Рішення

від 04.12.2023 по справі 910/11974/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2023Справа № 910/11974/23Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, ідентифікаційний код 14282829)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛЮТ СЕРВІС.М" (02141, м. Київ, вул. Мишуги Олександра, буд. 9А, ідентифікаційний код 42227196)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача: овариство з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС" (69008, Запорізька область, місто Запоріжжя, Південне шосе, буд. 72, ідентифікаційний код 39641616)

про стягнення 3 245 258,71 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Фоменко А.В.

Від відповідача: не з`явився

Від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛЮТ СЕРВІС.М" про стягнення заборгованості у розмірі 3 245 258,71 грн за договором факторингу з регресом № МБ-Ф-MPL-2884 від 24.10.2019 та договором субпідряду № 3393 від 23.11.2020.

Одночасно з позовом було подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на транспортний засіб, що належать на праві власності ТОВ "АБСОЛЮТ СЕРВІС.М": легковий автомобіль марки: KIA К 5, номер: НОМЕР_1 , випуск: 2014, колір: сірий, дата реєстрації: 07.05.2021, VIN: НОМЕР_2 .

- заборони ТОВ "АБСОЛЮТ СЕРВІС.М" здійснювати будь-які дії, спрямовані на відчуження належного йому на праві власності рухомого майна легкового автомобіля марки: KIA К 5, номер: НОМЕР_1 , випуск: 2014, колір: сірий, дата реєстрації: 07.05.2021, VIN: НОМЕР_2 .

- заборони всім Сервісним центрам МВС України здійснювати дії щодо державної реєстрації (перереєстрації) прав власності на рухоме майно - транспортний засіб марки KIA К 5, номер: НОМЕР_1 , випуск: 2014, колір: сірий, дата реєстрації: 07.05.2021, VIN: НОМЕР_2 , що належить ТОВ "АБСОЛЮТ СЕРВІС.М".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 у задоволенні заяви Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/11974/23 здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі третьою, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС" та призначено підготовче засідання на 13.09.2023.

08.08.2023 засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції мотивована тим, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан. Отже у зв`язку з неможливістю прибуття у судове засідання під час дії воєнного стану з метою не допущення прав та законних інтересів позивача, останній просить суд проводити судові засідання в режимі відео конференції за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 у задоволенні заяви Акціонерне товариство "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" про участь у судовому засіданні 16.08.2023 на 12:25 год. в режимі відеоконференції у справі № 910/11974/23 відмовлено.

У засідання суду 13.09.2023 з`явився представник позивача.

Відповідач та третя особа участь своїх представників у засідання суду 13.09.2023 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 відкладено підготовче засідання на 02.10.2023 о 11:00.

14.09.2023 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у задоволенні заяви Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" про участь у судовому засіданні 02.10.2023 в режимі відеоконференції у справі № 910/11974/23 відмовлено.

У підготовчому засіданні 02.10.2023 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідач та третя особа участь своїх представників у засідання суду 02.10.2023 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.10.2023.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. на лікарняному, судове засідання, призначене на 25.10.2023 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 судове засідання призначено на 15.11.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 відкладено судове засідання на 04.12.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 04.12.2023 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач та третя особа участь своїх представників у засідання суду 04.12.2023 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

04.12.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.10.2019 між Акціонерним товариством "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" (далі - позивач, фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АБСОЛЮТ СЕРВІС.М" (далі - відповідач, клієнт) було укладено договір факторингу з регресом № МБ-Ф-МРЕ-2884 зі змінами та доповненнями до нього згідно додаткової угоди № 1 від 25.06.2020, додаткової угоди № 2 від 09.12.2020, додаткової угоди № 3 від 05.05.2021 та додаткової угоди № 4 від 22.02.2022.

В порядку та на умовах, визначених цим договором, вактор зобов`язався здійснювати факторингове фінансування Клієнта за плату на умовах факторингу з регресом (п. 1.1 договору).

У випадку прийняття фактором рішення про акцепт (прийняття) пропозиції клієнта про придбання права вимоги за відповідним реєстром, фактор перераховує грошові кошти клієнту двома частинами (п. 2.10 договору факторингу з регресом в редакції додаткової угоди № 4 від 22.02.2022):

- первісна сума перераховується в розмірі авансового платежу, розмір якого визначається в реєстрі;

- залишкова сума, як різниця між ловкою вартістю права вимоги та авансовим платежем, перераховується не пізніше 3 банківських днів, наступних за днем отримання від Боржника повної суми його заборгованості за відступлепим правом вимоги.

Відповідно до п.1.3 договору факторингу з регресом (в редакції додаткової угоди № 4 від 22.02.2022), право вимоги є відступлепим клієнтом (набутим фактором) з моменту перерахування фактором на поточний рахунок клієнта суми авансового платежу у розмірі, зазначеному в реєстрі, що вважається прийняттям (акцептом) фактором пропозиції клієнта набути права вимоги, які зазначені у відповідному реєстрі, на умовах, зазначених у такому реєстрі та передбачених договором факторингу з регресом.

Пунктом 1.5 договору факторингу з регресом встановлено, що внаслідок відступлення права вимоги фактор замінює клієнта як кредитора боржника, у?зв`язку з чим до фактора переходять відповідні права кредитора за Контрактом, включаючи права на отримання вартості майна (продукції)/виконаних робіт/ наданих робіт, суми будь-яких штрафних санкцій (неустойок, штрафів, пені) та суми інших платежів за Контрактом.

Разом із відступленням права вимоги на користь фактора відступаються всі інші права вимог клієнта до боржника, що випливають із контракту з ним, зокрема, але не виключно, право вигодонабувача за договорами страхування, права на забезпечення, що передане боржником за таким контрактом тощо (у разі їх наявності та можливості відступлення).

З метою належного виконання умов договору факторингу з регресом та безпосередньо здійснення факторингового фінансування, між фактором та ТОВ «АБСОЛЮТ СЕРВІС.М» були підписані відповідні реєстри, які є невід`ємною частиною договору факторингу з регресом, та містять умови придбання фактором права вимоги, за якими фактором було своєчасно та в повному обсязі перераховано клієнту авансові платежі.

23.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБСОЛЮТ СЕРВІС.М" (далі - відповідач, субпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС" (далі - третя особа, генпідрядник) було укладено договір субпідряду № 3393 на технічне обслуговування і ремонт.

Також між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБСОЛЮТ СЕРВІС.М" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС" було укладено низку додаткових угод, зокрема, додаткову угоду №1 від 03.12.2020, додаткову угоду № 15 від 03.11.2021, додаткову угоду № 16 від 07.12.2021, додаткову угоду № 17 від 04.01.2022, додаткову угоду №19 від 03.02.2021.

Згідно п. 2.1 договору № 3393 субпідрядник зобов`язався виконати визначені умовами договору ремонтні роботи (далі - роботи), а генпідрядник відповідно п. 2.2 договору № 3393 зобов`язався надати субпідряднику об`єкти замовника для виконання робіт, прийняти та оплатити роботи на умовах, передбачених контрактом.

У разі порушення зобов`язання боржником (або будь-якої його частини), боржник і клієнт відповідають перед фактором як солідарні боржники, що означає право фактора вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі як від боржника і клієнта разом, так і від кожного з них окремо (п. 3.4 договору факторингу з регресом в редакції додаткової угоди № 4 від 22.02.2022).

Моментом, з якого клієнт набуває статус поручителя за виконання зобов`язання боржника, є момент перерахування фактором клієнту суми авансового платежу (п. 3.5 договору факторингу з регресом в редакції додаткової угоди № 4 від 22.02.2022).

Пунктом 3 реєстрів встановлено, що сторони підписанням реєстру домовились що клієнт виступає поручителем перед фактором за виконання боржниками, зазначеними в п. 1 реєстру, зобов`язань по сплаті грошових коштів за правами вимоги, які визначені в п. І реєстру, в сумі несплаченої вартості прав вимог згідно п. 3 договору факторингу з регресом.

Пунктом 3.6 договору факторингу з регресом (в редакції додаткової угоди № 4 від 22.02.2022) встановлено, що у разі порушення зобов`язання боржником, клієнт зобов`язаний не пізніше першого банківського дня після спливу періоду очікування виконати зобов`язання, незалежно від факту направлення фактором відповідної вимоги. Фактор не зобов`язаний підтверджувати яким-би то не було чином факт невиконання Зобов`язання боржником. Порушення зобов`язання боржником буде достатньою для клієнта підставою виконати зобов`язання без будь-яких застережень, умов чи вимог до фактора про надання додаткової інформації чи документів. Моментом пред`явлення вимоги фактора вважається момент порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до п.5.1. договору № 3393 оплата за виконані роботи здійснюється протягом строку, вказаного у специфікації.

Субпідрядник виконав взяті на себе зобов`язання за договором № 3393, та виконав роботи для генпідрядника, що підтверджується рахунками на оплату № 147, 149, 173, 174 та 212 та актами виконаних робіт № 147, 149, 173, 174 та 212 на загальну суму 3 245 258,71 грн.

В подальшому сторони змінили строки оплати додатковими угодами до договору № 3393, зокрема, додатковою угодою № 15 від 03.11.2021 встановлено, що оплата за рахунками №147 і №149 від 31.10.2021 проводиться у строк 119 календарних днів від дати підписання даної додаткової угоди. Додатковою угодою №16 від 07.12.2021 встановлено, що оплата за рахунками №№173 і 174 від 30.11.2021 проводиться у строк 119 календарних днів від дати підписання даної додаткової угоди. Додатковою угодою №17 від 04.01.2022 встановлено, що оплата за рахунком №212 від 31.12.2021 проводиться у строк 119 календарних днів від дати підписання даної додаткової угоди.

Авансові платежі, відповідно до реєстрів були перераховані фактором на рахунок клієнта у повному обсязі. Сплата авансових платежів на загальну суму 3 082 995,77 грн підтверджується меморіальними ордерами.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що до AT «ПУМБ» перейшли права кредитора за договором підряду № 3393 від 23.11.2020 року за відповідними актами виконаних робіт №№147, 149, 173, 174, 212 на загальну суму 3 245 258,71 гривень, включаючи права на отримання вартості майна (продукції)/виконаних робіт/ наданих робіт, суми будь-яких штрафних санкцій (неустойок, штрафів, пені) та суми інших платежів за контрактом, за вищесказаними первинними документами: актами приймання виконаних підрядних робіт та рахунками на оплату.

Позивачем було надіслано відповідачу вимогу вих. № КПО-61.1.3.2/198 від 16 листопада 2022 року про погашення заборгованості за договором факторингу з регресом № МБ-Ф-МРL-2884 від 24.10.2019 та договором підряду № 3393 від 23.11.2020 року, в якій вимагав негайно виконати порушені зобов`язання у порядку поруки. Докази надіслання містяться в матеріалах справи.

Однак, вимога фактора про необхідність виконання зобов`язання в порядку поруки не була виконана відповідачем.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 3 245 258,71 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до п.1.3 договору факторингу з регресом (в редакції додаткової угоди № 4 від 22.02.2022 р.), право вимоги є відступленим клієнтом (набутим фактором) з моменту перерахування фактором на поточний рахунок клієнта суми авансового платежу у розмірі, зазначеному в реєстрі, що вважається прийняттям (акцептом) фактором пропозиції клієнта набути права вимоги, які зазначені у відповідному реєстрі, на умовах, зазначених у такому реєстрі та передбачених договором факторингу з регресом.

Між позивачем та відповідачем були підписані відповідні реєстри, які є невід`ємною частиною договору факторингу з регресом, та містять умови придбання фактором права вимоги, за якими фактором було своєчасно та в повному обсязі перераховано клієнту авансові платежі, а клієнтом відступлені фактору права вимоги за договором підряду № 3393 від 03.12.2020 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБСОЛЮТ СЕРВІС.М" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС".

Судом встановлено, що авансові платежі, відповідно до реєстрів, були перераховані фактором на рахунок клієнта у повному обсязі.

Отже, сплата авансових платежів засвідчила акцепт (прийняття) фактором пропозиції клієнта про придбання зазначених у реєстрах №21 від 09.11.2021, №22 від 07.12.2021, №23 від 06.01.2022 прав вимоги до боржника по контракту.

У пункті 5 реєстрів №№21,22,23 зазначено, що клієнт підтверджує, що на дату підписання реєстру боржниками одержаний товар/прийняті роботи від клієнта на вартість прав вимог, а також у боржників відсутні будь-які претензії до клієнта стосовно строків, кількості і якості поставлених товарі в/продукції/робіт.

Таким чином, до AT «ПУМБ» перейшли права кредитора за договором підряду № 3393 від 23.11.2020 року за відповідними актами виконаних робіт №№147, 149, 173, 174, 212 на загальну суму 3 245 258,71 гривень, включаючи права на отримання вартості майна (продукції)/виконаних робіт/наданих робіт, суми будь-яких штрафних санкцій (неустойок, штрафів, пені) та суми інших платежів за контрактом, за актами приймання виконаних підрядних робіт та рахунками на оплату.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 Цивільного кодексу України).

Відповідно до загальної теорії цивільного права суб`єктами зобов`язання є управомочена особа (кредитор) та зобов`язана сторона (боржник). Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати від боржника виконання певної дії або утримання від неї, а боржник - це особа, на яку покладений обов`язок вчинити таку дію. Суб`єктивне право, яке належить управомоченій стороні у зобов`язані є правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок сторони є боргом.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за своєю правовою суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним. Змістом договору передбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов`язання зі збереженням решти елементів зобов`язальних правовідносин за плату, і не передбачається надання послуг із фінансування під відступлення права грошової вимоги. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Так, відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

За змістом статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до п. 3.5 договору факторингу з регресом в редакції додаткової угоди № 4 від 22.02.2022 моментом, з якого клієнт набуває статус поручителя за виконання зобов`язання боржника, є момент перерахування фактором клієнту суми авансового платежу.

Відповідно до розділу 1 додатку 1 до договору факторингу з регресом «Період очікування» - це строк протягом 30 календарних днів, перебіг якого розпочинається з наступного календарного дня після настання терміну платежу за контрактом та спливає на тридцятий календарний день з моменту настання терміну платежу за контрактом. Протягом Періоду очікування Фактор не має права пред`являти до клієнта вимоги щодо виконання зобов`язань Клієнта у порядку поруки, передбаченої ст. 3 договору факторингу з регресом.

Таким чино, період очікування в 30 календарних днів з дня платежу за контрактом закінчився у наступні строки:

- 119 календарних днів від дати підписання додаткової угоди №15 від 03.11.2021 сплинули 02.03.2022, відповідно 30 денний період очікування після вказаної дати закінчився 01.04.2022;

- 119 календарних днів від дати підписання додаткової угоди № 16 від 07.12.2021 сплинули 05.04.2022, відповідно 30 денний період очікування після вказаної дати закінчився 05.05.2022;

- 119 календарних днів віддати підписання додаткової угоди №17 від 04.01.2022 сплинули 03.05.2022, відповідно 30 денний період очікування після вказаної дати закінчився 02.06.2022.

Пунктом 3.6 договору факторингу з регресом (в редакції Додаткової угоди № 4 від 22.02.2022) встановлено, що у разі порушення зобов`язання боржником, клієнт зобов`язаний не пізніше першого банківського дня після спливу періоду очікування виконати зобов`язання, незалежно від факту направлення фактором відповідної вимоги. Фактор не зобов`язаний підтверджувати яким-би то не було чином факт невиконання зобов`язання боржником. Порушення зобов`язання боржником буде достатньою для клієнта підставою виконати зобов`язання без будь-яких застережень, умов чи вимог до фактора про надання додаткової інформації чи документів. Моментом пред`явлення вимоги фактора вважається момент порушення зобов`язання боржником.

Однак, в порушення умов п. 3.6 договору факторингу з регресом, ТОВ «АБСОЛЮТ СЕРВІС.М» не виконано обов`язку щодо необхідності виконання порушеного боржником зобов`язання у порядку поруки.

Крім того, позивачем було надіслано відповідачу вимогу вих. № КПО-61.1.3.2/198 від 16 листопада 2022 року про погашення заборгованості за договором факторингу з регресом № МБ-Ф-МРL-2884 від 24.10.2019 та договором підряду № 3393 від 23.11.2020 року, в якій вимагав негайно виконати порушені зобов`язання у порядку поруки. Докази надіслання містяться в матеріалах справи.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, вимога фактора про необхідність виконання зобов`язання в порядку поруки не була виконана відповідачем.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині повернення кредитних коштів, підтверджені матеріалами справи і не спростовані учасниками справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором факторингу з регресом № МБ-Ф-МРL-2884 від 24.10.2019 та договором субпідряду № 3393 від 23.11.2020 року у розмірі 3 245 258,71 грн.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛЮТ СЕРВІС.М" (02141, м. Київ, вул. Мишуги Олександра, буд. 9А, ідентифікаційний код 42227196) на користь Акціонерного товариства "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, ідентифікаційний код 14282829) заборгованість у розмірі 3 245 258 (три мільйони двісті сорок п`ять двісті п`ятдесят вісім) грн 71 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 48 678 (сорок вісім тисяч шістсот сімдесят вісім) грн 88 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 06.12.2023

Суддя І.О. Андреїшина