Рішення

від 13.11.2023 по справі 628/3680/21

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 628/3680/21

№ 2/183/3493/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2023 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, третя особа - Комунальне підприємство «Куп`янське БТІ» про припинення права власності на нерухоме майно, визнання права власності на домоволодіння, -

в с т а н о в и в:

22 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області з позовом до Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, третя особа - Комунальне підприємство «Куп`янське БТІ» про припинення права власності на нерухоме майно, визнання права власності на домоволодіння.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що на праві приватної спільної часткової власності на підставі договору дарування, посвідченого 10 лютого 2004 року державним нотаріусом Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області Гречук Є.О. за р. № 1-554, зареєстрованого 16 березня 2004 року в Куп`янському БТІ за р.№ 3575478, їй належить 198/300 житлового будинку з надвірними і господарськими будівлями, загальною площею 125,5 кв.м, житловою площею 56,9 кв.м, який складається з: житлового будинку - літ. «А»; літньої кухні - літ. «Б»; сараю - літ. «Б1»; погребу - літ. «В»; сараю - літ. «Г»; вбиральні - літ. «Д»; огорожі № 1, 2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 3092537 від 17 березня 2004 року.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 22893848 від 21 жовтня 2020 року вбачається, що співвласником спірного домоволодіння на 17/50 частин житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11 листопада 1993 року Виконавчим комітетом Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області за р. № 408 є ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 співвласник спірного житлового будинку ОСОБА_2 померла.

Спадкоємцем ОСОБА_2 був її син ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , який відмовився від прийняття спадщини на належну ОСОБА_2 17/50 частину спірного домоволодіння. Зазначене підтверджується рішенням Виконавчого комітету Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області № 37 від 17 квітня 2012 року.

Крім того, цим же рішенням було закрито особовий рахунок на 17/50 частин житлового будинку, а також ліквідовано цю частину будинку, так як спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на неї, оскільки ця частина будинку залишилася без мешканців, не придатна для проживання та знаходиться в аварійному стані, а тому комісією було встановлено, доцільно закрити особовий рахунок.

Зокрема, довідкою КП «Куп`янське БТІ» від 14 травня 2012 року за вих.№ 424, виданої на ім`я ОСОБА_3 (сина ОСОБА_2 ), підтверджується факт погашення матеріалів інвентарної справи та правовстановлюючі документи на 17/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані вище обставини також підтверджуються довідкою КП «Куп`янське БТІ» від 12 жовтня 2020 року, зі змісту якої вбачається, що частка будинку, що належала ОСОБА_2 та становила 17/50 частин житлового будинку загальною площею 24,8 кв.м, житловою площею 9,8 кв.м. (2-1 коридор - 5,2 кв.м; 2-2 кухня - 9,8 кв.м; житлова кімната - 9,8 кв.м.) знесено, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Курилівськоїсілської ради за № 32 від 17.04.2012 року «Про закриття особового рахунку на 17/50 частин житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 ». окрім цього, за зверненням гр. ОСОБА_3 було погашено матеріали інвентарної справи та правовстановлюючі документи на 17/50 частин житлового будинку, що підтверджується довідкою КП «Куп`янське БТІ» від 14.05.2012 року № 424. Для довідки: 17/50 частин становить 102/300 частини будинку.

Згідно цієї ж довідки, частка будинку, а саме 198/300, що належить ОСОБА_1 на даний час складає житловий будинок: загальна площа 125,5 кв.м., житлова площа 56,9 кв.м (1-ІІ веранда - 11,2 кв.м.; 1-ІІІ кухня - 11,0 кв.м; 1-2 коридор - 9,5 кв.м; 1-3 житлова кімната - 23,1 кв.м; 1-4 житлова кімната - 10,0 кв.м; 1-5 житлова кімната - 12,6 кв.м; 1-6 ванна - 11,2 кв.м; 1-7 коридор - 5,2 кв.м.; 1-8 житлова кімнат - 11,2 кв.м) та відповідні господарські будівлі, а саме: літня кухня - літ. «Б»; сарай - літ «Б1»; погріб - літ «В»; сарай - літ. «Г»; вбиральня - літ «Д»; ворота, огорожа № 1,2. Збільшення житлової площі будинку відбулося за рахунок демонтажу пічного опалення та в результаті внутрішнього перепланування, що згідно наказу міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 404 від 09.08.2012 року не є самочинним будівництвом.

Позивач наголошує на тому, що оскільки співвласник спірного будинку ОСОБА_2 померла, її спадкоємець спадщину не прийняв, спадкове майно не існує, однак право власності на це майно значиться зареєстрованим, а тому, подання заяви власником до реєстру прав власності на нерухоме майно про припинення права власності на знищену частину будинку не видається можливим.

У зв`язку з наведеним, посилаючись на приписи ст.ст. 316, 317, 322, 328, 346, 349 ЦК України ОСОБА_1 просить суд:

- припинити право власності та скасувати його реєстрацію за ОСОБА_2 на 17/50 частин будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними і господарськими будівлями, загальною площею 125,5 кв.м, житловою площею 56,9 кв.м, який складається з: житлового будинку - літ. «А»; літньої кухні - літ. «Б»; сараю - літ. «Б1»; погребу - літ. «В»; сараю - літ. «Г»; вбиральні - літ. «Д»; огорожі № 1, 2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 27 вересня 2021 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 11 листопада 2021 року закрито провадження у справі, розгляд справи призначено по суті.

Згідно розпорядження голови Верховного Суду України від 18.03.2022 року № 11/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» зазначену справу було передано 29 березня 2023 року за підсудністю до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представника позивача, останній просив суд розглядати справу за його відсутності, вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд задовольнити позов.

Представник відповідача Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги визнав, не заперечував проти їх задоволення.

Представник третьої особи Комунального підприємства «Куп`янське БТІ» в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу за його відсутності.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності на підставі договору дарування, посвідченого 10 лютого 2004 року державним нотаріусом Куп`янської державної нотаріальної контори Харківської області Гречук Є.О. за р.№ 1-554, зареєстрованого 16 березня 2004 року в Куп`янському БТІ за р.№ 3575478 належить 198/300 житлового будинку з надвірними і господарськими будівлями, загальною площею 125,5 кв.м, житловою площею 56,9 кв.м, який складається з: житлового будинку - літ. «А»; літньої кухні - літ. «Б»; сараю - літ. «Б1»; погребу - літ. «В»; сараю - літ. «Г»; вбиральні - літ. «Д»; огорожі № 1, 2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності позивача на зазначене нерухоме майно підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 3092537 від 17 березня 2004 року.

Встановлено, що співвласником спірного домоволодіння на 17/50 частин вказаного житлового будинку, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11 листопада 1993 року Виконавчим комітетом Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області за р. № 408 є ОСОБА_2 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 22893848 від 21 жовтня 2020 року.

З рішення Виконавчого комітету Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області № 37 від 17 квітня 2012 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 співвласник спірного житлового будинку ОСОБА_2 померла. Спадкоємцем на майно померлої був її син ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , який відмовився від прийняття спадщини на належну ОСОБА_2 17/50 частину спірного домоволодіння. Вказана частина житлового будинку, яка залишилася без мешканців в даний час не придатна для проживання, знаходиться в аварійному стані, у зв`язку з чим комісією було встановлено за доцільне закрити особовий рахунок на 17/50 частин зазначеного вище житлового будинку, а також ліквідувати вказану частину спірного будинку. Зокрема зобов`язано ОСОБА_3 вивезти будівельні матеріали після демонтажу будівлі з земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Згідно довідки КП «Куп`янське БТІ» від 14 травня 2012 року за вих.№ 424, виданої на ім`я ОСОБА_3 (сина ОСОБА_2 ) погашено матеріали інвентарної справи та правовстановлюючі документи на 17/50 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Також було досліджено довідку КП «Куп`янське БТІ» від 12 жовтня 2020 року, зі змісту якої вбачається, що частка будинку, що належала ОСОБА_2 та становила 17/50 частин житлового будинку загальною площею 24,8 кв.м, житловою площею 9,8 кв.м. (2-1 коридор - 5,2 кв.м; 2-2 кухня - 9,8 кв.м; житлова кімната - 9,8 кв.м.) знесено, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Курилівськоїсілської ради за № 32 від 17.04.2012 року «Про закриття особового рахунку на 17/50 частин житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 ». окрім цього, за зверненням гр. ОСОБА_3 було погашено матеріали інвентарної справи та правовстановлюючі документи на 17/50 частин житлового будинку, що підтверджується довідкою КП «Куп`янське БТІ» від 14.05.2012 року № 424. Для довідки: 17/50 частин становить 102/300 частини будинку.

Згідно цієї ж довідки, частка будинку, а саме 198/300, що належить ОСОБА_1 на даний час складає житловий будинок: загальна площа 125,5 кв.м., житлова площа 56,9 кв.м (1-ІІ веранда - 11,2 кв.м.; 1-ІІІ кухня - 11,0 кв.м; 1-2 коридор - 9,5 кв.м; 1-3 житлова кімната - 23,1 кв.м; 1-4 житлова кімната - 10,0 кв.м; 1-5 житлова кімната - 12,6 кв.м; 1-6 ванна - 11,2 кв.м; 1-7 коридор - 5,2 кв.м.; 1-8 житлова кімнат - 11,2 кв.м) та відповідні господарські будівлі, а саме: літня кухня - літ. «Б»; сарай - літ «Б1»; погріб - літ «В»; сарай - літ. «Г»; вбиральня - літ «Д»; ворота, огорожа № 1,2. Збільшення житлової площі будинку відбулося за рахунок демонтажу пічного опалення та в результаті внутрішнього перепланування, що згідно наказу міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 404 від 09.08.2012 року не є самочинним будівництвом.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері ( ст. 1262 ЦК України).

У третю чергу право на спадкування мають за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК України).

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України).

Згідно до приписів ч. 1 ст. 1265 ЦК України, у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Частиною 1 ст. 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

У відповідності до ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Згідно зі ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Тобто право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

В той же час суд зауважує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що співвласник спірного домоволодіння ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме, суду не надавалося свідоцтво або актовий запис про смерть, позивач та його представник не зверталися до суду з клопотанням про витребування зазначених доказів. Крім того, останніми не ставилося питання про витребування спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , з якої б можливо було б встановити наявність або відсутність спадкоємців.

Як зазначалося вище, у позові ОСОБА_1 посилалася на те, що спадкоємцем на майно померлої ОСОБА_2 був її син ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , який відмовився від прийняття спадщини на належну ОСОБА_2 17/50 частину спірного домоволодіння.

Відповідно до частини першої та третьої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням

Згідно ст. 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази звернення до суду органу місцевого самоврядування, в даному випадку Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області з заявою про визнання спадщини відумерлою після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1

Згідо до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб

На підставі ч. 1 ст. 317 цього кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом

Приписами статті 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника

Згідно з положеннями статті 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.

Вказана стаття не містить визначення поняття «знищення майна» та випадків, на які поширюється ця норма, зокрема, залежно від причин знищення майна. Тобто, зазначена норма поширюється на всі випадки фізичного руйнування майна, що призводить до припинення його існування як такого, незалежно від причин настання такого результату. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного суду від 17.01.2019 (справа № 708/254/18) умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно, - у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначена Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень частин 1-3 статті 12ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однією із засад цивільного судочинства є диспозитивність, зміст якої визначено у статті 13 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 - 80 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належності, достатності, допустимості.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог .

Згідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, третя особа - Комунальне підприємство «Куп`янське БТІ» про припинення права власності на нерухоме майно, визнання права власності на домоволодіння, - відмовити

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;

- відповідач: Курилівська сільська рада Куп`янського району Харківської області, код ЄДРПОУ 04399170, місцезнаходження за адресою: 63730, Харківська область, Куп`янський район, с. Курилівка, вул. Лозова, буд. 1;

- третя особа: Комунальне підприємство «Куп`янське БТІ», код ЄДРПОУ 0335505, місцезнаходження за адресою: 63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пл. Леніна, буд. 23.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 13 листопада 2023 року.

Суддя Д. І. Городецький