» на адресу ТОВ «ДП-ІМПЕРІЯ» направило претензію з вимогою повернення безпідставно набутих коштів (а.с. 15-18), однак остання залишена відповідачем без належного реагування.

Отже, звертаючись до суду із позовом позивач доводить, що ним здійснено переплату коштів за транспортні послуги із перевезення вантажу поза межами договірних зобов`язань, які відповідач не повернув, відтак просить суд стягнути 65 208, 01 грн. безпідставно набутих відповідачем коштів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Відповідно до зазначеної статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019р. по справі №916/2927/17 та від 14.01.2019р. по справі №912/1188/17.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і норми глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

За змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов`язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Таким чином, слід зауважити, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України позивачем повинно бути доведено суду обставини отримання (утримання) відповідачем вказаних коштів без достатньої правової підстави або обставини того, що певна підстава набуття коштів припинилась.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях. Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №924/1338/19.

Як зазначено вище, між ПП «ЛІЧНОВ» та ТОВ «ДП-ІМПЕРІЯ» укладено договір перевезення вантажів №01/21 на виконання якого відповідачем були виставлені рахунки на оплату, а позивачем здійснювалась оплата за такими рахунками.

Наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для висновку про віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Так, сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором, зокрема переплата понад визначену в договорі суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі такого договору.

При цьому, набуття відповідачем, як однією зі сторін зобов`язання, коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, а саме - внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість послуг, які були надані, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Вказана позиція викладена Верховним Судом у постановах від 25.08.2022 у справі №903/357/21 та від 04.05.2022 у справі №903/359/21.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що загальна сума даного договору складається із суми вартості усіх послуг, що зазначені в актах наданих послуг в рамках даного договору.

Згідно з п. 5.1. договору розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з розрахункового рахунку замовника на розрахунковий рахунок перевізника, протягом 10-ти (десяти) банківських днів після отримання від перевізника належним чином оформлених рахунка-фактури, акту наданих послуг, товарно-транспортної накладної з відміткою про отримання вантажу вантажоодержувачем, якщо в замовленнях на перевезення не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення.

Судом встановлено, що відповідач направляв позивачу рахунки на оплату на суму 1 004 043, 62 грн., а позивач у свою чергу здійснив оплату рахунків на користь ТОВ «ДП-ІМПЕРІЯ» у розмірі 1 004 043, 62 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, рахунки на оплату №4 від 12.01.2021, №5 від 13.01.2021, №9 від 21.01.2021 року, №12 від 23.01.2021, №13 від 22.01.2021, №15 від 25.01.2021, №16 від 26.01.2021, №17 від 27.01.2021, №19 від 28.01.2021 , №22 від 29.01.2021 не місять посилання на договір, на виконання якого складені.

На виконання умов договору ТОВ «ДП-ІМПЕРІЯ» надало ПП «ЛІЧНОВ» послуги всього на суму 938 835,64 грн.

При цьому, суд встановив, що з 24.02.2021 рахунки на оплату виставлені відповідачем не відповідають вартості наданих позивачем послуг, відображеній в актах надання послуг.

Із урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що ТОВ «ДП-ІМПЕРІЯ» направляло ПП «ЛІЧНОВ» рахунки на оплату, які перевищують вартість наданих послуг, відображену в актах надання послуг, внаслідок чого за позивачем обліковувалась передплата.

Відтак, сплата ПП «ЛІЧНОВ» на користь ТОВ «ДП-ІМПЕРІЯ» грошових коштів у сумі 65 208, 01 грн. мала місце поза межами платежів, передбачених договором №01/21 від 04.01.2021.

Верховний Суд у постанові від 04.05.2022 у справі №903/359/21 вказав, що переплата понад визначену в договорі суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі такого договору.

Також слід врахувати, що у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 року у справі №903/357/21 зазначено, що набуття відповідачем, як однією зі сторін зобов`язання, коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, а саме - внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість послуг, які були надані, є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач надмірно перерахував ТОВ «ДП-ІМПЕРІЯ» грошові кошти в розмірі 65 208, 01 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до норм ст.ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 208 ЦК України унормовано, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу;

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Станом на день винесення судом рішення, відповідачем ТОВ «ДП-ІМПЕРІЯ» не надано доказів в підтвердження здійснення перерахування (повернення) на рахунок позивача надмірно отриманих коштів в сумі 65 208, 01 грн. в досудовому порядку, як і не надано будь-яких документів в підтвердження перерахування попередньо отриманих грошових коштів на рахунок ПП «ЛІЧНОВ» на час розгляду справи судом.

За таких обставин, виходячи з наявних в матеріалах справи документів, суд дійшов висновку щодо наявності підстав вважати, що грошові кошти в сумі 65 208, 01 грн. є такими, що набуті та збережені відповідачем без належної для цього правової підстави, а отже, правомірності та обґрунтованості вимог позивача про їх стягнення з відповідача згідно та на підставі положень ст. 1212 ЦК України.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи наведене, заявлені позовні вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 65 208, 01 грн. є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Крім цього, позивачем при подачі позову до суду заявлено до стягнення витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши подані заявником докази на підтвердження об`єму наданих послуг, встановив, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується доданими до позовної заяви доказами, а саме: договором про надання правової допомоги від 03.07.2023 № 03/07, додатковою угодою до договору №1 від 01.09.2023, актом надання послуг від 05.09.2023, платіжною інструкцією №576 від 29.09.2023.

Так, між Приватним підприємством «ЛІЧНОВ», в особі директора Лічнова Ігоря Сергійовича (клієнт) та адвокатом Добрянською Ольгою Дем`янівною (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги від 03.07.2023, згідно умов п. 2.1. якого, Адвокат зобов`язаний надати Клієнту правову допомогу та захищати його права та законні інтереси у правовідносинах, що виникли з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими юридичними особами, підприємствами, установами та організаціями (незалежно від форм власності),з фізичними особами-підприємцями, фізичними особами.

Відповідно до п. 2.5. договору, Адвокат наділений усіма процесуальними та іншими правами сторони (у тому числі з правом підпису та подачі до суду (першої, апеляційної та касаційної інстанцій) заперечень, заяв, клопотань, апеляційних та касаційних скарг на ухвали та рішення суду), в тому числі: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень суду, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, укладати мирові угоди, знайомитися з протоколом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду у апеляційній та касаційній інстанціях, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом, вчиняти усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти Клієнт, як сторона у справі, з правом протягом усього часу розгляду справи.

У п. 2.6. договору сторони погодили, що Адвокат наділений усіма правами щодо представництва інтересів Клієнта (з правом підпису) у органах державної влади та органах місцевого самоврядування, перед юридичними особами, підприємствами, установами та організаціями (незалежно від форм власності), фізичними особами-підприємцями, фізичними особами, зокрема, але не виключно: подавати претензії, заяви, скарги, клопотання; отримувати на них відповіді, копії документів.

У відповідності до п. 4.1., п. 4.2. договору сума гонорару, який виплачується Адвокату за послуги з надання правової допомоги буде погоджено сторонами окремо в Додатковій (-вих) угоді (-ах) до даного договору. Гонорар сплачується Клієнтом у безготівковій формі на умовах та в порядку визначеному сторонами в Додатковій угоді. Підтвердженням оплати є платіжне доручення.

Згідно до п. 1. Додаткової угоди №1 від 01.09.2023, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу з оплатою у фіксованому розмірі: написання позовної заяви про стягнення з ТОВ «ДП-ІМПЕРІЯ» безпідставно набутих коштів у розмірі 65 208, 01 грн. (вид послуги), 6000 грн. (вартість, без ПДВ, грн.).

Як вбачається із платіжної інструкції №576 від 29.09.2023 ПП «Лічнов» здійснило оплату адвокату Добрянській О.Д. наданих останньою послуг на суму 6000 грн. ( у призначенні платежу зазначено: оплата зг. Акту №1 від 05.09.2023, Без ПДВ).

Суд звертає увагу на висновок, зазначений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19. В абзацах другому та третьому пункту 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Враховуючи зазначене, та те, що відповідач не спростував обґрунтованість заявлених позивачем витрат на правову допомогу, суд вважає обґрунтованими та співмірними вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн, пов`язаних із розглядом справи №903/1051/23.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 130, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства обмеженою відповідальністю «ДП-ІМПЕРІЯ» (43000, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Шопена, буд. 22, код ЄДРПОУ 40384207) на користь Приватного підприємства «ЛІЧНОВ» (79049, м. Львів, про-т Червоної Калини, буд.113/25, код ЄДРПОУ 30388540) безпідставно набуті кошти у розмірі 65 208, 01 грн., 2684 грн. витрат пов`язаних з оплатою судового збору та 6 000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

СуддяДем`як В.М.