Постанова

від 06.12.2023 по справі 520/28419/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 520/28419/21

адміністративне провадження № К/990/33305/23, К/990/32526/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

за участю:

секретаря судового засідання - Вітковської К.М.,

представника позивача - Виноградова В.О.,

представника відповідача - Книги Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Комунального підприємства «Міський інформаційний центр» на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2023 року (головуюча суддя Заічко О.В.), постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Присяжнюк О.В., судді - Любчич Л.В., П`янова Я.В.), та касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року (головуюча суддя Заічко О.В.), постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Присяжнюк О.В., судді - Любчич Л.В., П`янова Я.В.) у справі за позовом Комунального підприємства «Міський інформаційний центр» до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року Комунальне підприємство «Міський інформаційний центр» (далі за текстом - КП «МІЦ», Підприємство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - ГУ ДПС у Харківській області, контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило: скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 вересня 2021 року № 00196900704, № 00196720704, № 00196840704, № 00196800704 та № 00196940704.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказував на безпідставність висновків акта перевірки щодо заниження КП «МІЦ» доходу за цільовим фінансуванням капітальних інвестицій та неправомірного визначення нарахованої амортизації в декларації з податку на прибуток, а також щодо необхідності проведення нарахування податкових зобов`язань на суму перевищення собівартості самостійно виготовлених послуг та готової продукції над фактичною ціною реалізації, оскільки такі твердження спростовуються наданими до перевірки первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а також відповідними поясненнями Підприємства.

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року, позовні вимоги Підприємства задоволено в повному обсязі, визнано протиправними і скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь КП «МІЦ» понесені витрати з оплати судового збору у розмірі 27' 240 грн.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що:

1) Підприємством не допущено відхилення між сумами амортизації/списання на витрати активів, придбаних за рахунок цільового фінансування, та сумами цільового фінансування, визнаного доходом, та не здійснено заниження доходів від будь-якої діяльності; висновки акта перевірки щодо заниження Підприємством показників в декларації з податку на прибуток за 2020 рік не відповідають фактичним даним бухгалтерського обліку (стосовно податку на прибуток);

2) база оподаткування податком на додану вартість на операції з виплати Підприємству відповідних субвенцій/трансфертів за рахунок місцевого бюджету відсутня, оскільки податкове законодавство прямо вказує на відсутність об`єкта оподаткування податком на додану вартість в такому випадку; відповідачем безпідставно здійснено розрахунок заниження податкових зобов`язань на перевищення Підприємством собівартості наданих послуг в частині вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей і послуг, та нарахування компенсуючого ПДВ, оскільки база оподаткування ПДВ визначалася позивачем на підставі цін, затверджених спеціальними нормативно-правовими актами (щодо податку на додану вартість).

Апеляційний суд погодився із такими висновками суду першої інстанції по суті спору та визнав їх такими, що зроблені із правильним застосуванням норм податкового законодавства. Окремо у своєму рішенні суд апеляційної інстанції зауважив на протиправності проведеної перевірки з огляду на чинність мораторію на проведення податкових перевірок на період карантину, який був закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України).

Після ухваленням Харківським окружним адміністративним судом рішення від 11 жовтня 2022 року позивачем подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь позивача витрат в розмірі 125' 000 грн, пов`язаних із проведенням експертизи.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2023 року відмовлено КП «МІЦ» у задоволенні поданої заяви.

Ухвалюючи таке рішення суд зазначив, що замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулось за ініціативою позивача у справі, такий експертний висновок не був предметом дослідження у суді першої інстанції й не вплинув на вирішення справи. Відтак, на думку суду, відсутні правові підстави для відшкодування позивачу витрат на проведення експертизи.

За наслідками апеляційного перегляду постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2023 року залишено без змін.

1.3. Короткий зміст касаційних скарг та відзивів на них

1.3.1. Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року, ухваленими по суті спору, ГУ ДПС у Харківській області звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказані рішення й ухвалити нове, яким відмовити Підприємству в задоволенні позову.

З огляду на зміст касаційної скарги відповідача підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України).

Заявник касаційної скарги вважає, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано положення пункту 187.7 статті 187 ПК України, щодо правозастосування якого наразі відсутній висновок Верховного Суду у контексті визначення наявності або відсутності обов`язку у платника податків нараховувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів (в тому числі, які постачаються в рамках виконання програми благоустрою міста чи інших програм), та обов`язку скласти і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені ПК України, податкову накладну. У світлі наведених аргументів відповідач указує, що позивачем безпідставно не нараховано суми податкових зобов`язань по отриманих грошових коштах за кодом бюджетної класифікації 3210 по об`єктах «будівництво, реконструкція, капітальний ремонт об`єкту…», який визначено відповідно до кошторисів витрат на виконання «Програми розвитку і реформування міста Харкова» за рахунок коштів бюджету міста Харкова. Ураховуючи, що вказані кошти надходять до КП «МІЦ» саме на виконання програми розвитку господарства міста, то, відповідно, для цілей оподаткування ПДВ такі кошти слід уважати оплатою (компенсацією) виконаних робіт/наданих послуг у межах такої програми.

У доводах касаційної скарги заявник також посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», без урахування відповідних висновків Верховного Суду (постанови від 6 лютого 2020 року у справі №806/1339/15, від 22 січня 2019 року у справі №826/18174/13-а, від 31 березня 2020 року у справі №520/223/20, від 25 серпня 2022 року у справі №826/5101/17, від 28 грудня 2022 року у справі №520/1284/19) та Верховного Суду України (постанови від 5 березня 2012 року у справі №21-421а11, від 22 листопада 2016 року у справі №826/11397/14, від 24 травня 2016 року у справі №21-5332а15, від 14 червня 2016 року у справі №21-1318а16, від 22 листопада 2016 року у справі №21-2430а16).

Окремо від викладених вище підстав касаційного оскарження відповідач наполягає на правомірності зробленого у ході перевірки висновку про заниження Підприємством об`єкта оподаткування податком на прибуток шляхом заниження доходу по цільовому фінансуванню капітальних інвестицій та безпідставного визначення нарахованої амортизації в податковій декларації з податку на прибуток, з огляду на ненадання Підприємством до перевірки аргументованих пояснень та підтверджуючих документів зі спірних питань.

У відзиві на касаційну скаргу податкового органу Підприємство заперечує проти викладених у ній аргументів та просить залишити скаргу без задоволення. У світлі посилань податкового органу на наявність у даному випадку підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач звертає увагу на те, що станом на сьогодні Верховним Судом вже сформульовано висновок щодо застосування положень пункту 187.7 статті 187 ПК України у справі за аналогічних правовідносин (постанова від 27 червня 2023 року у справі 520/18518/21). В означеній справі, серед іншого, спірним було питання оподаткування податком на додану вартість коштів, які надходили за кодом бюджетної класифікації 3210 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» на виконання «Програми розвитку і реформування житлово-комунального господарства м. Харкова на 2011-2020 роки» за рахунок коштів бюджету м. Харкова на підставі рішень Харківської міської ради. Також, представник позивача стверджує, що відповідач у своїй касаційній скарзі посилається на низку постанов Верховного Суду та Верховного Суду України, які, своєю чергою, не є подібними до розглядуваних правовідносин. Окремо позивач звертає увагу на відсутність у доводах касаційної скарги жодних обґрунтувань щодо неправильного застосування судами положень податкового законодавства в частині податкових повідомлень-рішень з податку на прибуток.

У світлі обставин цієї справи позивач у відзиві звертає увагу й на сталу і послідовну практику Верховного Суду з питань проведення контролюючим органом податкових перевірок на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2021 року №89 всупереч чинному й діючому (нескасованому) мораторію на проведення контрольних заходів.

1.3.2. Також, Підприємство, не погоджуючись з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2023 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року, якими відмовлено КП «МІЦ» у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь позивача витрат в розмірі 125' 000 грн, пов`язаних із проведенням експертизи, подав касаційну скаргу. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення й прийняти нове, яким задовольнити заяву Підприємства про відшкодування понесених витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивачем зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктами 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

У доводах своєї скарги позивач, через призму заявлених підстав касаційного оскарження, вказує на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування постанови Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі №640/9076/21, де зроблено висновок про правомірність компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалено рішення, документально підтверджених витрат на проведення експертизи (проведеної на замовлення сторони у справі). Також позивач звертає увагу на неврахування судами попередніх інстанцій постанови Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі №640/11775/20, в якій зазначено, що оскільки замовлення експертизи й отримання експертного висновку відбулося за ініціативою позивача після звернення до суду, такий експертний висновок був предметом судового дослідження у судах першої та апеляційної інстанції, стосувався предмету спору та вплинув на вирішення справи, відтак, Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав до відшкодування позивачу витрат на проведення експертизи.

Окрім викладеного, позивач порушує питання про необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 16 грудня 2020 року у справі №824/647/19-а та від 13 липня 2021 року у справі №640/19089/20, який був фактично відтворений у мотивах оскаржуваних рішень (хоч і без посилань на відповідні реквізити). Йдеться про висновок судів про те, що призначення та проведення експертизи як певної процесуальної дії має відбуватись в межах виключно судового процесу. Представник позивача тут убачає невідповідність висновків суду вимогам статей 104, 132, 137 та 139 КАС України та, відповідно, говорить про необхідність відступу від таких.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу Підприємства до суду не скеровував.

Ухвалами Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року відкрито касаційні провадження за описаними вище скаргами Підприємства та контролюючого органу в цій справі, а в подальшому вирішено здійснювати розгляд справи у відкритому судовому засіданні із викликом сторін.

Представник позивача в судовому засіданні 6 грудня 2023 року підтримав вимоги своєї касаційної скарги, та заперечив проти задоволення скарги контролюючого органу.

Представник відповідача під час судового засідання також підтримав свої вимоги, озвучені в поданій касаційній скарги, і вказав на відсутність правових підстав до задоволення скарги позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги як позивача, так і відповідача не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

КП «Міський інформаційний центр» створено рішенням VI сесії Харківської міської ради XXIV скликання від 25 вересня 2002 року та зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Засновником підприємства є Харківська міська рада, а власником - територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Основним видом діяльності Підприємства є управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту (код КВЕД 68.32). Іншими видами діяльності Підприємства визначено також: інші спеціалізовані будівельні роботи, надання в оренду офісних машин і устаткування, прибирання; діяльність телефонних центрів, ремонт комп`ютерів і периферійного устаткування, діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем; оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна тощо.

У період з 22 червня по 3 серпня 2021 року фахівцями ГУ ДПС у Харківській області проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання КП «МІЦ» вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2017 року по 31 березня 2021 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2021 року, законодавства з питань справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2017 року по 31 березня 2021 року, іншого законодавства за період з 01 січня 2017 по 31 січня 2021 року. За результатами проведеної перевірки 10 серпня 2021 року складено акт за №13658/20-40-07-04-08/32135675.

Підприємством були висловлені заперечення на висновки акта перевірки, які, однак, були залишені без змін за результатами їх розгляду Головним управлінням ДПС у Харківській області.

На підставі установлених перевіркою порушень позивачем вимог чинного законодавства у сфері оподаткування 22 вересня 2021 року контролюючим органом прийнято низку податкових повідомлень-рішень:

№ 00196900704, яким визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі 24' 488' 079,25 грн (у тому числі за податковим зобов`язанням - 23' 497' 633,00, грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 990' 446,25 грн;

№ 00196720704, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 93' 200' 553,00 грн;

№ 00196840704, яким застосовано штраф в розмірі 9' 483' 602,50 грн за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 ПК України, податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 36' 303' 582 грн;

№ 00196800704, яким зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 900' 180,00 грн;

№ 00196940704, яким визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 44' 312' 206,25 грн (за податковим зобов`язанням у розмірі 35' 449' 765,00 грн та за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) у розмірі 8' 862' 441,25 грн.

Не погоджуючись із переліченими податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

3. Релевантні джерела права. Позиція Верховного Суду у справі.

3.1. Щодо правомірності проведення планової документальної виїзної перевірки.

За змістом касаційної скарги контролюючого органу у ній наводяться аргументи на доведення обґрунтованості висновків податкового органу за результатами здійсненої документальної перевірки Підприємства, та, відповідно, покладених в основу оскаржуваних у цій справі індивідуальних актів (податкових повідомлень-рішень).

Поряд з цим, як зазначалося вище, одним із мотивів для залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення заявлених позовних вимог слугували висновки суду апеляційної інстанції про протиправність та незаконність проведення документальної планової перевірки Підприємства під час дії мораторію на проведення документальних перевірок, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Як вже неодноразово наголошував Верховний Суд обставини дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки у разі висловлення платником податків незгоди щодо процедури її проведення, входять до предмета доказування для цілей вирішення цього спору, й підлягають першочерговому дослідженню.

Відповідно до підпункту 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи, зокрема, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

Порядок проведення документальних планових виїзних перевірок визначає стаття 77 ПК України, а строки їх проведення, в тому числі й підстави для зупинення, визначено статтею 82 ПК України.

18 березня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 березня 2020 року №533-IX «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктами 52-1, 52-5.

Зокрема, пунктом 52-2 установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу. Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом. На період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» унесено зміни, зокрема, до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України і абзац перший пункту 52-2 замінено сімома новими абзацами такого змісту: Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. У зв`язку з цим абзаци другий четвертий слід вважати відповідно абзацами восьмим десятим.

29 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 травня 2020 року №591-IX «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким внесені зміни, зокрема до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, в абзацах першому і дев`ятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Отже, законодавець шляхом унесення змін до ПК України запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними.

Водночас, 4 жовтня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 вересня 2020 року №909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №909-ІХ), пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

На виконання вказаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 3 лютого 2021 року №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» (далі - постанова №89), якою постановив скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема, тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними; документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу.

Таким чином, виникла суперечність між нормами ПК України та постановою №89 в частині можливості здійснювати контрольні заходи шляхом проведення деяких видів перевірок у період з дня набрання чинності такої постанови по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби.

Надаючи правову оцінку такій суперечності, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

За приписами статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Згідно з приписами статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Аналогічні положення стосовно основних завдань Кабінету Міністрів України також містить у собі частина перша статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», де зазначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики, політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України від 27 лютого 2014 року №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон №794-VII) Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, зокрема: забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України; розробляє та схвалює Бюджетну декларацію, розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України; організовує та забезпечує здійснення митної справи.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Разом з тим, відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Саме до повноважень Верховної Ради України згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 85 Конституції України належить прийняття законів, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Виключно законами України встановлюється, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово роз`яснював, що:

- «право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України)» (Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000); - «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Конституцією України не передбачено» (Рішення Конституційного Суду України від 9 жовтня 2008 року №22-рп/2008).

Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19); прийняття законів належить до повноважень парламенту - Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в Україні (Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 2009 року №15-рп/2009).

Спірні у цій справі правовідносини охоплюються сферою дії ПК України, який відповідно до приписів пункту 1.1 статті 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

При цьому за змістом статті 2 ПК України зміна його положень може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Отже, зміна положень ПК України здійснюється виключно законами про внесення змін до цього Кодексу, відповідно зміна строків, дії мораторію може бути здійснення виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України (постанова об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №0940/2301/18).

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

За вказаних обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що постанова №89 прийнята не на підставі та не на виконання ПК України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим не може вважатися складовою податкового законодавства, а тому не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням.

Частиною першою статті 96 Конституції України визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Як вже зазначалось, постанова №89 прийнята відповідачем відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №909-IX.

Згідно пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» наведеного Закону у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

Аналогічна правова позиція викладена ,серед іншого, у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №640/18646/21.

Відповідно до частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Важливо відзначити, що закон встановлює бюджетний період для Державного бюджету України, який і визначає строк дії відповідного закону, що зумовлено його особливою ознакою - періодичністю (змінністю (не ототожнювати зі зміною чи скасуванням)). Отже, закон про бюджет є тимчасовим нормативно-правовим актом, який прямо та законно діє протягом бюджетного періоду та не регулює правовідносин, що виникли (склалися) після закінчення його темпоральних меж.

Сам Закон України «Про Державний бюджет України» як тимчасовий Акт законодавства вичерпує свою дію закінченням календарного періоду на який його прийнято (постанови Верховного Суду від19 жовтня 2022 року по справі №640/18646/21 та від 21 грудня 2022 року по справі № 160/14976/21).

Законом №909-IX, пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» якого було надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, стосувався саме Державного бюджету України на 2020 рік.

Постанова ж Кабінету Міністрів України №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» прийнята 3 лютого 2021 року, тобто поза темпоральними межами наданих законодавством повноважень.

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 зазначений Суд звертав увагу, що предмет регулювання Бюджетного кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

У даному ж випадку, Законом №909-IX не вносились зміни безпосередньо до ПК України, яким встановлено мораторій, а делеговано таке право Кабінету Міністрів України. При цьому, інституційні, темпоральні і галузеві межі такого делегування порушені.

Досліджуючи мету запроваджених обмежень та умови їх скасування, Верховний Суд зауважує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин.

Отже, Кабінетом Міністрів України на момент прийняття наказу про проведення перевірки позивача та безпосередньо проведення такої перевірки не приймалось рішення про завершення дії карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а, відтак, діяв мораторій на проведення документальних планових перевірок платників податків.

Подібні за змістом правові позиції висловлено у постановах Верховного Суду від 7 грудня 2022 року у справі №640/16523/21, від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 22 лютого 2022 року у справі №420/12859/21, від 27 квітня 2022 року у справі №140/1846/21, від 15 квітня 2022 року у справі №160/5267/21 тощо.

З урахуванням наведеного вище нормативно-правового обґрунтування, а також враховуючи єдність та послідовність практики Верховного Суду з даного питання, колегія суддів КАС ВС погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про неправомірність проведення податковим органом перевірки на підставі постанови КМУ №89 від 3 лютого 2021 всупереч чинному і нескасованому мораторію на проведення перевірок.

3.2. Щодо зазначених контролюючим органом підстав касаційного оскарження, які слугували відкриттю провадження за його скаргою.

Судами установлено, що КП «МІЦ» отримує бюджетні кошти за кодом бюджетної класифікації 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» та 3210 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)». Облік поточного бюджетного фінансування в податковому обліку здійснюється у складі доходів КП «МІЦ» в повному обсязі.

Відповідач в акті перевірки (як і в доводах касаційної скарги) переконував, що КП «МІЦ» порушено вимоги пункту 185 статті 185, пункту 187.7 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПКУ та занижено податкові зобов`язання на суму отриманих грошових коштів на виконання бюджетних програм, внаслідок чого не складено та не зареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних на порушення пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Проаналізувавши перелічені вище норми ПК України через призму обставин цієї справи суди попередніх інстанцій виснували, що в даному випадку відсутня база оподаткування ПДВ на операції з виплати відповідних субвенцій/трансфертів за рахунок місцевого бюджету, оскільки бюджетне законодавство передбачає використання бюджетних коштів виключно на цілі, обумовлені планом їх використання. За висновком судів, відносини, які виникають між розпорядником бюджетних коштів та одержувачем, є бюджетними, а не цивільно-правовими, та, відповідно, не можуть визначатися як операції з постачання товарів/послуг, оскільки ані надання субсидій/трансфертів, ані надання капітальних трансфертів не пов`язане із компенсацією вартості товарів/послуг/робіт в обмін на проведені платежі (тобто, не є операцією з оплати товарів, послуг, робіт).

У доводах своєї касаційної скарги відповідач, обґрунтовуючи неправильність застосування судами положень пункту 187.7 статті 187 ПК України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо її правозастосування у контексті визначення наявності або відсутності обов`язку у платника податків нараховувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів.

Поряд із тим, Верховний Суд у постанові від 27 червня 2023 року у справі №520/18518/21 за подібних правовідносин виснував, що капітальними трансфертами вважаються невідплатні, безповоротні платежі, отримувач трансферту не виконує будь-які роботи, послуги та не надає товари в рахунок їх отримання, тому при отриманні капітального трансферту об`єкт оподаткування податку на додану вартість відсутній. Оскільки капітальні трансферти в розглядуваному випадку виділялись за кодом бюджетної класифікації 3210 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» та не надавались в якості компенсації за поставлені товари (послуги), тобто не виконувалась умова наявності об`єкту оподаткування, тому операція з надання капітальних трансфертів не може підлягати оподаткуванню податком на додану вартість. Касаційний суд погодився із висновком апеляційного суду про те, що у випадку надання грошових коштів з бюджету міста на користь підприємства на виконання програми розвитку і реформування житлово-комунального господарства міста (на відповідні роки) немає значення, надавались вони на регулярній або нерегулярній основі, оскільки для оподаткування цих операцій податком на додану вартість відповідно до вимог ПК України повинно відбуватись постачання товарів (робіт, послуг) на користь міської ради, чого в даному випадку не було, а відтак, і не виникло об`єкта оподаткування податком на додану вартість. В означеному рішенні звернуто увагу також на висвітлення Верховним Судом подібної позиції (постанова від 6 квітня 2021 року у справі №813/2762/15).

Що ж стосується тверджень касаційної скарги контролюючого органу про неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду (перелічених вище), висловлених щодо особливостей оподаткування ПДВ операцій платників податку з постачання товарів/послуг, то, з аналізу таких рішень касаційного суду вбачається, що вони ухвалені за відмінних, ніж у цій справі, правовідносин, та спірних питань. Так, у наведених відповідачем рішеннях Верховного Суду здебільшого йдеться про ознаки нереальності господарських взаємовідносин (та їх наслідки) платників податків із контрагентами-юридичними особами за цивільно-правовими правочинами, у той же час у розглядуваному випадку мова йде про питання оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів.

Ураховуючи викладене, колегія суддів робить висновок, що зазначені відповідачем підстави касаційного оскарженні, визначені пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України у даному випадку не знайшли свого підтвердження у ході касаційного перегляду справи.

За результатами перевірки відповідачем здійснено розрахунок заниження податкових зобов`язань перевищення собівартості наданих послуг в частині вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей та послуг та нарахування компенсуючого ПДВ. Утім, касаційна скарга контролюючого органу не містить визначених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження в частині означеного епізоду. Натомість, відповідач лише фактично відтворює висновки акта перевірки, які, втім, були перевірені судами попередніх інстанцій й визнані безпідставними. Контролюючий орган при цьому не вказує, яку норму матеріального чи процесуального права та у який спосіб порушили суди при ухваленні своїх рішень.

Підставою для зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток та визначення суми грошового зобов`язання з означеного платежу слугувало установлене в акті перевірки порушення Підприємством пункту 44.1 статті 44, підпункту 14.136 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, пункту 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», а саме: підприємством безпідставно занижено суму доходів по рядку 01 декларації з податку на прибуток підприємства по рядку 2120 Звіту про фінансові результати (форма 2) «Іншій операційний дохід» щодо цільового фінансування капітальних інвестицій, визначених доходом протягом періоду корисного використання відповідних об`єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об`єктів; неправомірно визначено нараховану амортизацію в податковій декларації з податку на прибуток за 2020 рік по рядку 04 «об`єкт оподаткування».

Вивчивши доводи касаційної скарги контролюючого органу в частині прийнятих за наслідками перевірки податкових повідомлень-рішень, якими здійснено відповідні нарахування з податку на прибуток, колегією суддів достеменно встановлено, що скарга не містить жодних обґрунтувань неправильного застосування судами першої чи апеляційної інстанцій положень податкового законодавства в означеній частині. Натомість, відповідачем лише відтворено установлені податковою перевіркою фактичні обставини та зроблені посадовими особами, що здійснювали податкову перевірку, висновки за результатами проведеного контрольного заходу. Утім, як видно із ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень суди надали вичерпну правову оцінку як таким фактичним обставинам, як і висновкам акта перевірки в частині нарахувань з податку на прибуток. Суди навели мотиви, якими керувалися, відхиляючи міркування відповідача з приводу неправильності ведення позивачем податкового та бухгалтерського обліку у своїй господарській діяльності, у тому числі, при формуванні податкової звітності з податку на прибуток.

Як визначено приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Своєю чергою, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга хоча й містить вимогу про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю (межі касаційного оскарження), проте не містить доводів на обґрунтування незаконності рішень судів частині їх висновків щодо здійснених відповідачем нарахувань із податку на прибуток (доводи касаційної скарги) та підстав касаційного оскарження в цій частині.

4. Щодо відшкодування понесених Підприємством витрат, пов`язаних із проведенням експертизи (касаційна скарга позивача).

За приписами частин першої - третьої статті 101, частини першої статті 106 КАС України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. До таких належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.

Своєю чергою, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати, пов`язані із проведенням експертиз (частина третя статті 132 КАС України).

Детальніше про означений вид витрат йдеться у статті 137 КАС України.

Так, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має врахувати, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та чи має він прямий стосунок до предмета спору.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав до відшкодування позивачеві понесених ним витрат на проведення експертизи, суди попередніх інстанцій виходили з того, що: 1) долучений до матеріалів справи експертний висновок складений за ініціативою та на замовлення позивача; 2) такий висновок не був предметом дослідження у суді першої інстанції, тобто, його зміст не вивчався й не аналізувався судом (так само він не був урахований під час апеляційного перегляду справи); 3) висновок не вплинув на кінцевий результат вирішення справи у суді першої інстанції.

Ураховуючи викладене, колегія суддів КАС ВС вважає, що суд першої інстанції, висновок якого погодив апеляційний суд, обґрунтовано відмовив стороні позивача у відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

Бере до уваги колегія суддів й те, що питання необхідності та доцільності проведення в цій справі судової економічної експертизи щодо нормативного підтвердження висновків акта планової документальної перевірки Підприємства не було предметом обговорення під час розгляду справи в суді першої інстанції, зокрема, не вирішувалось, чи потребує спеціальних знань експерта дослідження обставин, які входять до предмета доказування, чи не зачіпатиме предмет висновку питань права (що не допускається процесуальним законом), чи з`ясовувалась із цього приводу думка відповідача у справі, та чи мав він можливість брати участь у питанні вибору експертної установи та формулювання питань.

Суди попередніх інстанцій слушно врахували, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Оскаржуючи рішення судів щодо відмови в ухваленні додаткового судового рішення позивач у своїй касаційній скарзі наводить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України (детальний опис підстав міститься вище).

Поряд із тим, жодна із заявлених позивачем підстав не знайшла свого підтвердження у ході касаційного перегляду справи. Колегія суддів зауважує, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень про відмову позивачеві у відшкодуванні понесених Підприємством витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, суди не допустили порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування. Зроблені судами висновки та міркування за результатами розгляду заяви позивача є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів, а також доводів заявника. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із такими, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону. Натомість, аргументи касаційної скарги позивача не спростовують зроблених судами висновків.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим, касаційні скарги Підприємства та контролюючого органу підлягають залишенню без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2023 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року - без зміни.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Комунального підприємства «Міський інформаційний центр» та Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2023 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська

Згідно з оригіналом

Помічник судді Наталія СВИРИДА

06.12.2023