Постанова

від 06.12.2023 по справі 810/2578/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/2578/18 Суддя (судді) першої інстанції: Брагіна О.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Сорочка Є.О.

за участю секретаря Дудин А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Добробут" звернулося з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області № 644105/32545701 від 11.04.2018; № 661871/32545701 та №6611872/32545701 від 23.04.2018 та зобов`язати зареєструвати податкові накладні ТОВ "Добробут" № 8 від 22.03.2018, № 9 від 23.03.2018 та № 10 від 30.03.2018.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 - без змін.

18 серпня 2022 року в.о. начальника ГУ ДПС у Київській області до суду першої інстанції було подано заяву про заміну сторони в порядку процесуального правонаступництва та встановлення способу і порядку виконання судового рішення шляхом зміни способу виконання пункту 3 резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 у справі №810/2578/18, шляхом зобов`язання ДПС України зареєструвати податкові накладні ТОВ "Добробут" від 22.03.2018 №8; від 23.03.2018 №9 та від 30.03.2018 №10.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 10 березня 2023 року у задоволенні заяви відмовив.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Колегією суддів визначено, що спірним у цій справі є питання можливості застосування механізму заміни сторони виконавчого провадження у випадку, якщо станом на час проведення виконавчих дій, боржник, який є суб`єктом владних повноважень, перебуває у стані припинення, але ще не припинений як юридична особа публічного права, проте, його управлінські функції передані іншій юридичній особі публічного права.

Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

У статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1,2 ст. 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Частиною 1 ст. 379 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

З наведеного нормативного визначення слідує, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішення законної сили або за інших умов, встановлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. При цьому законодавством встановлено головну умову, за якої тягар боржника може бути перекладено на іншу особу - це вибуття сторони виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Аналіз наведеної вище норми свідчить про те, що процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Отже, ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід`ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов`язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 КАС України).

Питання правонаступництва в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) було предметом розгляду Верховним Судом, який у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 11 жовтня 2019 року у справі № 812/1408/16, фактичні обставини у якій хоча і не є подібними, проте, безпосередній підхід до розуміння спірного у цій справі питання колегія суддів вважає застосовним до цієї справи.

Так, Верховний Суд у цій постанові здійснив системне тлумачення норм Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) у взаємозв`язку зі статтями 52 і 379 КАС України і сформулював висновок, відповідно до якого публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Отже, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

У такому випадку також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама по собі має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок: ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції (окрім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити у судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суду слід залучити до участі у справі їх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Таким чином у разі коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб`єкта владних повноважень як юридичної особи.

Постановою № 1200 (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 846) утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (пункт 2 Постанови № 1200).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19 червня 2019 року № 537 (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 846) утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби та реорганізовані деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби.

Згідно з пунктами 3, 4 цієї постанови територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Територіальні органи Державної податкової служби визначені правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються.

Відповідно з додатками 1, 2 Постанови № 537 утворено Головне управління ДПС у Київській області. Головне управління ДФС у Київській області реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Київській області.

Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 28 серпня 2019 року №36 «Про початок діяльності Державної податкової служби України», наказу ГУ ДФС в Одеській області 29 серпня 2019 року № 6 розпочато виконання Головним управлінням ДПС у Київській області функцій та повноважень Головного управління ДФС у Київській області, що припиняється, з питань, контроль за дотриманням яких покладено на Державну податкову службу.

Отже, з 29 серпня 2019 року ГУ ДФС у Київській області втратило повноваження державного органу, який згідно із законом виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики, відповідно, не може здійснювати права та виконувати обов`язки сторони у справі, а відтак, і відповідати за зобов`язання, які на нього покладені, в тому числі й судовими рішеннями, оскільки таке повноваження передано для виконання завдань і функцій новоствореному контролюючому органу у зазначеній сфері, яким є Головне управління ДПС у Київській області.

Колегія суддів вважає, що відсутність відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про фактичне припинення ГУ ДФС у Київській області як юридичної особи публічного права свідчить про відсутність підстав для правонаступництва в розумінні частини другої статті 104 Цивільного кодексу України.

Проте, в даному випадку з дати початку виконання Головним управлінням ДПС у Київській області функцій та повноважень Головного управління ДФС у Київській області відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво, оскільки саме норми адміністративного права врегульовали умови та порядок передання адміністративної компетенції від Головного управління ДФС у Київській області до Головного управління ДПС у Київській області, а тому факт припинення (ліквідації) юридичної особи не є вирішальним.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для заміни сторони у виконавчому провадженні, та вважає за необхідне замінити відповідача у справі № 810/2578/18 в порядку процесуального правонаступництва, а саме з ГУ ДФС у Київській області на ГУ ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС України.

Щодо встановлення способу і порядку виконання судового рішення шляхом зміни способу виконання пункту 3 резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 у справі №810/2578/18, шляхом зобов`язання ДПС України зареєструвати податкові накладні ТОВ "Добробут" від 22.03.2018 №8; від 23.03.2018 №9 та від 30.03.2018 №10, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст . 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Отже, під зміною способу і порядку виконання рішення, слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленому раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

При цьому, зміна на підставі статті 378 КАС способу чи порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.

Зі змісту заяви вбачається, що заявник звернувся до суду не в порядку заміни способу виконання рішення, а в порядку зміни сторони у справі, зокрема, заміни ГУ ДФС у Київській області на Державну податкову службу України, що з точки зору норм процесуального законодавства, є недопустимим.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що при зверненні до суду із позовом ТОВ "Добробут" самостійно визначило, на власний розсуд, всіх відповідачів у цій справі.

Рішення суду від 11.07.2018 набрало законної сили, тому зміна сторони відповідача на цій стадії, після набрання рішенням законної сили, не допускається. До того ж, станом на момент вирішення спору у даній справі ДПС України стосовно позивача не приймало ніяких рішень, не допускало бездіяльності та/чи не вчиняло жодних дій, відтак не було і не могло бути належним відповідачем у даній справі.

Згідно ст.52 КАС України заміна відповідача можлива до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Фактично представник заінтересованої сторони, вдавшись до маніпулювання юридичними поняттями намагається представити вимогу про заміну відповідача у справі на зміну способу виконання п.3 резолютивної частини рішення, тому ця вимога задоволенню не підлягає.

У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

В даному випадку доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС підлягає частковому задоволенню, а ухвала Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року- частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні заяви про заміну Головного управління ДФС у Київській області в порядку процесуального правонаступництва.

Замінити Головне управління ДФС у Київській області в порядку процесуального правонаступництва на Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС України.

В іншій частині ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 06.12.2023.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

Є.О.Сорочко