Рішення

від 05.12.2023 по справі 520/27708/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2023 р. № 520/27708/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного автомобільно-дорожнього університету про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Харківського національного автомобільно-дорожнього університету щодо ненарахування та невиплати випускниці навчального закладу ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття, та одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"; зобов`язати Харківський національний автомобільно-дорожній університет нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття, та одноразову грошову допомогу у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбачену статтею 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відмова відповідача у виплаті грошової компенсації та допомоги відповідно до Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" є протиправною та такою, що суперечить нормам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Представником відповідача 08.11.2023 надано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що його рішення про відмову у виплаті позивачу грошової компенсації та допомоги відповідно до Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" є правомірним, прийнятим відповідно вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 є дитиною-сиротою, що підтверджується Витягом з обліково-статистичної картки дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування від 30.03.2016 №275, виданого Службою у справах дітей Торецької міської ради.

В період з 2019 по 2023 роки позивач навчалася в Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті на денній формі навчання за спеціальністю Економіка.

30.06.2023 позивач закінчила навчальний заклад та отримала диплом бакалавра з відзнакою серія В23 №063583, що підтверджується матеріалами справи.

03.07.2021 позивач зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 та змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 03.07.2021, виданим Новобаварським районним у м.Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), актовий запис №195, копія якого додана до позовної заяви.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сім`ї позивача народився син ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Новобаварським районним у м.Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 22.12.2022, актовий запис №749.

11.08.2023 позивач звернулась до відповідача із заявою про видачу їй грошової компенсації для придбання одягу та взуття та одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 №2342-ІV.

Листом від 08.09.2023 №1028/21 відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті вказаних грошової компенсації та допомоги. Свою відмову відповідач мотивує тим, що відповідно до Постанови КМУ від 05.04.1994 №226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» єдиною підставою для виплати одноразової грошової допомоги та відповідної грошової компенсації є працевлаштування випускника навчального закладу.

Листом Міністерства освіти і науки України від 22.08.2023 №1/12533-23 позивачу було надано письмове роз`яснення щодо належних їй виплат. Окремо у цьому листі було зазначено, що враховуючи приписи Постанови №226 за рішенням навчального закладу (окремо у кожному конкретному випадку) такі виплати можуть здійснюватись випускникам навчальних закладів із числа дітей-сиріт, які не працевлаштувались з незалежних від них причин та відносяться до вразливих категорій населення, зокрема у випадку, якщо випускник - жінка, яка має дитину у віці до трьох років.

У своїй відмові провести належні виплати позивачу відповідач вказав, що листи міністерств не є нормативно-правовими актами і не можуть встановлювати нові правові норми, а мають лише інформаційний, рекомендаційний, роз`яснювальний характер та є службовою кореспонденцією.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи відмову у виплаті грошової компенсації та допомоги відповідно до Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.

Правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа визначаються Законом України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13 січня 2005 року №2342-IV (далі - Закон №2342-IV).

Статтями 3, 4 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" визначено, що основними засадами державної політики щодо соціального захисту осіб з числа дітей, позбавлених батьківського піклування є, зокрема захист їх майнових, житлових та інших прав та інтересів, належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання такої категорії дітей на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку. Заходи соціального захисту осіб з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, гарантуються, забезпечуються та охороняються державою. Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються, зокрема, до мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу.

Частиною першою статті 8 Закону №2342-IV встановлено, що держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2342-IV, витрати на фінансування заходів щодо соціального забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа передбачаються в Державному бюджеті України окремим рядком.

Статтею 1 Закону №2342-IV передбачено, що особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування; випускники закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - особи, які перебували на повному державному забезпеченні у закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і закінчили своє перебування у зазначеному закладі у зв`язку із закінченням навчання.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 в період з 2019 по 2023 роки навчалась в Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті на денній формі навчання за спеціальністю Економіка.

Абзацом 16 статті 1 Закону № 2342-IV передбачено, що випускники закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - особи, які перебували на повному державному забезпеченні у закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і закінчили своє перебування у зазначеному закладі у зв`язку із закінченням навчання.

Частиною 7 статті 8 Закону № 2342-IV визначено, що випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що при перевірці доданих до заяви ОСОБА_2 документів не було встановлено факту працевлаштування, що у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 №266 є єдиною підставою для виплати одноразової грошової допомоги (відповідної грошової компенсації).

Проте, в постанові від 26 травня 2020 року у справі №303/5848/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмітив, що частиною 7 статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» встановлено обов`язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів, не розмежовуючи їх на окремі категорії - тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, та тих, хто працевлаштувався, та інші. Таким чином, усі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування незалежно від форми їх утримання та виховання гарантовано перебувають на повному державному утриманні. Отже, сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановленої законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Матеріальне забезпечення та, зокрема, виплата грошової допомоги регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 1994 року № 226 "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (далі - Постанова КМУ № 226).

Разом з тим, відповідно до підпункту 1 пункту 13 Постанови КМУ № 226, дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, особам з їх числа, а також учням та студентам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків і перебували на повному державному утриманні в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, при вступі на навчання до закладів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти видається безоплатно за рахунок коштів тих закладів, які вони закінчили, комплект нового одягу і взуття на суму не менш як 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також грошова допомога в розмірі не менш як 2,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Учні та студенти зазначеної категорії зараховуються на повне державне утримання в навчальних закладах, до яких вони вступили, і в період навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів забезпечуються безоплатно продуктами харчування, одягом, взуттям і м`яким інвентарем за нормами, встановленими для вихованців шкільного віку шкіл-інтернатів.

Проте, відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону № 2342-IV, закони України та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Розмір одноразової грошової допомоги, який підлягає виплаті при випуску з навчального закладу, на забезпеченні якого перебували, зокрема, діти-сироти, та визначений Законом, не узгоджується з розміром такої одноразової грошової допомоги встановленої Постановою КМУ № 226.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2018 року у справі № 493/407/16-а, від 03 жовтня 2019 року у справі № 303/5849/16-а та від 26 травня 2020 р. у справі № 303/5848/16-а, який також враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над іншими підзаконними нормативними актами, та оскільки норми Постанови КМУ №226 прийняті до набрання чинності Законом №2342-IV та не приведені у його відповідність, при вирішенні спірного питання підлягають застосуванню норми Закону №2342-IV, згідно якого одноразова грошова допомога підлягає виплаті позивачу у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів.

Суд також враховує, що відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стретч проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37).

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 № 10260/02, п. 74).

Зважаючи, що відповідачем належними доказами не доведено правомірності відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківського національного автомобільно-дорожнього університету (вул. Ярослава Мудрого, буд. 25, м. Харків, 61002, ЄДРПОУ 02071168) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Харківського національного автомобільно-дорожнього університету щодо ненарахування та невиплати випускниці навчального закладу ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття, та одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".

Зобов`язати Харківський національний автомобільно-дорожній університет нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття, та одноразову грошову допомогу у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбачену статтею 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов