Постанова

від 20.11.2023 по справі 910/11483/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2023 р. Справа№ 910/11483/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Сєрова О.О.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: Орел П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023, повний текст якого складено та підписано 27.07.2023

у справі № 910/11483/22 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ"

до 1. TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФРЕЙЗЕР"

про визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД) (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФРЕЙЗЕР" (відповідач-2) про визнання недійсним договору факторингу від 11.01.2021 за №11012021-02-ДФ, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. ст. 203, 215, 234, 1077, 1079 Цивільного кодексу України, мотивовано тим, що відповідачами укладено договір факторингу без створення правових наслідків та з порушенням прав позивача, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач-2 з позовом не погодився, посилаючись на те, що позивачем не доведено порушення його прав при укладенні оспорюваного договору факторингу.

Відповідач-1 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/11483/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що позивач не надав доказів, які б свідчили про порушення його прав та законних інтересів в результаті укладення оспорюваного договору, з огляду на що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору факторингу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апелянт посилається на те, що суд не з`ясував усіх обставин справи, що мають значення для справи, а саме підстав визнання договору факторингу недійсним. Зокрема, суд не врахував наступне:

- звернення з даним позовом спрямоване на захист інтересів позивача шляхом встановлення належного кредитора, уникнення пред`явлення вимоги щодо повторної сплати заборгованості, оскільки у позивача є обґрунтовані сумніви, що відповідач-2 є належним кредитором у зобов`язаннях за договором позики;

- відповідачі умисно уклали фіктивний договір факторингу, не маючи наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим договором з урахуванням того, що його метою є отримання клієнтом фінансування;

- фіктивний правочин, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, характеризується тим, що учасники вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, вводять в оману іншого учасника або третю особу щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, а також свідомо не мають наміру виконувати зобов`язання за цим договором;

- відсутність у договорі факторингу реквізитів поточного рахунку відповідача-1 та ненадання відповідачем-2 підтвердження перерахування ним суми фінансування на користь відповідача-1 свідчать про укладення договору факторингу лише для виду;

- судом першої інстанції не було з`ясовано всіх обставин, що мають значення для справи, а саме підстав визнання договору факторингу недійсним.

Також апелянтом подано письмові пояснення.

Доводи та заперечення відповідачів

У своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:

- позивач своїми діями з укладення з новим кредитором угоди «Про порядок проведення розрахунків по договорам позики» та часткового перерахування коштів відповідачу-2 фактично визнав перехід прав кредитора до відпвідача-2 за оспорюваним правочином;

- суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявність порушеного права укладеним договором факторингу;

- відсутність на податковому обліку однієї із сторін правочину, жодним чином не впливає на його законність. В поданому позивачем листі ДПС України від 24.10.2022 чітко визначені випадки, в яких закон зобов`язує нерезидента стати на облік у контролюючих органах та факт укладення договору факторингу до таких випадків не належить.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.08.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В. судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

29.08.2023 головуючим суддею заявлено самовідвід від розгляду справи №910/11483/22 з метою недопущення сумнівів в неупередженості, які можуть виникнути в зв`язку з тим, що близька особа судді приймала участь у розгляді даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду, заяву про самовідвід судді Суліма В.В. у розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 року у справі № 910/11483/22 задоволено. Справу №910/11483/22 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 ГПК України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11483/22 та відкласти вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги до надходження матеріалів справи № 910/11483/22.

11.09.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/11483/22. Відкрита апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою та закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 30.10.2023. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 23.10.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 23.10.2023. Явка учасників справи не визнана обов`язковою. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/11483/22 до закінчення апеляційного перегляду.

30.10.2023 до початку судового засідання від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке ухвалою суду від 30.10.2023 задоволено та відкладено розгляд справи на 20.11.2023.

Явка представників учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні 20.11.2023 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 20.11.2023 не з`явився, до початку судового засідання подав клопотання, в якому просить проводити судові засідання без його участі. Також просить апеляційну скарга залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін, як обґрунтоване та законне.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 20.11.2023 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Між позивачем (позичальник) та відповідачем-1 (позикодавцем) укладено договори позики, а саме: 14.10.2021 за №02/2011/ZG (надалі - договір позики-1) і 10.05.2012 за №23/2012/ZG (надалі - договір позики-2).

За умовами пунктів 1.1. договорів позики 1 та 2 позикодавець надав позичальнику позику розміром по 3 000 000, 00 доларів США за кожним договором, а позичальник зобов`язався повернути позику і сплатити позикодавцю проценти за користування позикою у порядку і на умовах визнаних договорами.

11.01.2021 між відповідачем-1 (клієнт) та відповідачем-2 (фактор) укладено договір факторингу №11012021-02-ДФ (надалі - договір факторингу).

Терміни, які використовуються у договорі факторингу:

Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ» (позивач у даній справі);

Основний договір - договір позики №02/2011/ZG від 14.10.2011 та №12/2012/ZG від 10.05.2012, що укладені між клієнтом та боржником (з усіма змінами, доповненнями та додатками до них, що є невід`ємною частиною, за наявності);

Право вимоги - право грошової вимоги клієнта до боржника за основним договором в частині погашення заборгованості, а також сплати інших платежів, які виникли або виникнуть у майбутньому, на підставі основного договору;

Фінансування - сума коштів, що сплачується фактором на користь клієнта під відступлення права вимоги на умовах цього договору.

Так, за умовами п.1.1. договору факторингу фактор передає в розпорядження клієнта суму фінансування, а клієнт безповоротно відступає факторові право вимоги до боржника за основним договором в розмірі визначеному в акті прийому-передачі права вимоги (додаток №1 до договору), а в разі передачі права вимоги, яка виникне в майбутньому, - в розмірі, який буде існувати на момент виникнення права вимоги. За отриману суму фінансування клієнт також сплачує фактору винагороду в порядку та розмірах, визначених цим договором.

Відступлення права вимоги за цим договором здійснюється без згоди боржника, однак із його повідомленням про факт відступлення в порядку, передбаченому даним договором. Письмова форма повідомлення є додатком №2 до даного договору (п.1.2. договору факторингу).

Згідно із п.2.1. договору факторингу право вимоги переходить до фактора в момент підписання сторонами акту прийому-передачі права вимоги (додаток №1 до цього договору).

Відповідно до п.2.2. договору факторингу для підтвердження дійсності права вимоги, що відступається, фактор отримує документацію від клієнта по акту прийому-передачі документації (додаток №3 до цього договору), який складається між сторонами в день підписання акту прийому-передачі права вимоги.

Розмір переданого боргу (відступленого права вимоги) становить 118 889 622,86 грн, що є еквівалентом 4 203 319,21 доларів США згідно курсу Національного банку України 28,2847 грн за 1,00 долар США на дату укладення договору. Сума фінансування за цим договором становить 118 000 000, 00 грн, без ПДВ (п.3.1. договору факторингу).

У пункті 3.2. договору факторингу, в редакції додаткової угоди №2 від 28.03.2022, сторони погодили, що фактор сплачує суму фінансування на користь клієнта на поточний рахунок клієнта, повідомлений ним безпосередньо перед здійсненням платежу, або будь-яким іншим передбаченим законодавством способом, протягом 10 днів з моменту фактичного отримання фактором від боржника всієї суми боргу переданого за цим договором, але не пізніше 30 березня 2023 року.

Оплатою послуг фактора за надання фінансування клієнта за цим договором здійснюється шляхом відступлення прав вимоги зі знижкою, розмір якої складає різницю між сумою переданого права вимоги до боржника та сумою фінансування, що становить 889 622, 96 грн (п.3.3. договору).

Днем здійснення фактором оплати, що передбачена пунктом 3.2 даного договору та належного виконання сторонами договору своїх грошових зобов`язань вважається день надходження коштів на рахунки клієнта, що зазначені в розділі 10 цього договору (п.3.4. договору).

Відповідно до п.9.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

11.01.2021 між фактором та клієнтом підписано акт прийому-передачі права вимоги за договором факторингу (додаток №1) відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв право вимоги за договором позики-1 в загальному розмірі 44 630 175,83 грн та за договором позики-2 в загальному розмірі 74 259 447,03 грн.

Згідно із додатком №3 - актом прийому-передачі права вимоги від 11.01.2021 клієнт передав, а фактор прийняв документацію відповідно до договору факторингу.

20.05.2021 між позивачем та відповідачем-2, враховуючи те, що на підставі договору факторингу, до останнього перейшло право вимоги за договором позики-1 укладено угоду про проведення розрахунків до договору позики-1, а саме позивачем та відповідачем-2 погоджено графік погашення заборгованості за вказаним договором позики в розмірі 1 577 891, 08 доларів США до 11.11.2022.

20.05.2021 між позивачем та відповідачем-2, враховуючи те, що на підставі договору факторингу, до останнього перейшло право вимоги за договором позики-2 укладено угоду про проведення розрахунків до договору позики-1, а саме позивачем та відповідачем-2 погоджено графік погашення заборгованості за вказаним договором позики в розмірі 2 325 428,13 доларів США до 11.11.2024.

Відповідно до банківської виписки АТ «АБ «РАДАБАНК» від 18.11.2021 позивачем сплачено відповідачу-2 за договором позики-1 грошові кошти в розмірі 1 326 375, 00 грн та за договором позики-2 грошові кошти в розмірі 1 326 375, 00 грн.

Однак, вважаючи, що вказаний договір факторингу є таким, що укладений без наміру створення юридичних наслідків, тобто є фіктивним, на підставі ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України просить визнати його недійсним.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Як на підставу для визнання недійсним договору позивач посилається на те, що оскільки істотною умовою договору факторингу є фінансування клієнта, то відсутність в оспорюваному правочині реквізитів поточного рахунку відповідача-1 для зарахування на нього суми фінансування свідчить про те, що він є фіктивним, тобто укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (аналогічні висновки викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц ).

Отже, для кваліфікації оспорюваного правочину як фіктивного судам необхідно встановити факт його вчинення для годиться (про людське око) обома сторонами, позаяк якщо одна зі сторін діяла лише для годиться, а інша намагалася досягти правового результату - такий правочин не можна визнати фіктивним.

Однак, позивач не довів, а матеріалами справи не підтверджено наявність у обох сторін спірного правочину умислу, невідповідність внутрішньої волі сторін зовнішньому її прояву, відсутність намірів щодо настання правових наслідків договору факторингу. При цьому, одне лише посилання в апеляційній скарзі на умисне укладення відповідачами фіктивного договору факторингу без наведення обґрунтувань таких мотивів не може бути покладено в основу висновку суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі.

Апелянтом в розріз аргументів про умисність укладення фіктивного договору також не наведено жодних доводів про те, щодо яких саме обставин правочину відповідачі такими діями прагнули ввести позивача в оману, приховати дійсних намірів учасників.

Натомість, у справі містяться документи, згідно яких між відповідачами підписано акти приймання-передачі вимог за договором факторингу; відповідач-1 згідно додатків №2 та № 4 до договору факторингу звертався до боржника з повідомленням про відступлення прав вимог за договорами позики; такі повідомлення з огляду на їх долучення позивачем до матеріалів позовної заяви були отримані боржником; 20.05.2021 між позивачем та відповідачем-2 укладені угоди про порядок проведення розрахунків за договорами позики; позивачем здійснювалось перерахування коштів в якості часткового повернення позичкових коштів на рахунок відповідача-2. Відтак твердження апелянта про укладення оспорюваного правочину лише для виду спростовується матеріалами справи.

Також Суд звертає увагу на те, що відповідачами у оспорюваному правочині чітко визначено фінансування клієнта шляхом внесення фактором на поточний рахунок клієнта або будь-яким передбаченим законом способом погодженим сторонами 118 000 000,00 грн до 30 вересня 2021 року (п. 3.2 договору в редакції станом на час його укладення).

25 вересня 2021 та 28 березня 2022 між відповідачами було укладено додаткові угоди №1 та № 2, згідно яких сторони дійшли згоди внести зміни в п. 3.2 договору факторингу №11012021-02-ДФ від 11.01.2021, а саме: «Фактор сплачує суму Фінансування на користь Клієнта на поточний рахунок Клієнта, повідомлений ним безпосередньо перед здійсненням платежу, або будь-яким іншим передбаченим законодавством способом, протягом 10 днів з моменту фактичного отримання Фактором від Боржника всієї суми боргу, переданого за цим договором, але не пізніше 30 березня 2023 року».

Отже, сторони визначили надання відповідачем-1 реквізитів банківського рахунку безпосередньо перед проведенням платежу, що узгоджується із загальними принципами свободи договору. Доводи апеляційної скарги про відсутність в договорі факторингу зазначених реквізитів, з урахування наведеної вище умови додаткової угоди, не доводять того, що він укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Позивач, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним договору, стороною якого він не є, у відповіді на відзив в суді першої інстанції зазначав, що цей позов має мету захисту інтересів боржника шляхом встановлення належного кредитора, уникнення пред`явлення вимоги щодо повторної сплати заборгованості, судового спору щодо стягнення заборгованості, що порушить інтереси позивача, призведе до додаткових витрат часу і коштів, шкоди для репутації позивача.

В змісті зазначених доводів, колегія суддів акцентує увагу на тому, що у розумінні приписів ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, суд має з`ясувати: чи було порушено право позивача, і у чому саме полягає таке порушення та яким чином може бути відновлено у даному спорі, і у залежності від встановлених обставин справи вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для його захисту.

Вказуючи на необхідність захисту інтересів позивача щодо виконання зобов`язань на користь належного кредитора Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ" не наведено переконливих та достатньо обґрунтованих аргументів яким чином укладений між відповідачами правочин про фактичну заміну кредитора фактором порушує законний інтерес позивача. Наявність обґрунтованих сумнівів щодо виконання зобов`язання на користь належного кредитора, про що вказує позивач, може бути підставою для сплати платежу безпосередньо клієнту (ч. 2 ст. 1082 ЦК України), а не пред`явлення позову про визнання недійсним договору факторингу.

При цьому можливе виникнення в майбутньому спору між сторонами договору факторингу в частині неналежного виконання фактором своїх фінансових зобов`язань не позбавляє боржника права, визначеного частиною 3 статті 1082 ЦК України про звільнення його від обов`язку перед клієнтом у зв`язку виконанням грошової вимоги фактора.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій справі з мотивів недоведеності позивачем порушення його прав і законних інтересів укладенням відповідачами оспорюваного правочину, стороною якого він не є.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/11483/22 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 06.12.2023.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков