Постанова

від 14.11.2023 по справі 367/9438/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 367/9438/21 Головуючий у 1 інстанції: Кухленко Д.С.

провадження № 22-ц/824/13560/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс-Банк» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс-Банк», приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Селіверстова Владислава Олеговича про визнання рішення державного реєстратора недійсним та визнання права власності, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтував тим, що придбав житловий будинок АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями від 23.02.2007 року, і в цей же день даний житловий будинок став предметом іпотеки по Іпотечному договору від 23.02.2007 року, що укладений з метою забезпечення зобов`язань по Кредитному Договору від 23.02.2007 року.

Вказує, що Сторонами по вищезазначеним Іпотечному та Кредитному договорам були він та АКБ "Укрсоцбанк". В подальшому Національний банк України 12.09.2019 року надав дозвіл АТ "Альфа-банк" на реорганізацію шляхом приєднання АКБ "Укрсоцбанк" до AT "Альфа- банк» а 25.10.2019р. відкликав банківську ліцензію АКБ "Укрсоцбанк", внаслідок чого АТ "Альфа-банк став правонаступником прав та обов`язків АКБ "Укрсоцбанк", в тому числі і по вищезазначеному договору. У зв`язку з цим відповідачем по даній справі визначено саме АТ "Альфа-банк". Умовами Іпотечного договору було передбачено можливість Іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку наявності заборгованості по Кредитному договору.

Разом з тим, 03.06.2014 року було прийнято Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті", під дію якого підпадав і вищезазначений кредитний договір.

Вважаючи, що за вищевказаним кредитним договором існує заборгованість та враховуючи дію мораторію на звернення стягнення на предмет іпотеки, 24 листопада 2017 року АКБ «Укрсоцбанк» звернулось до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою про стягнення заборгованості за вищевказаним Кредитним договором, по якій ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2017 року було відкрито провадження - справа №367/8504/17. На даний час існує спір між позивачем та АТ "Альфа-банк" про існування заборгованості та її розмір.

23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" №1381 від 13.042021 року (далі за текстом - Закон).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Розділу І Закону було доповнено п.7 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування", відповідно до вимог якого:

реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім таких випадків (зокрема):

у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі.

Згідно п.3 Прикінцевих та перехідних положень "упродовж строку, передбаченого цим Законом для подання заяви про проведення відповідно до пункту 7 розділу ІV"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" реструктуризації, та упродовж 60 днів після закінчення зазначеного строку забороняється:

-примусове звернення стягнення (відчуження без згоди власника) на предмет іпотеки, що є забезпеченням виконання зобов`язань, які підлягають реструктуризації на підставі заяви про проведення реструктуризації;

-набуття іпотекодержателем на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі у власність предмета іпотеки, що є забезпеченням виконання зобов`язань, які підлягають реструктуризації на підставі заяви про проведення реструктуризації;

-продаж іпотекодержателем третій особі на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі предмета іпотеки, що є забезпеченням виконання зобов`язань, які підлягають реструктуризації на підставі заяви про проведення реструктуризації.

Позивач, аналізуючи вищевказане законодавство у сукупностями з обставинами укладення та виконання вищевказаних договорів, зробив наступні висновки:

-кредитний договір є таким, що підпадає під дію законодавства про реструктуризацію заборгованості за валютним кредитом;

-на момент набрання чинності Законом є незавершений судовим рішенням спір про розмір заборгованості, до якої може бути застосовано реструктуризацію;

-на даний час і до вступу у силу рішення про наявність заборгованості по кредиту продовжує діяти мораторій на звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 .

Звертає увагу суду, що не зважаючи на вищезазначене, а саме на існування заборони на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, 01 грудня 2021 року до позивача, за місцем проживання та реєтрації, дружини позивача та неповнолітньої дочки, повнолітньої дочки та малолітньої онуки, з`явились представники АТ "АльфаБанк", які пред`явили витяг з Державного реєстру речових прав, згідно якого:

15 листопада 2021 року приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Селіверстов В.О. (відповідач-2), діючи як державний реєстратор, на підставі договору іпотеки від 23.02.2007 року та інших документів прийняв рішення про державну реєстрацію прав на вищезазначений іпотечний будинок за АТ "Альфа-Банк".

Таким чином, перехід права власності на належний йому та його сім`ї будинок було здійснено у порушення вимог вищезазначених законів, у зв`язку з чим він звернувся до суду з вказаним позовом.

Зазначав, що відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Оціночно- консалтингова група «Експерт-Капітал» від 30.07.2021 року вартість спірного будинку складає 2644591 грн. 19 коп.

Не погоджуючись з позовними вимогами, представником відповідача AT «Альфа- банк» було подано відзив, в якому зазначено, що АКБ соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є АТ «АльфаБанк», та ОСОБА_1 уклали договір кредиту №287 від 23.02.2007 року (надалі за текстом - Кредитний договір), відповідно до умов якого позивач отримав від Банку та витратив на власні потреби 140 000 доларів США.

З метою забезпечення виконання основного зобов`язання сторонами було укладено Іпотечний договір (копія якого міститься в матеріалах справи), відповідно до якого Іпотекодавець (позивач) передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно.

Згідно зі ст.37 ЗУ «Про іпотеку» AT «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», було оформлено право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Правовою підставою для реєстрації права власності AT «Укрсоцбанк» на нерухоме майно є відповідне іпотечне застереження в п.п.4.5.3. Договору іпотеки від 23.02.2007 року, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до п. 4.5 Іпотечного договору: Іпотекодержатель за своїм вибором вертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет Іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Підписанням цього Договору Заставодатель (тобто позивач) засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття Іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на Предмет іпотеки до Банку.

Крім того, відповідно до п.1.4 Іпотечного договору Іпотекодавець свідчить та гарантує, шо ніякі треті особи не мають щодо предмета іпотеки, в тому числі не зареєстрованих у встановленому законом поряду, на боці предмета іпотеки немає факторів, які б заважали накласти стягнення на предмет іпотеки.

Зазначає, що 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення чайна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Проте на момент прийняття реєстратором оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності (18.11.2021) мораторій вже припинив свою дію.

Відповідно до п.2. Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1381-ІХ від 13.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» визначено, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 28, ст. 940; 2015 р., № 43, ст. 386; 2020 р., № 38, ст. 279; із змінами, внесеними Законом України від 16 вересня 2020 року № 895-IX) втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.

При цьому Закон №1381-ІХ від 13.04.2021 набрав законної сили 23.04.2021, отже, Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" втратив свою чинність з 23.09.2021 року, а право власності за Іпотекодержателем зареєстровано 18.11.2021 року.

Упродовж строку, передбаченого цим Законом для подання заяви про проведення відповідно до пункту 7 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" реструктуризації, та упродовж 60 днів після закінчення зазначеного строку забороняється, зокрема, набуття іпотекодержателем на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі у власність предмета іпотеки, що є забезпеченням виконання зобов`язань, які підлягають реструктуризації на підставі заяви про проведення реструктуризації. Пункт 7 набрав законної сили, як зазначено вище, 24.04.2021.

Разом з тим, підпунктом 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

Аналіз приписів статті 33 Закону України «Про іпотеку» дозволяє дійти висновку, що законодавцем передбачено право іпотеко держателя захистити свої майнові права у зв`язку з невиконанням (неналежним виконанням) боржником основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки одним із таких способів: в позасудовому порядку згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі виконавчого напису нотаріуса) або в судовому порядку за рішенням суду.

Частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, далі - Закон 898-IV) передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог.

Статтею 37 зазначеного Закону (у цій же редакції) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, (до якого згідно з частиною другою статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки), є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Проаналізувавши зміст наведених норм у їх поєднанні вбачається, що за Законом застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

На адресу Іпотекодателя, яку позивач особисто у позові зазначив в якості місця свого постійного проживання та яка вказана у Іпотечному договорі, Іпотекодержателем направлено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання та проведено оцінку предмету іпотеки.

Повідомлення направлене цінним рекомендованим листом з повідомленням та з описом вкладення. Дане повідомлення отримане особисто позивачем 25.11.2020 року, про що свідчить розписка про отримання. Таким чином, Вважаємо, що Кредитором повністю дотримані всі вимоги чинного законодавства, вжито всіх заходів з метою повідомлення належним чином Іпотекодателя про заборгованість.

Однак, позивачем не наведено та не надано доказів наявності підстав для відмови в проведені державної реєстрації прав. Навпаки, все наведене свідчить, що оспорюване рішення стало результатом грубих порушень зобов`язань з боку боржника.

Згідно зі ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства

Відповідно до ч.3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Оскільки вимоги цієї статті не були дотримані позивачем, то суд має відмовити позивачу в захисті його права та інтересу.

Враховуючи, що спірне рішення прийнято на підставі наданих Законом повноважень та на підставі повного пакету документів, що подані належним заявником, а також беручи до уваги відсутність встановлених ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» підстав для відмови у проведенні державної реєстрації - спірне рішення є законним, а дії банку правомірними.

Таким чином, вважає, що позовні вимоги до задоволення не підлягали. З огляду на те, що друга позовна вимога є похідною від першої, то вона теж не підлягала до задоволення.

Зважаючи на те, що право власності набуто на підставі застереження, встановленого в іпотечному договорі, у відповідності до приписів чинного законодавства та рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно прийнято Іпотекодержателем у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (затв. ПКМУ від 26 жовтня 2011 р. № 1141) - вважали, що позивачем не були доведені вимоги позову та не надані належні докази на обґрунтування висновків.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 травня 2023 року позовну заяву задоволено.

В апеляційній скарзі АТ «Сенс-Банк»з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Скарга обґрунтована тим, що 23 лютого 2007 року між позивачем та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено договір кредиту №287, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості, платності та ділового характеру використання грошові кошти у сумі 140 000 00 (сто сорок тисяч доларів США) 00 центів, зі сплатою 13, 00 % річних.

Того ж дня в забезпечення виконання умов кредитного договору з банком було укладено іпотечний договір №б/н, згідно з умовами п.1.1 цього договору Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту №287 від 23.02.2007 року, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, основне зобов`язання, нерухоме майно:

- житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,0813 га (кадастровим номером 3210945600:01:072:0077 з цільовим призначенням будівництвом та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Банком в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Щодо іпотечного застереження та підстав реєстрації права власності апелянт зазначає:

Згідно з п.4.1. Іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені вимоги шляхом звернення стягнення га Предмет іпотеки.

За п.4.2. Іпотечного договору у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим Договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на Предмет іпотеки.

Відповідно до п.4.5. Іпотечного договору іпотекодавець за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів:

4.5.1. на підставі рішення суду;

4.5.2. на підставі виконавчого напису нотаріуса;

4.5.3. шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;

4.5.4. шляхом продажу Предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»;

4.5.5. шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Таким чином, викладені вимоги Іпотечного договору свідчать про те, що між сторонами укладене іпотечне застереження, яке спричиняє права та обов`язки, які підлягають виконанню.

Апелянтом зазначено, що із Іпотечного договору вбачається, що останній підписано позивачем особисто.

При цьому, укладення окремого договору між банком та Іпотекодавцем про задоволення вимог Іпотекодержателя законодавство не вимагає.

Відповідно до ч.1, 2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, на час подачі апеляційної скарги, так само як і на час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження в Іпотечному договорі, іпотечне застереження було чинним (чинне і на даний час), а отже і права та обов`язки, які з нього випливають, підлягають виконанню.

При цьому, укладення окремого договору між банком та Іпотекодавцем про задоволення вимог Іпотекодержателя не вимагає ні законодавство, в тому числі Закон України «Про іпотеку», ні умови Іпотечного договору.

Згідно зі ст.33 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Таким чином, виходячи із аналізу викладених норм Закону України «Про іпотеку» можна дійти наступних висновків:

1) сторони іпотечного договору мають право погодити питання звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку;

2) іпотечне застереження прирівнюється та фактично є договором про задоволення вимог іпотекодержателя;

3) правовою підставою звернення стягнення на предмет іпотеки може бути як окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя так і іпотечне застереження, яке міститься в іпотечному договорі.

Разом з тим, 03 квітня 2019 року Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 481/2174/14-ц, провадження № 61-4953св18 (ЄДРСРУ №80919028) досліджував питання звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб. Зокрема, Верховним Судом зроблені наступні висновки:

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відтак, Іпотечне застереження в Іпотечному договорі прирівнюється до Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, з огляду на що в розглядуваному випадку саме Іпотечний договір є належним правовстановлюючим документом, на підставі якого звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд України в Постанові від 18.09.2012 року в справі №21-236а12:

«Виходячи з наведеного, правильним є висновок суду касаційної інстанції про правомірність дій відповідача щодо реєстрації за Банком права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки з огляду на те, що такий договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.37 Закону №898-ІУ, а тому є належним правовстановлюючим документом».

Аналогічна ситуація викладена в Постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року в справі №6-1388цс16.

Водночас, щодо направлення повідомлення вказує, на те, що відповідно до п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ №1127 від 25.12.2015 року, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Банком направлено повідомлення про порушення основного зобов`язання (відповідно до ст. 33, 35,36, 37, Закону України «Про іпотеку», чим підтверджується наступними доказами:

Викладене підтверджується:

1) Копією повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 11.11.2020 року № 19/11 (направлене на дві за адреси: АДРЕСА_2 );

2) Крім того, у зазначеному Повідомленні Позичальника попереджено про те, що у разі невиконання відповідної вимоги протягом 30-денного строку Банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

3) Повідомлення направлене цінним рекомендованим листом з повідомленням та з описом вкладання. Дане повідомлення отримане особисто позивачем 25.11.2020, про що свідчить розписка про отримання. Вважають, що Кредитором повністю дотримані всі вимоги чинного законодавства. Вжито з метою повідомлення належним чином Іпотекодателя про заборгованість. Позивачем не наведено та не надано доказів наявності підстав для відмови в проведенні державної реєстрації прав. Навпаки, все наведене свідчить, що оспорюване рішення стало результатом грубих порушень зобов`язань з боку боржника.

Отже, Кредитором було дотримано п.6.2. Іпотечного договору, згідно якого усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін.

Щодо мораторію апелянт зазначає наступне:

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду у справі № 917/1307/18 від 23.10.2019 року, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Так, відповідно до умов договору іпотеки сторони погодили, що передача у власність Іпотекодержателя предмету іпотеки є добровільним способом звернення стягнення (пункт 5.3 договору іпотеки). Відтак, положення дії ЗУ «Про мораторій» не можуть бути застосовані в даному випадку, адже йде мова про звернення стягнення у добровільному порядку, в той час як положення закону розповсюджуються на примусовий спосіб звернення стягнення.

Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами той факт, що на спірні правовідносини розповсюджується мораторій, а саме докази того, що спірна квартира є місцем проживання позивача, до того ж єдиним, не надав доказів відсутності житла у спільній сумісній власності, а також доказів того, що не відбувалось відчуження житла в період з дня укладення іпотечного договору до звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звертає увагу суду, що для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя. якщо договором не передбачено іншого порядку».

Норми ЗУ «Про іпотеку» та норми порядку державної реєстрації прав власності на нерухоме майно не встановлюють обов`язку погодження звіту оцінки з іпотекодержателям. Важливим є факт проведення звіту оцінки. Відповідні докази булу надані суду та містяться в матеріалах справи.

До того ж зауважують, що перелік необхідних документів для реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення в досудовому порядку передбачено п.61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №112.

Оцінка СОД відсутня в переліку документів, які надаються державному реєстратору згідно Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 року, а відтак доводи позивача в цій частині є безпідставними

Крім того, в даному випадку оцінка майна Банком проводилась відповідно до погоджених умов кредитного договору.

Спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки, а отже скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за банком буде порушувати його право відповідно до договору про іпотеку на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вищевказана позиція підтверджується висновком Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 27.03.2020 року у справі за №711/5575/18.

Згідно роз`яснень Великої Палати Верховного Суду за наслідками розгляду цивільної справи № 755/10974/17, незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову Позицію Великої Палати. Не можна застосовувати аналогічні висновки Верховного Суду України, викладені в його рішеннях, ухвалених за результатом розгляду інших судових справ, незалежно від того чи перераховані у відповідній постанові Великої Палати всі рішення ВСУ, в яких викладена правова позиція від якої відступила Велика Палата.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір є таким, що підпадає під дію законодавства про реструктуризацію заборгованості за валютним кредитом, на момент набрання чинності Законом є незавершений судовим рішенням спір про розмір заборгованості, до якої може бути застосовано реструктуризацію. Крім того, на даний час і до вступу в силу рішення про наявність заборгованості по кредиту продовжує діяти мораторій на звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 .

Також суд зазначав, що заявлені позовні вимоги та його підстави підтверджуються доказами, наданими позивачем і дослідженими в судовому засіданні, а саме: - наявність судового спору про стягнення заборгованості по кредиту - ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2017 року (справа №367/8504/17); - площа житлового будинку у 190,3 кв.м, що не перевищує встановлений законом ліміт у 250 кв.м договором купівлі-продажу житлового будинку; -факт використання ОСОБА_1 та його родиною для постійного проживання спірного будинку - випискою з домової книги; -відсутність іншого нерухомого майна для проживання - витягом з державного реєстру речових прав №157472173; -відсутність заборгованості станом на 01.01.2014 року - копією позовної заяви та розрахунком заборгованості до неї. Зазначені обставини та докази, якими вони підтверджуються, не спростовані відповідачами.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» №1381 від 13.04.2021 року (підпункт 2 пункту 2 Розділу І) було доповнено п.7 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до умов якого, зокрема: зобов`язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представника (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом:

1) обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі у цьому пункті - договір), у разі:

наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника;

відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 1 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково у зв`язку з простроченням позичальником платежів, значену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації;

2) виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі-житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом "г" частини першої статті 121 Земельного кодексу України.

Вимагається виконання з таких умов:

- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки;

- об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Розділу І Закону було доповнено п.7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до вимог якого: реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім таких випадків (зокрема):

у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі.

Згідно з п.3 Прикінцевих та перехідних положень "упродовж строку, передбаченого цим Законом для подання заяви про проведення відповідно до пункту 7 розділу ІV Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" реструктуризації, та упродовж 60 днів після закінчення зазначеного строку забороняється:

примусове звернення стягнення (відчуження без згоди власника) на предмет іпотеки, що є забезпеченням виконання зобов`язань, які підлягають реструктуризації на підставі заяви про проведення реструктуризації;

набуття іпотекодержателем на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі у власність предмета іпотеки, що є забезпеченням виконання зобов`язань, які підлягають реструктуризації на підставі заяви про проведення реструктуризації;

продаж іпотекодержателем третій особі на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі предмета іпотеки, що є забезпеченням виконання зобов`язань, які підлягають реструктуризації на підставі заяви про проведення реструктуризації.

Таким чином, аналізуючи вищевказане законодавство, у сукупностями з обставинами укладення та виконання вищевказаних договорів, можна зробити наступні висновки:

-кредитний договір є таким, що підпадає під дію законодавства про реструктуризацію заборгованості за валютним кредитом;

-на момент набрання чинності Законом є незавершений судовим рішенням спір про розмір заборгованості, до якої може бути застосовано реструктуризацію;

-на даний час і до вступу у силу рішення про наявність заборгованості по кредиту продовжує діяти мораторій на звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 .

Заявлені позовні вимоги та його підстави підтверджуються наступними доказами наданими позивачем і дослідженими в судовому засіданні:

- наявність судового спору про стягнення заборгованості по кредиту - ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2017 року (справа №367/8504/17);

- площа житлового будинку у 190,3 кв.м, що не перевищує встановлений законом ліміт у 250 кв.м договором купівлі-продажу житлового будинку;

- факт використання ОСОБА_1 та його родиною для постійного проживання спірного будинку - випискою з домової книги;

- відсутність іншого нерухомого майна для проживання - витягом з державного реєстру речових прав №157472173;

- відсутність заборгованості станом на 01.01.2014 року - копією позовної заяви та розрахунком заборгованості до неї.

Всі вищеперераховані обставини та докази, якими вони підтверджуються, не спростовані відповідачами.

Відносно повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 11.11.2020 року за вих. № 19/11, який, на думку відповідача-2, є основним письмовим доказом правомірності реєстрації права власності на житловий будинок за позивачем.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на звернення стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VII від 03.06.2014 року протягом часу його дії не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна, а загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Спірний будинок загальною площею 190,3 кв.м використовується ОСОБА_1 та членами його родини для проживання, іншого житла не мають, на нього розповсюджувалась дія вказаного мораторію. У зв`язку з наявністю такого мораторію, що унеможливлював звернути стягнення на предмет іпотеки, відповідач і звернувся у 2017 році до Ірпінського міського суду Київської області з позовом про стягнення заборгованості за кредитом (справа №367/8504/17).

Пізніше, 18.10.2018 року було прийнято Кодекс України з питань банкрутства, який набрав чинності 21.04.2019 року, а введений в дію через 6 місяців, тобто 21.10.2019 року.

Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Кодексу через один рік з дня введення його в дію (тобто з 22.10.2020 року) визнавався таким, що втратив чинність Закон України «Про мораторій на звернення стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Але Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №895-ІХ від 16.09.2020 року, який набрав чинності 08.10.2020 року, строк втрати його чинності було відтерміновано ще на шість місяців, тобто до 22.04.2021 року.

Таким чином, вказане повідомлення було створено в період дії мораторію на звернення стягнення на предмет іпотеки, що могло впевнити ОСОБА_1 у протиправності вимоги та наслідків її невиконання, які зазначались у ньому.

Остаточно Закон України «Про мораторій на звернення стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність 21.04.2021 року, але 23.04.2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», який фактично та юридично продовжив дію мораторію на звернення стягнення на спірне іпотечне майно, належне ОСОБА_1 до кінця розгляду справи №367/8504/17 (і ще 2 місяці після цієї події).

Крім того, як вбачається з доданих до відзиву на позовну заяву документів, вказане повідомлення підписане представником банку по довіреності, самої довіреності до такого повідомлення не додано, печатка банку на підписі представника - відсутня.

Крім того, документів на підтвердження права вимоги по спірному кредиту саме за AT «Альфа-банк» до вказаного повідомлення також не додано, що не давало можливості ОСОБА_1 впевнитися у справжності такого твердження.

Враховуючи, що на момент створення вказаного повідомлення в Ірпінському міському суді Київської області був наявний спір за позовом AT "Укрсоцбанк" (про заміну позивача у даній справі заяв не поступало) про стягнення заборгованості по спірному кредиту, при чому на значно меншу суму, ніж зазначена в повідомленні, а також відсутність підтверджених повноважень представника та правонаступництва прав вимоги саме АТ «Альфа-банк», суд першої інстанції дійшов висновку, що все це давало підстави ОСОБА_1 вважати дане повідомлення таким, що зроблено особою без достатніх правових підстав і, відповідно, не створювало будь-яких правових наслідків.

Проте, суд першої інстанції не звернув увагу на наступні обставини.

Так, 23 лютого 2007 року між Позивачем та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено договір кредиту № 287 за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпечності, строковості, платності та ділового характеру використання грошові кошти у сумі 140 000 00 доларів США, зі сплатою 13, 00 % річних.

Того ж дня у забезпечення виконання умов кредитного договору з банком було укладено іпотечний договір № б/н згідно з умовами п.1.1 цього договору Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту № 287 від 23.02.2007, укладеним між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем. основне зобов`язання, нерухоме майно:

- житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,0813 га (кадастровим номером 3210945600:01:072:0077з цільовим призначенням будівництвом та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 .

Банком в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки.

По-перше, щодо іпотечного застереження та підстав реєстрації права власності.

Згідно із п. 4.1. Іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені вимоги шляхом звернення стягнення га Предмет іпотеки.

Згідно із п. 4.2. Іпотечного договору у разі порушення іпотекодавцем обовязків, встановлених цим Договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на Предмет іпотеки.

Відповідно до п. 4.5. Іпотечного договору іпотекодавець за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів:

4.5.1. на підставі рішення суду;

4.5.2. на підставі виконавчого напису нотаріуса;

4.5.3. шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;

4.5.4. шляхом продажу Предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»;

4.5.5. шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Таким чином, викладені вимоги Іпотечного договору свідчать про те, що між сторонами укладене іпотечне застереження, яке спричиняє права та обов`язки, які підлягають виконанню.

Із Іпотечного договору вбачається, що останній підписано позивачем особисто.

При цьому, укладення окремого договору між банком та Іпотекодавцем про задоволення вимог Іпотекодержателя законодавство не вимагає.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про іпотеку» законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

За ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, на даний час, так само як і на час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження в Іпотечному договорі, іпотечне застереження було чинним (чинне і на даний час), а отже і права та обов`язки, які з нього випливають, підлягають виконанню.

При цьому, укладення окремого договору між банком та Іпотекодавцем про задоволення вимог Іпотекодержателя не вимагає ні законодавство, в тому числі Закон України «Про іпотеку», ні умови Іпотечного договору.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Таким чином, виходячи із аналізу викладених норм Закону України «Про іпотеку» можна дійти наступних висновків:

1) сторони іпотечного договору мають право погодити питання звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку;

2) іпотечне застереження прирівнюється та фактично є договором про задоволення вимог іпотекодержателя;

3) правовою підставою звернення стягнення на предмет іпотеки може бути як окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя так і іпотечне застереження, яке міститься в іпотечному договорі.

03 квітня 2019 року Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 481/2174/14-ц, провадження № 61-4953св18 (ЄДРСРУ № 80919028) досліджував питання звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб. Зокрема, Верховним Судом зроблені наступні висновки:

«Законом України «Про іпотеку» передбачено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Тому Іпотечне застереження в Іпотечному договорі прирівнюється до Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, з огляду на що в розглядуваному випадку саме Іпотечний договір є належним правовстановлюючим документом, на підставі якого звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд України в Постанові від 18.09.2012 року по справі №21-236а12:

«Виходячи з наведеного, правильним є висновок суду касаційної інстанції про правомірність дій відповідача щодо реєстрації за Банком права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки з огляду на те, що такий договір містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.. 37 Закону №898-ІУ, а тому є належним правовстановлюючим документом».

Аналогічна ситуація викладена в Постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року по справі №6-1388цс16.

За ч.ч.1, 2, 3 ст.37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Згідно зі ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

За п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме .майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Банком направлено повідомлення про порушення основного зобов`язання (відповідно до ст.33, 35, 36, 37, Закону України про «іпотеку».

Таким чином, Кредитором було дотримано п.6.2. Іпотечного договору, згідно якого усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зроблені належним чином у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду у справі № 917/1307/18 від 23.10.2019, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Так, відповідно до умов договору іпотеки сторони погодили, що передача у власність Іпотекодержателя предмету іпотеки є добровільним способом звернення стягнення (пункт 5.3 договору іпотеки). Відтак, положення дії ЗУ «Про мораторій» не можуть бути застосовані в даному випадку, адже йде мова про звернення стягнення у добровільному порядку, в той час як положення закону розповсюджуються на примусовий спосіб звернення стягнення.

Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами той факт, що на спірні правовідносини розповсюджується мораторій, а саме докази того, що спірна квартира є місцем проживання позивача, до того ж єдиним, не надав доказів відсутності житла у спільній сумісній власності, а також доказів того, що не відбувалось відчуження житла в період з дня укладення іпотечного договору до звернення стягнення на предмет іпотеки.

Сам лише факт посилання на те, що кредит є споживчим та валютним не свідчать про розповсюдження мораторію на спірні правовідносини.

А твердження про те, що квартира є місцем проживання та єдиним житлом не є доказами, а є припущеннями.

Позивач за висновками Верховного Суджу не має права будувати свою позицію на тому, що вона є доведеною, натомість саме позивач повинен довести доказами підставність свого позову.

При цьому Закон №1381-ХІ від 13.04.2021року набрав законної сили 23.04.2021 року, отже Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив свою чинність з 23.09.2021 року, а право власності за Іпотекодержателем зареєстровано 18.11.2021 року.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя. якщо договором не передбачено іншого порядку.

Пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9 та 15 Закону №1952-ІУ порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Норми ЗУ «Про іпотеку», та норми порядку державної реєстрації прав власності на нерухоме майно не встановлюють обов`язку погодження звіту оцінки з іпотекодержателям. Важливим є факт проведення звіту оцінки. Відповідні докази булу надані суду та містяться в матеріалах справи.

До того ж, перелік необхідних документів для реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення в досудовому порядку передбачено до п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 112.

Оцінка СОД відсутня в переліку документів, які надаються державному реєстратору згідно Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 року, а тому доводи позивача в цій частині є безпідставними

Також, в даному випадку оцінка майна Банком проводилась, відповідно до погоджених умов кредитного договору.

Спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки, а отже скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за банком буде порушувати його право відповідно до договору про іпотеку на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вищевказана позиція підтверджується висновком Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 27.03.2020 року у справі за № : 711/5575/18.

А також в Постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 року у справі №755/21962/15: «Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Сам по собі факт порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченої договором, не дає підстав для висновку про порушення прав чи законних інтересів позивача. Законодавством передбачений 30-денний строк для виконання вимоги про порушене зобов`язання, апеляційний суд встановив відповідність дій відповідача щодо дотримання цього строку вимогам закону. У передбачені законом і договором строки позивач не погасив свою заборгованість перед відповідачем.

Доводи позивача щодо різної суми заборгованості, зазначеної ТОВ «Кредитні ініціативи» у вимозі та у повідомленні про задоволення вимог шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а також щодо відсутності доказів проведення оцінки спірного нерухомого майна на момент набуття на нього права власності не є предметом розгляду даної справи. Позивач має право на відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя відповідно до абзацу третього статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Також, слід звернути увагу, що Банком у відповідності до Закону України «Про іпотеку» замовлено ринкову оцінку предмета іпотеки, яка згідно Висновку про вартість об`єкту оцінку ТОВ «Оціночно-консалтингова група «експерт-капітал» станом на 30.07.2021 року складає 2644591 грн. 19 коп.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки».

Відповідно до роз'яснень Великої Палати Верховного Суду за наслідками розгляду цивільної справи №755/10974/17, незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову Позицію Великої палати. Не можна застосовувати аналогічні висновки Верховного Суду України, викладені в його рішеннях, ухвалених за результатами розгляду інших судових справ, незалежно від того чи перераховані у відповідній постанові Великої Палати всі рішення ВСУ, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата.

Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 травня 2023 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок

АДРЕСА_1 та розподіл судових витрат скасувати і в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Стягнути з АТ «Сенс-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908 грн. В решті рішення слід залишити без змін.

Також, в порядку ст.141 ЦПК України, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс-Банк» судовий збір у розмірі 17 025 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс-Банк» задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 травня 2023 року в частині визнання за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) права власності на житловий будинок

АДРЕСА_1 та розподіл судових витрат скасувати і в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 17 025 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 05 грудня 2023 року.

Головуючий:

Судді: