Постанова

від 30.11.2023 по справі 440/330/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 р.Справа № 440/330/20Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Дуднік Н.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції І.Г. Ясиновський) від 16.05.2023 року (повний текст складено 26.05.23 року) по справі №440/330/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9", звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Полтавській області від 11 грудня 2019 року №0004640504, №0004660504.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є акт перевірки від 12.11.2019 №1413/16-31-05-04-14/03450436, складений за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Лубенське ШБУ №9" податкового законодавства за період з 01.04.2017 по 30.06.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове держане соціальне страхування за період з 01.04.2017 по 30.06.2019. Вважає помилковими висновки акта перевірки про порушення ТОВ "Лубенське ШБУ №9" п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Кондитерська Смірнової" (раніше ТОВ "Регіон Трейдінг"), ТОВ "Техносервіс-К", ТОВ "Ітінера", ТОВ "ТК Нові технології", оскільки господарські операції з вказаними контрагентами носили товарний характер та повністю відображені в бухгалтерському та податковому обліку на підставі первинних документів, оформлених у відповідності до чинного законодавства, отримані від вказаних суб`єктів господарювання товари оплачені, тому відсутні підстави вважати, що товари чи послуги були одержані позивачем безкоштовно. Вказує, що можливі порушення контрагентами податкового зобов`язання не можуть бути підставою позбавлення права позивача на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту та не можуть бути підставою для відповідальності позивача за невиконання контрагентами податкових зобов`язань. Зазначає, що позивачем правомірно включено до складу витрат суми безнадійної заборгованості по взаємовідносинам з ТОВ "Транс лайн груп" та ТОВ "Краматорська транспортна компанія".

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 11 грудня 2019 року № 0004640504 в частині збільшення ТОВ «Лубенське шляхово-будівельне управління №9» грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» за податковими зобов`язаннями на суму 41381 грн та за штрафними (фінансовим) санкціями (штрафами) на суму 103420,25 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 11 грудня 2019 року № 0004660504 в частині збільшення ТОВ «Лубенське шляхово-будівельне управління №9» грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» за податковими зобов`язаннями на суму 459645 грн та за штрафними (фінансовим) санкціями (штрафами) на суму 114911,25 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ТОВ «Лубенське шляхово-будівельне управління №9» витрати зі сплати судового збору в розмірі 16 374,87 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22 червня 2022 року замінено відповідача у справі Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831) на Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 44057192). Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі № 440/330/20, в частині задоволення позовних вимог, скасовано, а справу в цій частині направлено до Полтавського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір та визнаючи незаконними оскаржувані податкові повідомлення-рішення про збільшення позивачу грошових зобов`язань, суди першої та апеляційної інстанцій обмежилися лише загальним посиланням на документальне підтвердження здійснення розглядуваних операцій, однак не навели обґрунтованих мотивів, з посиланням на підтверджені належними доказами обставини, які б спростовували висновки контролюючого органу й свідчили про реальне виконання контрагентами своїх зобов`язань. На думку колегії суддів, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів. При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Визнаючи обставини здійснення господарських операцій по поставці та придбанню товарів, суди не встановили, хто ж саме від імені контрагентів підписав документи, які стали підставою для формування податкового обліку позивача; не з`ясували за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки позивача та його контрагентів, а також наявності у останніх трудових та інших ресурсів, які, з урахуванням сутності спірних операцій, були б об`єктивно необхідними суб`єктам господарювання для їх виконання; не перевірили походження товарів у ланцюгу постачання. Однак, на порушення принципу офіційного з`ясування обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій не оцінили зазначені обставини, на які посилався податковий орган під час розгляду цієї справи. Дослідження таких обставин має значення для правильного вирішення спору. Відтак не можна вважати повно і всебічно з`ясованими обставини руху активів на шляху до позивача у справі, чи викликали згадані господарські операції зміни в структурі активів та зобов`язань Товариства, його власному капіталі та чи спричинили вони реальні зміни майнового стану цього платника податків. З огляду на це, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати повними, всебічними та обґрунтованими. Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вказаними контрагентами, судам попередніх інстанцій необхідно не лише констатувати наявність первинних документів, копії яких долучено до матеріалів справи, а дослідити письмові докази з наданням їм обґрунтованої оцінки, що судами зроблено не було. Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, перевірити господарські операції позивача за період, що перевірявся та на підставі яких виникли порушення, що лягли в основу прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з наданням належної правової оцінки наданим позивачем первинним документам на предмет належного їх оформлення (форма, зміст, зазначення необхідних реквізитів), оцінити відповідні докази у сукупності та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

За наслідками нового судового розгляду, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 11 грудня 2019 року №0004640504 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" за податковими зобов`язаннями на суму 413681 грн (чотириста тринадцять тисяч шістсот вісімдесят одна гривня) та за штрафними (фінансовим) санкціями (штрафами) на суму 103420,25 грн (сто три тисячі чотириста двадцять гривень двадцять п`ять копійок).

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 11 грудня 2019 року №0004660504 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" за податковими зобов`язаннями на суму 459645 грн (чотириста п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот сорок п`ять гривень) та за штрафними (фінансовим) санкціями (штрафами) на суму 114911,25 грн (сто чотирнадцять тисяч дев`ятсот одинадцять гривень двадцять п`ять копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 16374,87 грн.

Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що за наслідком проведеної перевірки встановлено відсутність реального характеру господарських операцій укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ "Техносервіс-К", ТОВ "Ітінера", ТОВ "ТК Нові технології", у т.ч. внаслідок того, що недоліки в оформленні первинних документів, їх неузгодженість між собою, а перераховані вказаним контрагентам кошти не пов`язані з придбанням товару, тому об`єкти оподаткування відсутні. А тому, оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то спірні податкові повідомлення-рішення є законними.

Позивач у наданих до суду письмових поясненнях просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що ТОВ "Лубенське ШБУ №9" (ідентифікаційний код 03450436) зареєстроване як юридична особа 21.08.2008 та станом на 03.05.2018 мало право на здійснення, зокрема, таких видів діяльності як 42.99 Будівництво інших споруд, н.в.і.у, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель, 42.11 Будівництво доріг і автострад, основним видом економічної діяльності позивача є - 42.11 Будівництво доріг і автострад, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /а.с. 183-185, т.2/.

ТОВ "Лубенське ШБУ №9" було зареєстровано платником податку на додану вартість з 29.08.2008 відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 29.08.2008 №100136359 /а.с. 131, т.1/.

У термін з 24.09.2019 по 05.11.2019 посадовими особами ГУ ДПС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Лубенське ШБУ №9" (код ЄДРПОУ 03450436) податкового законодавства за період з 01.04.2017 по 30.06.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове держане соціальне страхування за період з 01.04.2017 по 30.06.2019, за результатами якої складено акт від 12.11.2019 №1413/16-31-05-04-14/03450436 /а.с. 129-227, т.1/.

У акті перевірки від 12.11.2019 №1413/16-31-05-04-14/03450436 зафіксовано порушення ТОВ "Лубенське ШБУ №9":

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, ч.1, 5 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 1.2, п. 2.1, п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, абз. 2 розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186, п. 4, п. 8, п. 10, п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 №237, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.1999 за №725/4018, п. 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 455848 грн, у тому числі: за 2018 рік в сумі 154714 грн; за 2019 рік в сумі 301134 грн;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 462045 грн, в тому числі: за червень 2017 року на суму 2400 грн, за липень 2018 року на суму 39384 грн, за серпень 2018 року на суму 4439 грн, за вересень 2018 року на суму 81229 грн, за червень 2019 року на суму 334593 грн на підставі порушення, опис якого наводиться в п. 3.1.2.2 акта перевірки.

ТОВ "Лубенське ШБУ №9" подало до ГУ ДПС у Полтавській області заперечення від 25.11.2019 №772 на акт перевірки від 12.11.2019 №1413/16-31-05-04-14/03450436 /а.с. 228-235, т.1/, на які відповідачем надано відповідь листом від 06.12.2019 №13946/10/16-31-05-04-21 /а.с. 236-250, т.1/.

На підставі акту перевірки від 12.11.2019 №1413/16-31-05-04-14/03450436 Головним управлінням ДПС у Полтавській області винесено податкові повідомлення-рішення від 11.12.2019:

- №0004640504, яким ТОВ "Лубенське ШБУ №9" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на загальну суму 569810 грн., у тому числі: за податковими зобов`язаннями на суму 455848 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 113962 грн /а.с. 2-3, т.2/;

- №0004660504, яким ТОВ "Лубенське ШБУ №9" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" на загальну суму 577556,25 грн, у тому числі: за податковими зобов`язаннями на суму 462045 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 115511,25 грн /а.с. 4-5, т.2/;

Встановлені порушення відповідач обґрунтовує безтоварним характером господарських операцій позивача з його контрагентами: ТОВ "Кондитерська Смірнової" (раніше ТОВ "Регіон Трейдінг"), ТОВ "Техносервіс-К", ТОВ "Ітінера", ТОВ "ТК Нові технології", у зв`язку з чим вважає, що позивачем завищено суму податкового кредиту та відповідно занижено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у перевіряємому періоді на загальну суму 462045 грн., а також занижено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 413681 грн. Крім того, відповідач вважає, що позивачем у перевіряємову періоді безпідставно списано дебіторську заборгованість по контрагентам ТОВ "Транс лайн груп" та ТОВ "Краматорська транспортна компанія", внаслідок чого занижено податок на прибуток приватного підприємства на суму 42167 грн.

Детальні розрахунки сум грошових зобов`язань, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, наявні у матеріалах справи /а.с. 159-160, т.2/.

Позивач не погодився з податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем - суб`єктом владних повноважень не доведено факт порушення позивачем п. 44.1 ст.44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, ч.1, 5 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 1.2, п. 2.1, п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, абз. 2 розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186, п. 4, п. 8, п. 10, п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 №237, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.1999 за №725/4018, п. 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, а також п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні у перевіряємому періоді господарських операцій з ТОВ "Техносервіс-К", ТОВ "Ітінера", ТОВ "ТК Нові технології". Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2019 року №0004640504 в частині збільшення грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" за податковими зобов`язаннями на суму 413681 грн та за штрафними (фінансовим) санкціями (штрафами) на суму 103420,25 грн та податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2019 року №0004660504 в частині збільшення грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" за податковими зобов`язаннями на суму 459645 грн та за штрафними (фінансовим) санкціями (штрафами) на суму 114911,25 грн. прийняті Головним управлінням ДПС у Полтавській області без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 5 ст. 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в межах доводів та вимог апеляційної скарги, з урахуванням висновків та мотивів Верховного Суду, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі ПК України), який зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами п. 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Пунктом 135.1 ст.135 ПК України передбачено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За приписами п. 136.1 ст. 136 ПК України базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму витрат на формування резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов`язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2 - 139.3 цієї статті) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Підпунктом 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму витрат (крім оплати відпусток працівникам та інші виплати, пов`язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2 - 139.3 цієї статті), які відшкодовані за рахунок резервів та забезпечень сформованих відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму коригування (зменшення) резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов`язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2 - 139.3 цієї статті), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно п. 2 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Відповідно до пункту 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Пунктом 9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" встановлено, що не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:

9.1. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо.

9.2. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

9.3. Погашення одержаних позик.

9.4. Інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

9.5. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

9.6. Балансова вартість валюти.

Пунктом 8 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. N 246, визначено, що придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю.

Пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, передбачено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України /у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин/ до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

З огляду на викладені положення ПК України, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкову накладну, складену та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, виписану на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ- документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судовим розглядом справи встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини із контрагентами ТОВ "Техносервіс-К", ТОВ "Ітінера", ТОВ "ТК Нові технології".

Так, з матеріалів справи вбачається, що 23.04.2018 між позивачем (покупець) та ТОВ "Техносервіс-К" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №10-18 /а.с. 31-32, т.3/, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у свою власність та оплатити за геотекстиль композитний Classtex Р 50, які вказані в кількості та за ціною (вартістю), що наводяться в рахунку-фактурі та накладних, що є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 договору факт передачі товару у власність покупцеві оформляється сторонами шляхом підписання видаткової накладної, які підписуються обома сторонами у момент передачі-приймання товару, покупець несе ризик випадкової загибелі (або пошкодження) товару лише з моменту підписання обома сторонами видаткової накладної. Моментом переходу права власності на товар від продавця вважається дата підписання сторонами вищевказаної видаткової накладної. Товар доставляється (переводиться) силами та засобами покупця на склад ТОВ "ШБУ-9" за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, проспект Володимирський, буд. 210.

Згідно з пунктом 3.1 договору оплата ціни (вартості) товару здійснюється покупцем у національній валюті України безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок покупця.

Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31 грудня 2018 року (пункт 8.1 договору).

На виконання умов вказаного договору ТОВ "Техносервіс-К" виписано позивачу податкову накладну № 1 від 03.05.2018 на геотекстиль композитний Classtex Р 50 на загальну суму 622314 грн., у тому числі ПДВ - 103719 грн., яка 22.05.2018 була зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних /а.с. 218, т.2; а.с. 89, т.3/.

Сума ПДВ на підставі вказаної податкової накладної включена позивачем до складу податкового кредиту липня 2018 року в розмірі 103719 грн., що підтверджується додатком №5 до податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ "Лубенське ШБУ №9" за липень 2018 року /а.с. 170-172, т.2/.

ТОВ "Техносервіс-К" зареєстроване як юридична особа 10.10.2017 та станом на час укладення договору, здійснення господарської операції та складення податкової накладної основним видом діяльності ТОВ "Техносервіс-К" визначено - 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 189, т.2/. ТОВ "Техносервіс-К" зареєстровано платником податку на додану вартість з 01.11.2017, свідоцтво №200362532 /а.с. 214, т.2/.

Факт здійснення господарської операції з придбання товарів за договором купівлі-продажу №10-18 від 23.04.2018 підтверджується видатковою накладною №6 від 03.05.2018 на геотекстиль композитний Classtex Р 50 на загальну суму 622314 грн, у тому числі ПДВ - 103719 грн /а.с. 33, т.3/, податковою накладною № 1 від 03.05.2018 на геотекстиль композитний Classtex Р 50 на загальну суму 622314 грн, у тому числі ПДВ - 103719 грн /а.с. 89, т.3/.

Факт здійснення перевезення товару позивачем підтверджується подорожнім листом №072204 від 03.05.2018 /а.с. 87, т.3/, що відповідає умовам договору, за змістом якого товар доставляється (переводиться) силами та засобами покупця.

На підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем надано до суду також копію рахунку на оплату №11 від 03.05.2018 /а.с. 34, т.3/.

Оплата вартості придбаного позивачем у ТОВ "Техносервіс-К" товару здійснена у повному обсязі, що підтверджується банківською випискою /а.с. 103, т.1/ та не заперечується відповідачем.

У акті перевірки зафіксовано, що станом на 30.06.2019 заборгованість відсутня та у бухгалтерському обліку дані взаємовідносини відображено наступними бухгалтерськими проводками: Дт 631 - Кт 311, Дт 20-Кт 631, Дт 644 - Кт 631 /а.с. 153, т.1/.

Факт оприбуткування товару, отриманих від ТОВ "Техносервіс-К" підтверджується прибутковим ордером №ПН-0000643 від 03.05.2018, копія якого міститься у матеріалах справи /а.с. 35, т.3/.

У письмових поясненнях представником позивача зазначено, що вказаний товар придбано з метою укладання на автодорозі під шар асфальтобетону, оскільки геотекстиль композитний - це георешітка, яка укладається на автодорозі під шар асфальтобетону /а.с. 27, т.3/.

Використання придбаного у ТОВ "Техносервіс-К" товару у власній господарській діяльності позивача підтверджується актами списання від 31.05.2018 №СпТ-000115 та №СпТ-000114 /а.с. 84-85, т.3/.

Суд враховує, що основним видом економічної діяльності позивача є 42.11 Будівництво доріг і автострад, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /а.с. 183-185, т.2/, тобто придбаний у ТОВ "Техносервіс-К" товар використаний позивачем у 2018 році з метою здійснення власної господарської діяльності, яка є основним видом його економічної діяльності.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2019 між позивачем (покупець) та ТОВ "ТК Нові технології" (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів №15/19 /а.с. 42-43 т.3/, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у свою власність та оплатити за геокомпозитний матеріал Hotelit C 40/16, які вказані в кількості та за ціною (вартістю), що наводяться в рахунку-фактурі та накладних, що є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 договору факт передачі товару у власність покупцеві оформляється сторонами шляхом підписання видаткової накладної, які підписуються обома сторонами у момент передачі-приймання товару, покупець несе ризик випадкової загибелі (або пошкодження) товару лише з моменту підписання обома сторонами видаткової накладної. Моментом переходу права власності на товар від продавця вважається дата підписання сторонами вищевказаної видаткової накладної. Товар доставляється (переводиться) силами та засобами покупця на склад ТОВ "ШБУ-9" за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, проспект Володимирський, буд. 210.

Згідно з пунктом 3.1 договору оплата ціни (вартості) товару здійснюється покупцем у національній валюті України безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок покупця.

Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31 грудня 2019 року (пункт 8.1 договору).

На виконання умов вказаного договору ТОВ "ТК Нові технології" виписано позивачу податкову накладну № 1 від 03.05.2019 на геокомпозитний матеріал Hotelit C 40/16 на загальну суму 1004000 грн, у тому числі ПДВ - 167333,33 грн, яка 07.05.2019 зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних /а.с. 224, т.2; а.с. 47, т.3/, та податкову накладну № 2 від 07.05.2019 на геокомпозитний матеріал Hotelit C 40/16 на загальну суму 1003557,10 грн, у тому числі ПДВ - 167259,52 грн, яка 07.05.2019 зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних /а.с. 224, т.2; а.с. 48, т.3/.

Сума ПДВ на підставі вказаних податкових накладних включена позивачем до складу податкового кредиту червня 2019 року в розмірі 334592,85 грн., що підтверджується додатком №5 до податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ "Лубенське ШБУ №9" за червень 2019 року а.с. 165-167, т.2/.

ТОВ "ТК Нові технології" зареєстроване як юридична особа 06.11.2018 та станом на час укладення договору, здійснення господарських операцій та складення податкових накладних основним видом діяльності ТОВ "ТК Нові технології" є 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 186-187, т.2/.

ТОВ "ТК Нові технології" зареєстровано платником податку на додану вартість з 01.12.2018, що підтверджується відомостями АІС "Податковий блок" /а.с.195, т.2/.

Факт здійснення господарських операцій з придбання товарів за договором купівлі-продажу товарів №15/19 від 24.04.2019 підтверджується видатковою накладною №ТК-0000025 від 08.05.2019 на геокомпозитний матеріал Hotelit C 40/16 на загальну суму 2007557,10 грн, у тому числі ПДВ - 334592,85 грн /а.с. 44, т.3/ та податковими накладними № 1 від 03.05.2019, № 2 від 07.05.2019 /а.с. 47-48, т.3/.

Здійснення перевезення товару позивачем підтверджується товарно-транспортною накладною №183 від 08.05.2019, копія якої міститься у матеріалах справи /а.с. 45, т.3/.

На підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем надано до суду також копію рахунку-фактури №ТК-0000002 від 24.04.2019 /а.с. 46, т.3/.

Оплата вартості придбаного позивачем у ТОВ "ТК Нові технології" товару здійснена у повному обсязі, що підтверджується банківською випискою /а.с. 91-93, т.1/ та не заперечується відповідачем. Так, у акті перевірки зафіксовано, що станом на 30.06.2019 заборгованість відсутня та у бухгалтерському обліку дані взаємовідносини відображено наступними бухгалтерськими проводками: Дт 631 - Кт 311, Дт 20 - Кт 631, Дт 644 - Кт 631 /а.с. 160, т.1/.

Факт оприбуткування товарів, отриманих від ТОВ "ТК Нові технології" підтверджується прибутковим ордером №ПН-0000510 від 08.05.2019, копія якого міститься у матеріалах справи /а.с. 49, т.1/.

Представник позивача при розгляді справи судом першої інстанції вперше надав письмові пояснення, у яких пояснив, що геокомпозитний матеріал Hotelit C 40/16 - це гнучка георешітка, яка використовується для міцного та високоефективного армування асфальтобетонних шарів /а.с. 28, т.3/.

Використання придбаного у ТОВ "ТК Нові технології" товару у власній господарській діяльності позивача підтверджується актами списання від 30.05.2019 №СпТ-000090, від 30.05.2019 №СпТ-000091, від 31.05.2019 №СпТ-000145 /а.с. 50-52, т.3/.

Отже, оскільки основним видом економічної діяльності позивача є 42.11 Будівництво доріг і автострад, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /а.с. 183-185, т.2/, придбаний у ТОВ "ТК Нові технології" товар використано позивачем у 2019 році з метою здійснення власної господарської діяльності, яка є основним видом його економічної діяльності.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 25.08.2018 між позивачем (покупець) та ТОВ "Ітінера" (постачальник) укладено договір постачання нафтопродуктів №98 /а.с. 36-37, т.3/, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати покупцю товар, визначений у цьому договорі, який не обтяжений, та щодо якого відсутні претензії третіх осіб, а покупець зобов`язується прийняти зазначений товар і сплатити його вартість.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору найменування товару: бітум шляховий БНД 60/90, бітум шляховий БНД 70/100, пічне паливо, водно-бітумна емульсія, мінеральний порошок МПІ, модифікатори асфальту, полімерні домішки. При тлумаченні цієї угоди мають силу Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 р.

Згідно з пунктами 3.2, 4.1-4.3 договору ціна за одиницю товару та загальна ціна партії товару зазначається у рахунку з врахуванням ПДВ та транспортних послуг. Передоплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Датою здійснення платежу являється дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Остаточна оплата товару (крім неповної передоплати) сплачується не пізніше наступного дня з дати отримання товару покупцем. Розрахунки за даним договором здійснюються у національній валюті.

Право власності на товар переходить до покупця в час його фактичного отримання (пункт 5.3 договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1 цього договору та діє впродовж одного року, а в частині виконання грошових зобов`язань - до їх повного виконання (пункти 9.1, 9.2 договору).

На виконання умов вказаного договору ТОВ "Ітінера" виписано позивачу податкову накладну № 11 від 31.08.2018 на лікомонт ВS100GR на загальну суму 128000 грн, у тому числі ПДВ - 21333,33 грн, яка 07.09.2018 зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних /а.с. 217, т.2; а.с. 40, т.3/.

Сума ПДВ на підставі вказаної податкової накладної включена позивачем до складу податкового кредиту серпня 2018 року в розмірі 21333,33 грн., що підтверджується додатком №5 до податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ "Лубенське ШБУ №9" за серпень 2018 року /а.с. 175-176, т.2/.

ТОВ "Ітінера" зареєстроване як юридична особа 14.11.2014 та станом на час укладення договору, здійснення господарської операції та складення податкової накладної основним видом економічної діяльності ТОВ "Ітінера" - 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 188, т.2/.

Станом на час складення вказаної податкової накладної ТОВ "Ітінера" було зареєстровано платником податку на додану вартість (з 01.01.2015). Реєстрація платника ПДВ ТОВ "Ітінера" анульована лише 29.11.2019 /а.с. 191,т.2/.

Факт здійснення господарської операції з придбання товарів за договором постачання нафтопродуктів №98 від 25.08.2018 підтверджується видатковою накладною №59 від 31.08.2018 на лікомонт ВS100GR на загальну суму 128000 грн, у тому числі ПДВ - 21333,33 грн /а.с. 38, т.3/, податковою накладною №11 від 31.08.2018 на лікомонт ВS100GR на загальну суму 128000 грн, у тому числі ПДВ - 21333,33 грн /а.с. 40, т.3/.

Перевезення товару здійснено позивачем 31.08.2018, що підтверджується подорожнім листом №019655 від 31.08.2018 /а.с. 99, т.1; а.с. 88, т.3/.

На підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем також надано до суду копію рахунку на оплату №55 від 31.08.2018 /а.с. 39, т.3/.

Оплата вартості придбаного позивачем у ТОВ "Ітінера" товару здійснена 31.08.2018 у повному обсязі, що підтверджується банківською випискою /а.с. 96, т.1/ та не заперечується відповідачем.

У акті перевірки зафіксовано, що станом на 30.06.2019 заборгованість відсутня та у бухгалтерському обліку дані взаємовідносини відображено наступними бухгалтерськими проводками: Дт 631 - Кт 311, Дт 20-Кт 631, Дт 644 - Кт 631 /а.с. 156, т.1/.

Факт оприбуткування товару, отриманого від ТОВ "Ітінера", підтверджується прибутковим ордером №ПН-0001113 від 31.08.2018, копія якого міститься у матеріалах справи /а.с. 41, т.3/.

У письмових поясненнях представником позивача зазначено, що вказаний товар придбано з метою модифікації бітуму, який у подальшому використовується у приготуванні асфальтобетонної суміші /а.с. 27, т.3/.

Використання придбаного у ТОВ "Ітінера" товару у власній господарській діяльності позивача підтверджується актом списання від 29.12.2018 №СпТ-000402 /а.с. 86, т.3/.

Суд враховує, що основним видом економічної діяльності позивача є 42.11 Будівництво доріг і автострад, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /а.с. 183-185, т.2/, тобто придбаний у ТОВ "Ітінера" товар використаний позивачем у 2018 році з метою здійснення власної господарської діяльності, яка є основним видом його економічної діяльності.

У додатку №1 до акту перевірки, який є його невід`ємною частиною, зафіксовано, що у періоді, що перевірявся, ТОВ "Лубенське ШБУ №9" використовувало у діяльності власні основні фонди першої групи та орендовані у ТОВ "Лубнидорбуд", на балансі підприємства обліковуються основні засоби на загальну суму 786,68 тис. грн., у тому числі, транспортні засоби /а.с. 184, т.1/, станом на 01.04.2017 загальна чисельність працюючих в платника податків склала 98 осіб, а станом на 30.06.2019 - 118 осіб /а.с. 182, т./, а тому позивач мав транспортні засоби, будівлі і споруди (склади, підсобні приміщення) та трудові ресурси, необхідні для здійснення перевезення товарів від ТОВ "Техносервіс-К", ТОВ "Ітінера", ТОВ "ТК Нові технології", для зберігання товарно-матеріальних цінностей та для використання придбаних у вказаних контрагентів товарів у власній господарській діяльності.

За приписами статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов`язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків.

Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій. В свою чергу, контролюючим органом в акті перевірки та під час розгляду справи не було спростовано, що жодна із замовлених та отриманих робіт здійснена не в межах господарської діяльності товариства, не надав переконливих доводів зворотного. Також акт перевірки не містить жодного умотивованого посилання про фактичне порушення позивачем вимог законодавства, яке б позбавляло його права на формування даних податкового обліку за спірними операціями.

Не визнаючи господарські операції позивача з контрагентом реальними, контролюючий орган також виходив з аналізу податкової інформації про контрагента.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України, податковий контроль система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю наведені у статті 62 цього Кодексу, за приписами пункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (пункти 74.1, 74.2 статті 74 Податкового кодексу України).

Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням та сплатою податків.

Відтак, наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 року по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 року по справі №822/1602/13-а.

Таким чином, висновки перевірки, які ґрунтуються лише на даних податкової інформації по спірним контрагентам, без проведення зустрічних звірок із реальним дослідженням первинної документації контрагентів, є безпідставними.

З приводу посилання податкового органу на відповідність діяльності контрагентів позивача ознакам фіктивного підприємництва, обґрунтовуючи цей довід інформацією, яка зібрана у кримінальних провадженнях, порушених за фактами вчинення кримінальних правопорушень у сфері економіки, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

На підставі цього, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на відомості щодо контрагентів, отримані в межах кримінальних проваджень, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки вищезазначені акти не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.11.2018 року у справі № 822/551/18.

Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в межах кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів вказує, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На підставі викладеного, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов`язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об`єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Колегія суддів зазначає, що при новому розгляді справи представником відповідача зазначено, що згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20.12.2019 у справі №757/66298/19-к, що наявна у відкритому доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень, встановлено, що Шостим слідчим відділом РКП СУ ФР Головного управління ДФС у місті Києві, під процесуальним керівництвом прокуратури м. Києва, проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені, внесеного до ЄРДР за №32019100000000291 від 04.04.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205-1 КК України.

В ухвалі зазначено, що ряд суб`єктів господарювання, які мають ознаки «фіктивності» та зареєстровані (перереєстровані) з порушенням чинного законодавства, в тому числі, ТОВ «ТК НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» (код ЄДРПОУ 42600873).

В клопотанні представника відповідача про витребування доказів по справі зазначено, що ГУ ДПС у Полтавській області направлено лист за вих. №8010/5/16-31-05-02 від 27.07.2022 до Київської міської прокуратури з метою отримання інформації щодо стану кримінального провадження № 32019100000000291 від 04.04.2019, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205-1 КК України, та за наявності, належним чином завірених копій матеріалів щодо ТОВ «ТК Нові Технології» (код ЄДРПОУ 42600873), які можливо використати під час судового розгляду справи № 440/330/20 в якості доказів.

Так, на виконання вимог ухвал суду листом від 25.11.2022 №С-2862/125/52-2022 надано інформацію, що слідчим СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві, 23.12.2021 було винесено постанову про закриття кримінального провадження № 3201910000000291 від 04.04.2019 за п.10 ч.1 ст. 284 КПК України /а.с.16, т.5/.

Відтак, належних доказів, зокрема вироків суду про наявність узгоджених кримінально-карних дій в діях працівників позивача та ТОВ "Техносервіс-К", ТОВ "Ітінера", ТОВ "ТК Нові технології", відповідачем суду не надано, в той же час, кримінальне провадження №3201910000000291 закрито на підставі постанови від 04.04.2019, що свідчить про припущення відповідача про протиправність дій контрагентів позивача та хибність висновків про безтоварність їх взаємовідносин.

Також, колегія суддів вказує, що посилання податкового органу на відсутність у контрагентів необхідних трудових ресурсів та виробничих потужностей не може бути безумовною підставою для визнання господарських операцій нереальними, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а основні засоби можуть перебувати в постачальника/субпідрядника на праві оренди чи лізингу.

Доказів про наявність фактів, які б свідчили про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагента та злагодженості дій між ними контролюючим органом всупереч вимог процесуального закону надано не було.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов`язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв`язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов`язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а також податкового кредиту має значення не те, які зобов`язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Верховним Судом у постанові від 22.06.2022 у даній справі, серед іншого, зазначалось, що необхідно встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб (у тому числі посадових осіб контрагентів, задіяних у такому процесі) як свідків з метою з`ясування умов та характеру здійснених операцій.

Під час нового розгляду справи судом першої інстанції вчинялись заходи з виклику в якості свідків: ОСОБА_1 , місце роботи - ТОВ «Ітінера» (ідентифікаційний код 39491024, адреса місцезнаходження: 27502, Кіровоградська область, місто Світловодськ, вул. Героїв України, буд.63); ОСОБА_2 , місце роботи - ТОВ «ТЕХНОСЕРВІС-К» (ідентифікаційний код 41650242, адреса місцезнаходження: 03170, місто Київ, вул. Перемоги, буд.9, оф. 8/1); ОСОБА_3 , місце роботи: «ТК Нові Технології» (ідентифікаційний код: 42600873, адреса місцезнаходження: 40000, Сумська обл., місто Суми, просп. Курський, буд. 147); ОСОБА_4 , місце роботи ТОВ «Лубенське ШБУ-9» (ідентифікаційний код: 03450436, адреса місцезнаходження: 37500, Полтавська область, м. Лубни, просп. Володимирський, буд.210).

Допитаним був ОСОБА_4 , відповідно до свідчень якого судом встановлено обставин і способи налагодження господарських зв`язків між позивачем та його задекларованими постачальниками з урахуванням тривалості часу, що минув від таких правовідносин. Який, як свідок зазначав, що за роботу з контрагентами відповідав та організовував він особисто та його головний інженер. Досить часто договори укладалися шляхом листування із контрагентами, тобто без особистих зустрічей безпосередньо із тим чи іншим представником контрагента підписантом договору, оскільки всі умови погоджувалися, як правило або по телефону, або шляхом листування у тому числі по електронній пошті. Згадати станом на час допиту, яким чином укладалися договори, які стосуються цієї справи точно не може з урахуванням того, що це було 4-5 років тому. Щодо обставин та способу налагодження господарських зв`язків із контрагентами, поясним, що як правило пошук того чи іншого необхідного товару здійснювався по інтернету, шляхом моніторингу цін на необхідні товари виходячи із об`ємів, які були визначені по проектно-кошторисній документації щодо об`єктів, які будував позивач. Доставку товару, зазвичай здійснювали власними силами, інколи силами постачальника. Доставляли як правило на склад в Лубнах, а інколи, в залежності від виду товару, безпосередньо в місці де виконувалися роботи, наприклад георешітки як правило доставлялися безпосередньо на об`єкт виконання робіт. Фактичне отримання товару відбувалося за участі уповноважених осіб, зазвичай це здійснював виконроб ОСОБА_5 .

Забезпечити явку інших з вищеперелічених свідків не вдалось, попри заходи з їх повідомлення про виклик, що вчинялись судом неодноразово.

В той же час, відповідачем під час здійснення перевірки позивача не було вжито жодних заходів направлених на отримання пояснень від вказаних осіб, не було проведено зустрічних звірок із контрагентами позивача, у тому числі із особами, які їх очолювали станом на 2018-2019 роки, не надано жодних доказів притягнення вказаних осіб до відповідальності за фіктивне підприємництво, а відтак не можливість з незалежних від суду обставин допит вказаних осіб станом на 2023 рік не може бути належним доказом в обґрунтування припущень відповідача, зроблених ще в 2019 році в акті перевірки.

Також під час нового розгляду справи у суді першої інстанції в ході судового розгляду справи по суті були допитані ОСОБА_6 та ОСОБА_5 /а.с. 142-147, т.5/, що станом на дату спірних правовідносин працювали в ТОВ «Лубенське ШБУ-9» та надали пояснення по суті спірних операцій, товарно-матеріальних цінностей, їх отримання та використання в господарській діяльності. Зокрема, вказані свідки не заперечували отримання товарів від різних контрагентів позивача у перевіряємий період та підписання відповідних документів як безпосередньо у постачальника так і на складі позивача або за адресою виконання позивачем робіт безпосередньо на об`єкті влаштування дорожнього покриття в залежності від домовленостей щодо умов поставки. Надали пояснення щодо особливостей того чи іншого товару, який придбавався позивачем у контрагентів, зокрема щодо цільового призначення такого товару, порядку обрахунку необхідної його кількості безпосередньо на об`єкті виконання робіт або на виробничій базі позивача у разі використання придбаного товару як складової для виготовлення позивачем іншого товару, необхідного для виконання ремонтних або будівельних робіт.

В той же час, контролюючим органом не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності контрагентів позивача: ТОВ "Техносервіс-К", ТОВ "Ітінера", ТОВ "ТК Нові технології" за їх зареєстрованим місцезнаходженням на час здійснення господарських операцій з позивачем.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

На підставі викладеного, оскільки відповідачем не доведено факт порушення позивачем норм законодавства України по взаємовідносинам з ТОВ "Техносервіс-К", ТОВ "Ітінера", ТОВ "ТК Нові технології", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність висновків податкового органу про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, ч.1, 5 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 1.2, п. 2.1, п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, абз. 2 розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186, п. 4, п. 8, п. 10, п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 №237, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.1999 за №725/4018, п. 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, а також п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України.

В зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Полтавській області від 11 грудня 2019 року №0004640504 в частині збільшення грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" за податковими зобов`язаннями на суму 413681 грн та за штрафними (фінансовим) санкціями (штрафами) на суму 103420,25 грн та податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2019 року №0004660504 в частині збільшення грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" за податковими зобов`язаннями на суму 459645 грн та за штрафними (фінансовим) санкціями (штрафами) на суму 114911,25 грн. є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

При цьому, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, рішення суду в частині відмови у задоволенні частини вимог не підлягає апеляційному перегляду, оскільки позивачем не оскаржено, а апеляційна скарга відповідача відповідних доводів в цій частині не містить.

На підставі викладеного, враховуючи висновки і мотиви, з яких Верховним Судом скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанції, які згідно ч. 5 ст. 353 КАС України є обов`язковими при новому розгляді справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 року по справі №440/330/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. БартошСудді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 06.12.2023 року.