Рішення

від 24.10.2023 по справі 446/2918/21

КАМ'ЯНКА-БУЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 446/2918/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2023 року Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Самсін М. Л.

при секретарі Груба Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам`янка-Бузька Львівської області справу за позовом ОСОБА_1 до Желдецького старостинського округу Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області, третя особа: Кам`янка-Бузька державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву до Желдецького старостинського округу Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області, третя особа: Кам`янка-Бузька державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно, а саме будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , в цілому.

Ухвалою судді Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 03.10.2023 відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

В судове засідання позивач не з`явилася, але подала заяву в якій просила проводити розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила такі задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, але подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник третьої особи також в судове засідання не з`явився, але подав клопотання про розгляд справи без його участі.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Мати позивачки - ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_2 залишився житловий будинок садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на такий житловий будинок не зареєстровано у встановленому законом порядку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Будинок на даний час є збудований, що доводиться технічним паспортом та такий, що не містить відмітки про самочинне будівництво, а належність будинку покійній доводиться витягом сільської ради про запис в погосподарській книзі та тривалим фактом володіння цим будинком головою колгоспного двору померлою ОСОБА_2 .

В листі Кам`янка-Бузької державна нотаріальної контори від 10.11.2021р. №1265/01-16 вказано, що видати свідоцтво про право на спадщину не можна, оскільки відсутні будь-які правовстановлюючі документи оригінал на будинок.

З витягу з погосподарської книги АДРЕСА_1 станом на 30.05.1991, № 737 від 30.11.2021 видно, що господарство ОСОБА_3 , 193 р.н., особовий рахунок № НОМЕР_2 , відносилося до суспільної групи колгоспний двір, в якому були зареєстровані ОСОБА_3 , 1933 р.н. та ОСОБА_2 , 1961 р.н.

Брат позивачки ОСОБА_2 своєю заявою від 14.11.2017 відмовився від належної йому частки у спадковому майні в користь сестри ОСОБА_1 .

Сам факт відсутності правовстановлюючого документу на ім`я спадкодавця не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог про оформлення права власності, за умов доведення таких обставин як належність спадкодавцю цього майна.

Згідно ч.3 ст. 12, п.2 ч. 1 ст. 346 ЦК України особа може відмовитись від свого майнового права.

Право власності припиняється у разі відмови власника від права власності.

Відповідно до ч. 1.3 ст. 347 ЦК особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, має право безпосередньо звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.16 ЦК України визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.

Так, згідно Постанови Пленуму ВСУ від 22.12.1995р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» визначено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні.

У п. 6 Постанови Пленуму ВСУ № 20 від 22.12.1995р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулювали власність цього двору: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору; розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних; згідно ст. 4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Цивільного Кодексу УРСР 1963 року (в редакції, що діяла до 1991 року) майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР 1963 року розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше право не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, а також якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ч. 4 ст.3 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 133, 141, 258, 259, 263-265, 293, 315, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в цілому.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя : Самсін М.Л.