Ухвала

від 01.12.2023 по справі 757/48583/23-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:757/48583/23-ц

Провадження №: 2/755/7772/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2023 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Слободянюк А.В., розглянувши матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до ОСОБА_1 , про стягнення боргу за житлового комунальні послуги, -

в с т а н о в и в:

Позивач Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", в особі свого представника Карандюк Ю.О., звернулось до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення боргу за житлового комунальні послуги.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2023 року цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до ОСОБА_1 , про стягнення боргу за житлового комунальні послуги, передано за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва.

27 листопада 2023 року вказана цивільна справа надійшла до Дніпровського районного суду м. Києва та 28 листопада 2023 року передана у провадження судді Слободянюк А.В. на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За замістом позовної заяви убачається, що предметом спору є стягнення боргу за житлового комунальні послуги.

Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2023 року мотивована тим, що зареєстрованим місцезнаходженням відповідача є Дніпровський район міста Києва.

Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 30 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Таким чином, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Предметом позову у цій справі є зобов`язання, які випливають з надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення. Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна.

З урахуванням наведеного, позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.

Схожі висновки, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна, також викладені Верховним Судом у постанові № 638/1988/17 від 10 квітня 2019 року.

З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , за якою виникла заборгованість по оплаті за вказані послуги, знаходиться в межах територіальної юрисдикції Печерського районного суду міста Києва.

Посилання в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2023 року на те, що адреса реєстрації місця проживання відповідача знаходиться в межах Дніпровського району міста Києва, як на підставу передачі позовної заяви за підсудністю, є необґрунтованим, оскільки у разі конкуренції правил підсудності (статті 27 та 30 ЦПК України) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійнюється виключно судами. Делегування їхніх функцій, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Причому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, тобто юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з конституційними положеннями, у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції і загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів. Цим Законом, зокрема, закріплено положення щодо права на повноважний суд, відповідно до якого ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Вказана норма з`явилась саме завдяки впливу ст. 6 Конвенції, відповідно до якої в поняття "суд, встановлений законом", входить лише той суд, до підсудності якого віднесений розгляд тієї чи іншої справи.

Питання підсудності регулюються відповідними процесуальними кодексами. Зокрема, підсудність цивільних справ визначається відповідно до ст. ст. 26-32 ЦПК України.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп/1997, частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року №3-рп/2010, відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012, ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Враховуючи встановленні судом в ухвалі суду від 30 жовтня 2023 року обставини стосовно територіальної підсудності справи, суд вважає за необхідне здійснити наступне повернення справи до належного суду, з метою усунення допущених недоліків під час постановлення вказаної ухвали судді, оскільки відкриття провадження порушить визначення розгляду справи належним судом, а також може бути наслідком порушення прав заявника по справі гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, за наслідком чого, з метою попередження таких обставин, що є прерогативою суду, для розгляду справи належним судом, встановленим законом, що в іншому випадку є наслідком скасування судового рішення, суд вважає за необхідне повернути матеріали цивільної справи за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Одночасно суд вважає, що такі дії є виправданими, оскільки усунення допущеної помилки, гарантує права та інтереси сторін на належний розгляд їх спору належним судом, встановленим законом, упродовж розумного строку, оскільки у разі скасування рішення суду за наслідком розгляду справи, з підстав на формальне відношення до визначених правил, може мати як наслідок затягування розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 ЦПК України, передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Таким, чином у зв`язку з викладеними обставинами, суддя приходить до висновку, що цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до ОСОБА_1 , про стягнення боргу за житлового комунальні послуги, слід повернути до Печерського районного суду м. Києва.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 27, 28, 31, 260, 353, 354 ЦПК України, суддя -

п о с т а н о в и в:

Цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до ОСОБА_1 , про стягнення боргу за житлового комунальні послуги - направити до Печерського районного суду міста Києва, як помилково направлену (01601, м. Київ, вул. Володимирська, б. 15).

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя А.В. Слободянюк