Постанова

від 01.12.2023 по справі 698/221/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2023 року

м. Черкаси

Справа № 698/221/23Провадження № 22-ц/821/1547/23категорія: 302010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Бородійчука В.Г., Карпенко О. В.,

секретаря - Мунтян К. С., Ярошенка Б. М.,

учасники справи:

позивач Перший заступник керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на заочне рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 26 липня 2023 року у справі за позовом Першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації, у складі головуючої судді Лазаренка В. В.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року Перший заступник керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області звернувся в суд в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області з позовом до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 , будучи громадянкою Російської Федерації, відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом 12.12.2019 № 2007 набула право власності на частину земельної ділянки площею 2,2922 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7122284000:03:002:0311 в адміністративних межах Новоселицької сільської ради Катеринопільського району Черкаської області (на даний час територія Катеринопільської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області).

Вказана земельна ділянка належала померлому ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР № 085663, виданого Катеринопільським районним відділом земельних ресурсів 23.08.2006 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 11-06-787-00016.

Право власності ОСОБА_3 на частку земельної ділянки площею 2,2922 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7122284000:03:002:0311 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.12.2019.

Зазначає, що оскільки відповідачка є громадянкою російської федерації, а земельна ділянка, яку вона успадкувала відноситься до земель сільськогосподарського призначення, тому вона повинна була відчужити вказану земельну ділянку протягом року.

Проте в порушення вимог ч. 4 ст. 81 та ст. 145 Земельного кодексу України протягом року відповідачка не здійснила відчуження земельної ділянки, отриманої у спадок, тому є підстави для її конфіскації за рішенням суду.

Щодо підстав для представництва прокуратурою інтересів держави зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області є уповноваженим органом щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності та в даному випадку, з урахуванням ч. ч. 2, 4 ст. 145 ЗК України, наділений повноваженнями на звернення до суду із позовом про конфіскацію земельної ділянки.

Вказує, що Звенигородською окружною прокуратурою 04.01.2023 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, як уповноваженого органу, скеровано лист № 50/1-4вих-23 про надання інформації щодо вжитих заходів з метою захисту інтересів держави у даному випадку, у тому числі в судовому порядку.

Листом від 24.01.2023 № 10-23-0.4-19/90-23 Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повідомило, що ним не вживалися заходи щодо відчуження даної земельної ділянки, оскільки йому не було відомо про даний факт. Водночас, в листі зазначено, що Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області не має змоги звернутися із відповідною заявою до суду у зв`язку із відсутністю коштів для сплати судового збору.

Вважає, що викладені в листі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області причини не є поважними, свідчать про бездіяльність уповноваженого на захист інтересів держави органу та є підставою для подачі позову прокуратурою.

Прокурор просив суд припинити право власності ОСОБА_1 на частку земельної ділянки площею 2,2922 га, кадастровий номер 7122284000:03:002:0311, розташованої на території Катеринопільської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області (раніше в адміністративних межах Новоселицької сільської ради Катеринопільського району Черкаської області), зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.12.2019 за № 34613475, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1985631571222, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області. Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Вечірко Н. В. (індексний номер 50186471) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_1 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку та стягнути з відповідача судовий збір сплачений при подачі позову.

До розглядусправи посуті Прокурорподав клопотанняпро зменшенняпозовних вимог,а самевідмовився відпозовної вимогипро скасуваннярішення продержавну реєстраціюречового правана нерухомемайно,у даномупозові підтримаводну вимогупро примусовеприпинення прававласності наземельну ділянкушляхом їїконфіскації.Крім того,просив судповернути Черкаськійобласній прокуратурісудовий збірза однувимогу немайновогохарактеру урозмірі 2684грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 26 липня 2023 року позов задоволено частково.

Припинено право власності ОСОБА_1 на частку земельної ділянки площею 2,2922 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7122284000:03:002:0311, розташованої на території Катеринопільської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області (раніше в адміністративних межах Новоселицької сільської ради Катеринопільського району Черкаської області), зареєстрованої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.12.2019 за № 34613475, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1985631571222, шляхом її примусового відчуження з поверненням ОСОБА_1 виручених коштів, із вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2684 грн.

Рішення мотивовано тим, що оскільки відповідачу ОСОБА_1 громадянці Російської Федерації, на праві приватної власності належить частка земельної ділянки, отриманої нею у спадок та добровільно, упродовж встановленого законодавством України річного строку, нею не відчуженої, а тому право власності відповідачки на земельну ділянку підлягає примусовому припиненню, шляхом примусового відчуження земельної ділянки з поверненням виручених коштів, з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна, як передбачено ст. 348 ЦК України, ст.140, 145 ЗК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі, поданій 25 серпня 2023 року, Прокуратура Черкаської області просила суд рішення Катеринопільського районногосуду Черкаськоїобласті від26липня 2023рокузмінити, зазначивши у його резолютивній частині: «Припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 7122284000:03:002:0311, площею 2,2922 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Катеринопільської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області (раніше в адміністративних межах Новоселицької сільської ради Катеринопільського району Черкаської області), право на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.12.2019 за № 34613475, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1985631571222, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області».

Вважає, що рішення суду ухвалене при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 упродовж року, з часу переходу права власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки, з 12.12.2019, її не відчужила, тому право власності на зазначену земельну ділянку слід припинити примусово.

Натомість, Катеринопільським районним судом не взято до уваги норми ч. ч. 2, 4 ст. 145 ЗК України та помилково застосовано до вказаних правовідносин такий спосіб примусового припинення права власності, як примусове відчуження земельної ділянки, який не передбачений нормою закону, що діє на час вирішення справи.

Зазначає, що іншого порядку припинення права власності на земельну ділянку особи, якщо земельна ділянка не може належати їй на праві власності, окрім пред`явлення органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель позову про конфіскацію цієї земельної ділянки законодавцем не встановлено.

Вважає, що конфіскація у власність держави спірної земельної ділянки, яка незаконно використовується іноземним громадянином є ефективним, належним та законним порядком захисту порушених прав держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, як уповноваженого органу на здійснення функцій держави. Зазначений спосіб чітко визначений ч. 4 ст. 145 ЗК України.

Проте, суд першої інстанції, при ухваленні рішення, не вірно визначив спосіб примусового припинення права власності на спірну земельну ділянку, застосувавши правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладену у постанові від 23.01.2018 у справі № 513/444/15, яка прийнята на підставі норм права, які на час розгляду цієї справи є зміненими.

Крім того, судом першої інстанції у резолютивній частині рішення не зазначено уповноваженого органу державної влади, на користь якого необхідно конфіскувати спірну земельну ділянку, хоча суд дійшов висновку, що ГУ Держгеокадастру у Черкаській області у спірних правовідносинах є належним позивачем, якому належить право вимоги.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Листом від 16.01.2023 № 41/6 Служба Безпеки України повідомила Звенигородську окружну прокуратуру про ряд земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території Звенигородського району, якими в порушення норм ЗК України протиправно володіють громадяни рф, зокрема з наступними кадастровими номерами 1/2 частини земельної ділянки № 7122284000:03:002:0311, розташованої за межами с. Новоселиця колишнього Катеринопільського району, власник гр. РФ ОСОБА_1 (а.с. 19).

Як вбачається із Свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.12.2019, ОСОБА_1 успадкувала після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкове майно, на право власності 1/2 частку земельної ділянки площею 2,2922 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в адміністративних межах Новоселицької сільської ради Катеринопільського району Черкаської області та належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР № 085663, кадастровий номер земельної ділянки 7122284000:03:002:0311, виданого Катеринопільським районним відділом земельних ресурсів 23.08.2006 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 11-06-787-00016 (а.с. 8).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.03.2023 за № 324972457 вбачається, що власником на 1/2 частку земельної ділянки є ОСОБА_1 та власником на 1/2 частку земельної ділянки є ОСОБА_4 (7).

Відповідно до наданої інформації Управлінням Державної міграційної служби України в Черкаській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно даних відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС у Черкаській області зареєстрованою/знятою з реєстрації не значиться.

УДМС у Черкаській області ОСОБА_1 паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон, посвідкою на постійне/тимчасове проживання в Україні не документована, з питань оформлення дозволу на імміграцію в Україні не зверталась (а.с. 18).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвесад проти Болгарії від 22 січня2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Перевіряючи правомірність звернення прокуратури до суду із даним позовом, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Так, п. 2 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17 та від 08.02.2019 №915/20/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести, крім наведеного, підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

У даній справі, прокурор зазначав, що підставою для представництва інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру є те, що ОСОБА_1 , будучи іноземним громадянином та набувши у власність в порядку спадкування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, порушила визначену ст. 13, 14, 41 Конституції України і ст. 80, 81, 145 ЗК України процедуру використання спірної земельної ділянки, не відчуживши її упродовж року після набуття права власності.

На підтвердження зазначених обставин, Звенигородською окружною прокуратурою 04.01.2023 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, як уповноваженого органу, скеровано лист № 50/1-4вих-23 про надання інформації чи було відомо ГУ Держгеокадастру в Черкаській області про факти перебування у власності громадян ФР земельних ділянок сільськогосподарського призначення та які заходи вживались, з метою захисту інтересів держави у даному випадку, у тому числі в судовому порядку (а.с. 13-14).

Листом від 24.01.2023 № 10-23-0.4-19/90-23 Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повідомило, що ним не вживалися заходи щодо відчуження даної земельної ділянки, оскільки йому не було відомо про даний факт. Водночас, в листі зазначено, що ГУ Держгеокадастру в Черкаській області не має змоги звернутися із відповідною заявою до суду у зв`язку із відсутністю коштів для сплати судового збору (а.с. 15).

Листом від 16.01.2023 № 41/6 Служба Безпеки України повідомила Звенигородську окружну прокуратуру про ряд земельних ділянок сільськогосподарського призначення розташованих на території Звенигородського району, якими в порушення норм ЗК України протиправно володіють громадяни рф, зокрема з наступними кадастровими номерами 1/2 частини земельної ділянки № 7122284000:03:002:0311, розташованої за межами с. Новоселиця колишнього Катеринопільського району, власник гр. РФ ОСОБА_1 (а.с. 19).

27.03.2023 перший заступник керівника Звенигородської окружної прокуратури направив начальнику ГУ Держгеокадастру у Черкаській області лист за № 50-746 вих23, в якому повідомив про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді шляхом звернення до суду з позовними заявами в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, зокрема ОСОБА_1 про конфіскацію у власність держави земельних ділянок (а.с. 22-23).

Враховуючи викладене, наявні підстави, що визначені ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» для пред`явлення цього позову Звенигородською окружною прокуратурою.

Відповідно до ст. 3 ЗК України суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею - земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Конституція України (ст. 13) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено ЗК України.

Частиною 5 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава (ч. 1 ст. 130 ЗК України).

Суб`єктами права приватної власності на землю відповідно до ст. 80 ЗК України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте, з урахуванням змісту ч. 2 ст. 81 та інших норм ЗК України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Згідно ч. 3 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

За змістом ч. 4 ст. 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації таких прав.

Відповідно до вимог п.п. «д, е» ч. 1 ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: конфіскація за рішенням суду: не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку у відповідності до п.п. «в» ч. 1 ст. 143 ЗК України здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду (ч. ч. 1, 2 ст. 145 ЗК України - в редакції Закону № 552-IX від 31.03.2020, чинній на час звернення з позовом до суду).

В силу ч. 4 ст. 145 ЗК України (в редакції Закону № 552-IX від 31.03.2020, чинній на час звернення з позовом до суду) конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України визначено, що право власності припиняється у разі конфіскації.

Частиною 1 ст. 348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Листом від 16.01.2023 № 41/6 Служба Безпеки України повідомила Звенигородську окружну прокуратуру про ряд земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території Звенигородського району, якими в порушення норм ЗК України протиправно володіють громадяни рф, зокрема з наступними кадастровими номерами 1/2 частини земельної ділянки № 7122284000:03:002:0311, розташованої за межами с. Новоселиця колишнього Катеринопільського району, власник гр. РФ ОСОБА_1 .

Відповідно до наданої інформації Управлінням Державної міграційної служби України в Черкаській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно даних відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС у Черкаській області зареєстрованою/знятою з реєстрації не значиться.

УДМС у Черкаській області ОСОБА_1 паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон, посвідкою на постійне/тимчасове проживання в Україні не документована, з питань оформлення дозволу на імміграцію в Україні не зверталась.

Громадянка рф ОСОБА_1 12.12.2019 успадкувала після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/2 частку земельної ділянки площею 2,2922 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в адміністративних межах Новоселицької сільської ради Катеринопільського району Черкаської області та належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР № 085663, кадастровий номер земельної ділянки 7122284000:03:002:0311, виданого Катеринопільським районним відділом земельних ресурсів 23.08.2006 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 11-06-787-00016.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, зокрема зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 145 ЗК України у випадках, коли земельна ділянка не відчужена протягом одного року, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Однак, згідно ч. 2 ст. 145 ЗК України (в редакції Закону № 552-IX від 31.03.2020, чинній на час звернення з позовом до суду) у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 145 ЗК України (в редакції Закону № 552-IX від 31.03.2020, чинній на час звернення з позовом до суду) конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику. Однак, суд першої інстанції помилково зазначив, що відповідачу необхідно повернути виручені кошти за наслідками відчуження спірної земельної ділянки, із вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна, не зазначивши, що таке відчуження повинно бути проведено на земельних торгах, тобто, в порядку визначеному Земельним Кодексом України (в редакції Закону № 552-IX від 31.03.2020, чинній на час звернення з позовом до суду).

Таким чином, оскільки відповідачем ОСОБА_1 протягом року з часу переходу права власності на спірну земельну ділянку вона не відчужена, право власності на неї слід припинити примусово шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області та продажу на земельних торгах з поверненням ОСОБА_1 виручених коштів, із вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем.

Звертаючись до суду з позовом про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіксаціїї, прокуратура просила припинити право власності відповідача на спірну земельну ділянку шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, однак, колегія суддів враховує, що примусова конфіскація спірної земельної ділянки без компенсації відповідачу її вартості не відповідає приписам ст. 145 ЗК України (в редакції Закону № 552-IX від 31.03.2020, чинній на час звернення з позовом до суду) та буде порушенням права власності, а отже позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури необхідно задовольнити частково, заочне рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 26 липня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області задовольнити частково та припинити право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області та продажу на земельних торгах з поверненням ОСОБА_1 виручених коштів, із вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем.

Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги та апеляційна скарга задоволені частково, то з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3355,00 грн ((2684 + 4086) х 50%).

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задовольнити частково.

Заочне рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 26 липня 2023 року скасувати, прийняти нову постанову.

Позовні вимоги першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області задовольнити частково.

Припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку земельної ділянки площею 2,2922 га, кадастровий номер 7122284000:03:002:0311, розташовану на території Катеринопільської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області (раніше в адміністративних межах Новоселицької сільської ради Катеринопільського району Черкаської області), зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.12.2019 за № 34613475, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1985631571222, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та продажу на земельних торгах з поверненням ОСОБА_1 виручених коштів, із вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 3355,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 05 грудня 2023 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. Г. Бородійчук

О. В. Карпенко