Постанова

від 06.12.2023 по справі 804/4377/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа №804/4377/17

касаційне провадження № К/9901/2215/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 (головуючий суддя - Лукманова О.М., судді - Божко Л.А., Дурасова Ю.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Новомосковської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Інспекції, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.07.2016 №44706-13.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 послалася на неможливість застосування у 2016 році підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції від 01.01.2016, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, якою було затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, набрала чинності 19.02.2016. Крім того, контролюючим органом не було вчинено будь-яких дій задля встановлення пробігу автомобіля, який належить позивачу. Крім того, позивач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було сформоване з порушенням терміну, встановленого підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, а саме після 01.07.2016.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 27.07.2017 позов задовольнив: скасував податкове повідомлення-рішення від 29.07.2016 №44706-13.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення № 75 «Про затвердження Положення «Про транспортний податок по м. Новомосковську», яким був установлений на території міста транспортний податок, Новомосковською міською радою було прийняте лише 20.05.2016, з огляду на що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України не може мати місце у 2016 році.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 19.12.2017 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: оподаткування належного позивачу автомобіля у 2016 році повинно було здійснюватися на підставі положень підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VІІІ, з урахуванням того, що у 2016 році не встановлювався новий податок та не змінювалася його ставку, а лише змінювалися вимоги до об`єкта оподаткування таким податком, а також зважають на те, що вартість належного позивачу автомобіля навіть станом на 19.09.2017 була більшою визначеного законодавцем мінімального розміру середньоринкової вартості легкових автомобілів, які є об`єктами оподаткування, з огляду на що оспорюване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

ОСОБА_1 оскаржила рішення суду апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 18.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції проігнорував ту обставину, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було сформоване з порушенням терміну, встановленого підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, а саме після 01.07.2016. Також скаржник посилається на неможливість застосування у 2016 році підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції від 01.01.2016, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, якою було затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, набрала чинності 19.02.2016. Крім того, скаржник вказує, що контролюючим органом не було вчинено будь-яких дій задля встановлення пробігу автомобіля, який належить позивачу.

Інспекція не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.12.2023 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 06.12.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля Porsche, модель Panamera, з об`ємом двигуна 4806 куб. см., 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .

29.07.2016 Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення №44706-13, яким визначила ОСОБА_1 податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 25000,00 грн.

Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугувала інформація з веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, відповідно до якої станом на 19.09.2017 вартість автомобіля Porsche модель Panamera, 2013 року випуску, з пробігом 200000,00 км. становить 1781901,24 грн.

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014, яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом № 909-VIII від 24.12.2015) визначали, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Згідно з підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Законом України № 909-VIII від 24.12.2015 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності 01.01.2016, було внесено зміни до Податкового кодексу України, у зв`язку з чим підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, а саме: «об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року». Ставка податку у розмірі 25000 гривень залишилась така ж.

Статтею 57 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 909-VIII від 24.12.2015 визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Положеннями статті 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, 57 цієї Конституції.

Принцип стабільності податкового законодавства, визначений підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), регламентує, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Положеннями пункту 3.1 статті 3 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Таким чином, принцип стабільності податкового законодавства поширюється й на відповідні рішення органів місцевого самоврядування.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду, до початку наступного бюджетного періоду.

Згідно підпунктом 7.1.2 пункту 7.1 статті 7 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час встановлення податку обов`язково визначається такий елемент як об`єкт оподаткування.

Положеннями статті 22 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Отже, Законом № 909-VIII від 24.12.2015 фактично було внесено зміни до об`єкту оподаткування транспортним податком з 01.01.2016.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону № 71-VIII від 28.12.2014), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, транспортний податок згідно Податкового кодексу України є місцевим податком.

У свою чергу, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Згідно зі статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Таким чином, встановлення податку на майно, зокрема, в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Згідно з частиною 3 статті 27 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначені норми розрізняють період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен із яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Також Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов`язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов`язковим.

Так, згідно з підпунктом 12.3.5 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зазначений порядок застосування рішень місцевих рад щодо встановлення місцевих податків є імперативним та універсальним, а отже поширюється на всі місцеві податки, в тому числі на транспортний податок.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що автомобіль, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, відноситься до об`єктів оподаткування у 2016 році, оскільки використовується до 5 років (рік випуску 2013) та середньоринкова вартість якого (з урахуванням пробігу 200000,00 км.) навіть станом на 19.09.2017 перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 01 січня податкового (звітного) року, а саме 1033500,00 грн. (за даними Інспекції - 1781901,00 грн.), з огляду на що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Щодо доводів скаржника про строк прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що з аналізу положень статей 54 та 267 Податкового кодексу України випливає, що контролюючий орган дійсно зобов`язаний нарахувати платнику податків податкове зобов`язання з транспортного податку за відповідний рік та надіслати (вручити) таке податкове повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Невиконання контролюючим органом такого обов`язку звільняє платника податків лише від відповідальності за несвоєчасність сплати податкового зобов`язання (аналогічно до приписів підпункту 266.10.2 статті 266, підпункту 287.9 статті 287 Податкового кодексу України), проте не звільняє від обов`язку сплати такого податку за наявності відповідних правових підстав.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.06.2022 у справі № 826/15940/18 дійшла висновку, що пропуск податковим органом встановленого підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України строку надсилання податкового повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року), не є тим порушенням, яке спростовує правомірність нарахування грошового зобов`язання податковим органом, та не може бути самостійною підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Недотримання контролюючим органом встановлених строків надіслання податкового повідомлення-рішення не є підставою для припинення податкового обов`язку платника податку з транспортного податку. Строк надсилання податкового повідомлення-рішення, встановлений підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, не є строком, що зумовлює припинення податкового обов`язку або звільнення від його виконання.

Щодо наведених у касаційній скарзі доводів позивача про те, що податковим органом не встановлювалась інформація щодо пробігу авто, що унеможливлює розрахунок середньоринкової вартості, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує наступне.

Положеннями підпункту 267.6.10 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено право фізичних осіб - платників податку звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем своєї реєстрації для проведення звірки даних щодо: об`єктів оподаткування, що перебувають у власності платника податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів (зокрема документів, що підтверджують право власності на об`єкт оподаткування, перехід права власності на об`єкт оподаткування, документів, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля), контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Доводів та доказів, які б підтверджували наявність обставин, що зменшують середньоринкову вартість легкового автомобіля, який належав позивачу, матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 , викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова