Постанова

від 06.12.2023 по справі 227/1829/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7355/23 Справа № 227/1829/21 Суддя у 1-й інстанції - О.В. Здоровиця Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Кішкіної І.В.,

суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №227/1829/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське сортонасінницьке підприємство», третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про витребування з чужого незаконного володіння та повернення земельної ділянки і скасування державної реєстрації договору оренди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2023 року (суддя Здоровиця О.В., повний текст рішення складено 23 червня 2023 року),

в с т а н о в и в:

В травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське сортонасінницьке підприємство», третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про витребування з чужого незаконного володіння та повернення земельної ділянки і скасування державної реєстрації договору оренди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є власником вказаної земельної ділянки. Договір оренди землі б/н від 23 травня 2008 року та акт приймання передачі земельної ділянки з ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» він не укладав та не підписував його і повноважень на підписання від свого імені вищезазначених документів нікому не давав. Висновком експерта підтверджується, що підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі б/н від 23 травня 2008 року, укладеного між ним та ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство», та акт передачі-прийомки земельної частки (паю) в натурі виконані не ним, що свідчить про те, що він не виявляв волю до вчинення вказаного правочину, у зв`язку з чим вказаний договір оренди землі вважається таким, що є неукладеним, тобто таким, що не відбувся. Виходячи з наведеного вважає, що відповідач чинить перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою. Просив суд витребувати з володіння та користування ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» земельну ділянку площею 5,2700 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області (кадастровий номер 1422084400-06-000-0393), яка належить йому на праві власності; скасувати відомості про державну реєстрацію щодо права оренди земельної ділянки згідно договору оренди землі від 23 травня 2008 року, який було зареєстровано у Добропільському МВ ДРФ ДП «ЦДЗК» за № 4АА0072510470817400265.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське сортонасінницьке підприємство», третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про витребування з чужого незаконного володіння та повернення земельної ділянки і скасування державної реєстрації договору оренди відмовлено.

З вказаним рішення не погодився позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення керувався застарілою судовою практикою. Вважає, що, встановивши, що спірний договір позивачем не підписувався, а отже, відсутні підстави вважати, що такий договір є укладеним, необхідно усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення відповідно до вимог статті 391 ЦК України, та скасування державної реєстрації для реального відновлення порушеного права позивача. Посилаючись на практику Верховного Суду зазначає, що висновок суду про те, що позивач отримував орендну плату за користування ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» належною йому земельною ділянкою, порушення ОСОБА_1 принципу добросовісності не наділяє право відповідача підробити підпис позивача у договорі оренди, навіть якщо між сторонами фактично існували правовідносини щодо користування земельною ділянкою.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» просив апеляційний суд відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку повідомлення.

Представник позивача-Чумак І.М.у судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» та представник третьої особи Головного управлінняДержгеокадастру уДонецькій областіу судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного листа та про доставку повідомлення.

Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, лише в оскаржуваній частині судового рішення і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до повідомлення відділу у Добропільському районі ГУ Держгеокадастру в Донецькій області від 14 вересня 2018 року № 1703/103-18 та копії державного акту на право власності серії ЯА № 997229 від 02 червня 2006 року ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку площею 5,2700 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельна ділянка розташована території Криворізької сільської ради. Згідно з нормативною грошовою оцінкою вартість земельної ділянки з кадастровим номером 1422084400:06:000:0393 у 2017 році становила 186705,72 грн, у 2018 році - 186705,72 грн (а.с.11-12).

З заяви ОСОБА_1 від 02 червня 2006 року вбачається, що останній звертався до директора ТОВ «ДСП» і просив переукласти договір на оренду земельної ділянки строком на 10 років (а.с.53).

Згідно з копією спірного договору оренди землі від 23 травня 2008 року орендодавець ОСОБА_1 передав в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Добропільське сортонасінницьке підприємство» на 10 років свою земельну ділянку площею 5,2700 га, що належить позивачу на підставі державного акта серії ЯА № 997229 від 02 червня 2006 року. Також додано копію акта приймання-передачі земельної частки (паю) в натурі з кадастровим номером 1422084400:06:000:0393, власником якої є ОСОБА_1 , передачу проведено на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки із СТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство».

Вказаний договір зареєстровано у Добропільському міському відділі Донецької регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» 23 травня 2008 року № 4АА007251040817400265.

У період 2008-2010 років реєстрацію правовстановлюючих документів

на земельні ділянки здійснював Центр державного земельного кадастру згідно

з Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель. Таким чином, договір оренди земельної ділянки зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею згідно з чинним законодавством.

Відповідно до копії договору позики від 14 травня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Молодняк О.В., ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» гроші в сумі 23800,00 грн. Відповідно до пункту 2.2 цього договору погашення позики здійснюється рівними частинами по 3400,00 грн щороку до 31 грудня 2018 року включно шляхом безготівкового зарахування на рахунок позикодавця належної ОСОБА_1 до отримання щорічної орендної плати за договором № б/н оренди землі, укладеним 23 травня 2008 року та зареєстрованим у Добропільському міському відділі Донецької регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» 23 травня 2008 року, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди зроблено запис № 4АА007251040817400265. Вказаний договір підписано сторонами у присутності приватного нотаріуса. Особи громадян, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність, правоздатність, а також дієздатність ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» і повноваження його представника перевірено (а.с.61).

Згідно висновку експерта №5067-5068 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, складеного 11 листопада 2019 року, підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 23 травня 2008 року, укладеного між ним та СТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» та у акті передачі-прийомки земельної частки (паю) в натурі, між ОСОБА_1 та ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 105-112).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доведеність факту непідписання ОСОБА_1 договору оренди землі б/н від 23 травня 2008 року не може бути прийнята судом як підстава для визнання цього договору неукладеним, оскільки в судовому засіданні достовірно були встановлені обставини, які свідчать про те, що воля ОСОБА_1 на укладення цього договору була і вказаний договір фактично був укладений і виконувався, як стороною позивача, так і стороною відповідача.

Таке рішення суду першої інстанції не відповідає нормам законодавства та обставинам справи.

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що він не підписував договір оренди землі, тому він є неукладеним, отже, така земельна ділянка безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача, тому має бути повернута її власнику, незважаючи на те, що у прохальній частині позову позивач просив витребувати земельну ділянку.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правилстатей 229-233 ЦК Українипро правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині 1статті 215 ЦК України, так і встаттях 229-233ЦК Українийдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Згідно висновку експерта №5067-5068 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, складеного 11 листопада 2019 року, підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 23 травня 2008 року, укладеного між ним та СТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» та у акті передачі-прийомки земельної частки (паю) в натурі, між ОСОБА_1 та ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 105-112). А отже, встановивши, що ОСОБА_1 не підписував договору оренди, тобтоне виявляв свою волю до вчинення даного договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що така угода є неукладеною.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок» (пункт пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: «При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права позивача як власника земельної ділянки, колегія суддів вважає усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення такої земельної ділянки.

У частині 1статті 627 ЦК Українизазначено, що відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правиламистатті 93 ЗК Україниправо оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 2статті 792 ЦК Українипередбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Згідно із частиною 1статті 14 Закону України «Про оренду землі»(у редакції, чинній на дату, зазначену удоговорі оренди земельної ділянки) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а застаттею 18 цього Законудоговір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною 1статті 15 Закону України «Про оренду землі»істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду праваорендиземельної ділянки.

Стаття 207 ЦК Українивстановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована нанабуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).

Частиною 3статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

У пункті 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), зазначено, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2статті 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, щозайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Судувід 28 листопада 2018 року у справі№ 504/2864/13-ц (пункт 71), від04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

У пункті 71 постанови від 23 листопада 2021 року Велика Палата Верховного Суду уточнила вказаний висновок, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , посилаючись на позбавлення його права користування земельною ділянкою, яку займає відповідач, просить вилучити з незаконного користування цього приватного підприємства належну йому земельну ділянку, оскільки він як власник договір оренди земельної ділянки не підписував, умови його не погоджував.

Тобто позивач подав негаторний позов про повернення земельної ділянки, при цьому формулювання позивачем позовних вимог, саме як вилучення земельної ділянки, на зміст позову, як негаторного, не впливає.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 червня 2020 року, яке набрало законної сили, у справі № 227/59/19у задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське сортонасінницьке підприємство» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (паю) сільськогосподарського призначення відмовлено.

У вказаному судовому рішенні суд установив, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 23 травня 2008 року, укладений від імені ОСОБА_1 з ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство», підписаний не ним, а іншою особою.

Вказані обставини встановлені судом на підставі дослідження зібраних у справі доказів, зокрема висновкуексперта №5067-5068 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, складеного 11 листопада 2019 року, у якому вказано, що підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 23 травня 2008 року, укладеного між ним та СТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» та у акті передачі-прийомки земельної частки (паю) в натурі, між ОСОБА_1 та ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Наведений висновок судово-почеркознавчої експертизи, як і судове рішення наявні у матеріалах справи, що переглядається.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, суд у вказаному вище судовому рішенні виходив з того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

У задоволенні позову про визнання недійсним оспорюваного договору відмовлено саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

З урахуванням установлених у цій справі обставин, зокрема установленого факту непідписання ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянкивід 23 травня 2008 року з ТОВ «Добропільське сортонасінницьке підприємство» та преюдиційних обставин, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, що свідчить про неукладеність цього договору, відсутність волевиявлення власника на передачу в оренду земельної ділянки та безпідставність користування відповідачем цим майном, а тому апеляційний суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки підлягає задоволенню. При цьому зазначення позивачем у позовній заяві про вилучення у відповідача земельної ділянки, а не її повернення не має правового значення для вирішення цієї справи, оскільки таке формулювання позовної вимоги не спростовує змісту негаторного позову як способу захисту та права, на захист якого він поданий.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У такому разі як негаторний позов слід розглядати позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку.

За установленими у цій справі обставинами позивач як власник земельної ділянки має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом зобов`язання відповідача її повернути.

Колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про вчинення власником земельної ділянки конклюдентних дій, які свідчать про вчинення правочину, зокрема отримання ОСОБА_1 орендної плати від відповідача за договором оренди, з огляду на таке.

Відповідно до 2 другоїстатті 205 ЦК Україниправочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Між тим,статтею 18 Закону України «Про оренду землі»договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

З таких же висновків виходила Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.37, 7.38 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Отже, враховуючи конкретні встановлені судом першої інстанції обставини справи, що розглядається, апеляційний суд не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia (суд знає закони) неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Судувід 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 , крім іншого, просив суд скасувати запису Державному реєстрі речових прав про інше речове право, а саме право оренди земельної ділянки з кадастровим номером1422084400-06-000-0393.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження№ 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 рокуу справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) (пункт 55) та від 07 квітня2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно ізЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня2020 року,статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(у редакції чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час звернення позивача до суду та ухвалення судового рішення у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон вже не передбачав, тому матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося.

За таких обставин належним способом захисту прав та інтересів позивача буде вимога про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права, яке закріплене у неукладеному договорі оренди землі від 23 травня 2008 року, порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою, кадастровий номер 1422084400-06-000-0393 площею 5,2700 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області.

Однак, у даній справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації договору оренди землі, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановахвід 16 листопада 2022 року у справі № 144/1346/21 (провадження№ 61-7155св22), від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21 (провадження № 61-4248св22).

Суд першої інстанції на ці вимоги закону уваги не звернув та відмовив у задоволенні даної позовної вимоги з інших підстав, а саме, що вимога про скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки є похідною від вимоги про витребування земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1статті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції в силустатті 376 ЦПК України підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, невірно вирішив спір в частині позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, та допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки.

Ураховуючи те, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову у частині вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику та відмови в позові у частині скасування запису про державну реєстрацію речового права.

Також, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із частинами 1, 2статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача;у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційнаскарга підлягаєчастковому задоволенню,з ТОВ«Добропільське сортонасінницькепідприємство» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору, понесені останнім під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 1407,89 грн та в суді апеляційної інстанції в розмірі 2111,84 грн, всього 3519,73 грн.

Керуючись статтями 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2023 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське сортонасінницьке підприємство», третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про витребування з чужого незаконного володіння та повернення земельної ділянки і скасування державної реєстрації договору оренди задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею5,2700 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області (кадастровий номер 1422084400-06-000-0393), шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське сортонасінницьке підприємство».

В задоволенні позовних вимогОСОБА_1 в частині скасування запису про державну реєстраціюдоговору орендивідмовити.

Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«Добропільське сортонасінницькепідприємство» на користь ОСОБА_1 понесенівитрати посплаті судовогозбору,пов`язані зрозглядом справив судіпершої інстанціїта всуді апеляційноїінстанції, у розмірі 3519,73 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 грудня 2023 року

Судді І.В. Кішкіна

О.В. Агєєв

О.І. Корчиста