Рішення

від 06.12.2023 по справі 160/27826/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року Справа № 160/27826/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича за участі секретаря судового засіданняДивнич Д.І. за участі: представника позивача представника відповідача Давиденко Д.І. Дерець Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Приватного підприємства "МАКСИМА" до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці від 29.09.2023 року № UA110050/2023/000238/1.

-визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митного оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпровської митниці № UA110050/2023/000384.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без відповідних правових підстав відмовив у визначенні митної вартості товарів за основним методом за ціною договору, оскільки надані позивачем документи не містили розбіжностей та ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Позивач надав до митного органу документи, які підтверджують витрати на транспортування товару до кордону України. У митній декларації країни відправлення є описка стосовно умов поставки товару. Умови поставки товару CIF Гданськ.

Ухвалою суду від 27.10.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

У матеріалах справи міститься відзив відповідача на позовну заяву, якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. При проведенні митного оформлення митних декларацій позивача автоматизованою системою аналізу та управління ризиками сформовано декілька критеріїв ризику по даних митних деклараціях, а саме: необхідно посилити контроль правильності визначення митної вартості, витребування документів, які підтверджують митну вартість. Відповідач вказує на те, що оскаржувані позивачем рішення прийнято у зв`язку з наступним:

умови поставки, які вказані декларантом у митній декларації відрізняються від умов поставки, які вказані у митній декларації країни відправлення;

заявка на транспортне перевезення не надана декларантом до митного оформлення;

у рахунку фактурі про надання транспортно-експедиційних послуг відсутнє посилання на заявку на перевезення, відповідно до якої надаються послуги з перевезення партії оцінюваних товарів;

декларант не надав до митного оформлення доказів оплати витрат на транспортування товару до кордону України;

у ж/д накладній міститься інформація про підприємство, що здійснювало залізничне перевезення контейнерів, що може свідчити про залучення третіх осіб для перевезення вантажу та додаткові витрати на транспортування товару; документального підтвердження договірних відносин з вказаними особами не надано;

згідно ж/д накладної здійснювалось перевантаження та відправка контейнера зі станції Глівіце; декларантом не надано рахунок та не включено транспортну складову від порту Гданськ до Глівіце;

комерційна пропозиція та прайс-лист містять виключно інформацію про товари, що вказані у рахунку фактурі, мають суб`єктивний характер.

Ухвалою суду від 27.11.2023року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позову та зазначив про завищення витрат на правничу допомогу; позивач сплатив судовий збір у більшому розмірі ніж передбачено законодавством.

Суд, дослідивши письмові доказі наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

07.03.2023 року між позивачем та компанією Hangzhou Jingyou Chemical Co. Ltd. (Китай) укладено контракт, у відповідності до умов якого Hangzhou Jingyou Chemical Co. Ltd. (Китай) зобов`язався поставити товар, а позивач зобов`язався його оплатити.

Умови поставки товару: CIF Гданськ (Республіка Польща).

На підставі поставки товару позивачем подано до митного органу митні декларації, до яких були додані документи на підтвердження митної вартості товарів.

Судом встановлено, що у відповідності до ч. 3 статті 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 року, відповідачем запропоновано позивачу надати додаткові документи.

Документи були витребувані від позивача у зв`язку з тим, що документи надані позивачем містили розбіжності відповідно до обраного методу визначення митної вартості, а саме:

умови поставки, які вказані декларантом у митній декларації відрізняються від умов поставки, які вказані у митній декларації країни відправлення;

заявка на транспортне перевезення не надана декларантом до митного оформлення;

у рахунку фактурі про надання транспортно-експедиційних послуг відсутнє посилання на заявку на перевезення, відповідно до якої надаються послуги з перевезення партії оцінюваних товарів;

декларант не надав до митного оформлення доказів оплати витрат на транспортування товару до кордону України;

у ж/д накладній міститься інформація про підприємство, що здійснювало залізничне перевезення контейнерів, що може свідчити про залучення третіх осіб для перевезення вантажу та додаткові витрати на транспортування товару; документального підтвердження договірних відносин з вказаними особами не надано;

згідно ж/д накладної здійснювалось перевантаження та відправка контейнера зі станції Глівіце; декларантом не надано рахунок та не включено транспортну складову від порту Гданськ до Глівіце;

комерційна пропозиція та прайс-лист містять виключно інформацію про товари, що вказані у рахунку фактурі, мають суб`єктивний характер.

Про витребування додаткових документів відповідачем зроблено відповідну відмітку у митній декларації позивача із посиланням саме на ч.3 ст. 53 МК України.

Одночасно судом встановлено, що консультації між позивачем та митним органом проведено у електронній формі; копії повідомлень податкового органу містяться у матеріалах справи разом із доказами їх направлення декларанту.

За вказаних обставин позивач був ознайомлений з переліком витребуваних документів.

Позивач повідомив про неможливість подання інших документів.

Відповідач визначив митну вартість товару на підставі резервного методу, у зв`язку з чим ним прийнято оскаржувані рішення.

Суд зазначає, що з 01.06.2012 року відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012, а також положеннями Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами четвертою та п`ятою статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно із статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. При цьому, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (стаття 52 Митного кодексу України).

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст. 53 МК україни).

В силу частини п`ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5 ст. 53 МК України).

Відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п`ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Відповідно до частини 6 статті 54 Митного кодексу України підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю є виключно наявність обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/ або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Правильному застосуванню вказаної норми може сприяти розуміння логіки правової позиції Верховного Суду України, висловленої ним в постанові від 01.10.2013 р. у справі № 21-354а13.

У вказаній постанові Верховний Суд України дійшов висновків, що сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Про наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, вказує далі Верховний Суд України, митниця зобов`язана доводити в суді, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

В постановах від 15.10.2013 р. у справі № 21-270а13 та від 22.10.2013 р. у справі № 21-342а13 Верховний Суд України за результатами аналізу Митного кодексу України 2002 року зазначає, що підставою для витребовування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості може бути наявність в спеціалізованих програмно-інформаційних комплексах Єдиної автоматизованої системи Держмитслужби (далі - ЄАС) інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів.

Аналіз норм Митного кодексу України 2012 року дає підстави вважати, що контроль правильності обчислення декларантом митної вартості може здійснюватися, в тому числі, шляхом порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, тобто з використанням ЄАС, яка містить відповідну інформацію.

При цьому суд вважає, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

Таким чином, у разі виявлення відповідачем розбіжності між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, останній вправі витребувати від декларанта додаткові документи та здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують сумнів у правильності визначення митної вартості товарів.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постановах від 31.03.2015 року по справі № 21-127а15 та від 31.03.2015 року по справі № 21-53а15, разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Оскільки відповідач виявив розбіжності у поданих позивачем документах, а саме: розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, розбіжності відповідно до обраного методу визначення митної вартості, що вказані судом вище, а тому вправі був направити відповідні запити до позивача.

Щодо доводів відповідача про те, що умови поставки, які вказані декларантом у митній декларації відрізняються від умов поставки, які вказані у митній декларації країни відправлення;, то суд зазначає наступне.

Сторони визначили умови поставки товару на CIF Гданськ.

Вказане підтверджується копією Специфікації № 2 від 05.07.2023 року до зовнішньоекономічного контракту; інвойсом від 17.07.2023 року, прайс-листом від 05.07.2023 року, комерційною пропозицією.

Згідно листа компанії Hangzhou Jingyou Chemical Co. Ltd. (Китай) від 26.09.2023 року у митній декларації країни відправлення міститься описка щодо умов поставки; вірними є умови поставки СIF

Згідно пункту 8 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року, наявність саме технічної помилки у документі та зміст помилково відсутньої інформації орган доходів і зборів може встановити за допомогою решти інформації, що міститься у цьому ж документі, або інформації з інших документів, пов`язаних із цим документом. Наявність технічної помилки у документі не є підставою для висновку про недостовірність усієї інформації, що у ньому міститься.

За вказаних обставин суд відхиляє даний довод відповідача.

Стосовно доводу відповідача комерційна пропозиція та прайс-лист містять виключно інформацію про товари, що вказані у рахунку фактурі, мають суб`єктивний характер, то суд зазначає наступне.

Згідно пункту 13 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року, з огляду на засаду свободи підприємницької діяльності органам доходів і зборів заборонено втручатися у підприємницьку діяльність декларантів шляхом відмови взяти до уваги прайс-лист з мотивів його недопустимості у зв`язку з наявністю чи відсутністю у ньому певних відомостей (реквізитів).

За вказаних обставин суд відхиляє даний довод відповідача.

Стосовно доводів відповідача: заявка на транспортне перевезення не надана декларантом до митного оформлення; у рахунку фактурі про надання транспортно-експедиційних послуг відсутнє посилання на заявку на перевезення, відповідно до якої надаються послуги з перевезення партії оцінюваних товарів; декларант не надав до митного оформлення доказів оплати витрат на транспортування товару до кордону України;у ж/д накладній міститься інформація про підприємство, що здійснювало залізничне перевезення контейнерів, що може свідчити про залучення третіх осіб для перевезення вантажу та додаткові витрати на транспортування товару; документального підтвердження договірних відносин з вказаними особами не надано; згідно ж/д накладної здійснювалось перевантаження та відправка контейнера зі станції Глівіце; декларантом не надано рахунок та не включено транспортну складову від порту Гданськ до Глівіце, то суд зазначає наступне.

Згідно умов Інкотермс 2010 умови поставки CIF, термін Інкотермс, означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов`язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, але ризик втрати чи ушкодження товару, як і будь-які додаткові витрати, що виникають після відвантаження товару, переходять із продавця на покупця. Однак, за умовами терміну CIF на продавця покладається також обов`язок придбання морського страхування на користь покупця проти ризику втрати і ушкодження товару під час перевезення.

Таким чином, митна вартість товару вже включає у себе вартість транспортування товару в порт призначення Гданськ.

Позивач до митного оформлення додав наступні документи, які підтверджуються вартість транспортування товару до кордону України: довідка про транспортні витрати № 2177 від 25.09.2023 року ТОВ «Таніт Груп», Договір транспортного експедирування від 18.01.2019 року № 18.01.2019/2910Д, який укладений з ТОВ «Таніт Груп», заяву на надання транспортно-експедиторських послуг від 20.07.2023 року, рахунок на оплату транспортно-експедиційних послуг від 25.09.2023 року, платіжну інструкцію від 25.09.2023 року № 1898.

Вказані документи повністю підтверджують витрати понесені позивачем на транспортування товару до кордону України.

Згідно пункту 5 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, якщо за твердженням декларанта страхування не здійснювалося, то декларант не повинен доводити цей факт: декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов`язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів. Натомість якщо митниця стверджує, що страхування все ж такі здійснювалося (а значить витрати на страхування включаються до митної вартості), то митниця повинна довести наявність цього факту.

У пункті 14 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, вказано, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

За вказаних обставин даний довод відповідача не є обґрунтованим, а тому відхиляється судом.

Одночасно суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

Суд зазначає, що тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів.

Відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими засобами доказування неправильності заявленої митної вартості товару. Доводи відповідача ґрунтуються лише на припущенням, які не підтвердженні жодними доказами.

У зв`язку з чим судом встановлено, що відомості надані позивач стосовно митної вартості товарів є об`єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально.

За вказаних обставин суд задовольняє заявлені позивачем позовні вимоги повністю.

Згідно з ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду, які підлягають відшкодуванню відповідачем згідно вимог статті 139 КАС України.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 4294,40 грн.

При цьому позивач повинен був заплатити судовий збір у розмірі 2147,20 грн. з урахуванням ціни позивача та оскільки позов подано через систему Електронний суд; вимога про визнання протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митного оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпровської митниці № UA110050/2023/000384 є одним способом захисту прав та законних інтересів позивача разом з вимогою Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці від 29.09.2023 року № UA110050/2023/000238/1, а тому судовий збір повинен сплачуватися як за одну майнову позовну вимогу (аналогічна правова позиція підтверджується Верховним Судом в ухвалі від 26.11.2018 року справі № 804/3893/17).

Згідно п.26 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, скасування судом рішення органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Зайво сплачена сума судового збору у розмірі 2147,20 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Стосовно витрат на правничу допомогу адвоката.

У відповідності до ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що 29.12.2022 року між позивачем та адвокатом Давиденко Л.І. укладено договір про надання правничої допомоги.

Додатковою угодою від 16.10.2023 року до вказаного договору сторони погодили вартість надаваних адвокатом послуг, у т.ч. 8000 грн. за супровід справи у суді першої інстанції

У матеріалах справи міститься копія акту про надання правничої (правової) допомоги від 04.12.2023 року, у якому сторони визначили перелік та вартість наданих адвокатським об`єднанням послуг на загальну суму 8000 грн., а саме: ознайомлення з матеріалами справи 3 год., складання позовної заяви 4 год., участь у судових засіданнях - 2 год., загалом 8 год.

У матеріалах справи міститься також довідка про виплати на правову допомогу надану у рамках адміністративної справи № 160/27826/23 на загальну суму 8000 грн.

У матеріалах справи міститься також копія ордеру по надання правничої (правової) допомоги адвоката АЕ № 1116703 від 29.12.2022 року, який видано адвокатом Давиденко Д.І.

Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч.3 ст. 134 КАС України). Натомість положеннями п. 2 ч.1 ст. 134 КАС України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію стосовно можливості відшкодування витрат на оплату правничої допомоги за відсутності документу про їх оплату на час розгляду справи, у разі якщо у договорі про надання правничої допомоги міститься умова стосовно оплати витрат протягом певного часу після ухвалення рішення суду, займає Верховний Суд у постановах від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20 та від 26.06.2019 року у справі № 813/481/18.

У Практичній рекомендації «Вимоги щодо справедливої сатисфакції», яка видана Головою ЕСПЛ 28.03.2007 року відповідно до правила 32 Регламенту ЕСПЛ, витрати (до яких зазвичай відносять вартість юридичної допомоги), повинні бути дійсними, тобто вони мають бути справді сплачені заявником, або ж він має бути зобов`язаний їх сплатити, відповідно до юридичних чи договірних зобов`язань. Витрати мають бути необхідними, тобто їх сплата мала бути необхідною для запобігання порушенню чи для отримання компенсації після того, як воно сталося. Їх сума повинна бути обґрунтованою. Суду мають бути надані докази, такі як докладні розрахунки та фактури. Вони повинні бути достатньо детальними або Суд міг визначити, наскільки вищенаведені вимоги були дотримані.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 200/7763/19-а, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 Постанови).

Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги що дана справа є не є складною (за обсягом доказів), приймаючи до уваги ціну позову, а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, з огляду на те, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між позивачем та адвокатом, і є обов`язковими до виконання, а також те, що угода про надання правничої допомоги є дійсною, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, однак приймаючи до уваги принципи добросовісності, розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути витрати на правничу допомогу лише у розмірі 6000 грн.

Керуючись ст. 241-246 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Максима» (код ЄДРПОУ 30392830; 49005, м. Дніпро, вул. Погребняка, 7) до Дніпровської митниці (код ЄДРПОУ 43971371; 49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22) про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці від 29.09.2023 року № UA110050/2023/000238/1.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митного оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Дніпровської митниці № UA110050/2023/000384.

Стягнути з Дніпровської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «Максима» сплачену суму судового збору у розмірі 2147,40 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 6000 грн.

Повернути з Державного бюджету України Приватному підприємству «Максима» суму судового збору, яка сплачена у більшому розмірі ніж передбачено законодавством, у розмірі 2147,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 06 грудня 2023 року.

Суддя С.В. Златін