Постанова

від 04.12.2023 по справі 294/540/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №294/540/22 Головуючий у 1-й інст. Лесько М.О.

Категорія 16 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Григорусь Н.Й., Борисюка Р.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №294/540/22 за позовом ОСОБА_1 до Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальність «Іващенко» про визнання права власності на земельну частку (пай), за апеляційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Леська М.О. в м. Чуднові,

в с т а н о в и в :

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи його тим, що в період з 01.08.1987 по 31.08.1996 вона була прийнята в члени колгоспу, де працювала на посаді вихователя в дитячому садочку колгоспу ім. Островського в с. Будичани, в подальшому реорганізованого в КСП «Світанок». У списки осіб, які мали право на земельну частку (пай) по Будичанській сільській раді Чуднівського району Житомирської області з невідомих їй причин вона включена не була, і відповідно не отримувала сертифікат на право на земельну частку (пай) за місцем свого проживання. Позивач вважає, що її помилково чи безпідставно не включили до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай). Враховуючи вищенаведене просила визнати за нею право власності на земельну частку (пай) із резерву земельних часток (паїв), номер паю 45 (1), площею 1,8736 га, рілля номер паю 45(2), площею 1,0204 га та пасовище номер 641, площею 0,4015 га на території Стовпівського старостинського округу Чуднівської об`єднаної територіальної громади.

06 вересня 2022 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги та просила визнати за нею право власності на земельну частку (пай) із резерву земельних часток (паїв) на території Чуднівської об`єднаної територіальної громади за кадастровими номерами: 1825887700:03:000:0066 площею 1,8736 га, 1825887700:04:000:0004 площею 1,0204 га, 1825887700:03:000:0202 площею 0,4015 га.

РішеннямЧуднівського районного судуЖитомирської областівід 01грудня 2022року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1,8736 га з кадастровим номером 1825887700:03:000:0066, земельну ділянку площею 1,0204 га з кадастровим номером 1825887700:04:000:0004, земельну ділянку площею 0,4015 га з кадастровим номером 1825887700:03:000:0202, розташовані на території Стовпівського старостинського округу Чуднівської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, Головного управлінняДержгеокадастру уЖитомирській області подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин перебування позивача у членах будь-якого КСП, отримання таким КСП державного акту на право колективної власності на землю, включення або не включення позивача до відповідних списків, проведення паювання земель КСП. Зазначає, що саме на орган місцевого самоврядування покладено обов`язок щодо вирішення питання про виділення земельних ділянок у натурі власникам земельних часток (паїв). Крім того, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом у 2022 році, а тому пропустила встановлений законодавством строк звернення до суду із даним позовом.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури обґрунтовувала необхідність скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази направлення та вручення Чуднівській міській раді Житомирського району Житомирської області повного тексту рішення суду у вказаній справі, крім того вказує, що справа була розглянута за відсутності учасників справи. Також зазначає, що Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, проте ГУ Держеокадастру у Житомирській області не було залучено до розгляду даної справи.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, провадження №14-36цс19).

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Згідно із пунктом 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання прокурором апеляційної скарги, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Відтак, колегія суддів вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Подібні правові висновки та їх обґрунтування містяться також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №815/1567/16 (адміністративне провадження №К/9901/30797/18) та від 15 червня 2022 року у справі №821/1798/17 (адміністративне провадження №К/9901/58281/18).

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти російської федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури обґрунтовувала необхідність скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази направлення та вручення Чуднівській міській раді Житомирського району Житомирської області повного тексту рішення суду у вказаній справі, крім того вказує, що справа була розглянута за відсутності учасників справи. Також зазначає, що Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, проте ГУ Держеокадастру у Житомирській області не було залучено до розгляду даної справи.

Також прокурор вказував, що уповноваженими державою органами здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області, яка проінформувала прокуратуру про те, що намірів звертатися з апеляційною скаргою не має, водночас просила обласну прокуратуру здійснювати представництво інтересів держави в особі міської ради шляхом внесення апеляційної скарги та ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, яке також проінформувало прокуратуру про те, що намірів звертатися з апеляційною скаргою не має у зв`язку із відсутністю фінансування.

Із матеріалів справи вбачається, що Житомирська обласна прокуратура, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №15/1-344вих-23 від 07.08.2023 повідомлено Чуднівську міську раду Житомирського району Житомирської області про необхідність вжиття заходів щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.

На запит №15/1-357вих-23 від 07 серпня 2023 року Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області, листом №04-19/912 від 08.08.2023 повідомила Житомирську обласну прокуратуру, що рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 01.12.2022 у даній справі міська рада не отримувала, а тому відповідно до ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» просить Житомирську обласну прокуратуру здійснити представництво інтересів держави в особі Чуднівської міської ради в суді шляхом внесення прокурором апеляційної скарги по зазначеній цивільній справі.

Також, Житомирська обласна прокуратура, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №15/1-343вих-23 від 07.08.2023 повідомлено виконуючого обов`язки начальника ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про необхідність вжиття заходів щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.

На запит №15/1-343вих-23 від 07 серпня 2023 року ГУ Держгеокадастр у Житомирській області, листом №0-6-0.6-2801/2-23 від 10.08.2023 повідомило Житомирську обласну прокуратуру, що відповідно до виписки по рахункам ГУ Держгеокадастру у Житомирській області станом на 09.08.2023 вказано відсутність суми для сплати судового збору, а тому у зв`язку із обмеженим фінансуванням ГУ Держгеокадастру у Житомирській області позбавлене можливості самостійно звернутися до суду.

Таким чином, прокурор попередньо, до звернення до суду з апеляційною скаргою, повідомив про це відповідні суб`єкти владних повноважень.

Враховуючи, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, на виконання вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, послався на визначені законом підстави для звернення до суду із апеляційною скаргою, а також зазначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, беручи до уваги, що Чуднівська міська рада та ГУ Держгеокадастру у Житомирській області не мають наміру вживати заходів щодо захисту порушеного права власності територіальної громади, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у даній справі.

Щодо визнання права власності на земельну частку (пай).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статей 5, 6 Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.1990 у редакції від 05.05.1993, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин вимоги позивача про визнання за нею права на земельну частку (пай) є обґрунтованими та доведеними.

Проте, з наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Конституцією України визнається, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Враховуючи те, що предметом позову є земельна ділянка, яка розташована на території Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, вбачається порушення інтересів Чуднівської об`єднаної територіальної громади, як власника спірної земельної ділянки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У справі, що переглядається встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.09.1984, ОСОБА_1 у період з 01.08.1987 по 31.08.1996 працювала у КСП «Світанок» в с. Будичани Чуднівського району Житомирської області на посаді вихователя дитячого садочка.

Відповідно до рішення Чуднівської районної ради народних депутатів №230 від 24.12.1993, землі КСП «Світанок» було передано в колективну власність для сільськогосподарського використання, що підтверджується державним актом на право колективної власності на землю серії ЖТ 06-21-000002 від лютого 1994 року (без зазначення числа).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що в списках осіб на право на земельну частку (пай) під час розпаювання земель КСП «Світанок» прізвище ОСОБА_1 не значиться, сертифікат на право на земельну частку не оформлявся та не видавався.

Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Право на земельну частку (пай) згідно з пункту 2 цього Указу мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Згідно з частиною дев`ятою статті 5 ЗК України 1990 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України 1990 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

У частині другій статті 23 ЗК України 1990 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Отже, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до роз`яснень, наведених в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Відтак, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку - додатка до державного акта на право колективної власності на землю чи виключено з нього, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому разі особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

У справі, що переглядається встановлено, що КСП «Світанок» отримало державний акт на право колективної власності на землю в лютому 1994 року, тобто тоді, коли позивач була членом вказаного КСП. Матеріали справи не містять доказів того, що вона була виключена з членів КСП «Світанок» на час отримання КСП земельної ділянки.

Відтак, оскільки на час видачі КСП «Світанок» державного акта на право колективної власності на землю позивач не була виключена в установленому законом порядку із членів КСП, то вона має право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не була включена до такого списку з невідомих причин.

Водночас колегія суддів доходить висновку, що порушене право позивача не підлягає судовому захисту через пропуск нею позовної давності.

Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з нормами статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК Української РСР).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює у неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, колегія суддів дійшла висновку про те, що право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1994 році, а тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК Української РСР, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Суд був зобов`язаний застосувати наслідки спливу позовної давності без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Посилання позивача на те, що про порушене право вона дізналася в 2021 році, колегія суддів не приймає, оскільки про порушення своїх прав ОСОБА_2 дізналася або повинна була дізнатися, коли розпочалося розпаювання земель колгоспу.

Зазначених обставин суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на отримання земельних часток (паю), а тому рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Також, колегія суддів не вбачає підстав для закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України з огляду на наступне.

Згідно з п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення змісту пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та, яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Відповідно до частини третьої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі №320/9224/17 (провадження №14-225цс19) зазначила, що …[Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі (пункти 26, 27)].

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №761/7978/15-ц (провадження №14-58цс18) зазначено, що …[необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір].

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) вказано, що …[предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу].

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19)).

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/9380/19 (провадження №61-6741св21), від 15 листопада 2021 року у справі №428/9280/20 (провадження №61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі №295/983/21 (провадження №61-13906св21).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Так, колегією суддів встановлено, що у березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Чуднівського районного суду Житомирської області з позов до Чуднівської міської ради Житомирської області, в якому просила визнати за нею право на земельну частку (пай) члена КСП «Світанок» (с. Стовпів Чуднівський район, Житомирська область).

Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 24 травня 2021 року, яке набрало законної сили, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

У червні 2022 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати за нею право на земельну частку (пай) із резерву земельних часток (паїв) на території Чуднівської об`єднаної територіальної громади за кадастровими номерами: 1825887700:03:000:0066 площею 1,8736 га, 1825887700:04:000:0004 площею 1,0204 га, 1825887700:03:000:0202 площею 0,4015 га. В обґрунтування позову позивачем зазначено тотожні обставини, що і в позові поданому в березні 2021 року.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави позову у даній справі та у справі №294/360/21 є тотожними.

Разом з тим, предмет позову у справі, що переглядається та у справі №294/360/21 є різними.

Відтак, відсутні правові підстави для закриття провадження у даній справі на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим в розумінні статті 263 ЦПК України, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено повністю, то існують підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За подання апеляційної скарги заступником керівника Житомирської обласної прокуратури був сплачений судовий збір в розмірі 1488,60 грн.

Оскільки апеляційна скарга задоволена повністю, то з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області задовольнити.

Рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури 1488,60 грн судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 грудня 2023 року.

Головуючий

Судді